Постанова № 20198485, 23.11.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

<Список >

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 листопада 2011 р. (16:50) Справа №2а-10151/11/0170/19 Окружний адміністративний суд АР Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю.,

при секретарі Устиновій І. В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представників відповідача Зейтуллаєвої Е.З., Мамедової А.Р., Куртумерової З.З.,

розгляну у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян

про визнання незаконними дій, визнання незаконним та скасування наказу, спонукання до виконання певних дій

Суть спору: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян про визнання незаконними дій відповідача стосовно відмови в наданні вакансії завідуючого сектором по діловодству та контролю і роботі з заявами громадян Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян, про скасування наказу останнього про призначення фізичної особи ОСОБА_7 завідуючим сектором по діловодству, контролю та роботі з заявами громадян, про зобовязання комітет провести конкурс на посаду завідуючого сектором по діловодству, контролю та роботі з заявами громадян між фізичними особами ОСОБА_7 та ОСОБА_1 та про визнання незаконними та скасування наказу Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян № 49н-л/с від 11.07.2011 року про звільнення фізичної особи ОСОБА_1 з посади начальника відділу діловодства та контролю Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян. Позовні вимоги з посиланням на положення ст. ст. 21, 24, 43 Конституції України та ст. ст. 42, 43, 49-2 КЗпП, ст. 39 Закону України «Про професійні союзи їх права та гарантії діяльності» мотивовані тим, що відповідач під час реорганізації державного відомства та зменшення кількості штату організації порушив принцип рівності права ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на отримання вільної посади. Позивачка посилається на те, що вона має переважне право на отримання вакантної посади завідуючого сектором по діловодству, контролю та роботі з заявами громадян, оскільки є особою з високою кваліфікацією та високим рівнем виробничої діяльності, є єдиною особою в сімї, яка має самостійний заробіток. Крім того, ОСОБА_1 не була повідомлена письмово та особисто про звільнення за два місяці до вивільнення, їй не виплачено вихідну допомогу, згода профсоюзного комітету Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян на звільнення позивачки відповідач не отримав.

Під час розгляду справи позивач уточнила позовні вимоги та просила суд скасувати наказ Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян № 49н-л/с від 11.07.2011 року про звільнення фізичної особи ОСОБА_1 з посади начальника відділу діловодства та контролю Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян, зобовязати Республіканський комітет АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян поновити фізичну особу ОСОБА_1 на посаді начальника відділу діловодства та контролю, зобовязати Республіканський комітет АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян виплатити фізичній особі ОСОБА_1 середній місячний заробіток за час вимушеного прогулу з 11.07.2011 року, посилаючись на незаконність дій відповідача та порушення її права на залишення на роботі.

У судовому засіданні 23 листопада 2011 року позивач та представник позивача на позовних вимогах наполягали, з підстав викладених у позовній заяві та уточненнях до неї.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, з підстав викладених у запереченнях на адміністративну позовну заяву ( вих. від 18.10.2011 року № 1240/01-05 та вих. від 23.11.2011 р. № 1240/01-05), зокрема посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте, а дії вчинено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією, законами України, без порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

11.07.2011 року, на виконання розпорядження Ради Міністрів АР Крим від 14.04.2011 року № 310-р «Про затвердження структури і штатного розкладу Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян», відповідачем було прийнято наказ № 49н-о/с про звільнення ОСОБА_1, начальника відділу з діловодства і контролю управління правової, кадрової, організаційної роботи і діловодства Республіканського комітету АР Крим, з 11.07.2011 року через скорочення штатної численності робітників Республіканського комітету АР Крим у справах міжнародних відносин і депортованих громадян по п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відділу фінансів, бухгалтерського обліку та звітності наказано виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до ст. 44 КЗпП України та здійснити кінцевий розрахунок (п. 2 Наказ № 49н-о/с від 11.07.2011 року «Про звільнення ОСОБА_1»).

Підставою для звільнення позивача вказано п. 1 ст. 40, ст. 44 КЗпП України, Закон України «Про державну службу», розпорядження Ради міністрів АР Крим від 14.04.2011 року № 310-р «Про затвердження структури та шатного розкладу Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян», наказ Рескомітету № 31-о/с від 18.04.2011 року «Про введення в дію структури та штатного розкладу Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян».

Не погодившись з зазначеним рішенням позивач звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом у якому просить скасувати наказ Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян № 49н-о/с від 11.07.2011 року про звільнення фізичної особи ОСОБА_1 з посади начальника відділу діловодства та контролю Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян, зобовязати Республіканський комітет АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян поновити фізичну особу ОСОБА_1 на посаді начальника відділу діловодства та контролю, зобовязати Республіканський комітет АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян виплатити фізичній особі ОСОБА_1 середній місячний заробіток за час вимушеного прогулу з 11.07.2011 року, посилаючись на незаконність дій відповідача та порушення її права на залишення на роботі.

