Постанова № 19162715, 03.06.2011, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

01.06.2011 р. справа №24/382д/10

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддівСклярук О.І.

Алєєвої І.В., Величко Н.Л.

за участю представників від позивача:ОСОБА_4 дов.№ 266 від 14.05.11р. від відповідача:ОСОБА_5 б/н від 09.06.10р. від третьої особине зявилися

розглянувши у відкритому

судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі регіонального відділення ПАТ "ОТП Банк" в м.Запоріжжя, Запорізької області

на рішення

господарського суду Запорізької області

від24.03.2011р.

по справі№24/382д/10 (суддя Азізбекян Т.А.)

за позовомФізичної особи підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя

доПублічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі Регіонального відділення ПАТ "ОТП Банк" в м.Запоріжжя, Запорізької області

за участю третьої особи,

яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаПриватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, м.Запоріжжя, Запорізької області

провизнання недійсними договору про надання кредиту від 28.02.2008р., договору застави транспортних засобів від 28.02.2008р., договорів поруки від 28.02.2008р. та зобовязання вчинити дії ВСТАНОВИВ:

Приватний підприємець ОСОБА_6, м.Зароріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі Регіонального відділення ПАТ "ОТП Банк" в м.Запоріжжя, Запорізької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, м.Запоріжжя, Запорізької області про визнання недійсними: договору про надання кредиту № СL-SМЕ204/095/2008 від 28.02.2008р., договору застави автотранспортного засобу від 28.02.2008р., договору поруки № SR-SME204/095/2008/1 від 28.02.2008р., договору поруки № SR-SME204/095/2008/2 від 28.02.2008р. та зобов'язати відповідача прийняти у позивача суму у розмірі 265 354,95 грн. з розстрочкою платежів на 24 місяці.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 28.02.2008р. між сторонами укладений кредитний договір № СL-SМЕ204/095/2008, за умовами якого Банк надав позивачу кредит в розмірі 71 287,00 доларів США, строком до 27.02.2011р. із сплатою 12,5% річних. З метою забезпечення виконання договору про надання кредиту 28.02.2008р. укладений договір поруки № SR-SME204/095/2008/1, за яким ОСОБА_9 виступив поручителем та договір поруки № SR-SME204/095/2008/1 від 28.02.2008р., відповідно до якого ОСОБА_10 виступила поручителем за даним договором. Також , в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, 28.02.2008р. між Закритим акціонерним товариством “ОТП Банк” в особі ЗАТ “ОТП Банк” в м. Запоріжжя (Заставодержатель) та громадянином України ОСОБА_6 (Заставодавець) укладено договір застави автотранспортного засобу № РС-SМЕ204/095/2008, за яким (п. 2.1.) застава за цим договором забезпечує вимоги Заставодержателя щодо сплати Заставодавцем кожного і всіх його платіжних зобов'язань у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, зі всіма змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені сторонами в майбутньому.

Предметом застави є транспортні засоби, а саме:

- марки ПП, модель 7310.025, тип напівпричіп автовоз, рік випуску 2008, держномер НОМЕР_2, № кузова НОМЕР_3, колір - синій, Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4, видане Запорізьким ВРЕВ №2 УДАІ УМВС України в Запорізькій області 21.02.2008 року;

- марки ПП, модель 7310.025, тип напівпричіп автовоз, рік випуску 2008, держномер НОМЕР_5, № кузова НОМЕР_6, Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7, видане Запорізьким ВРЕВ №2 УДАІ УМВС України в Запорізькій області 21.02.2008 року;

- марки ПП, модель 7310.025, тип напівпричіп автовоз, рік випуску 2008, держномер НОМЕР_8, № кузова НОМЕР_9, Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_10, видане Запорізьким ВРЕВ №2 УДАІ УМВС України в Запорізькій області 21.02.2008 року (п. 3.1).

28.02.2008р. договір застави посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8

На день укладання кредитного договору іноземний курс валюти становив 1 USD = 5,05 грн., та на сьогоднішній день становить 1 USD = 7.96 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, в зв'язку із чим значно погіршився фінансовий стан позивача. Отже, на думку позивача, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням одного із принципів цивільно - правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості.

Позивач на виконання цього правочину, отримав від банку 71 287,00 доларів США що на день отримання кредиту становило 359 999,35 грн. Відповідач на виконання цього правочину, отримав від позивача 94 644,40 грн. у вигляді сплати суми кредиту, процентів за ним, комісії за надання кредиту. Різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 265 354,95 грн.

