Рішення № 19139518, 03.10.2011, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

справа № 2-1240/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2011 року жовтня третього дня Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря

з участю позивача

представників: позивача

відповідача

ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Ідустріалбанк»про визнання договорів кредиту і застави недійсними,

встановив:

Відповідач, ПАТ АКБ «Ідустріалбанк»(код ЄДРПОУ 13857564, м. Запоріжжя), заперечував проти позову недоведеністю обману з його сторони та з посиланням на наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Позивач і його представник в судовому засіданні з урахуванням уточнень виклали доводи позовної заяви, з якою у жовтні 2009 року предявлений через суд позов на предмет усунення сумнівів в існуванні цивільних кредитних відносин і забезпечення їх заставою з підстав вчинення договору під впливом обману в частині валюти зобовязання, що мав місце в діях відповідача в формі нечесної підприємницької практики порушення прав споживача на отримання повної інформації про вартість споживчого кредиту, вказуючи на несправедливість умов договору про перекладення валютних ризиків на споживача. Позивач також пояснив, що укладав договір з наміром отримати 229775 гривень для розрахунків з автосалоном за придбання легкового автомобіля в особисте користування, через що вважав зазначені в договорі 45681 доларів США грошовим еквівалентом. З його слів, працівники відділення установи банку-відповідача йому пояснювали, що в доларах США оптимальні умови кредитування для нього з огляду на процентну ставку, а так само для відповідача в цілях оподаткування. Стверджував, що він підписував надані йому документи для оформлення кредиту, читаючи поспіхом, оскільки йому пояснили, що від нього будь-які пропозиції і зауваження прийматися не будуть, а на його незгоду відповідатимуть відмовою у видачі кредиту. Визнав, що працівники відповідача надавали йому розрахунки платежів за кожними з можливих умов кредитування, які він ретельно не перевіряв, але зробив свій вибір з огляду на процентну ставку, валютний курс співвідношення з гривнею та рівнем своїх доходів на посаді директора господарського товариства. У звязку з викладеним позивач і його представник просили визнати недійсним в цілому договір кредиту, договір застави придбаного автомобіля та стягнути подвійне відшкодування збитків з поверненням виконаного в порядку реституції на суму 65299 доларів США 17 центів.

Після розяснень представнику позивача про обовязок подати свої докази і строк їх подання до початку розгляду справи по суті з проведенням судового слідства, під час доповнень судового слідства відповідних клопотань не надійшло.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що відповідач надавав кредити в гривнях, євро і доларах з визначенням процентної ставки за кожною валютою, а також додатково диференціюючи умови про строк кредитування та перший внесок, про що позивача повідомляли під розписку до підписання договору. Стверджувала, що відповідач до різкої зміни курсу конвертування гривні в долар США сплачував справно кредит в доларах США, а після позивач розпочав прострочувати виконання договору. Визнала, що позивач оформив два договори: кредитний і на відкриття поточного рахунку, оскільки після оформлення видачі іноземних валютних цінностей і конвертування їх в гривні останні на умовах договору про обслуговування рахунку за ініціативою позивача платіжним дорученням перераховані на адресу продавця автомобіля, який передавався у заставу відповідачу для забезпечення виконання кредитного зобовязання.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши зібрані докази, в межах заявлених позивачем вимог згідно з ст. 11 ЦПК України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Відповідач, ПАТ АКБ «Ідустріалбанк», що змінив фірмове найменування з АКБ «Ідустріалбанк», має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, включаючи передання резидентам України у власність іноземної валюти в кредит, що безспірно підтверджено банківською ліцензію і дозволом НБУ № 126-3.

Як вбачається з поданої суду копії договору, 17.07.2007 позивач уклав з відповідачем кредитний договір № KRA/0900/315/07, на умовах якого строком до 16.07.2014 позивач отримував в кредит 45681 доларів США з цільовим використанням для придбання автомобіля під проценти за користування коштами в розмірі 11,5 % річних.

За наявними у справі копіями платіжного доручення № 1, заяви на видачу готівку № 69_13, квитанції про здійснення валютно-обмінної операції № 28_5 і заяви на переказ готівки № 69_14, що оформлені в касі установи банку-відповідача, вбачається, що 17.07.2007 в приміщенні філії відповідача на вулиці Ворошилова, 16, в м. Дніпропетровську позивачу на умовах спірного договору надана в розпорядження іноземна валюта, яку він конвертував у гривню з наступним зарахуванням на відкритий відповідачем для нього рахунок, з якого 229775 гривень перераховані на користь ТОВ «Сантери»в рахунок оплати придбання автомобіля «Міцубісі», що з видачею державного номерного знака НОМЕР_1 зареєстрований на праві власності за позивачем цього ж дня 17.07.2007.

