Рішення № 18892004, 25.10.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.10.11 р. Справа № 30/98пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О.

при секретарі судового засідання Цакадзе М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Обласна аптечна холдингова компанія”, м. Донецьк

до відповідача: Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”, м. Київ

про: визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором № 1 від 02.11.2006 року та розірвання іпотечного договору

із залученням Третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: Відкрите акціонерне товариство „Обласна аптечна управляюча компанія”, м. Донецьк

із залученням Третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача: Приватного нотаріусу Донецького міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_3 - за довіреністю б/н від 05.09.2010р.

від Відповідача ОСОБА_4 - за довіреністю №02-04/808 від 25.11.2010р.

від Третьої особи 1 не зявився

від Третьої особи 2 не зявився

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Обласна аптечна холдингова компанія”, м. Донецьк (далі Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”, м. Київ (далі Відповідач) про визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” права іпотеки за укладеним з Товариство з обмеженою відповідальністю „Обласна аптечна холдингова компанія”, м. Донецьк договором іпотеки №1 від 02.11.2006р., обтяження за яким зареєстроване у Державному реєстрі іпотек згідно запису №3995973 від 02.11.2006р. та в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна згідно запису №3995948 від 02.11.2006р., та відсутнім права на утримання під таким обтяженням наступного майна Товариства з обмеженою відповідальністю „Обласна аптечна холдингова компанія”: будівлю міжлікарної аптеки літ А-4, паркани, ворота №1-4 та замощення І, ІІ загальною площею 4337,6кв.м., що знаходиться за адресою: м.Донецьк, проспект Панфілова, будинок 15 та належить позивачу на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на будівлю аптеки, виданого 15.03.2000р. Відділом комунального господарства Виконкому Донецької міськради, право власності на яке зареєстроване в КП БТІ м.Донецька згідно з реєстраційним надписом від 24.03.2000 року в реєстровій книзі 18 в, за реєстровим №7477; розірвання іпотечного договору №1 від 02.11.2006р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на припинення іпотечних правовідносин внаслідок збільшення обсягу забезпеченого іпотекою кредитного зобовязання без відповідного погодження майнового поручителя на таке збільшення, продовження перебування майна під іпотечним обтяженням та ухилення Іпотекодержателя від виконання визначеного законодавством обовязку і фактичне невизнання останнім припинення свого права іпотеки на майно Позивача.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав іпотечний договір №1 від 02.11.2006р.; докази права власності на нерухоме майно; витяг з Державного реєстру іпотек станом на 20.07.2011р.; витяг з єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна станом на 20.07.2011р.; договір про надання відновлювальної мультивалютної кредитної лінії №1/419-6 від 02.11.2006р. з додатковими угодами; виписки по рахунку; лист до ПАТ „Укрсоцбанк” з доказами отримання; правоустановчі документи, ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство 27/104Б; ухвалу у справі про банкрутство 27/104Б за результатами підготовчого засідання; оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство 27/104Б.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 1, 4, 9 Законом України „Про іпотеку”, ст.ст. 15, 16, 202, 541, 543, 544, 559, 572, 575, 653 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 10.08.2011р. до участі у справі залучено у якості Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Відкрите акціонерне товариство „Обласна аптечна управляюча компанія”, м. Донецьк (далі Третя особа 1) та Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Приватного нотаріусу Донецького міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 (далі Третя особа 2).

Відповідачем через канцелярію суду 12.09.2011р. було надано клопотання №701.6-121/85-2014 від 09.09.2011р. про передачу справи за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

У наданому відзиві на позов №701.6-121/85-2029 від 09.09.2011р. Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на: неможливість застосування до розглядуваних іпотечних правовідносин положень ст. 559 Цивільного кодексу України та відсутність інших підстав для припинення іпотеки; невизначеність у позові передбачених ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України підстав для розірвання договору іпотеки та недотримання встановленого ст. 188 Господарського кодексу України порядку розірвання; необхідність застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

На підтвердження своєї позиції та виконання вимог суду Відповідачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи, які судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.

12.09.2011р. відповідач надав суду клопотання №701.6-121/85-2034 від 09.09.2011р. про здійснення фіксації судового процесу по справі № 30/98пд з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Клопотання судом розглянуто, задоволено та долучено до матеріалів справи.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 26.09.2011р. у звязку із знаходженням судді Довгалюк В.О. у декретній відпустці, справа №30/98пд була передана на повторний автоматичний розподіл.

Згідно результатів повторного автоматичного розподілу, справа передана на розгляд судді Лейбі М.О.