Позивач вказує, що надання Банком грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією, а оскільки Банк не мав права без генеральної та індивідуальної ліцензії виданої НБУ, надавати кредит в іноземній валюті для розрахунку з резидентами України, тому укладання спірного кредитного договору суперечить нормам ст.5 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та ст.524 ЦК України, отже кредитний договір № СL-SМЕ204/095/2008 від 28.02.2008р підлягає визнанню недійсним, а враховуючи що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню згідно приписів ч.2 ст.548 ЦК України, також повинні бути визнані недійсними договори застави автотранспортного засобу від 28.02.2008р., поруки № SR-SME204/095/2008/1 від 28.02.2008р., поруки № SR-SME204/095/2008/2 від 28.02.2008р.

Крім того, просив суд, зобов'язати відповідача прийняти у позивача суму у розмірі 265 354,95 грн. з розстрочкою платежів на 24 місяці.

Рішенням господарського суду Запорізької області №24/382д/10 (суддя Азізбекян Т.А.) від 24.03.2011р. були задоволенні повністю позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_6 про визнання недійсними: договору про надання кредиту № СL-SМЕ204/095/2008 від 28.02.2008р., договору застави автотранспортного засобу від 28.02.2008р., договору поруки № SR-SME204/095/2008/1 від 28.02.2008р., договору поруки № SR-SME204/095/2008/2 від 28.02.2008р. та зобов'язати відповідача прийняти у позивача суму у розмірі 265 354,95 грн. з розстрочкою платежів на 24 місяці.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Приватного підприємця ОСОБА_6 відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції суперечить нормам матеріального та процесуального права.

В обґрунтування посилається на те, що суд першої інстанції при винесені рішення посилаючись на ч.2 ст.198ГК України, а саме на те, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Не врахував положення ч.2 ст.345 ГК України, яка закріплює істотні умови кредитного договору, до яких відносяться: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Так, законодавством не передбачено ціну, як умову кредитного договору, тому посилання на ч.2 ст.189ГК України є необґрунтованим.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Нормами пп."г"п.4 ст.5 Декрету КМУ передбачено, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії. Пп. "в" п.4 ст.5 Декрету КМУ, передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Відповідно до ст.47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 07.12.2000р. №2121-ІІІ (із змінами та доповненнями) зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії. ПАТ "ОТП Банк" (на час підписання Кредитного договору ЗАТ "ОТП Банк") було надано до суду засвідчену копію генеральної банківської ліцензії за № 191 від 02.03.1998р. на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої ст.47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", серед яких передбачено здійснювати операції з валютними цінностями, а також Дозвіл від 08.11.206р. за № 191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має здійснювати ЗАТ "ОТП Банк", який є невід'ємною частиною ліцензії. Заявник апеляційної скарги вважає, що посилання позивача про неможливість передбачити зміну істотних обставин, зміну курсу доларів США не є обґрунтованою, оскільки при укладанні цього договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, Позивач усвідомлював, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, тате, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Також, заявник апеляційної скарги не погоджується з судом першої інстанції в частині зобов'язання відповідача по справі прийняти від Позичальника 265 354,95грн. з розстрочкою платежів на 24 місяці по 11 056,46грн. щомісяця. Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює наслідків, крім тих, що пов'язанні з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. При цьому, положення вказаної статті не містять можливості розстрочення повернення отриманого за недійсним договором. Крім того, судом першої інстанції у повному обсязі не було досліджено й розмір сплачених Позичальником відсотків (відсотки сплачувались Позивачем не у гривні, а у доларах США, як передбачено умовами Кредитного договору).

Так, заявник апеляційної скарги вважає, що правові підстави щодо недійсності Кредитного договору і пов'язаних з ним договорів поруки, договору застави та застосування наслідків їх недійсності, відсутні, так як Кредитний договір укладений відповідно до положень чинного законодавства та в межах повноважень Відповідача, а обставини, які б істотно змінилися в розумінні ст.652 ЦК України, відсутні.

В судове засідання представник позивача з'явився надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, проти апеляційної скарги заперечує, вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що суперечать положенням чинного законодавства України. Крім того, вважає розгляд справи неможливим у зв'язку з неявкою в судове засідання Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8

Представник відповідача в судове засідання зявився, доводи викладенні в апеляційній скарзі підтримує в повному обсязі, вважає за можливе розглянути справу без участі Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8

Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, м.Запоріжжя, Запорізької області в судове засідання не з'явився, причини неявки апеляційному господарському суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце судового засідання Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 був повідомлеийі належним чином. Про наявність поважних причин неявки у судове засідання апеляційної інстанції уповноважених представників суд не повідомив, своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.05.2011р. розгляд справи було відкладено у зв'язку з клопотанням позивача про ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи викладене та те, що апеляційна інстанція, відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними в ній доказами і не звязана доводами апеляційної скарги, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутністю Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2008р. між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", м.Запоріжжя, правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство “ОТП Банк” (Кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (Позичальник) укладено договір про надання кредиту № СL-SМЕ204/095/2008.

