Постанова № 18549282, 21.09.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2011 р. Справа № 5021/1254/2011

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Плахов О.В., суддя Кравець Т.В.

при секретарі Міракові Г.А,

за участю представників сторін:

позивача –Поповська Т.М.

відповідача –Фанта Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Сумихімпром", м. Суми (вх. №3642С/2-5) на рішення господарського суду Сумської області від 02.08.11 у справі № 5021/1254/2011

за позовом ПАТ "Перший український міжнародний банк", м. Донецьк

до ПАТ "Сумихімпром", м. Суми

про стягнення 30833088,67 грн. -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач – ПАТ "Перший український міжнародний банк", м. Донецьк звернувся до господарського суду Сумської області з позовом в якому просив стягнути з відповідача - ПАТ "Сумихімпром", м. Суми 30833088,67 грн. (в т.ч. 20440000 грн. заборгованості за основною сумою кредиту, 6871880 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом за період з 30.11.2009 року по 24.05.2011 року, 3521208,67 грн. заборгованості по штрафним санкціям за період з 26.06.2010 року по 24.05.2011 року включно), за укладеним між сторонами кредитним договором № 7.6-86 від 30.11.2009 року; вжити заходів до забезпечення позову у виді накладення арешту в межах стягуваної за позовом суми на грошові кошти відповідача на його рахунках, відкритих у банківських установах, а також на все рухоме та нерухоме майно відповідача; стягнути з відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

В процесі розгляду справи позивач подав уточнення до позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 29350864,66 грн. заборгованості (в т.ч. 20440000 грн. заборгованості за основною сумою кредиту, 6871880 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом за період з 30.11.2009 року по 24.05.2011 року, 1661240 грн. пені за непогашення в строк основної суми кредиту, 377744,66 грн. заборгованості пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом), за кредитним договором № 7.6-86 від 30.11.2009 року, укладеним між сторонами даного спору, а також судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області (суддя Зайцева І.В.) від 02.08.2011 року по справі № 5021/1254/2011 позов задоволено; клопотання відповідача викладене ним у відзиві та доповненнях до відзиву про зменшення розміру пені на 50 % та розстрочення виконання рішення суду на 36 місяців задоволено частково, а саме: в частині зменшення пені на 50 % - відмовлено, а в частині розстрочення виконання рішення на 36 місяців - розстрочено виконання рішення суду строком на 6 місяців; стягнуто з відповідача - Публічного акціонерного товариства “Сумихімпром” на користь позивача - Публічного акціонерного товариства “Перший український міжнародний банк”29350864,66 грн. заборгованості (в т.ч. 20440000 грн. заборгованості за основною сумою кредиту, 6871880 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом за період з 30.11.2009 року по 24.05.2011 року, 1661240 грн. пені за непогашення в строк основної суми кредиту станом на 24.05.2011 р., 377744,66 грн. пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом станом на 24.05.2011р.), за кредитним договором № 7.6-86 від 30.11.2009р. та додатковою угодою № 1 від 27.01.2010 р. до даного кредитного договору, розстрочивши виконання рішення суду строком на 6 місяців, за умови сплати заборгованості до 31.08.2011 р. - у сумі 4891810,77 грн., до 30.09.2011 р. - у сумі 4891810,77 грн., до 31.10.2011 р. у сумі 4891810,77 грн., до 30.11.2011 р. - у сумі 4891810,77 грн., до 31.12.2011 р. - у сумі 4891810,77 грн., до 31.01.2012 р. - у сумі 4891810,81 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача 25500 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з рішенням господарського суду в частині відмови в задоволенні його клопотань про зменшення розміру пені та розстрочення виконання рішення на 36 місяців не погоджується, вважає його в цій частині необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить зменшити розмір пені за несвоєчасну оплату процентів до 50% та задовольнити його клопотання про розстрочення виконання рішення рівними частинами строком на 36 місяців.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд безпідставно проігнорував його доводи стосовно того що ПАТ "Сумихімпром", м. Суми є підприємством загальнодержавного значення в якому 100% акцій належить державі. В даний час товариство перебуває у скрутному фінансовому становищі, яке має місце не з вини самого товариства. Зокрема ПАТ „Сумихімпром” зіткнулося з падінням обсягів виробництва та реалізації, критичним дефіцитом обігових коштів, стрімким нарощуванням кредиторської заборгованості. На сьогодні товариство спрямовує всі заходи для стабілізації фінансової ситуації та намагання реалізувати продукцію навіть за цінами нижче собівартості. Як зазначає відповідач, зазначені обставини не має можливості виконати судове рішення по даній справі в передбачений судом в даному рішенні спосіб, а саме в розстрочку на 6 місяців.

Крім того, на думку відповідача, суд при прийнятті рішення в частині стягнення пені не врахував його матеріальних інтересів, взявши до уваги лише доводи позивача.

