Постанова № 20950731, 17.01.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2012 р. Справа № 5023/7069/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А.., суддя Білоусова Я.О. , суддя Лакіза В.В.

при секретарі Сиротніковій Я.Є.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (дов. №08.7-03/8809 від 23.12.2011р.),

першого відповідача не зявився,

другого відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №4632 Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 12.10.11р. у справі № 5023/7069/11

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м.Київ,

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "СОЛЛІ -ПЛЮС", с.Циркуни,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосоюз", с.Циркуни,

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.10.2011р. (суддя Жельне С.Ч.) відмовлено у позові про визнання недійсним договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009р., укладеного між ТОВ "Автосоюз" та ТОВ СП "Соллі - плюс", з підстав, встановлених ч.1, 5 ст. 203 ЦК України.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Скаргу обґрунтовує, зокрема тим, що сторони, укладаючи кредитний договір, забезпечували його умовами поверненості коштів. Саме з цією метою були передбачені положення розділу 3.3. п.3.3.9 щодо заборони укладення будь - яких договорів (зобовязань), на загальну суму більш як 50% суми максимального ліміту заборгованості без письмового погодження з позивачем. Натомість, як зазначає апелянт, ТОВ СП «Солі- плюс»порушив розділ 3.3. п.3.3.9 договору відновлювальної кредитної лінії, без письмового погодження з банком уклав оспорюваний договір від 23.06.2009р. з ТОВ «Автосоюз»про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг недійсним. Прийняв на себе зобовязання понад 15 млн.грн. Станом на момент розгляду справи ТОВ СП «Солі- плюс»не виконує зобовязання по поверненню кредитних коштів та є неплатоспроможним, чим порушує інтереси ПАТ «Укрсоцбанк».

Представник позивача у судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу та просить рішення місцевого господарського суду скасувати.

Представники першого та другого відповідачів у судове засідання не зявились, про причини не зявлення суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи ухвалою суду від 14.12.2011р.

В ухвалі суду від 14.12.2011р. зазначено, що у разі не зявлення представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін. Таким чином, враховуючи належне повідомлення сторін, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В серпні 2011р. ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р., укладеного між ТОВ "Автосоюз" та ТОВ СП "Соллі - плюс", посилаючись на те, що при укладенні спірного договору були порушені права та законні інтереси позивача, оскільки останній не надавав згоду на укладення договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р., хоча наявність такої згоди є обовязковою згідно п.3.3.9 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р., укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ СП "Соллі - плюс".

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2006 р. між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач, кредитором, та ТОВ СП "Соллі - плюс", позичальником, укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №860/6-27/18/1/6-022, згідно з яким кредитор зобовязався надати позичальнику грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості 700000 ЄВРО у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. З 25.03.2008 року максимальний ліміт заборгованості встановлено 466668,00 ЄВРО, з 25.04.2008 року -233332,00 ЄВРО.

Відповідно до п.3.3.9 договору, позичальник зобовязаний не здійснювати без попереднього письмового погодження з кредитором наступних дій на загальну суму більше як 50% суми максимального ліміту заборгованості, визначеного п. 1.1.1 цього договору, а саме: не отримувати кредити в інших банківських установах; не здійснювати аваль векселів; не надавати гарантій та поручительств; не здійснювати перевід активів, в тому числі шляхом створення/ вступу до існуючих/ збільшення статутних фондів підприємств, установ та організацій, їх обєднань; не обтяжувати своє майно будь-якими зобовязаннями.

23.06.2009 року між ТОВ "Автосоюз", заявником, та ТОВ СП "Соллі - плюс", правонаступником, укладено договір про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг, за умовами якого заявник - ТОВ "Автосоюз" передає за цим договором, а правонаступник - ТОВ СП "Соллі - плюс" набуває права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг за заявками № m 2009 073072, m 2009 07373, m 2009 07374, m 2009 07375 на умовах цього договору.