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору, Банк надає Позичальнику Кредит, в розмірі 71 287,00 доларів США, а Позичальник приймає Кредит, зобов'язується належним чином використовувати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також оплатити відповідну плату за користування кредитом та виконати інші зобов'язання, як це вказано у цьому договорі.

Згідно з п.1.2.1 Кредитного договору, Позичальник зобов'язаний використовувати кредитні кошти, що надаються йому за цим договором на придбання транспортних засобів згідно договору купівлі - продажу № 8.015 від 22.01.2008р., укладеного між Позичальником та Продавцем (мета кредиту ст.345 ГК України).

Пунктом 1.4 Кредитного договору передбачено, що за користування кредитом Позичальник зобов'язаний сплатити банку відповідну плату в порядку та на умовах, визначених в договорі. Відповідно до п. 1.4.1.1. проценти за користування кредитом розраховуються Банком на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 12,5% річних, із розрахунку 360 календарних днів на рік.

Пунктом 1.6.1. договору визначено, що Позичальник зобов'язаний повернути Банку суму кредиту у повному обсязі не пізніше 27 лютого 2011 року, (останнього дня погашення кредиту згідно Графіку погашення).

Матеріалами справи підтверджено отримання позивачем на підставі кредитного договору № СL-SМЕ204/095/2008 від 28.02.2008р. кредитних коштів, використання їх згідно цільового призначення.

В якості забезпечення виконання зобовязань Позичальника за кредитним договором, 28.02.2008р. укладені наступні договори, що додані до матеріалів справи.

1. Договір застави автотранспортного засобу № РС-SМЕ204/095/2008 від 28.02.2008р., укладений між Закритим акціонерним товариством “ОТП Банк” в особі ЗАТ “ОТП Банк” в м. Запоріжжя (Заставодержатель) та громадянином України ОСОБА_6 (Заставодавець), згідно з п.2.1. якого застава за цим договором забезпечує вимоги Заставодержателя щодо сплати Заставодавцем кожного і всіх його платіжних зобов'язань у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, зі всіма змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені сторонами в майбутньому.

Предметом застави є транспортні засоби, а саме:

- марки ПП, модель 7310.025, тип напівпричіп автовоз, рік випуску 2008, держномер НОМЕР_2, № кузова НОМЕР_3, колір - синій, Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4, видане Запорізьким ВРЕВ №2 УДАІ УМВС України в Запорізькій області 21.02.2008 року;

- марки ПП, модель 7310.025, тип напівпричіп автовоз, рік випуску 2008, держномер НОМЕР_5, № кузова НОМЕР_6, Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7, видане Запорізьким ВРЕВ №2 УДАІ УМВС України в Запорізькій області 21.02.2008 року;

- марки ПП, модель 7310.025, тип напівпричіп автовоз, рік випуску 2008, держномер НОМЕР_8, № кузова НОМЕР_9, Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_10, видане Запорізьким ВРЕВ №2 УДАІ УМВС України в Запорізькій області 21.02.2008 року (п. 3.1).

28.02.2008р. договір застави посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8

2. Договір поруки № SR-SME204/095/2008/1 від 28.02.2008р. укладений між Закритим акціонерним товариством “ОТП Банк” в особі ЗАТ “ОТП Банк” в м. Запоріжжя (Кредитор) та громадянином України ОСОБА_11 (Поручитель).

3. Договір поруки № SR-SME204/095/2008/2 від 28.02.2008р. укладений між Закритим акціонерним товариством “ОТП Банк” в особі ЗАТ “ОТП Банк” в м. Запоріжжя (Кредитор) та громадянкою України ОСОБА_10 (Поручитель).

Згідно розділу 1 вищевказаних договорів поруки, Поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником його боргових зобов'язань перед Кредитором за кредитним Договором, в повному обсязі таких зобов'язань (п.1.1) Поручитель та Боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що Кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до Боржника, так і до Поручителя, чи до обох одночасно (п.1.2.).

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України).

Заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ст. 207 Цивільного кодексу України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 Цивільного кодексу України).

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору.

Виходячи із редакції ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов'язується їх повернути та сплатити проценти кредитодавцеві.

Згідно ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

В розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій, та не містить заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. (далі - Декрет КМУ № 15-93).

Згідно зі ст. 3 Декрету КМУ № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету КМУ № 15-93, яка визначає, що іноземна валюта це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Як встановлено ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом:

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від № 275 від 17.07.2001 р., серед яких, зокрема, неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Відповідач станом на час укладання кредитного договору, мав видану Національним банком України банківську ліцензію №191 зареєстровану 02.03.1998р. за номером 273 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл №191-1 від 08.11.2006 р. на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" із додатком до дозволу.