Третя особа 2 через канцелярію суду 21.10.2011р. надала письмові пояснення №379/01-16 від 21.10.2011р. з додатками про обставини укладання спірного договору іпотеки і угод про внесення змін до нього, накладання обтяжень на предмет іпотеки щодо внесення ним змін та додаткових відомостей до запису про обтяження майна іпотекою, а також клопотання №380/01-16 від 21.10.2011р. про розгляд справи без її участі.

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

02.11.2006р. між Відповідачем (Кредитор) та Третьою особою 1 (Позичальник) укладений договір про надання відновлювальної мультивалютної кредитної лінії №1/419-6, згідно умов п.п. 1.1., 1.1.1, 1.2 якого Кредитор зобовязується надавати Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання Кредит, у вигляді траншів, із сплатою відсотків в доларах США плаваючої процентної ставки (шестимісячний LIBOR *(5,4725) плюс 6,42 процента річних) в розмірі 11,89 (одинадцять цілих вісімдесят дев'ять сотих) процентів річних; в євро плаваючої процентної ставки (шестимісячний EURIBOR* (3.4050) плюс 6.68 процента річних ) в розмірі 10,09 (десять цілих дев'ять сотих) процентів річних та в гривні 16,5% річних - для поповнення обігових коштів, а Позичальник зобовязується повернути наданий кредит і сплатити відсотки та комісії за Кредитом у встановлений даним договором строк і виконати свої обовязки за даним договором в повному обсязі.

При цьому, п. 1.1.1. вказаного кредитного договору (далі - кредитних договір) по відношенню до кредитів, видача яких передбачена в іноземних валютах, встановлює визначення певних термінів:

·„період застосування процентів означає період, який починається з дати зміни процентів, і закінчується наступною датою зміни процентів, за виключенням першого періоду застосування процентів, що застосовуються до кожного траншу кредиту”;

·„перший період застосування процентів це період, який починається з дати надання траншу кредиту і закінчується наступною датою зміни процентів, якщо такий транш кредиту наданий більш за 15 календарних днів до наступної дати зміни процентів. Якщо ж транш кредиту надано менш, ніж за 15 календарних днів до чергової дати зміни процентів, то перший період застосування процентів для кожного такого траншу кредиту закінчується не на чергову дату зміни процентів, а на наступну дату зміну процентів”;

·„дата зміни процентів означає 20 липня та 20 січня кожного року”.

Положеннями п. 2.14. кредитного договору сторонами врегульований порядок зміни процентних ставок за ініціативою Кредитора шляхом укладання відповідної додаткової угоди.

Задля забезпечення грошових зобовязань Третьої особи 1 за вказаним кредитним договором 02.11.2006р. між Позивачем (Іпотекодавець майновий поручитель за зобовязаннями Відкритого акціонерного товариства „Обласна аптечна управляюча компанія”) та Відповідачем (Іпотекодержатель) укладений договір іпотеки №1, згідно умов п.п. 1.1, 1.2, 1.3 якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення Позичальником Основного зобовязання нерухоме майно: будівлю міжлікарняної аптеки літ А-4, що знаходиться за адресою: м.Донецьк, проспект Панфілова, будинок 15 та належить позивачу на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на будівлю аптеки, виданого 15.03.2000р. Відділом комунального господарства Виконкому Донецької міськради, право власності на яке зареєстроване в КП БТІ м.Донецька згідно з реєстраційним надписом від 24.03.2000 року в реєстровій книзі 18 в, за реєстровим №7477;

Пунктом 1.4. вказаного іпотечного договору (далі спірний договір) визначені зміст і розмір основного зобовязання, строк і порядок його виконання, у тому числі:

·п.1.4.1. повернення кредиту в сумі 3600 000 доларів США та повним погашенням заборгованості не пізніше 01.11.2009р., а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобовязання;

·п.1.4.2. сплата відсотків за користування кредитом у розмірі: в доларах США плаваючої процентної ставки (шестимісячний LIBOR *(5,4725) плюс 6,42 процента річних) в розмірі 11,89 (одинадцять цілих вісімдесят дев'ять сотих) процентів річних; в євро плаваючої процентної ставки (шестимісячний EURIBOR* (3.4050) плюс 6.68 процента річних ) в розмірі 10,09 (десять цілих дев'ять сотих) процентів річних та в гривні 16,5% річних.

У пункті 1.12. спірного договору міститься вказівка про те, що Іпотекодавець ознайомлений з умовами договору, яким обумовлене основне зобовязання, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положень не має.

