Рішення № 19816469, 09.11.2011, Грузький районний суд міста Макіївки (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Макіївки)

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МАКІЇВКИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-72/11 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 листопада 2011 року                     м. Макіївка

          Кіровський районний суд міста Макіївка Донецької області у складі

головуючий суддя Єжов В.А.

при секретарі Беляєвій А.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду в м. Макіївка цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат; зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: орган опіки і піклування Макіївської міської ради, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,

В С Т А Н О В И В:

          В липні 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»(далі - ОСОБА_4), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору і судових витрат, мотивуючи свої вимоги порушенням відповідачами зобов’язань відповідно до умов договору.

21 серпня 2010 року ОСОБА_3, заперечуючи проти позову, звернулась із зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: орган опіки та піклування Макіївської міської ради, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

У судовому засіданні представник позивача –ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги, в обґрунтування яких послався на обставини і факти, викладені в позовній заяві, та зазначив, що 30 січня 2008 року між «Банком»та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит для придбання нерухомості в іноземній валюті у сумі 38251 доларів США на строк до 30 січня 2037 року, зі сплатою за користування кредитними коштами 12,9 % річних. Повернення кредиту передбачалось щомісячними платежами згідно узгодженого графіку та сплата процентів. Виконання зобов’язань позичальника за цим договором забезпечується заставою нерухомості, а саме трикімнатною квартирою загальною площею 64,06 м2, що знаходиться за адресою: 86110, м. Макіївка, мікрорайон «Будівельник»АДРЕСА_1, яка є власністю ОСОБА_3 Крім того, на забезпечення виконання зобов’язань за даним договором 30 січня 2008 року між Банком, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким відповідач виступив поручителем і взяв на себе зобов’язання щодо погашення заборгованості у повному обсязі за письмовою вимогою банку в разі невиконання позичальником умов кредитного договору.

Позичальник ОСОБА_3, яка 30 січня 2008 року отримала суму кредиту в повному обсязі, не виконує своїх зобов’язань по своєчасному поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування ним, а ОСОБА_2 як поручитель не бажає добровільно виплатити грошові платежі за ОСОБА_3, унаслідок чого за цим договором на 11 червня 2010 р. заборгованість за простроченим кредитом становить –1100 доларів США, прострочена заборгованість за відсотками –3990,22 доларів США, строкова заборгованість за кредитом у розмірі – 35061 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту –67,14 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі –242,81 доларів США, тому ОСОБА_4 вважає за необхідне відмовитися від виконання своїх зобов’язань перед відповідачкою з достроковим стягненням суми заборгованості.

Відповідачі неодноразово повідомлялись службовими особами Банку про факт виникнення заборгованості та її розмір, однак на дотепер кредитна заборгованість ними не погашена, позичальники уникають зустрічей з представником позивача.

Виходячи з наведеного, посилаючись на протиправність дій відповідачів, якими суттєво порушуються законні права кредитора, представник позивача просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 достроково зазначену заборгованість –грошові кошти згідно предмету кредитного договору у розмірі 40461,17 доларів США, а також сплачені судові витрати у розмірі 1820 грн.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, пояснивши, що між ПАТ «УкрСиббанком»та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту на придбання квартири, який був забезпечений договором іпотеки, в якому він виступає тільки поручителем. Вважає, що не повинен сплачувати позивачу заборгованість, тому що кредит він не отримував, а в придбаній за кредитні гроші квартирі мешкає ОСОБА_3, тому він ніякого відношення до нього не має.

Відповідачка ОСОБА_3 в обґрунтування своїх заперечень зазначила, що вищенаведений договір споживчого кредиту є недійсним, тому що на порушення вимог статей 4, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»у відповідача –комерційного банку на момент укладення кредитного договору і доповнень до нього була відсутня індивідуальна ліцензія ОСОБА_4 Банку України на надання кредитів в іноземній валюті та на використання іноземної валюти, як засобу платежу, чим не дотримано вимог законодавства щодо режиму здійснення валютних операцій на території України.

Надання банком позивачці кредиту у вигляді грошових коштів в іноземній валюті та проведення ним дій по виконанню своїх зобов’язань перед відповідачем за кредитним договором у доларах США порушено режим здійснення валютних операцій на території України, оскільки відповідно до положень статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України та статті 35 Закону «Про ОСОБА_4 банк України»єдиним законним платіжним засобом на території України є національна валюта держави –гривня (банкноти і монети).