З такого відповідач, на підставі банківської ліцензії та дозволу на право здійснення банківських операцій мав право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, вести рахунки клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті, вести кореспондентські рахунки банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України, залучати та розміщувати іноземну валюту на міжнародних ринках, тощо.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню і п."в" п.4 ст.5 Декрету КМУ № 15-93, яким встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час чинним законодавством не визначено меж, термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Зазначене підтверджується і в листі Національного банку України № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

За викладених обставин, укладення сторонами кредитного договору № СL-SМЕ204/095/2008 від 28.02.2008р. на надання кредиту в розмірі 71 287,00 доларів США , тобто в іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства.

Отже, вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору № СL-SМЕ204/095/2008 від 28.02.2008р. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Суть правовідносин застави полягає у першочерговому праві кредитора- заставодержателя на отримання задоволення із вартості заставного майна. Водночас, договір застави, підпорядковується загальним правилам укладення правочину з урахуванням особливостей, передбачених спеціальним законодавством, а саме: Законом України "Про заставу", Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Згідно ст.ст. 1,3 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

У відповідності до ст. 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору є одним з видів забезпечувальних обтяжень.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому.

Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (право застави).

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (ст. 589 Цивільного кодексу України).

У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо) ( ст. 584 Цивільного Кодексу України).

Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі ( ст.13 Закону України "Про заставу"). Недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України ( ст. 14 Закону України "Про заставу").

Згідно ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Порука віднесена до зобов'язально - правових засобів забезпечення виконання зобов'язань, що спонукають боржника до належного виконання зобов'язань до нього чи до третіх осіб, що вступили заздалегідь у договір зобов'язальної вимоги. Порука є додатковим зобов'язанням, що виникає на підставі договору. Вона покликана забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання. Як така порука може забезпечувати лише дійсну вимогу.

Статтею 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно приписів ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання ( вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжує наслідки, що пов'язані з його недійсністю. Зазначена норма передбачає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, а у разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (реституція). При цьому, положення вказаної статті не містять можливості розстрочення повернення отриманого за недійсним договором.

Як зазначається вище, судом повністю задоволенні позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_6 про визнання недійсними: договору про надання кредиту № СL-SМЕ204/095/2008 від 28.02.2008р., договору застави автотранспортного засобу від 28.02.2008р., договору поруки № SR-SME204/095/2008/1 від 28.02.2008р., договору поруки № SR-SME204/095/2008/2 від 28.02.2008р. та зобов'язати відповідача прийняти у позивача суму у розмірі 265 354,95 грн. з розстрочкою платежів на 24 місяці.

В той же час, в порушення ст.33 ГПК України, позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договори суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будьякої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будьякої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Крім того, приписи ст.652 ЦК України, на яку також посилався позивач, не є підставою для визнання договору недійсним.

Отже, вимоги позивача про визнання недійсними договору про надання кредиту № СL-SМЕ204/095/2008 від 28.02.2008р., договору застави автотранспортного засобу від 28.02.2008р., договору поруки № SR-SME204/095/2008/1 від 28.02.2008р., договору поруки № SR-SME204/095/2008/2 від 28.02.2008р. та зобов'язати відповідача прийняти у позивача суму у розмірі 265 354,95 грн. з розстрочкою платежів на 24 місяці., не підлягають задоволенню.

Враховуючи зазначене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі є обґрунтованими, доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами апеляційного провадження, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, є підставами для скасування рішення господарського суду Запорізької області від 24.03.2011 р. (підписане 28.03.2011 р.) по справі №24/382д/10, та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову про визнання недійсними договору про надання кредиту № СL-SМЕ204/095/2008 від 28.02.2008р., договору застави автотранспортного засобу від 28.02.2008р., договору поруки № SR-SME204/095/2008/1 від 28.02.2008р., договору поруки № SR-SME204/095/2008/2 від 28.02.2008р. та зобов'язати відповідача прийняти у позивача суму у розмірі 265 354,95 грн. з розстрочкою платежів на 24 місяці.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання позову та витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 127,50грн. покладаються на Фізичну особу підприємця ОСОБА_6, м.Запоріжжя.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, 103, 104, 105, 117 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі Регіонального відділення ПАТ "ОТП Банк" в м.Запоріжжя, Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 24.03.2011 р. (підписане 28.03.2011 р.) по справі №24/382д/10- задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 24.03.2011 р. (підписане 28.03.2011 р.) по справі №24/382д/10- скасувати.

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_6 (69000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м.Київ, вул. Жилянська, б.43, ідентифікаційний код 21685166) в особі Регіонального відділення ПАТ "ОТП Банк" в м.Запоріжжя, Запорізької області витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 127грн.50коп.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий О.І. Склярук

Судді: І.В. Алєєва

Н.Л. Величко

Надруковано 7 екз.:1-позивачу, 2-відповідачу, 1- третій особі, 1-у справу, 1-ДАГС, 1-ГСЗО