За змістом п.п.2.4.3., 4.1. означеного договору Відповідач має право звернути стягнення на предмет застави (іпотеки) у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником основного зобовязання; водночас, п. 4.4. договору передбачає можливість Іпотекодавця в будь-який час до моменту реалізації предмета іпотеки припинити звернення на нього стягнення шляхом повного виконання забезпечених іпотекою зобовязань.

Пунктом 6.3. договору іпотеки визначено, що він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобовязання, або з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема, Законом України „Про іпотеку”.

02.11.2006р. спірний договір був зареєстрований у Державному реєстрі іпотек, і у звязку з його укладанням цієї ж дати в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна зроблений запис про заборону відчуження предмету іпотеки.

В перебігу дії кредитного договору Відповідач та Третя особа 1 уклали наступні додаткові угоди:

·додаткова угода №1 від 02.11.2006р. - зменшення процентної ставки за користування кредитом в доларах США з 11,89% річних до 11,81% річних, збільшення ставки за користування кредитом в євро з 10,09% річних до 10,57% річних (ставка за користування кредитом в гривнях залишена без змін);

·додаткова угода №2 від 02.03.2007р. змінені умови відносно розміру грошових потоків, які мають бути скеровані Третьої особою 1 через рахунку, відкриті у Відповідача;

·додаткова угода №3 від 20.07.2007р. зменшення процентної ставки за користування кредитом в доларах США до 11,80% річних з одночасним збільшення процентної ставки за користування кредитом в євро до 11,06% в гривні (ставка за користування кредитом в гривнях залишена без змін);

·додаткова угода №4 від 21.01.2008р. зменшення процентної ставки за користування кредитом в доларах США до 10,17% річних з одночасним збільшенням ставки за користування кредитом в євро до 11,1% річних (ставка за користування кредитом в гривнях залишена без змін);

·додаткова угода № 5 від 25.06.2008р. - збільшення розміру процентних ставок за користування кредитом: в доларах США до 12,5% річних; в євро 12,5% річних (з одночасною відмовою від плаваючих ставок процентів за користування кредитом в іноземній валюті); в гривні 17,0% річних;

·додаткова угода №6 від 15.12.2008р. - збільшення розмірів процентів за користування кредитними коштами: в доларах США до 13,5% річних, в євро до 15% річних, та в гривні до 20% річних за траншами, наданими до 14.10.2008р., а після цієї дати в доларах США в розмірі 16% річних, в євро в розмірі 18% річних та в гривні в розмірі 22,5% річних.

Доказів попереднього або одночасного із укладанням означених додаткових угод узгодження з Позивачем як Іпотекодавцем змін основного (забезпеченого іпотекою) зобовязання до справи не надано, а Позивачем факт такого узгодження заперечується.

На виконання кредитного договору Відповідачем були надані Третій особі 1 у тимчасове платне користування транші кредиту в доларах США, в євро, в гривні.

Майновий обіг за кредитним договором між його сторонами відображений в представлених Відповідачем банківських виписках та підписаних без застережень Кредитором і Позичальником актах звірення розрахунків, з якого вбачається наявність заборгованості останнього перед Банком за всіма видами валют кредиту та нарахованими у відповідності до умов вказаних вище додаткових угод процентів за користування кредитним коштами.

В перебігу правовідносин за спірним договором іпотеки Позивачем та Відповідачем були укладені і нотаріально посвідчені наступні угоди про зміну його умов:

·договір про внесення змін та доповнень №1 від 31.07.2008р., яким відображені умови додаткової угоди № 5 від 25.06.2008р. до кредитного договору відносно збільшення розміру процентних ставок за користування кредитом;

·договір про внесення змін та доповнень №2 від 18.12.2008р., яким п. 1.4.2. спірного іпотечного договору викладений в наступній редакції: „сплата відсотків за користування кредитом у розмірі, визначеному договором, яким обумовлене основне зобовязання, а також додатковими угодами про внесення змін (доповнень) до договору, яким обумовлене основне зобовязання, згідно з якими буде змінюватися розмір відсоткової ставки, а також сплата комісії у розмірі, строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобовязання.

У звязку з укладанням означених угод до спірного договору Третьою особою 2 були внесені відповідні записи до Державного реєстру іпотек.

21.09.2009р. ухвалою Господарського суду Донецької області було порушено справу №27/104Б про банкрутство Позивача. Оголошення про порушення вказаної справи про банкрутство було опубліковане на виконання ухвали за результатами підготовчого засідання від 14.10.2009р. в газеті „Урядовий курєр”.

