Постанова № 20198497, 06.12.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 грудня 2011 р. Справа №2а-13456/11/0170/13 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанської Т.С., при секретарі Ківа А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексмо-Крим"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним, недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю:

представника позивача –ОСОБА_1, ордер від 01.12.2011, догвір-доручення №б/н від 26.10.2011,

представника відповідача –ОСОБА_2, довіреність №11/10 від 16.03.2011.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ексмо-Крим" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним, недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0011002301 від 19.10.2011.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 31.10.2011 відкрите провадження в адміністративній справі та закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі

Представник відповідача у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”).

Відповідно до підпункту 41.1.1. Податкового кодексу України, податкові органи є контролюючими щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Виходячи із аналізу статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”від 03.04.1997 № 168/97-ВР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, органи державної податкової служби уповноважені здійснювати контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість та надавати висновки про суми цього податку, які підлягають відшкодуванню з бюджету.

Такім чином, органи державної податкової служби, в даному випадку, державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим є суб’єктом владних повноважень, який у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю відповідача є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд зобов’язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв’язку прийняттям таких повідомлень-рішень, яким позивачеві визначені податкові зобов’язання з податку на додану вартість та нараховані штрафні санкції.

Судом встановлено, що товариство з обмеженою від повільністю «Ексмо-крим» є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради 27.10.2006, є платником податків і зборів, в тому числі податку на додану вартість, взяте на облік у ДПІ в м.Сімферополь у якості платника ПДВ з 20.02.2007.

Таким чином, судом встановлено, що позивач являється суб’єктом господарювання, юридичною особою, зобов’язаний виконувати обов’язки, покладені на нього законами у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що посадовими особами ДПІ в м. Сімферополі АР Крим була проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ «Ексмо-Крим» з питань взаємовідносин з ПП «Екотехконсалтінг» за червень 2011 року.

За результатами перевірки був складений акт від 23.09.2011 №13435/23-4/34700163, за висновками якого встановлено порушення підпунктів 14.1.191, 185.1., 188.1, 198.2, 198.6 Податкового кодексу України, в результаті чого збільшено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та податкового кредиту на 221,5 тис. грн.. та донараховано суму податку на додану вартість за червень 2011 року у сумі 108874,00 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.10.2011 №0011002301 на суму 208875,00 грн., в тому числі, за основним платежем – 208874,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1,00 грн.

Перевіряючи обґрунтованість нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість та штрафних санкцій ТОВ «Ексмо-Крим», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Платники податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені в Податковому кодексі від 02.12.2010 №2755-УІ (далі – ПК України).

Суд зазначає, згідно підпункту 200.1. ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно підпункту 14.1.179. ПК України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

За підпунктом 14.1.181. податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У підпункті 198.3. ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 14.1.191 статті 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За підпунктом 198.1. ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до підпункту 198.2. ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата послуг відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Кодексу, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, ТОВ «Ексмо-Крим» мало господарські відносини з ПП «Екотехконсалтінг» на підставі договору від 01.06.2011 №32. Відповідно до умов договору продавець був зобов’язаний поставити, а покупець прийняти і оплатити непродовольчу продукцію – пакувальні матеріали. Відповідно до пункту 3.1. договору при передачі продукції сторонами оформляються видаткові накладні у двох примірниках. На підставі договору сторонами були складені видаткові накладні від 01.06.2011 №РН-00000256 на 207 рулонів ціною 1851,85 грн., на загальну суму 460000,00 грн., у тому числі ПДВ 76666,67 грн., від 03.06.2011 №РН-00000258 на 569 рулонів ціною 644,41 грн. вартістю 440000,00 грн., у тому числі ПДВ 73333,33 грн., від 02.06.2011 на постачання 161 рулону ціною 2220,50 грн., вартістю 429000,00 грн., у тому числі ПДВ 71500,00 грн.

Судом встановлено, що постачальником були виписані податкові накладні від 01.06.2011 №1 на суму 460000,00 грн., від 02.06.2011 №2 на суму 429000,00 грн., від 03.06.2011 №3 на суму 440000,00 грн.

Продавцем буле зроблено постачання товару на склад, що належить ТОВ «Логос Транс», за адресою м.Київ, вул..Лугова, 9б, на підставі договору про зберігання від 01.07.2011 №01/07, що підтверджується актом приймання-передачі товару від 01.07.2011.

Згідно акту звірки розрахунків від 26.10.2011 №2 між позивачем та постачальником оплата за товар не проводилась, заборгованість підприємства складає 1329000,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що суми податку на додану вартість увійшли до складу ціни придбаних товарів.

Судом встановлено, що зазначена сума ПДВ була включені позивачем до складу податкового кредиту у Декларації з ПДВ червня 2011 року, що не заперечується сторонами, за першою подією - датою отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до підпункту 184.1. ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Судом встановлено, що приватне підприємство «Екотехконсалтінг» - постачальник позивача було зареєстровано платником податку на додану вартість у ДПІ у Печерському районі м.Києва 25.03.2010, що не заперечував представник відповідача у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд дійшов висновку, що на момент складання податкових накладних ПП «Екотехконсалтінг» було юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог статті 201 ПК України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Фактичне отримання товару для подальшого використання у господарської діяльності позивача підтверджуються матеріалами справи, а саме: копіями договору, видатковими накладними, актами приймання-передачі на відповідальне зберігання.

Посилання представника відповідача на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: трудових ресурсів (персоналу), основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, що, на думку представника відповідача, свідчить про нікчемність договорів підряду, суд вважає необґрунтованим виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 193.1. ПК України - визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку між позивачем та його контрагентом був укладений договір поставки, купівлі-продажу пакувального матеріалу, що використається у наступному в господарський діяльності покупця – оптова торгівля папером. Картоном, книгами, журналами та канцелярським приладдям. Доказом виконання умов договору є видаткові накладні та акт приймання-передачі на відповідальне зберігання. Крім того, матеріалами справи та поясненнями представників сторін підтверджено фактичне отримання товару за договором, тобто наявність матеріального результату господарської діяльності.

Зазначене свідчить про те, що укладення договорів було спрямовано на реальне настання правових наслідків і при виконанні цих договорі кожна сторона діяла в межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що даний правочин є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд також зазначає, що положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України, застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, умовою визнання правочину нікчемним, у даному випадку, є встановлення факту здійснення діяльності без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, отримав податкові накладні, облікував надходження товару у відповідних реєстрах бухгалтерського обліку, висновок податкового органу про неправомірність віднесення позивачем до податкового кредиту зазначеної суми ПДВ – не вірні і не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано належних, допустимих доказів, що позивач та контрагент позивача діяли узгоджено протиправно, суми податкового кредиту за господарськими операціями, були фіктивними, що діяльність має ознаки фіктивного підприємництва, не надані докази протиправного характеру договорів.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість та, як слідство, штрафних санкцій, нарахованих у зв’язку із виключенням цієї суми з податкового кредиту, який був сформований відповідно до податкових накладних у період їх фактичного отримання позивачем.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкове повідомлення-рішення від 19.10.2011 №0011002301 на загальну суму 208874,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 06.12.2011, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 13.12.2011.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим №0011002301 від 19.10.2011.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексмо-Крим" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                         Ольшанська Т.С.