Рішення № 20114752, 23.11.2011, Юзівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Ворошиловський районний суд м. Донецька)

2-2224/11

РІШЕННЯ Справа № 2-2224/11

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого –судді Орєхова О.І.,

при секретарі –Лисенко Л.В., Фуковській Г.Л., Шендері Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання іпотечного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання іпотечного договору недійсним, посилаючись на наступні обставини.

          Між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк" в особі виконуючого обов'язки начальника відділення №271АКБ„УкрСиббанк" ОСОБА_3 (правонаступником прав і обов'язків якого є: Публічний акціонерний банк „УкрСиббанк і громадянином України ОСОБА_4 25 квітня 2008 року укладено договір іпотеки.

Вищезазначений іпотечний договір укладено в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5, як позичальника, за кредитним оговором № 11340646000 від 25.04.2008 р.

Згідно з п. 1.1.1- 1.1.3 іпотечного договору предметом іпотеки є: трикімнатна квартира загальною площею 59,5 кв.м., жилою 42,3 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (Ворошиловський район).

Своє право на набуття у власність предмету Іпотеки: ОСОБА_6. як інотекодавець підтверджує Договором купівлі-продажу квартири укладеним ним з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - договір купівлі-г.родажу, предмет іпотеки немає жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів, на підставі яких Іпотекодавець набув право власності на предмет іпотеки.

Вважає, що при укладанні іпотечного договору сторонами не було дотримано вимог статті 5, 18 Закону України «Про іпотеку», частин 1, 6 статті 3, частини 6 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»від 01.07.2004 № 1952, в діючій на той час редакції, що є підставою для визнання судом такого договору недійсним.

Згідно з частиною 1 ст. 5 Закону про іпотеку, в редакції яка діяла на момент укладання іпотечного договору, предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Частиною 2 статті 5 Закону про іпотеку передбачено, що предметом іпотеки також може бути інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця, після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Проте при укладанні іпотечного договору в іпотеку було оформлено нерухоме майно, без дотримання необхідних умов, передбачених частиною 1 або частиною 2 статті 5 Закону про іпотеку. Відповідно до п. 1.1.1.-1.1.3. іпотечного договору в іпотеку передано трикімнатна квартира загальною площею 59,5 кв.м., жилою 42,3 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Ворошиловський район), на яку іпотекодавець набув право власності. Проте це ствердження не відповідає дійсності з огляду на наступне:

Згідно зі статтею 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, і встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до частини 3 статті 640 ЦК України Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

3 огляду на вищенаведені норми закону є всі підстави стверджувати, що договір купівлі-продажу, між ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 Ґ.Л. посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 25.04.2008 р. за реєстром № 3649.

Факт реєстрації правочину підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів виданим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 25.04.2008 р. зареєстрованим в державному реєстрі правочинів за № 2866587 і, а також 11.4. Іпотечного договору, в якому зазначено, предмет іпотеки є власністю іпотекодавця.

На підставі договору купівлі-продажу тобто на момент укладання іпотечного договору договір купівлі продажу був вже укладеним.

Частиною 4 ст. 334 України передбачено, що «якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Таким чином, є очевидним той факт, що на момент укладання іпотечного договору у іпотекодавця ОСОБА_1М не виникло право власності на предмет іпотеки.

Наявність у ОСОБА_5 права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, на момент укладання іпотечного договору має виключно юридичне значення, без будь-яких цивільно-правових наслідків тому що для здійснення будь-яких дій (в тому числі і передачі в іпотеку) відносно цього нерухомого майна у цивільному обороті відповідно до статті 182 ЦК України потрібно здійснити державну реєстрацію прав на нерухомість.

Відповідно до частини 1, 6 статті 3 Закону про реєстрацію речові права на нерухоме майно їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. Правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону, частиною 6 статті 4 Закону про реєстрацію передбачається що «реєстрація права власності повинна передувати реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень і проводитися в разі вчинення правочину щодо такої нерухомості встановлення обмежень речових прав на таку нерухомість.