Відповідно п.3 спірного договору за передачу права на отримання свідоцтв за заявками правонаступник сплачує заявнику винагороду в обсягах та на умовах, що викладені у додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до п.п.3.1., 3.2. додатку № 1 до договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р. за передачу права на отримання свідоцтв за заявками № m 2009 073072, m 2009 07373, m 2009 07374, m 2009 07375 правонаступник сплачує заявнику винагороду у розмірі 15 000 000 грн. Правонаступник зобовязаний перерахувати вищезазначені кошти на рахунок заявника в 10 денний термін з дня підписання цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2010р. у справі №29/293-10 за позовом ТОВ «Автосоюз»до ТОВ СП «Солі- плюс»про зобовязання вчинити певні дії, позовні вимоги ТОВ "Автосоюз" задоволено повністю, стягнуто з ТОВ СП "Соллі - плюс" на користь ТОВ "Автосоюз" 15000000 грн. боргу, 1005000 грн. інфляційних, 485753,42 грн. річних. Рішенням було встановлено, що на виконання умов договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009р. між сторонами підписано акт прийому передачі, відповідно до якого заявник передав правонаступнику оригінали заяв, зареєстрованих в Укрпатенті № m 2009 073072, m 2009 07373, m 2009 07374, m 2009 07375, однак, ТОВ СП «Солі- плюс»свої зобовязання не виконав, гроші не сплатив.

Як зазначає позивач, укладення договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р. між ТОВ "Автосоюз" та ТОВ СП "Соллі - плюс" порушує п. 3.3.9 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р. в частині не обтяження свого майна будь-якими зобовязаннями, оскільки позивач згоди на укладення договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009р., що передбачає покладення зобовязань на ТОВ СП "Соллі - плюс" по сплаті заборгованості у розмірі 15000000,00 не давав. Тож, позивач є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції для визначення поняття «обтяження»у договорі відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 користувався положеннями Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст.1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Тобто, положення ст.1 обох зазначених законів визначають сферу їх дії, а саме регулювання правовідносин, що пов'язані з обтяженням рухомого та нерухомого майна. Тож, не можуть бути використані до договірних правовідносин (зобов'язань у сфері кредитування). Тому, посилання суду першої інстанції на те, що в розумінні вищезазначених норм ТОВ СП «Соллі-плюс», укладаючи спірний договір, не здійснив жодних дій, направлених на обтяження свого майна є необґрунтованим, оскільки поняття «обтяження майна будь - якими зобов'язаннями»використовується у договорі відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006р. у розумінні заборони укладення будь-яких договорів (зобов'язань), на загальну суму більш як 50% суми максимального ліміту заборгованості.

Відповідно до ч.1, 3, 4 ст.213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачені стороною (сторонами). При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Договір відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006р. є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 1.1. договору кредиту, укладеного між позивачем та ТОВ СП «Соллі-плюс»грошові кошти (кредитні кошти) надаються на умові забезпеченості та повернення.

Сторони укладаючи кредитний договір, забезпечували його умовами поверненість коштів. Саме з цією метою були передбачені положення розділу 3.3. п.3.3.9 щодо заборони укладення будь-яких договорів (зобов'язань), на загальну суму більш як 50% суми максимального ліміту заборгованості без письмового погодження з позивачем. Натомість, ТОВ СП «Соллі-плюс»порушив розділ 3.3. п.3.3.9 договору відновлювальної кредитної ліні, без письмового погодження з банком уклав оспорюваний договір від 23.06.2009р. з ТОВ «Автосоюз»про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг недійсним. Станом на момент розгляду справи ТОВ СП «Соллі-плюс»не виконує зобов'язання по поверненню кредитних коштів та є неплатоспроможним, чим порушує інтереси ПАТ «Укрсоцбанк».

Крім того, відповідно до довідки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ТОВ СП «Соллі-плюс»серія АЖ №565431 10.03.2009р. до ЄДР внесено запис про порушення справи про банкрутство, а 04.11.2009р. відповідно до довідки з ЄДР серія АЖ №565432 внесено запис про припинення провадження у справі про банкрутство, що свідчить про те, що оспорюваний договір був підписаний між відповідачами на час порушення відносно першого відповідача провадження у справі про банкрутство.