Крім того, на теперішній час, у порівнянні з датою укладення договору кредиту, в державі суттєво підвищився курс іноземної валюти, унаслідок чого відбулася істотна зміна становища, щодо виконання позивачем договірних зобов’язань, значно погіршився його фінансовий стан, що є порушенням принципів цивільно-правових відносин, закріплених у статті 3 Цивільного процесуального кодексу України –справедливості і добросовісності, оскільки має місце істотний дисбаланс договірних майнових прав і обов’язків кредитодавця та споживача фінансових послуг. Всі ризики знецінення національної валюти за умовами кредитного договору банк поклав виключно на позичальника, що є грубим порушенням положень частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, згідно з вимогами статей 192, 524 і 1054 ЦК України визнається істотним порушенням умов договору, внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує у разі настання певних подій становище споживача. Зазначене свідчить про порушення банком, приписів статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якими передбачено, що суб’єкт, який надає послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору визнаються несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_3 вважає, що укладений з Банком правочин за своїм змістом суперечить положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України, наведеним іншим актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства, у зв’язку з чим просить суд визнати договір про надання кредитної лінії № НОМЕР_1 від 30 січня 2008 року в цілому недійсним з моменту його вчинення. На забезпечення виконання зобов’язань по кредитному між ОСОБА_3 і Банком було укладено іпотечний договір від 30 січня 2008 року, за яким іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно: трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: 86110, м. Макіївка, мікрорайон «Будівельник»АДРЕСА_1. Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Крім того, вона має неповнолітнього сина –ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, проте згода органу опіки і піклування на укладання названого правочину не надавалась, чим порушені права неповнолітньої дитини.

Приймаючи до уваги, що відповідно до положень части 2 статті 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню і недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, просить суд визнати недійсним іпотечний договір від 30 січня 2008 року, укладений між банком та нею у забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором, посвідчений приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за номером в реєстрі нотаріальних дій №177, а також зняти заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором.

Представник публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»- ОСОБА_1 зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав, пославшись на їх безпідставність. У судовому засіданні представник відповідача заперечуючи проти позову, стверджував, що посилання позивача на те, що банк в порушення умов валютного кредитування не мав права на здійснення операцій з валютними коштами через відсутність у нього індивідуальної ліцензії, є необґрунтованим, оскільки 28 жовтня 1991 року ОСОБА_4 банком України було видано ПАТ «УкрСиббанк»банківську ліцензію № 75 на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та підпунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», з дозволом та додатком до нього, згідно яких Банку надано право здійснювати операції з валютними цінностями. Наявність індивідуальної ліцензії на здійснення банком валютних операцій не є обов’язковою, оскільки індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення лише разової валютної операції, у разі якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Через невизначеність термінів і сум таких кредитів отримання індивідуальної ліцензії не є необхідною умовою для видачі та отримання кредиту. Посилання ОСОБА_3 на те, що банк не повідомив позичальника про умови надання кредиту та пов’язані із цим ризики відповідно до частини 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»є безпідставними. Перед підписанням кредитного договору Позичальник отримала інформаційний лист про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Її було проінформовано про те, що якщо позивач обрав кредитування в іноземній валюті, то валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором покладаються на неї. В анкеті –заяві на отримання кредиту на купівлю нерухомості під заставу нерухомості для усіх категорій позичальників від 30 січня 2008 року ОСОБА_3 особисто зазначила своїм підписом про її обізнаність щодо отримання нею інформації стосовно умов кредитування та інших умов, передбачених п. 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, підстави за якими позивачка просить визнати укладений нею договір кредиту та іпотеки недійсними, суперечать вимогам ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, передбачених частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України.

Посилаючись на викладене, представник відповідача просив суд відмовити ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник третьої особи –органу опіки та піклування Макіївської міської ради не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, про причини неявки суд не повідомив, тому вважаю можливим розглянути справу у його відсутності на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідачів, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (стаття 11 ЦПК України) встановив наступне.