Позивач, посилаючись на зясоване ним збільшення розміру процентних ставок за забезпеченим іпотекою кредитним договором без відповідної згоди Іпотекодавця, листом №68-11 від 13.07.2011р. звернувся до Відповідача з вимогою про надання останнім письмового повідомлення про включення запису про іпотечне обтяження майна з відповідного реєстру із зазначенням номеру запису.

Вказана вимога отримана відповідачем 18.07.2011р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

Проте, станом на 20.07.2011р. майно Позивача перебуває під іпотечним обтяженням, що вбачається із змісту витягів з відповідних реєстрів та підтверджено представником Відповідача у судовому засіданні.

За таких обставин, посилаючись на ухилення Іпотекодержателя від виконання визначеного законодавством обовязку і фактичне невизнання останнім припинення свого права іпотеки на майно Позивача, визначене у якості забезпечення за загаданим вище договором кредиту, Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов та наполягаючи також на задоволені клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні відсутнім права іпотеки та права на утримання під іпотечним обтяженням приналежного Позивачеві майна і розірвання договору іпотеки внаслідок припинення іпотечних зобовязань через неузгоджене із майновим поручителем збільшення обсягу забезпечуваного (основного зобовязання) зобовязання.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема Цивільним кодексом України, Законом України „Про іпотеку” та умовами спірного іпотечного договору.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів зумовлює відмову у задоволенні позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивач безпосередньо є стороною договору іпотеки, наявність якого за змістом абз. 2 ч. 1 ст. 1 , ч. 6 ст. 3, ч.1 ст. 4 Закону України „Про іпотеку” зумовлює перебування приналежного майна останнього під обтяженням (обмеження у розпорядженні) як джерела для задоволення вимог Відповідача кредитора Третьої особи 1 у кредитних правовідносинах. Позивач також є власником майна, що виступає предметом іпотеки, а отже - особою, яка в силу приписів ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України має законний майновий інтерес стосовно правової визначеності довкола обсягу і характеру можливих зазіхань інших осіб відносно такого майна та поточного обсягу повноважень власника відносно цього майна.

Викладені міркування, за висновком суду, достатньою мірою обґрунтовує доведеність наявності захищуваного субєктивного права (інтересу) Товариства з обмеженою відповідальністю „Обласна аптечна холдингова компанія” для ініціації розглядуваного позову.

Сутність порушення з боку Відповідача означених прав і майнових інтересів Позивача як власника предмета іпотеки за змістом позовної заяви полягає в ухиленні Відповідача від здійснення дій, повязаних з анулюванням записів про наявність іпотечного обтяження, попри наявність обставин, що вказують на припинення іпотечних правовідносин через неузгоджене з майновим поручителем збільшенням процентних ставок за кредитним договором. В свою чергу, Відповідач, підтверджуючи поточне перебування майна під іпотечним обтяженням і невжиття дій з надсилання відповідного письмового повідомлення про анулювання запису про обтяження, заперечує факт припинення іпотечних правовідносин з Позивачем, і, як наслідок підстав для припинення оспрюваного права іпотеки і перебування майна під іпотечним обтяженням, підтверджуючим, при цьому факт укладання додаткових угод до кредитного договору про збільшення процентної ставки.

Таким чином, предметом доказування і судового дослідження у розглядуваному спорі є припинення іпотечних правовідносин між Позивачем та Відповідачем через зміну забезпеченого (основного) зобовязання за угодами між Відповідачем і Третьої особою 1.

Підстави припинення зобовязань зокрема встановлені положеннями глави 50 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 598 якого визначає можливість припинення зобовязань з підстав, визначених як договором, так і законом.

Беручи до уваги, що розглядувані правовідносини регламентуються також і положеннями Закону України „Про іпотеку”, в даному випадку судом враховуються приписи ст.17 останнього, частина 3 якого встановлює необхідність державної реєстрації відомостей про припинення іпотеки. Як було встановлено судом, Позивач безпосередньо не є боржником Відповідача у забезпечених спірною іпотекою правовідносинах (таким боржником є Третя особа 1 - Позичальник), що в контексті приписів ст.ст. 1, 11 Закону України „Про іпотеку” (далі - Закон) зумовлює висновок про необхідність врахування особливостей розглядуваних іпотечних правовідносин з огляду на статус іпотекодавця майновий поручитель.

