Рішення № 21237593, 16.12.2011, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2018/2-2056/11

н/п 2/2018/22518/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2011 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Бородіної Н.М..,

при секретарі Смірнової Т.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання правочинів недійсними, -

встановив:

28.09.2009р. позивач, ПАТ «Перший Український міжнародний банк» звернувся у суд з позовом до відповідача, ОСОБА_2, в якому після уточнень від 30.03.2011 року, які вручені відповідачу у судовому засіданні під розписку, просить стягнути заборгованість за трьома договорами кредиту в загальній сумі 112247дол. США 30 цен. , шляхом звернення на предмет іпотеки та предмети застав. В подальшому, позивачем уточненні вимоги, які також прийняті судом, в яких позивач остаточно просить суд стягнути заборгованість з відповідача за трьома кредитними договорами в сумі 112247дол. США 30 цен ., посилаючись на ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_1, проти позову заперечувала, при цьому подала зустрічний позов, прийнятий судом, в якому просила визнати недійсними три договори кредиту, на тій підставі, що укладені кредитні договори протирічять ст. ст. 19, 21, 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», а також договори укладені та виданий кредит у доларах США, тоді як національною валютою в Україні є гривня.

Також, суд зазначає, що у судове засідання призначене на 16.12.2011р. ОСОБА_1 не зявилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, а також її клопотання, в якому вона вказує, що їй відомо про розгляд справи саме 16.12.2011року тому, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а в задоволені зустрічного необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Між Закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний банк'", правонаступником якого є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК та ОСОБА_1 були укладені три кредитні договори а саме :

1.Кредитний договір № 5289298 від 05 березня 2008 року, відповідно до якого банк зобов'язався надати відповідачці кредит у розмірі 30 000,00 доларів США, а відповідачка, в свою чергу, зобов'язалась використати його за цільовим призначенням, сплатити відсотки за користування кредитом та повернути кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором, але не пізніше 05 березня 2027 року. 2.Кредитний договір № 5360817 від 18 квітня 2007 року , відповідно до якого банк зобов'язався надати відповідачці кредит у розмірі 22 709,00 дол. США, а відповідачка, в свою чергу, зобов'язалася використати його за цільовим призначенням, сплатити банку відсотки за користування кредитом тa повернути кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені договором , але не пізніше 18 квітня 2014 року. 3.Кредитний договір №6487724 від 18 червня 2008 року, відповідно до якого банк зобов'язався надати відповідачці кредит у розмірі 40599 дол. США, а відповідачка, в свою чергу, зобовязалась використати його за цільовим призначенням, сплатити банку відсотки за користування кредитом та повернути кредит частинами в порядку та в строки визначені договором, але не пізніше 18 червня 2015року.

Вказані кредиті договори підписані сторонами, банком відповідачці надані кошти , що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями, та використані відповідачкою за цільовим призначенням, а саме : придбана квартира АДРЕСА_1, придбаний автомобіль марки Сузуки та автомобіль марки Тойота. .

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено вимоги до правочинів, зокрема : зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

ОСОБА_2 при визнанні договорів кредиту недійсними посилається на те, що укладені договори не відповідає вимогам ст.ст. 19, 21, 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», однак вказані посилання , як підстава визнання договорів недійсними, судом не приймається, оскільки зазначений Закон установлює загальні підстави відповідальності за порушення прав споживачів, однак відносини, що виникають із договорів кредитування, відносяться до договірних відносин, які регулюються насамперед нормами цивільного законодавства.

Більш того, відповідно до ст.. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Як встановлено судом, саме ОСОБА_2 звернулась до банку про надання їй кредитних коштів, та при їх підписанні була згодна з його умовами, про що свідчить як її підпис на договорі, так і отримання нею кредитних сум та часткової сплати, відповідно до умов договору.

Також суд зазначає, що й доказів не відповідності оспорюваних договорів вимогам ч.2 ст. 203 ЦК України суду також не надано.

Також, суд зазначає, що статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Як свідчать надані документи на момент укладання оспорюваних правочинів банк мав генеральну ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України, а тому вимоги ОСОБА_2 , щодо визнання недійсними оспорюваних правочинів, оскільки кредит виданий у іноземній валюті, є безпідставними.