Згідно з пунктом 5 прикінцевих положень Закону про реєстрацію до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації проводять державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно на підставі Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002, зареєстрованого в Мінюсті 18.02.2002 за № 157/6445.

Пунктом 1.4. Тимчасового положення визначено, що Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Згідно і п. 1.5. Тимчасового положення обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до п. 3.8. Тимчасового положення після прийняття рішення реєстратором та внесення запису до Реєстру прав на правовстановлювальних документах робиться відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав, видається витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа та разом із витягом власнику повертаються правовстановлювальні документи.

Таким чином, ОСОБА_1 як іпотекодавець передав, а банк, як іпотекодержатель, прийняв у іпотеку нерухоме майно, яке на момент укладання Іпотечного договору вже було у власності ОСОБА_1 проте право власності ГОФМАНА на це нерухоме майно не було зареєстровано БТІ в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Тим самим, недодержання в момент укладення іпотечного договору сторонами частин 1,6 статті 3, частини 6 статті 4 Закону про реєстрацію щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, яке передається в іпотеку банку, привело до того, що ГОФМАНОМ в порушення частини 1 статті 5 Закону про іпотеку в іпотеку банку було передано нерухоме майно, яке на момент укладання іпотечного договору не могло бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства не могло бути звернене стягнення.

В зв'язку з тим, що на момент укладання іпотечного договору у іпотекодавця не виникло право власності на предмет іпотеки до спірного іпотечного договору не може бути застосовано і частину 2 статті 5 Закону про іпотеку, якою передбачено, що предметом іпотеки також може бути інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

По той самій причині до спірних правовідносин не може бути застосовано частини 5 статті 18 Закону про іпотеку, якою допускається у разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно, і хоча частина 5 статті 18 Закону про іпотеку регулює саме спірні прововідносини, які виникли між сторонами при укладанні іпотечного договору, проте застосування цієї частини можливе лише за умови дотримання сторонами вимог частини 2 статті 5 Закону про іпотеку.

Цей висновок підтверджується діючою на момент укладання іпотечного договору редакцією частини 6 статті 55 Закону України «Про нотаріат», якою передбачено, що іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є нерухомість, яка належить третім особам і стане власністю іпотекодавця після укладення такого договору, посвідчується до моменту оформлення встановленого законодавством документа про право власності іпотекодавця на нерухомість.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Проте в момент укладення іпотечного договору сторонами не було отримано вимоги частин 1,6 статті 3, частини 6 статті 4 Закону про реєстрацію щодо реєстрації власності на нерухоме майно, яке передається в іпотеку банку, до того ж в порушення права частини 1 статті 5 Закону про іпотеку в іпотеку банку було передано нерухоме майно яке на момент укладання іпотечного договору не могло бути відчужене іпотекодавцем на нього відповідно до законодавства не могло бути звернене стягнення. У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦПК країни, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону про іпотеку в редакції, яка набрала чинності з 14.01.2006 р., тобто до дати укладання спірного договору, іпотечний договір повинен містити для іпотекодержателя - юридичної особи таку істотну умову як ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрї юридичних та фізичних осіб—підприємців (далі-Є ДРЮФОП). Разом з цим, іпотечний договір, укладений між позивачем і банком цієї істотної умови не містить: замість ідентифікаційного коду в Є ДРЮФОП в іпотечному договорі зазначено ідентифікаційний код за ЄДРПОУ.

Проте, дані реєстри не є тотожніми, тому що регулюються різними актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців»(далі - Закон про державну реєстрацію) Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців —автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців.

Статею 4 Закону про державну реєстрацію передбачено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців —засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення державним реєстратором відповідних записів до Є ДРЮФОП.

Відповідно до ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 104 ЦК України створення юридичної особи, або її припинення пов'язані з датою внесення державним реєстратором запису до Є ДРЮФОП, що підтверджується відповідним свідоцтвом про державну реєстрацію.