Відповідно до положень статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Приписами частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (Кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

          30 січня 2008 року юридична особа –публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»(Кредитор) і громадянка України ОСОБА_3 (Позичальник) уклали договір кредиту № 11290958000, за яким ОСОБА_4 надав Позичальнику кредит на споживчі потреби у розмірі 38251 доларів США на строк кредитування по 30 січня 2037 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 12,9 % річних. Позичальник зі своєї сторони зобов’язується використати кредит за цільовим призначенням та здійснювати повернення кредиту, сплату процентів за його використання та всіх комісійних платежів у передбачені цим договором строки. Згідно положень розділу третього зазначеного договору Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів рівними щомісячними платежами, які розраховуються за відповідною формулою, згідно з визначеним графіком.

Виконання зобов’язань Позичальника за цим договором забезпечуються іпотекою: нерухомим майном –трикімнатною квартирою, розташованою за адресою: Донецька область, місто Макіївка, мікрорайон «Будівельник»(«Строітель»), будинок № 10 (десять)АДРЕСА_2 (сто тридцять дев’ять), що належить ОСОБА_3.

Вартість предмету іпотеки за згодою сторін встановлена 25 403 (двадцять п'ять тисяч чотириста три) гривні.

          Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

          За даним правочином ОСОБА_4 зобов’язується надати Позичальнику кредитні кошті в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі. Позичальник зобов’язується повернути одержаний кредит та сплатити нараховані відсотки в строки, обумовлені цим договором.

          Спірні питання за цим договором вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку, визначеному чинним законодавством України.

          30 січня 2008 року публічне акціонере товариство «УкрСиббанк»уклало з ОСОБА_2 (Поручитель) і ОСОБА_3 (Позичальник) договір поруки № 176104, відповідно до предмету якого Поручитель зобов’язується перед Кредитором відповідати за виконання Позичальником зобов’язань по кредитному договору № 11290958000 від 30 січня 2008 р. Поручитель відповідає за повернення заборгованості за договором в тому ж обсязі, що і Позичальник –за сплату кредиту (або кредитних коштів), процентів за користування кредитом (або кредитними коштами), неустойки (штрафи, пені) за невиконання або неналежне виконання зобов’язань –в повному обсязі.

Судом встановлено, що кредитний договір, договір іпотеки і договір поруки укладені у письмовій формі, договір іпотеки у встановленому порядку посвідчений нотаріально, підписані уповноваженими на це посадовими особами ПАТ «УкрСиббанк»та особисто ОСОБА_3 і ОСОБА_2, зміст правочинів не суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, і на підставі статті 629 ЦК України ці договори є обов’язковими для виконання.

Таким чином, предметом позовних вимог ОСОБА_3 є визнання недійсними кредитного договору та іпотечного договору.

Відповідно до положень частини 1 статті 3 та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Одним із способів захисту прав і інтересів згідно із частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України є, зокрема, визнання правочину недійсним.

За приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності правочину –правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, як визначено в частині 1 статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до норми статті 203 ЦК України є: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не можна суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.          

Приписами частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов’язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Частиною третьою статті 533 ЦК України передбачено використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є норми Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-111 «Про банки і банківську діяльність»(далі -Закон № 2121) та положення Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі-Декрет).

Відповідно до статей 47 і 49 Закону № 2121 банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. У даній статті Закону визначено, поняття коштів –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

У статті 5 Декрету встановлено, що ОСОБА_4 України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальні ліцензії потребують такі операції (пункти в, г частини 4 статті 5 Декрету): надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Порядок і умови видачі банкам таких ліцензій закріплено у Положенні про порядок видачі ОСОБА_4 Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженому постановою правління ОСОБА_4 Банку України від 14 жовтня 2004 року №483 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028), у пункті 1.5 якого передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_4 банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Цивільним законодавством на теперішній час не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери режиму індивідуального ліцензування.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено, що на здійснення операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ОСОБА_4 Банком України публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк»видано ліцензію № 75 від 28 жовтня 1991 року на здійснення валютних операцій та надано письмовий дозвіл № 75-3 з додатком до нього від 28 жовтня 1991 року.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що операція з надання Банком кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, законодавство України у сфері банківської діяльності визнає правомочність комерційних банків, які в установленому порядку отримали генеральну ліцензію ОСОБА_4 Банку України на здійснення валютних операцій, які на її підставі надавали резидентам України кредитів в іноземній валюті і бути суб’єктом кредитних зобов’язань, та не містить заборони на здійснення таких дій. Тому визначення у спірному договорі суми кредиту в іноземній валюті та її використання як засіб платежу при виконанні кредитних зобов’язань, не є порушенням, оскільки даний договір укладено комерційним банком, який має генеральну ліцензію та письмовий дозвіл ОСОБА_4 банку України на здійснення такої діяльності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету № 15-93 є наявність у банка відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу ОСОБА_4 банку України на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