За висновком суду, означена особливість полягає в тому, що іпотечні правовідносини за участю майнового поручителя мають змішану правову природу, що включають, власне поруку та заставу (іпотеку). Така позиція ґрунтується на наступних міркуваннях:

- по-перше, за встановленим у наведених вище нормах визначенням майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Таким чином, вказана сутність іпотеки майнового поручителя за Законом цілком охоплюється загальним визначенням поруки особа зобовязується за іншу перед третьої особою. При цьому, суд наголошує, що вказане загальне визначення поруки взагалі не містить жодних обмежень відносно надання забезпечення саме майно, а не лише грошима саме з цих міркувань законодавцем і використаний термін „майновий поручитель”, який у повній мірі відповідає природі правовідносин;

- по-друге, обмеження обсягу відповідальності майнового поручителя перед кредитором за ч. 1 ст.11 Закону виключно розміром вартості предмету іпотеки цілком узгоджується із обсягом забезпечення порукою за ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України;

- по-третє, положення ст. 554 Цивільного кодексу України, яка наслідками порушення забезпеченого порукою зобовязання нібито вказує на виключно „грошову” природу забезпечення порукою жодною мірою не спростовує приведеного вище висновку суду, оскільки означена загальна норма не є імперативною з точки зору неможливості настання при правовідносинах поруки і інших наслідків, тому і наслідки порушення в розглядуваних правовідносинах визначаються у світлі спеціальних приписів Закону України „Про іпотеку”. Наразі, припущення того, що природа забезпечувальних правовідносин поруки ідентифікується лише у разі порукою грошима і втрачає свою сутність у разі поруки нерухомим майном є абсурдним і не узгоджується із встановленим п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України принципом розумності, адже за змістом ст.ст.177, 179, 190 цього Кодексу і гроші, і нерухомість є речами та різновидами майна а різні наслідки при порушені забезпеченого зобовязання при таких поруках зумовлені лише особливістю майнового обігу нерухомості і грошей, насамперед порядком їх відчуження;

- по-четверте, наслідки виконання поручителем та майновим поручителем зобовязання перед кредитором замість безпосереднього боржника за змістом ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 11, ч. 3 ст. 42 Закону є тотожними заміна первісного кредитора у зобовязанні на поручителя (майнового поручителя) і спільність природи цих правовідносин підкреслюється посиланням на це в п.3 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України.

Наразі, правильність викладеного вище висновку суду відносно можливості застосування до майнової поруки у іпотечних правовідносинах загальних положень Цивільного кодексу України про поруку підтверджується аналогічною правовою позицією Вищого господарського суду України (постанова від 30.03.2011р. у справі №21/218-10, відносно якої ухвалою Вищого господарського суду України від 08.06.2011р. відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України) та Верховного Суду України (ухвала від 23.02.2011р.).

За таких обставин, посилання Відповідача на неможливість застосування до спірних правовідносин положень статей Цивільного кодексу України, які регламентують поруку, судом відхиляються як юридично не спроможні і зумовлені поверхневим використанням передбаченого ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України переліку можливих способів забезпечення зобовязань, яка не тільки не встановлює жодних обмежень на існування певних особливостей в забезпечувальних правовідносинах, але й в частині 2 безпосередньо допускає існування таких особливостей.

Виходячи з змісту ч. 1 ст. 548, ч. 1 ст. 553, ч.1 ст. 572, ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст.3 Закону України „Про іпотеку” майнова порука як спосіб забезпечення виконання іншого (основного, в даному випадку кредитного) зобовязання має акцесорний (додатковий) та похідний характер від забезпечуваного зобовязання, що зумовлює існування останнього та його визначеність на момент укладання договору поруки, адже відсутність основного зобовязання унеможливлює існування обєкту забезпечення, а його невизначеність унеможливить встановлення факту порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України обовязкової умови для реалізації іпотекодержателем права на задоволення забезпеченої вимоги за рахунок предмету іпотеки згідно ч.6 ст. 3 Закону.

Забезпечуваними зобовязаннями виступають грошові вимоги Відповідача до Третьої особи 1 в межах кредитних правовідносин між ними у розумінні ч.2 ст. 345 Господарського кодексу України та ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору. Виходячи із визначення кредитного договору, наведеного у вказаних вище нормах, та з огляду на положення ст.ст. 1046, 1048 Цивільного кодексу України за кредитним договором позичальник зобовязується повернути позикодавцю суми позики (кредиту) та сплатити проценти, які за своїм характером є платою за користування кредитом, розмір і порядок одержання якої встановлюється договором.