Відповідно, суд, визначаючи межі розгляду цієї справи, виходить з того, що правочин може бути визнаний судом недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, з яких звернувся позивач до суду, на що звертав увагу судів Пленум Верховного Суду України в п.п. 1, 4, 7 постанови № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Позивач, як на підставу недійсності договору згідно з ст. 230 ЦК України у цій справі, посилається на вади його волі на вчинення договору з валютою зобовязання в доларах США, що викликано діями відповідача у формі нечесної підприємницької практики за ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Дійсно, за ст. 524 ЦК України і ст.ст. 3, 7 Декрету КМ України № 15-93 від 19.02.1993 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»на території України між резидентами дозволяється оплата будь-яких вимог та зобов'язань без обмежень єдиним законним засобом платежу, національною валютою гривнею, а згідно з ст.ст.178 ч. 3, 193, 533 ч. 3 ЦК України іноземна валюта відноситься до обмежено оборотоздатних речей, які дозволяється використовувати при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. До спірних відносин правила п. «в»ч. 4 ст. 5 зазначеного Декрету КМ України №15-93 від 19.02.1993 не застосовуються для обмеження оборотоздатності іноземної валюти за оспорюваним договором кредиту, через що за наявності у відповідача генеральної ліцензії у формі дозволу НБУ такий договір не порушує публічний порядок.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»несправедливість положень договору тягне його недійсність, якщо тільки умови такого договору всупереч принципу добросовісності призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Такий істотний дисбаланс має наслідком приховану «кабальність»правочину, що тягне недійсність всього правочину відповідно до ст. 233 ЦК України, а не з підстав обману, через що в межах судового розгляду судом не обговорюється.

Добросовісний боржник у зобовязанні має розраховувати на те, що він за ст.ст. 617, 625 ЦК України несе відповідальність за порушення зобовязання внаслідок відсутності коштів і неможливості їх отримати в необхідній сумі для покриття боргу. Відповідно до ст. 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначені ризики, які має нести банк, і для запобігання яким він має вживати всіх можливих заходів, але серед цих ризиків відсутні ризики позичальника (боржника), повязані з девальвацією національної валюти. Згідно з ст.ст. 12, 627 ЦК України позивач укладає договір на свій розсуд, страх і ризик. Звідси, ризик знецінення національної валюти поза волею сторін договору з огляду на обовязок позичальника за ст. 1046 ЦК України повернути таку ж кількість речей, якими ст.193 ЦК України визнає й іноземну валюту, має нести саме боржник.

З огляду на це посилання позивача на приєднання до типової форми і неприйнятність умов договору про валюту виконання, можуть відноситися до підстав вимог про зміну по суду умов дійсного договору кредиту відповідно до ст. 634 ЦК України, але, у всякому випадку, обману не утворюють і недійсності правочину з цих підстав не тягнуть.

Пояснення позивача сукупно з заявою-анкетою і повідомленням про умови кредитування та сукупну вартість кредиту вказують на формальне зі сторони позивача через свою самовпевненість недбале вивчення умов кредитування і договорів, що укладалися, внаслідок чого, за стійким внутрішнім переконанням суду, не встановлені дії відповідача щодо навмисного введення другої сторони в оману з приводу природи прав та обов'язків позивача як позичальника. Тим більше, сприйняття позивачем договору укладеним в еквіваленті до іноземної валюти замість укладення в іноземній валюті не тягне зменшення чи іншим чином зміни меж виконання позивачем свого цивільного обовязку відповідно до ст. 14 і ч. 2 ст. 533 ЦК України, через що недобросовісна помилка позивача не може визнаватися істотною.

Таким чином, у зясованих обставинах не встановлені дії відповідача з введення позивача в оману, в тому числі не встановлено підтримання діями відповідача в свідомості позивача його добросовісної помилки, а тому презумпція правомірності договору кредиту в межах заявлених у цій справі вимог не спростована, і, розвязуючи спір, суд виходить з наявного конфлікту майнових інтересів, за якого позивач через свою неплатоспроможність намагається уникнути виконання зобовязань зі сплати відповідачу обумовленої плати за користування кредитом, а тому його права не порушені, що за ст.ст. 15, 215 ЦК України виключає підстави для задоволення позову згідно з ст. 230 цього Кодексу.

Докази з приводу підстав недійсності договору застави, та й сам спірний договір застави, позивач суду своєчасно у встановлені процесуальним законом строки не надав, через що ці вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.ст. 81, 88 ЦПК України після розгляду цієї справи судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

ОСОБА_2 в позові до Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Ідустріалбанк» відмовити повністю.

Судові витрати позивачу не відшкодовувати.

Рішення може бути оскаржене до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а так само прокурором з наступного за днем вручення його копії.

Суддя