За таких обставин суд визнає, що спірний кредитний договір не суперечить вимогам чинного законодавства України, а посилання ОСОБА_3 на його недійсність з цієї підстави є неспроможними.

Відповідачка ОСОБА_3, заявляючи вимоги щодо недійсності договору кредиту, виходила з того, що в порушення чинного законодавства позичальником як фізичною особою на рахунок відповідача на виконання кредитного зобов’язання при здійсненні платежів вносилися кошти у виді готівкової іноземної валюти.

Порядок та умови використання іноземної валюти визначені Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління ОСОБА_4 банку України від 30 травня 2007 року № 200, згідно до пунктів 6.2, 6.3 яких фізичні особи –резиденти та іноземні можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами «а», «в»та «е»пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків; оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в’їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Наведені позивачем норми зазначених Правил регулюють позадоговірні відносини, між тим як спірні правовідносини між сторонами врегульовані параграфом 2 «Кредит»глави 71 Цивільного кодексу України, та після укладення кредитного договору між позивачем і відповідачем виникли зобов’язальні правовідносини, що підтверджено змістом укладеного правочину.

Таким чином, посилання позивачки на даний нормативно –правовий акт є безпідставними.

Згідно з пунктом 2 статті 1 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»юридичний зміст поняття «валютні операції»має широкий контекст і включає будь-які операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, у тому числі на іноземну валюту, тому, виходячи з викладеного, надання кредитів у іноземній валюті є валютною операцією.

Предмет кредитного зобов’язання в частині першій статті 1054 ЦК України визначений таким чином, що за кредитним договором, який є двостороннім, одночасно породжується, як обов’язок кредитодавця надати кредит, так і обов’язок позичальника його повернути та сплатити проценти за його користування.

За таких обставин суд вважає, що уповноважений банк –ПАТ «УкрСиббанк»за спірним кредитним договором, виконуючи свої зобов’язання згідно умов правочину, виступає як ініціатор та отримувач за валютною операцією, тому доводи сторони позивача з цих підстав суд не бере до уваги.

За приписами статті 627 ЦК України сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.                                                                                 

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти України –гривні. Зростання курсу долара США –валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти –гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.

Зміст договору, як зазначено у статті 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до анкети –заяви на отримання кредиту від 30 січня 2008 року позичальник підтверджує, що перед укладанням договору та підписанням цього договору він отримав у письмовій формі, повністю розумів та погодився з інформацією стосовно умов кредитування та інших умов, у відповідності з вимогами п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Перед підписанням кредитного договору ОСОБА_3 отримала інформаційний лист про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Згідно даного інформаційного листа її було проінформовано про те, що якщо позичальник обрав кредитування в іноземній валюті, то валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором покладаються на нього. П.п. 7.13. кредитного договору закріплено наступне «сторони домовилися вважати, що уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов’язки за цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього».

Про зазначені обставини про надання Кредитодавцем інформації щодо умов договору і можливих ризиків, свідчить особистий підпис ОСОБА_3 у зазначеній анкеті та кредитному договорі.

У судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що при видачі кредиту ОСОБА_3 службові особи банківської установи дотримались вимог закону щодо інформування споживача щодо умов кредитування та погашення заборгованості, про сукупну вартість кредиту і валютні ризики під час виконання зобов’язання за кредитним договором.           

З огляду на наведене суд визнає, що позивачкою не надано достовірних доказів про ненадання банком об’єктивної інформації про суттєві умови кредитування та валютні ризики під час виконання грошового зобов’язання у іноземній валюті.                    