Таким чином, розмір сплачуваних за користування кредитними коштами процентів як істотна умова кредитних правовідносин, що безпосередньо вливає на обсяг грошових зобовязань, забезпечуваних майновою порукою Позивача, у світлі вимог ч. 1 ст. 7 і п.2 ч. 1 ст. 18 Закону підлягає обовязковому визначенню у спірному договорі іпотеки, як це було зроблено при його укладанні, і обізнаність Позивача із первісними параметрами основного зобовязання підкреслена в п.1.12 спірного договору.

Між тим, як було встановлено судом, шляхом укладання між Відповідачем та Третьої особою 1 додаткової угоди №5 від 25.06.2008р. до кредитного договору відбулося збільшення розміру процентних ставок за користування кредитом у всіх обумовлених валютах кредитування. При цьому, суд наголошує, що означена угода, на відміну від попередніх додаткових угод, які змінювали розмір процентної ставки за встановленою у первісній редакції кредитного договору і відображеній в іпотечному договорі формулою (в залежності від коливання значення шестимісячних ставок LIBOR і EURIBOR), запровадила відмову від плаваючих ставок, розмір яких міг бути встановлений майновим поручителем самостійно за приведеною формулою, і встановила збільшені та фіксовані ставки, доказів попередньої обізнаності із якими та згоди з боку Позивача суду не представлено.

Вказана обставина спростовує аргументи відносно збереження обсягу первісно визначених параметрів основного зобовязання, лише в контексті наслідків укладання додаткової угоди №2 від 19.01.2007р., з якою Позивач безпідставно повязує припинення іпотечних правовідносин такі правовідносини припинилися саме внаслідок укладання додаткової угоди №5 від 25.06.2008р., адже попередні збільшення процентних ставок, здійснювані за доведеної до відома Іпотекодавця формулою, цілком узгоджувалися з ч. 2 ст. 19 Закону України „Про іпотеку”.

Суд наголошує, що за всіх наявних і доведених до відома Позивача обставин, останній у жодному випадку не міг передбачити запроваджені додатковою угодою №5 від 25.06.2008р. параметри зміни основного (забезпеченого) зобовязання. При цьому, згадувана ч. 2 ст. 19 Закону покладає можливість первісно не обумовленого в договорі іпотеки збільшення розміру процентів (як в даному випадку з переходом до фіксованої процентної ставки) у залежність від попередньої державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, що відпивається згідно ч. 1 цієї статті відбувається лише внаслідок укладання відповідних змін до іпотечного договору.

Таким чином, збільшення розміру процентів за кредитним договором на попередньо неузгоджені в іпотечному договорі параметри вимагає наявності хронологічно раніше укладеної додаткової угоди до іпотечного договору, яка б відображала такі зміні основного зобовязання.

Між тим, доказів укладання між Позивачем і Відповідачем відповідної додаткової угоди до спірного іпотечного договору до або одночасно із укладанням Відповідачем та Третьої особою 1 додаткової угоди №5 від 25.06.2008р. до справи не надано, і наявності такої угоди за представленими поясненням сторін та Третьої особи 2 взагалі не вбачається. В свою чергу, посилання Відповідача на погодження означених змін до основного зобовязання з боку Позивача шляхом укладання договору про внесення змін та доповнень №1 від 31.07.2008р. судом відхиляються відповідно до приведених приписів ст. 19 Закону, оскільки такі зміни до іпотечного договору були внесені після, а не до відповідних змін до кредитного договору.

Відтак, попередньо не узгоджене з Позивачем збільшення процентних ставок за забезпеченим зобовязанням призвело до припинення майнової поруки відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, і подальше узгодження такого збільшення не призводить до відновлення правовідносин з майнової поруки, адже діюче законодавство взагалі не передбачає можливості поновлення припиненого у встановленому порядку зобовязання. Суд наголошує, що припинення спірний правовідносин з цієї підстави у повній мірі узгоджується із положеннями п. 6.3. договору іпотеки, яка визначає можливість припинення цього договору у передбачених законодавством підставах і не лише Законом України „Про іпотеку”. В свою чергу, останній також не визначає приведений в ст. 17 перелік конкретно визначених підстав (серед яких дійсно не має подібної до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України норми як справедливо зауважує Позивач) обмеженим, оскільки відсилає до інших випадків, встановлених Законом, чим дозволяє застосовувати згадані положення ст. 19.