Що стосується Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, то згідно з Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, яке затверджено постановою КМУ від 22.01.1996 р. № 118. (ЄДРПОУ)—це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.

Суб'єктами ЄДРПОУ є юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що знаходяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства.

Реєстр ведеться з метою: забезпечення єдиного державного обліку та ідентифікації суб'єктів; класифікації суб'єктів для отримання статистичної інформації у формалізованому вигляді; проведення спостережень за структурними змінами в економіці щодо видів діяльності, створення, реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) та ліквідації суб’єктів; удосконалення статистичного обліку суб'єктів та створення реєстрів респондентів статистичних спостережень (статистичних реєстрів).

Таким чином, відсутність в іпотечному договорі такої істотної умови як ідентифікаційний код в ЄДРЮФОП щодо банку є підставою для визнання судом такого іпотечного договору недійсним, що передбачено ст. 18 Закону України «Про іпотеку».

3. При оформлені іпотечного договору приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу 25.04.2008 року на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат»накладено заборону відчуження предмету іпотеки шляхом внесення запису в Єдиний реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Крім цього, в Державному реєстрі іпотек за заявою банку зроблено запис про іпотеку нерухомого майна.

Згідно з п. 4.2. Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду.

Таким чином, банк обмежив ОСОБА_5 як іпотекодавець та позичальник в праві розпоряджатись належною квартирою, але ці обмеження жодним чином не стосуються безпосередньо банку, тому що за його заявою як кредитора і іпотекодержателя нотаріус має зняти раніш накладену заборону та обтяження на предмет іпотеки.

Просив визнати договір іпотеки укладений між Публічним акціонерним інноваційним банком „УкрСиббанк„ і громадянином України ОСОБА_10 25 квітня 2008 року недійсним, зобов’язати приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_2 виключити квартиру з реєстру заборони відчужень, трикімнатну квартиру загальною площею 59,5 кв.м., жилою 42,3, що знаходиться за адресою: м.Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, 114, кв.70.

В судове засідання позивач та його представник не з»явилися, представник позивача ОСОБА_11, яка діє на підставі довіреності надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_12, яка в судове засідання не з»явився, надав до суду заяву про відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи ОСОБА_13, який діє на підставі довіреності в судове засідання не з»явився, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні повністю.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленному цим Кодеком, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Судом встановлені наступні обставини.

25 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»правонаступник якого АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11340646000, згідно з яким Позивачу були надані кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 103 000,00 доларів США на строк з 25 квітня 2008 року по 23 квітня 2038 року зі сплатою відсотків в розмірі 13,00%.

Згідно пунктів 1.2.2., 1.3.4. Кредитного договору та графіку погашення кредиту Позивач зобов'язався щомісячно, з 01 по 25 число (включно), здійснювати повернення частини кредиту, а також сплачувати нараховані відсотки за використання кредиту.

Згідно п. 1.4 Кредитного договору цільове призначене кредиту - придбання квартири, тобто на отримані від Банку кошти ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_3.

Згідно договору іпотеки від 25 квітня 2008 року укладеного між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1, останній передав вищезазначену квартиру в іпотеку АТ «УкрСиббанк».

Пункт 6.13 Договору іпотеки підтверджує, те що вимоги законодавства щодо порядку державної реєстрації іпотеки, порядку реєстрації обтяження та порядку задоволення вимог Іпотекодержателя за рахунок Предмета іпотеки ( ст.ст. 4,5,16,33-51 ЗУ «Про іпотеку», постанова КМУ №410 від 31.03.2004 року «Про затвердження тимчасового положення про порядок державної реєстрації іпотек») сторонам нотаріусом роз'яснювалось, про що свідчать підписи сторін за цим договором.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності на майно договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом; такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

В нормах закону момент переходу права власності за договором купівлі-продажу пов'язується з державною реєстрацією саме договору, а не з державною реєстрацією права власності.