Враховуюче зазначене вимоги ОСОБА_2 про визнання трьох договорів кредиту недійсними є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін), то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до 1.1, 3.1.1, 3.2.1 Кредитних договорів, відповідачка зобовязана, сплатити відсотки за користування кредитом, своєчасно здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, передбачені Графіком повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, закріплених в додатку № 1 до Кредитних договорів..

З наданих банком розрахунків, які відповідачкою не спростовані, вбачається, що починаючи з 15 листопада 2008 року відповідачка систематично порушує умови пп. 1.1, 3.1.1, 3.2.1 Кредитних договорів, щодо своєчасного повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, передбачені Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого станом на 25.03.2011 року утворилась заборгованість:

- зі сплати основної суми кредиту за кредитним договором № 5289298 в розмірі 27449,17 доларів США;

- зі сплати основної суми кредиту за кредитним договором № 5360817 в розмірі 17247,96 доларів США;

- зі сплати основної суми кредиту за кредитним договором №6487724 в розмірі 39085,57 доларів США.

Також відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України розмір і порядок отримання відсотків встановлюється договором позики. Правила ст.1048 Цивільного кодексу України поширюються й на кредитні правовідносини (ч.2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Так, пп. 1.3., 3.1. кредитних договорів встановлені наступні умови розрахунку і сплати відсотків:

1)Відсотки за користування кредитом за Кредитним договором № 5289298 та Кредитним договором № 5360817 нараховуються за ставкою у розмірі 11,50 % річних із розрахунку 360 днів на рік (пункти 1.3.,3.1.2. Кредитних договорів 1,2); 2)Відсотки за користування кредитом за Кредитним договором №6487724 нараховуються за ставкою у розмірі 12.99 % річних із розрахунку 360 днів на рік (пункти 1.3., 3.1.2. Кредитного договору );

Нараховані відсотки повинні сплачуватися Боржником в строки, передбачені Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в Додатку №1 до Кредитних договорів (пункт 3.1.3. Кредитних договорів). Також, у пункті 3.1.2. Кредитних договорів передбачено, що відсотки розраховуються виходячи із щоденного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту по день повного погашення заборгованості за кредитом.

З 15 листопада 2008 року, відповідачка систематично порушує умови п. 3.1. кредитних договорів, щодо своєчасності сплати відсотків, які нараховуються за кредитними договорами, внаслідок чого станом на 25.03.2011р. у відповідачки перед банком виникла заборгованість по сплаті відсотків: за кредитним договором № 5289298 в сумі 7381,26 дол. США, за кредитним договором № 5360817 в сумі 3360,26 дол. США, за кредитним договором №6487724 в сумі 11701,77 дол. США .

Згідно п. 3.5.7. Кредитних договорів у випадку виникнення будь-якої з події, передбаченої цим пунктом, Банк набуває право вимагати від Боржника достроково повернути виданий кредит разом із розрахованими відсотками, а Боржник зобов'язаний, виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит, в строк не пізніше ЗО (тридцяти) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Відповідно до ст. 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).

За змістом статті 549 ЦК під пенею розуміється грошова сума, яка встановлюється у відсотковому відношенні до простроченої суми за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/96-ВР від 22.11.96 р. (стаття 3) передбачено, що розмір пені за прострочення платежу обмежений подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи порушення відповідачкою умов договорів банком була нарахована пеня: за кредитним договором № 5289298 в сумі 1381,55 дол. США, за кредитним договором № 5360817 в сумі 1283,87 дол. США, за кредитним договором №6487724 в сумі

3355,89 дол. США .

Позивачем відповідачу були направлені вимоги про дострокове повернення всієї суму кредиту , відсотків та нарахованої пені, за трьома кредитними договорам, в строк не пізніше 30 днів з дня отримання листа, однак сума заборгованості погашена не була.

Таким чином, сума заборгованості, за трьома кредитними договорами, складає 112247,30 дол. США, що підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, а тому підлягає стягнення з відповідача на користь позивача. При цьому, суд стягує заборгованість саме у доларах США , що передбачено ч.2 ст.533 ЦК України та умовами договорів кредиту.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, через що суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений останнім за подачу позовної заяви судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов ПАТ «Перший Український міжнародний банк»задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором № 5289298 в сумі 36211 дол. США 98 цен., за кредитним договором № 5360817 в сумі 21892 дол. США 09 цен., за кредитним договором №6487724 в сумі 54143 дол. США 23 цент., а також судовий збір в сумі 212 дол. США 60 цент.. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи .

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через суд першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

Суддя