Правомірність застосування означеної правової підстави для встановлення факту припинення з 25.06.2008р. правовідносин майнової поруки у повній мірі узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яка згідно ст. 17 Закону „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р., ст. 46 ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р. є джерелом права для національних судів. Так, в п. 65 Рішення від 16.04.2002р. у справі „АТ Данжвіля проти Франції” Європейський суд з прав людини стосовно гарантованої ст. 14 Конвенції реалізації передбачених Конвенцією прав (в тому числі і ст. 1 Першого протоколу права мирного володіння своїм майном) без жодної дискримінації за будь-якої з ознак, зазначив наступне: „....згідно з практикою Європейського суду з прав людини, немає дискримінації доти, доки не йдеться про різний підхід до осіб, що перебувають в однаковій ситуації”.

В даному випадку виконання вказаної міжнародної гарантії полягає у послідовному застосуванні встановлених законодавством підстав для припинення правовідносин поруки незалежно від того, чим поручився за іншу особу поручитель нерухомими майном чи грошовими коштами. Судом відхиляються викладені аргументи Відповідача відносно відсутності впливу запровадженого збільшення розміру процентної ставки на обсягу відповідальності Позивача, імперативно обмежений ст. 11 Закону України „Про іпотеку” вартістю предмета іпотеки та її співвідношенням із обсягом заборгованості Третьої особи за кредитним договором, оскільки:

- по-перше, можливість застосування ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України за змістом цієї норми не перебуває у залежності від того, чи забезпечує порука основне зобовязання повністю або в цілому, адже ст. 11 Закону в цій частині співвідноситься із ч. 2 ст.553 Цивільного кодексу України;

- по-друге, оскільки за змістом п. 4.4. спірного іпотечного договору і ч.9 ст. 38, ч.3 ст.42 Закону України „Про іпотеку” для збереження майновим поручителем права власності на предмет іпотеки при зверненні іпотекодержателем стягнення на нього і припинення такого стягнення має виконати у повному обсягу основне зобовязання, остільки розмір такого зобовязання незалежно від фіксованої вартості предмету іпотеки безпосередньо впливає на майнові права Позивача;

-по-третє, ч.7 ст. 38 Закону України „Про іпотеку” визначає право іпотекодавця на отримання залишку коштів від продажу предмету іпотеки після погашення вимог забезпеченого зобовязання. Відтак, неузгоджене з майновим поручителем збільшення обсягу основного зобовязання впливає не тільки на здатність безпосередньо боржника його погасити повністю чи частково, але й може призвести до повного нівелювання права майнового поручителя на отримання решти коштів без встановленої ст. 19 Закону обовязкової попередньої обізнаності останнього про це.

Судом відхиляються аргументи Відповідача, повязані із застосуванням наслідків пропуску строку позовної давності, адже вони не тільки є несумісними із його позицією щодо відсутності порушення прав Позивача в цілому, але й безпідставною привязкою моменту порушення прав і обізнаністю про такі порушення із укладанням між Позивачем і Третьої особою 1 додаткової угоди №1 від 19.01.2007р. до кредитного договору. Дійсно, як зауважено судом припинення іпотечних правовідносин відбулося через укладання додаткової угоди №5 від 25.06.2008р., стороною якої Позивач не є і доказів доведення її змісту до нього суду не представлено.

Більш того, само по собі припинення іпотечних правовідносин не є моментом порушення прав та інтересів Позивача таке порушення полягає у збережені Відповідачем попри таке припинення іпотечного обтяження майна Позивача, про що останній довідався шляхом листування і отримання за допомогою відомостей реєстру обізнаності про відхилення своїх вимог Відповідачем невдовзі перед поданням розглядуваного позову.

Сукупний аналіз положень ч.ч.1-3 ст.202, ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України і ст. 19 Закону України „Про іпотеку” дозволяє кваліфікувати попередню згоду майнового поручителя на зміну забезпечуваного зобовязання, наслідком якої (зміни) є збільшення процентів, як правочин з іпотекодержателем, спрямований на збереження наявних правовідносин майнової поруки (іпотеки) та зміну їх умов щодо визначення параметрів основного зобовязання.

Своєчасне не вчинення такого правочину має обовязковим та одночасним із неузгодженим збільшенням розміру процентних ставок наслідком припинення майнової поруки, а отже і припинення перебування сторін спірного договору у статусі кредитора та боржника у розумінні ст. 509 Цивільного кодексу України, та існування у відповідача як кредитора іпотекодержателя, зумовлених іпотечними правовідносинами спірного права іпотеки і права утримання майна під іпотечним обтяженням всупереч приписів ч. 3 ст. 17 Закону України „Про іпотеку” та п. 25 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою КМУ №410 від 31.03.2004р. Суд зауважує, що оскільки Відповідач є стороною і кредитного і іпотечного договорів, і зацікавлений в забезпеченості своїх вимог до Третьої особи 1, остільки саме Відповідач повинен був завчасно ініціювати укладання з Позивачем відповідного правочину, доказів чого суду не представлено.