Як свідчить наведена довідка ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців на протязі 2009-2011 років відносно ТОВ СП «СОЛЛІ-ПЛЮС»тричі порушувались провадження у справі про банкрутство, що свідчить про нестабільність господарської діяльності товариства, а непогашена кредиторська заборгованість перед ПАТ «Укрсоцбанк»взагалі спростовує доцільність та реальність підписання оспорюваного договору, з урахуванням відсутності існування самого активу придбаного за 15000000грн.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Укладаючи оспорюваний договір ТОВ СП «Соллі-плюс»прийняв на себе зобов'язання понад 15 млн. грн. Дії ТОВ СП «Соллі-плюс»щодо прийняття на себе значного обсягу зобов'язань призвели до його неплатоспроможності та до порушення умов кредитного договору в частині його поверненості.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення у справі, посилався на те, що сторони при укладенні спірного договору домовились про предмет, ціну та строк договору, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, бо реальність наміру сторін посвідчена підписами та печатками та відмовив позивачу у визнанні договору від 23.06.2009р. про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг недійсним.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 494 Цивільного кодексу України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.

Відповідно до п.1 ст.7 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до установи заявку.

Після здійснення всіх необхідних та встановлених законом дій щодо перевірки заявки видається свідоцтво.

Відповідно до п.2 ст.1114 Цивільного кодексу України факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Відповідно до положень ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 3 наведеної статті передбачає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2009р. ТОВ «Автосоюз»надав заявки до Українського інституту промислової власності на знаки для товарів і послуг. 23.06.2009р. між ТОВ «Автосоюз»та ТОВ «СП «Соллі-плюс» укладено договір про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг.

Однак, Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»та іншими нормами законодавства України передбачений певний перелік дій щодо перевірки документів наданих для отримання свідоцтва на знаки товарів і послуг і тільки після встановлення відповідності документів всім нормам чинного законодавства та всім обставинам, що необхідні для видачі свідоцтва заявнику видається свідоцтво встановленого Державою зразка. Тож, свідоцтво про право на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг, після вчинення всіх необхідних дій отримане тільки 25.03.2011р. (через два роки після укладення договору), в той час як заборгованість стягнута станом на 07.10.2010 року. Станом на момент укладення договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг, 23.06.2009р., сторонам було невідомо чи буде взагалі набуте право інтелектуальної власності та отримане свідоцтво.

Станом на 23.06.2009р. право інтелектуальної власності було відсутнє. Сторони не могли передбачити подій щодо отримання свідоцтва, тим більш, щодо подальшого виключного права користування майновими правами, які підлягають державній реєстрації. Актом прийому-передачі від 23.06.2011р. були передані оригінали заяв, зареєстрованих в Укрпатенті, що само по собі не тягне ніяких правових наслідків, бо свідоцтва на знаки для товарів і послуг видаються, у відповідності до ст.14 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»та на підставах передбачених ст.223, 244 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оспорюваний договір про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009р., укладений між ТОВ "Автосоюз" та ТОВ СП "Соллі плюс», укладений в порушення п.3.3.9. договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р., та не був спрямований на реальне настання правих наслідків, що обумовлені ним, а тому має бути визнаний недійсним.

З рахуванням наведеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, тому рішення господарського суду Харківської області від 12.10.11р. у справі № 5023/7069/11 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.2 статті 103, п.3 ч.1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.10.11р. у справі № 5023/7069/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати недійсним договір про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009р., укладений між ТОВ "Автосоюз" та ТОВ СП "Соллі - плюс".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства «Соллі- плюс»(62441, Харківська область, Харківській район, с.Циркуни, відділення «Кутузівка», код 22686972, п/р 36198805990002 в ХОФ ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 351016) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»(03150, м.Київ, вул.Ковпака, 29, ЄДРПОУ 00039019, т/р 37394130000014 у ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) 42,50 грн. державного мита за подання позовної заяви, 21,25 грн. державного мита за подання апеляційної скарги та 118,00 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосоюз»(62441, Харківська область, Харківській район, с.Циркуни, відділення «Куту зівка», 30 код 30883174) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»(03150, м.Київ, вул.Ковпака, 29, ЄДРПОУ 00039019, т/р 37394130000014 у ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) 42,50 грн. державного мита за подання позовної заяви, 21,25 грн. державного мита за подання апеляційної скарги та 118,00 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя Пуль О.А.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Лакіза В.В.

Повний текст постанови складено 16.01.2012р.