Відповідно до статті 36 Закону України «Про ОСОБА_4 України»офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється ОСОБА_4 Банком України.

Валютні курси, як зазначено в частині 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюється ОСОБА_4 банком за погодженням з Кабінетом Міністрів.

Поряд з цим, згідно з Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженим постановою правління ОСОБА_4 Банку України від 12.11.2003 р. № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк»приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладання договору не мали будь –яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Виходячи зі змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики у даній ситуації лежить саме на позичальнику.

Обов’язковість виконання договору сторонами встановлена у статті 629 ЦК України. Відсутність у боржника необхідних коштів на виконання фінансових зобов’язань по кредитному договору відповідно до вимог цивільного законодавства України не є підставою для визнання правочину недійсним та звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, як це передбачено в статті 617 ЦК України.

Відповідно до положень статі 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.          

Проаналізувавши викладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про надання кредитної лінії № НОМЕР_1, укладеного між нею та ПАТ «УкрСиббанк»30 січня 2008 року.

За правилами статей 525, 526 і 527 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач узяті на себе зобов’язання виконав у повному обсязі, позичальнику перераховані грошові кошти у сумі 40461,17 доларів США.

Згідно довідки-розрахунку ПАТ «УкрСиббанк»заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором перед Банком на 11 червня 2010 року становить: заборгованість за простроченим кредитом становить –1100 доларів США, прострочена заборгованість за відсотками –3990,22 доларів США, строкова заборгованість за кредитом у розмірі –35061 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту –67,14 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі –242,81 доларів США.

Позичальником ОСОБА_3 періодично здійснювались платежі згідно кредитному договору, але сума внесків була значно меншою передбаченого в його умовах розміру мінімально необхідного платежу у місяць по погашенню кредиту.

Наведені обставини відповідачка визнала у судовому засіданні, нею не заперечується розмір нарахованої позивачем заборгованості за кредитом.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 порушуються умови укладеного договору з своєчасного повернення суми кредиту та сплаті відсотків за користування ним, унаслідок чого утворився борг перед позивачем у сумі 40461,17 доларів США, а ОСОБА_2, незважаючи на письмові вимоги Банку, не виконує своїх обов’язків як поручитель і не сплачує позивачу заборгованості ОСОБА_3 Таким чином, суд визнає, що відповідачі в односторонньому порядку відмовились від належного виконання взятих на себе зобов’язань за договорами.

Частиною першою статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Виконання зобов’язання відповідно до частини 1 статті 546 та статті 549 ЦК України забезпечується, зокрема неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Сплата встановленої договором або законом неустойки, як визначено в пункті 3 частини 1 статті 611 ЦК України, є правовим наслідком у разі порушення зобов’язання.

Відповідно до положень договору, у випадку порушення позичальником зобов’язань –термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов’язань, передбачених договором, зокрема термінів повернення кредиту та/або термінів сплати процентів та комісій, ОСОБА_4 має право відмовитися від виконання своїх зобов’язань та/або розірвати цей договір, при цьому Позичальник зобов’язаний відшкодувати Банку збитки в розмірі неповернутої суми кредиту, процентів за користування кредитом, належних до сплати комісій та витрат, понесених Банком за цим договором та будь-яку іншу заборгованість Позичальника за цим договором.

Під збитками сторони розуміють не одержані доходи (втрачена вигода), які сторона мала право одержати у разі належного виконання зобов’язань за цим договором другою стороною (нараховані проценти за користування кредитом); витрати, здійснені сторонами за цим договором; заборгованість за цим договором в повному об’ємі (сума кредиту, проценти за користування кредитом, комісія, неустойка, будь-яка інша заборгованість Позичальника за цим договором).

Крім того, на підставі розділу 5 кредитного договору ОСОБА_3 зобов’язалась у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, встановленої п. 1.3.1 цього договору (12,9% річних), починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом та пеню передбачену п. 4 кредитного договору.

Суд визнає правильним представлений ПАТ «УкрСиббанк»розрахунок періоду і суми заборгованості за кредитним договором № 11290958000 від 30.01.2008 року з ОСОБА_3 та штрафних санкцій. Розрахунок відповідає умовам укладеного кредитного договору та договору поруки і не заперечується відповідачами.