Оцінюючи правомірність дій та рішення відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчинюється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.

Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення , а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За змістом ч.3 ст.32 КЗпП України під зміною істотних умов праці, зокрема, передбачено зміна системи та розміру оплати праці, найменування посад.

Відповідно до ст. ст. 40, 42 КЗпП України допускається звільнення працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці лише при неможливості переведення робітника з його згоди на іншу роботу, і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі.

При цьому, імперативно визначений порядок вивільнення працівників, закріплений статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, включає наступні вимоги, які повинні бути дотримано роботодавцем:

- строк попередження про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці до вивільнення) (частина 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України);

- врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (частина 2 статті 49-2 Кодексу законів про працю України);

- пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (частина 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України).

- доведення до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (частина 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України).

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.111992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що при розгляді трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

З метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України було прийнято Указ Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 року № 1085/2010.

14 квітня 2011 року Радою міністрів АР Крим прийнято розпорядження «Про затвердження структури і штатного розпису Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян» № 310-р, яким затверджено структуру та штатний розклад Рескомітету.

Залучений до матеріалів справи наказ Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян «Про введення в дію структури і штатного розкладу Республіканського комітету АР Крим Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян» № 31 о/с від 18.04.2011 року свідчить про те, що задля виконання розпорядження Ради міністрів АР Крим від 14.04.2011 року № 310-р «Про затвердження структури та шатного розкладу Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян» наказано ліквідувати посади заступників голови, структурні підрозділи управління з облаштування депортованих громадян і зведеного моніторингу , відділ з питань міжнаціональних відносин і роботі з національно-культурними суспільствами, управління правової, організаційної і кадрової роботи, відділ фінансів і контролю, сектор планування, інвестиційної і соціально-економічного аналізу.

З наказу «Про введення в дію структури і штатного розкладу республіканського комітету АР Крим Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян» № 31 о/с від 18.04.2011 року та штатного розпису Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян (додаток 2 до розпорядження ради міністрів АР Крим від 14.04.2011 року № 310-р) зокрема вбачається, що в результаті реорганізації відділ з діловодства і контролю управління правової, кадрової, організаційної роботи і діловодства Республіканського комітету АР Крим перетворено у сектор по діловодству, контролю та роботі з заявами громадян (завідуючий сектором 1 особа, головний спеціаліст 1 особа).

Вказане дає підстави зробити висновок, що відбулися півні зміни у Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян, які потягли скорочення чисельності і штату працівників. Штатна чисельність Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян була скорочена на шість осіб.

Додаток № 1 до наказу № 31 о\с від 18.04.2011 року (список осіб, вивільнених у звязку з зміною структури та штатного розкладу в Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян) свідчить про те, що ОСОБА_1 18.04.2011 року була попереджена, що у звязку з реорганізацією Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян вона може бути звільнена з посади начальника відділу з діловодства і контролю управління правової, організаційної і кадрової роботи та ознайомлена зі списком вакансій, які пропонуються вивельним робітникам у звязку з змінами структури і штатного розкладу в Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян (додаток № 2)( а. с. 59-61).

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що в період з 18 по 28 квітня 2011 року позивачка не зверталася до відповідача із письмовими або усними вимогами про переведення її на іншу посаду чи надання їй іншої роботи.

Представник відповідача зазначає,що 18 квітня, при ознайомленні з додатком №2, яким співробітникам були запропоновані вакансії, ОСОБА_1, обурилась тим, що відсутня посада начальника відділу з діловодства і контролю та пропонується посада завідуючої сектором, відповідно з окладом нижче, чим у начальника відділу.

19 квітня 2011 року рядом співробітників Рескомітету були подані заяви про переведення, в тому числі і на посаду завідуючого сектором з діловодства, контролю і роботі зі зверненнями громадян управління правової, кадрової, організаційної роботи і діловодства ОСОБА_7

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу № 28-н-о/с від 19.04.2011 року ОСОБА_7 переведена на посаду завідуючої сектором з діловодства, контролю і роботі з зверненнями громадян управління правової, кадрової, організаційної роботи і діловодства, з окладом штатного розкладу 1092,00 грн.

28 квітня 2011 року позивачка звернулась з заявою про прийняття її на посаду завідуючої сектором по діловодству, контролю та роботі з заявами громадян в Республіканському комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян. Згідно резолюції голови Рескомітету, станом на 28.04.2011 року відсутня вакансія завідуючого сектором по діловодству, контролю та роботі з заявами громадян.