Таким чином, суд задовольняє позов в частині визнання відсутніми означених прав Відповідача по відношенню до Позивача та його майна, беручи до уваги, що такий спосіб судового захисту передбачений ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, а встановлене судом поточне перебування майна під іпотечним обтяженням не тільки обмежує права власника майна, але й урахуванням процесуальної позиції Відповідача достатньою мірою вказує на сприйняття останнім такий спірних прав як чинних і наявних.

Разом із тим, суд погоджується із вказаною Відповідачем безпідставністю вимог Позивача щодо розірвання спірного договору, адже дійсно, жодних передбачених ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України у позові підстав не приведено і доказово не доведено. Свою чергу, встановлене судом припинення правовідносин майнової поруки у відповідності до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України відбулося ще до подання розглядуваного позову, що унеможливлює порушенням відсутнім фактом його поточного існування як чинної підстави для відповідних зобовязань сторін прав та інтересів Позивача.

Більш того, виходячи із вказаних в ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України наслідків розірвання договору припинення встановлених ним зобовязань сторін, розірвання є самостійною по відношенню до встановленою судом в даному випадку підставою для припинення іпотечного договору і вимагає його існування на момент свого застосування, чого, наразі, дотримано бут не може.

Таким чином, позовні вимоги про розірвання договору іпотеки задоволенню не підлягають як юридично не спроможні та безпідставні.

Судом відхиляється клопотання Відповідача про передачу справи за підсудністю до Господарського суду м. Києва, оскільки розглядуваний позов містить вимоги про розірвання договору іпотеки, підсудність розгляду яких (вимог) визначається за правилами ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України за місцем знаходження зобовязаної за договором сторони. В даному випадку, саме Позивач як Іпотекодавець, який за змістом п. 1.1. спірного договору передає своє майно в іпотеку та в перебігу іпотечних правовідносин згідно п. 2.1.9. цього договору за певних обставин має замінити предмет іпотеки, є зобовязаною за договором стороною. Посилання Відповідача на те, що сутність розглядуваної вимоги про розірвання договору повязана із невиконанням ним обовязку із надсилання письмового повідомлення про звільнення майна з-під обтяження не впливає на означений висновок суду, оскільки такий обовязок безпосередньо не зумовлений умовами спірного договору, а передбачений приписами п.25 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою КМУ №410 від 31.03.2004р., тоді як за правилами ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України зобовязана сторона, чиє місцезнаходження визначає місце розгляду справи, встановлюється саме за договором, а не за положеннями підзаконних нормативних актів.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Обласна аптечна холдингова компанія”, м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”, м. Київ про визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором №1 від 02.11.2006р. та розірвання іпотечного договору, задовольнити частково.

Визнати відсутнім у Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” права іпотеки за укладеним з Товариство з обмеженою відповідальністю „Обласна аптечна холдингова компанія”, м. Донецьк договором іпотеки №1 від 02.11.2006р., обтяження за яким зареєстроване у Державному реєстрі іпотек згідно запису №3995973 від 02.11.2006р. та в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна згідно запису №3995948 від 02.11.2006р., та відсутнім права на утримання під таким обтяженням наступного майна Товариства з обмеженою відповідальністю „Обласна аптечна холдингова компанія”: будівлю міжлікарної аптеки літ А-4, паркани, ворота №1-4 та замощення І, ІІ загальною площею 4337,6кв.м., що знаходиться за адресою: м.Донецьк, проспект Панфілова, будинок 15 та належить позивачу на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на будівлю аптеки, виданого 15.03.2000р. Відділом комунального господарства Виконкому Донецької міськради, право власності на яке зареєстроване в КП БТІ м.Донецька згідно з реєстраційним надписом від 24.03.2000 року в реєстровій книзі 18 в, за реєстровим №7477.

Відмовити у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Обласна аптечна холдингова компанія”, м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”, м. Київ про розірвання іпотечного договору №1 від 02.11.2006р.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”, м. Київ (ідентифікаційний код 00039019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Обласна аптечна холдингова компанія”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30206529) витрати зі сплати державного мита в сумі 42,5грн. та витрати зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 25.10.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 31.10.2011р.

Суддя Лейба М.О.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >