Рішення № 20523310, 12.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/499

12.12.11

За позовом

Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "УА Реалті"

про

стягнення 2 050,10 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:

Лущай В.О.

від відповідача:

не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" (надалі –"Банк") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УА Реалті" (надалі –"Товариство") про стягнення 2 050,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору фінансового лізингу №2801/0300/13/10 від 17.11.2010 р. передав відповідачу на умовах фінансового лізингу поліграфічне обладнання, відповідач свого зобов’язання по сплаті лізингових платежів та додаткових послуг належним чином не виконав, в зв’язку з чим за останнім виникла заборгованість у розмірі 1 857,75 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 192,35 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2011 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 21.11.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.11.2011 р. розгляд справи відкладено до 12.12.2011 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду.

В судове засідання представник позивача з'явилася, на виконання вимог ухвал суду надала документи, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, витребувані ухвалами суду докази не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03143, м. Київ, вул. Заболотного, 15, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №11675325 від 10.11.2011 р.

Згідно із абз. 2 п. 3.6 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

17.11.2010 р. між Банком (лізингодавець) та Товариством (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №2801/0300/13/10 (надалі –"Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне володіння так користування, на умовах фінансового лізингу поліграфічне обладнання, специфікація, вартість та термін поставки якого наведено у додатку №2 до цього Договору, що є невід'ємною його частиною.

Згідно з п. 3.1 Договору предмет лізингу передається лізингодавцем і приймається лізингоодержувачем на умовах сплати лізингоодержувачем лізингодавцю лізингової плати за володіння та користування предметом лізингу шляхом перерахування лізингових платежів лізингодавця.

Додатком №3 до Договору встановлено розмір та періодичність лізингових платежів.

Відповідно до п. 3.4 Договору лізингові платежі сплачуються лізингоодержувачем щомісячно у сумі, зазначеній у додатку №3 до цього Договору не пізніше останнього робочого дня місяця, шляхом безготівкового перерахування на рахунок лізингодавця. При цьому, сплата лізингових платежів в частині суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу починається з грудня 2011 року, а в частині платежу як винагороди та інших витрат –з грудня 2010 року.

Згідно з п. 7.2 Договору дія договору може бути припинена за взаємною згодою сторін, про що складається додаткова угода до цього договору.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв в користування на визначених Договором умовах обладнання, що підтверджується актом прийому-передачі від 17.11.2010 р.

Угодою про припинення Договору від 06.01.2011 р. сторони вирішили припинити дію Договору з 14.01.2011 р., а актом приймання-передачі від 14.01.2011 р. відповідач повернув позивачу предмет лізингу.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по сплаті лізингових платежів за період з 31.12.2010 р. по 08.06.2011 р., у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача.

Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Матеріалами справи підтверджується передача майна у лізинг відповідачу та користування ним відповідачем у спірний період.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Додатком №3 до Договору встановлено розмір та періодичність лізингових платежів.

Відповідно до п. 3.4 Договору лізингові платежі сплачуються лізингоодержувачем щомісячно у сумі, зазначеній у додатку №3 до цього Договору не пізніше останнього робочого дня місяця, шляхом безготівкового перерахування на рахунок лізингодавця.

Таким чином, заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів, нарахована за період з 31.12.2010 р. по 14.01.2011 р., становить 1 857,75 грн., а з урахуванням положень ч. 1 ст. 530, ст. 762 Цивільного кодексу України та п. 3.4 Договору зобов’язання по їх сплаті на момент подачі позову до суду настало.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів у розмірі 1 857,75 грн. на підставі Договору. Вказана заборгованість відповідачем не визнана, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариство обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Банку про стягнення з Товариства заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 1 857,75 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 192,35 грн., нараховану за прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті лізингових платежів за період з 31.12.2010 р. по 08.09.2011 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до п. 9.3 Договору за несвоєчасне повернення предмету лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавця пеню у розмірі 1% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ) від вартості предмета лізингу, встановлену у цьому договорі за кожний календарний день прострочення.

Таким чином, нарахування пені за прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання позивачем здійснено згідно з п. 9.3 Договору.

Оскільки Угодою про припинення Договору від 06.01.2011 р. дія Договору припинена з 14.01.2011 р., то за змістом ст. 653 Цивільного кодексу України підстави нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов’язання після 14.01.2011 р. відсутні, адже після вказаної дати відсутня норма Договору, яка передбачає відповідальність.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 192,35 грн., в той час як із розрахунку заборгованості по Договору станом на 08.09.2011 р. вбачається, що розмір пені, нарахованої позивачем, становить 189,84 грн.

За перерахунком суду розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача за прострочення виконання грошового зобов’язання становить 8,39 грн. В іншій частині (183,96 грн.) пеня обрахована невірно.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Банку заборгованості у розмірі 1 857,75 грн. та пені у розмірі 8,39 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог (пеня у розмірі 183,96 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УА Реалті" (03143, м. Київ, вул. Заболотного, 15; ідентифікаційний код 35839518) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк "Індустріалбанк" (69037, м. Запоріжжя, вул. 40-років Радянської України, 39-Д; ідентифікаційний код 13857564) заборгованість у розмірі 1 857 (одні тисяча вісімсот п’ятдесят сім) грн. 75 коп., пеню у розмірі 8 (вісім) грн. 39 коп., державне мито у розмірі 92 (дев’яносто дві) грн. 85 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 82 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В. Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –15.12.2011 р.