Зазначене вище свідчить про те, що на час звернення позивачки з заявою про прийняття її на посаду завідуючої сектором по діловодству, контролю та роботі з заявами громадян в Республіканському комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян. Згідно резолюції голови Рескомітету вказана посада не була вакантною, оскільки вже було погоджено призначення на вказану посаду завідуючої сектором по діловодству, контролю та роботі з заявами громадян в Республіканському комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян іншу особу.

Крім того, 12.05.2011 року головою Рескомітету на імя ОСОБА_1 були направлені письмові розяснення з питання реорганізації в комітеті, в якому поміж іншого, було зазначено про відсутність вакансії в Рескомітеті.

До того ж, 11.05.2011 року Рескомнацем було направлено звіт про заплановане звільнення співробітників по формі № 4-пн в Центр зайнятості населення м. Сімферополя, про що в усній формі було повідомлено ОСОБА_1

Згідно документів, наданих з відділення № 367 АТ «УкрСіббанка» МФО 351005, код 09807750 та довідки про розрахунок бухгалтерії Рескомземнаца вихідна допомога позивачці виплачена.

На підставі зазначеного вище, суд дійшов висновку, що посилання ОСОБА_1 на те, що вона не була попереджена про звільнення з посади в установлений законом термін і їй не виплачено допомогу при звільненні, є не обґрунтованими і суперечать наявним у справі доказам.

Стосовно тверджень позивача відносно наявності у неї переважного права на залишення на роботі, яке передбачено приписами статті 42 КЗпП України, то слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що на підприємстві дійсно відбулося скорочення чисельності та штату працівників, а не було створено штучно скорочення з метою усунення позивача як небажаної особи.

Залучені до матеріалів справи докази свідчать про те, що посада начальника відділу діловодства та контролю Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян була єдиною в даній комітеті і підлягала скороченню.

Як вбачається з пояснень позивача, заявляючи про переважне право позивача на залишення на роботі, вона мала на увазі виключно посаду завідуючої сектором по діловодству та контролю і роботі з заявами громадян Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян, однак на яку, на момент подачі заяви вже було переведено іншого працівників з числа колишніх працівників Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян.

Аналіз ч. 2 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України свідчить про те, що чинне законодавство України гарантує працівнику переважне право на залишення на роботі , а не на посаді (про що свідчить вжиття законодавцем словосполучення «на роботі»).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що висновку про дотримання комітетом вимог ст.. 49-2 Кодексу законів про працю України.

Що стосується посилання позивача на відсутність згоди профспілки як на обставину, що свідчить про незаконність його звільнення, суд зазначає таке.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для звільнення позивачки було вказано п. 1 ст. 40, ст. 44 КЗпП України, Закон України «Про державну службу», розпорядження Ради міністрів АР Крим від 14.04.2011 року № 310-р «Про затвердження структури та шатного розкладу Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян», наказ Рескомітету № 31-о/с від 18.04.2011 року «Про введення в дію структури та штатного розкладу Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян».

Факт реорганізації відповідача, в результаті чого відбулось скорочення чисельності працівників, де працював позивач, знайшов своє підтвердження, суд дійшов висновку, що у відповідача були підстави для звільнення позивача за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що надання профспілковим органом згоди на звільнення працівника (до звільнення чи після) не визнається підставою для його звільнення, а є елементом порядку проведення звільнення.

Суд вважає за необхідне зазначити, що навіть відмова профспілкового органу у наданні згоди на звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для залишення його на роботі, оскільки відповідно до приписів ч. 7 ст. 43 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), якщо у такому рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору.

За таких обставин, суд вважає, що рішення профспілки при вирішенні питання про звільнення працівника з роботи має рекомендаційний характер.

До того ж, залучені до матеріалів справи витяг з протоколу засідання профсоюзного комітету Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян № 3 від 26.10.2011 року та витяг засідання Президії Кримської республіканської профсоюзної організації робітників держустанов від 04.11.2011 року свідчать про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 по п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог про скасування наказу Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян № 49н-о/с від 11.07.2011 року про звільнення фізичної особи ОСОБА_1 з посади начальника відділу діловодства та контролю Республіканського комітету АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян та про зобовязання Республіканський комітет АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян поновити фізичну особу ОСОБА_1 на посаді начальника відділу діловодства та контролю.

Враховуючи, що підстав для поновлення на роботі ОСОБА_1 суд не вбачає, то в задоволенні позовних вимог про зобовязання Республіканський комітет АР Крим у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян виплатити фізичній особі ОСОБА_1 середній місячний заробіток за час вимушеного прогулу з 11.07.2011 року необхідно відмовити.

Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Під час судового засідання, яке відбулось 23.11.2011 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 25.11.2011 р.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя <підпис >Кузнякова С.Ю.

<Текст >