Відповідно до п. 7.3. договору купівлі-продажу квартири, за яким позивач набув власності на предмет іпотеки, право власності на квартиру переходить від продавця до покупця з моменту державної реєстрації цього договору.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 671 від 26.05.2004 року затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів», яка діє до цього часу державна реєстрація правочинів впроваджується з метою забезпечення реалізації фізичними та юридичними особами права на визнання державою правочинів, щодо яких передбачена державна реєстрація, згідно із статтею 210 Цивільного кодексу України.

Вимоги нормативних актів нотаріусом були виконано.

25.04.2008 року договір купівлі- продажу квартири, за яким позивач набув право власності на предмет іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом № 5858532.

Саме з цього моменту позивач став власником предмету іпотеки, а значить укладав договір іпотеки вже перебуваючи власником квартири.

Жодним нормативним актом не встановлено, що саме бюро технічної інвентаризації-орган, який здійснює Державну реєстрацію договорів відповідно до вимог ст. ст. 210, 334, 657 Цивільного кодексу України.

Бюро технічної інвентаризації відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України, Закону України: «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445, здійснює державну реєстрацію права власності яке вже виникло раніше на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів.

Державна реєстрація права власності хоча і є обов'язковою, але не пов'язана з моментом виникнення права власності на майно.

Таким чином, державна реєстрація договору про відчуження майна та державна реєстрація права власності на нерухому річ є окремими видами реєстрації.

Державна реєстрація правочинів проводиться на підставі Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою КМУ від 26.05.2004 N 671 відповідно до п. 2 якого реєстраторами є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, унесених до них, відомостей про припинення їх дії приймають запити, видають завірені витяги з реєстру та виконують інші функції передбачені цим порядком».

Щодо доводів позивача з приводу того, що на момент укладання договору іпотеки не було державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, то такі твердження позивача є хибними.

Статею 18 Закону України «Про іпотеку»зазначено, що іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання, а у разі, якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Згідно з ч. 6 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»для реєстрації прав на нерухомість та їх обмежень необхідно, щоб правочини з нерухомістю здійснювалися по відношенню до нерухомості, право власності на яку зареєстровано відповідно до цього Закону.

Враховуючи, якщо іпотекою забезпечується повернення кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, спеціальна норма права дозволяє правочин іпотеки вчиняти до моменту проведення державної реєстрації права власності на цю квартиру.

Вищезазначене підтверджується Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в п. 96 якої зазначено, що при посвідченні іпотечних договорів нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Якщо договір про заставу майна укладається у зв'язку з укладенням іншого договору щодо цього майна і в нотаріуса є зазначені вище документи, другий раз ці документи не подаються.

В даному випадку договір іпотеки укладався у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу цього ж майна.

Щодо посилання позивача з приводу того, що в тексті договору іпотеки немає суттєвої умови - ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців іпотекодержателя, вбачається, що з копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи іпотекодержателя, яка долучена до матеріалів справи, вбачається, що в ньому міститься ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців, та з копії довідки Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, міститься код ЄДРПОУ.

В обох документах є інформація про код юридичної особи АКІБ «УкрСиббанк», і цей код один і той же - 09807750.

Відповідно до ст. 629 ЦКУ договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, порушень з боку відповідача публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», та з боку приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 при посвідченні договору іпотеки від 25.04.2008 року в судовому зсіданні не встановлено.

Доводи позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та є хибними, а вимоги безпідставними.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання іпотечного договору недійсним не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача на кристь позивача судові витрати понесені при подачі позовної заяви.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 204, 210, 334, 629, 657 ЦК України, ст. ст. 3, 5, 10, 15, 30, 60, 88, 202, 209, 212-215 Цивільно-процесуального кодексу України, Законом України «Про іпотеку», суд, -

ВИРИШИВ:

          У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання іпотечного договору недійсним, –відмовити.

          Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Донецької області через даний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя           О.І. Орєхов