          У матеріалах справи відсутні будь-які об’єктивні дані, що відповідачі вживали заходів для належного виконання зобов’язання по даним правочинам, у зв’язку з чим порушення зобов’язання визнається судом таким, що сталося з їх вини.

Згідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.          

Згідно з вимогами статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Сторони договору поруки від 30.01.2008 р. у пункті 1.3, 1.4 визначили, що Поручитель несе солідарну відповідальність з Позичальником перед Кредитором за виконання зобов’язань по договору.

Виконання зобов’язання, як зазначено в частині 1 статті 546 ЦК України, може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до положень частини 3 статті 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Зміст статті 526 ЦК України передбачає виконання зобов’язання належним чином до умов договору, яким визначено повернення кредиту та сплата відсотків за користування ним у іноземній валюті, у якій видавався кредит. Чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством була передбачена можливість надання банками - резидентами України кредитів у іноземній валюті.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті –в доларах США не суперечать положенням цивільного законодавства України.          

Між сторонами у справі 30 січня 2008 року підписаний письмовий договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 прийняла на себе зобов’язання відповідати перед Кредитором за виконання зобов’язань по договору про надання кредитної лінії від 30.01.2008 року, який було посвідчено у нотаріальному порядку та накладено заборону відчуження предмету іпотеки –нерухоме майно: трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: 86110, м. Макіївка, мікрорайон «Будівельник»АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що іпотека –це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.          

Вказаний договір за формою і змістом відповідає положенням чинного цивільного законодавства України, підписаний іпотекодавцем та уповноваженими особами банку.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

ОСОБА_3 суду не представлено будь –яких самостійних підстав, які б свідчили про недійсність договору іпотеки.

Приймаючи до уваги відсутність законних підстав для визнання недійсним договору про надання кредитної лінії № СМ-SМЕ106/278/2008 від 26 червня 2008 року, суд визнає, що вимоги про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного між Банком і ОСОБА_3 є похідними від його вирішення, тому в цій частині задоволенню не підлягають.

Заява ОСОБА_3 про порушення прав її неповнолітньої дитини під час укладання договору іпотеки не ґрунтується на законі, оскільки предметом іпотеки була її особиста власність. За таких обставин посилання відповідачки на вимоги ст. 224 Цивільного кодексу України про необхідність згоди органу опіки і піклування на укладання такого правочину –безпідставні і судом не приймаються.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши представлені сторонами в силу статті 60 ЦПК України докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2, належним чином не виконують зобов’язання, передбачені укладеними в установленому законом порядку кредитним договором і договором поруки. Такі дії відповідачів є неправомірними, тому позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк»про стягнення заборгованості по кредитному договору та пені, підлягають задоволенню в повному обсязі.

У частині 1 статі 88 ЦПК України визначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено часткового, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві –пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем документально підтверджені платіжними дорученнями сплата при зверненні з позовом до суду судового збору в розмірі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. Відповідно до вимог статей 81 і 88 ЦПК України понесені судові витрати підлягають стягненню у солідарному порядку з відповідачів на користь позивача в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 11, 60, 81, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 192, 224, 524, 525-527, 546, 554, 611, 617, 628, 629, 1046, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 47,49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний №2840617246), та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 (ідентифікаційний №2667417935), на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (розрахунковий рахунок 29090000000113 в АТ «УкрСиббанк», МФО 351005, ЄДРПОУ 09807750) суму заборгованості, що утворилася на 11 червня 2010 року за договором про надання споживчого кредиту № 11290958000 від 30 січня 2008 року: прострочену заборгованість за кредитом - 1100 доларів США; прострочену заборгованість за відсотками –3990,22 доларів США; строкову заборгованість за кредитом –35061 доларів США; пеню за несвоєчасне погашення кредиту –67,14 доларів США; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом –242,81 доларів США, а всього в загальній сумі 40461,17 доларів США (що за курсом ОСОБА_4 Банку України становить –322908,45 грн.), а також понесені судові витрати: судовий збір у сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: орган опіки і піклування Макіївської міської ради, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано Апеляційному суду Донецької області через Кіровський районний суд міста Макіївки протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами які не були присутніми в судовому засіданні –протягом десяти днів з дня отримання його копії.

          Суддя