В судовому засіданні представник відповідача, з посиланням на доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить суд скасувати оскаржуване рішення, та задовольнити подану відповідачем апеляційну скаргу в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на правомірність висновків суду першої інстанції стосовно залишення без задоволення поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 50% та розстрочки у виконанні рішення, зазначаючи що вказане грубо порушує його майнові права та інтереси.

Присутній в судовому засіданні представник позивача з посиланням на доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 30.11.2009 р. між публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк»та відкритим акціонерним товариством «Сумихімпром»укладено кредитний договір № 7.6-86 з додатковою угодою до нього № 1 від 27.01.2010 р.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору позивач зобов’язується надати відповідачу кредит в розмірі 20440000 грн., а відповідач зобов’язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути позивачу кредит в повному обсязі в порядку та у строки обумовлені кредитним договором.

Згідно з п. 6.1. кредитного договорута п. 1.2 додаткової угоди № 1 від 27.01.2010р., укладених між сторонами даного спору, відповідач зобов’язується повернути кредит в обсязі 20440000 грн. в строк не пізніше 12.06.2010 р. включно.

Пунктом 6.2 кредитного договору передбачено, що у випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування буде мати місце будь-яка несплачена відповідачем заборгованість за цим договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, штрафні санкції за порушення строків повернення кредиту та сплати плати за кредит тощо, незважаючи на інші положення цього договору, така заборгованість повинна бути сплачена відповідачем позивачу одночасно з поверненням основної суми кредиту в строк, передбачений п. 6.1. цього договору.

Порушення зі сторони відповідача умов кредитного договору № 7.6-86 від 30.11.2009р. призвели до виникнення несприятливих подій, передбачених п. 5.1. такого кредитного договору, а саме: несплата відповідачем будь-якої суми, що належить до сплати на користь позивача, згідно з цим договором, у передбачений ним строк, та/або невиконання або неналежне виконання відповідачем будь-яких інших обов'язків за цим договором та/або обов'язків за Угодами про забезпечення та/або за іншими угодами, укладеними між сторонами.

Так, позивачем на адресу відповідача були направлені листи з вимогами належного виконання зобов'язань за кредитним договором № 7.6-86 від 30.11.2009р. та додаткової угоди № 1 від 27.01.2010 р., а саме: повідомленням про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання вих. № 3244/119 від 28.02.2011 року, повідомленням про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання вих. № 3243/119 від 28.02.2011 року, вимога про усунення порушення основного зобов'язання вих. № 3245/119 від 28.02.2011 року, копії яких, разом із доказом такого направлення та отримання їх відповідачем додані позивачем до позову.

Невиконання відповідачем умов договору підтверджується поданою позивачем випискою № 54 від 13.05.2011р. щодо операцій і обігу по рахунку 20620800854206 до кредитного договору № 7.6-86 від 30.11.2009р. відповідно до якої відповідачем дійсно був отриманий кредит в розмірі 20440000 грн., але за період з 30.11.2009р. по 03.05.2011р. так і не сплачений.

Згідно з пунктом 7.2.1. кредитного договору, відсотки за користування кредитом нараховуються позивачем за ставкою у розмірі 24 % річних (із розрахунку 365 днів на рік).

Пунктом 7.2.7. передбачено, що відсотки нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування кредитом.

Відповідно до пункту 7.2.8. нараховані відсотки повинні сплачуватися відповідачем щомісячно не пізніше одного банківського дня, наступного за 24 числом кожного місяця.

Згідно з пунктом 1.3. додаткової угоди № 1 від 27.01.2010 р. п. 7.2.1. кредитного договору викладено в наступній редакції: Проценти за користування кредитом нараховуються Банком наступним чином: до 29.01.2010 р. включно - за ставкою у розмірі 24 % річних (із розрахунку 365 днів на рік); з 30.01.2010 р. - за ставкою у розмірі 22 % річних (із розрахунку 365 днів на рік).

Згідно з п. 10.3.6.1 кредитного договору, протягом строку дії договору відповідач зобов’язаний забезпечувати перебування рухомого та нерухомого майна, яке буде передане Банку в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором відповідно до п. 3.1.5., 3.1.6. кредитного договору, застрахованим відповідно до договорів страхування, укладення яких передбачено Кредитним договором, на тих самих умовах, на яких ці договори страхування були укладені.

Згідно з п. 10.3.6.3 кредитного договору протягом строку дії договору відповідач зобов’язаний щомісячно (з першого по останній день місяця) забезпечувати надходження грошових коштів на всі поточні рахунки, відкритті відповідачем в банку, в будь-якій валюті в обсязі не меншому, ніж доля кредитної заборгованості перед позивачем порівняно з загальною заборгованістю відповідача перед іншими банками за відповідний період).

Відповідно до п. 7.2.2., п. 7.2.3. та п. 7.2.4. кредитного договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання з будь-яких підстав (в т.ч. форс-мажорного характеру) зобов'язань, встановлених п. 10.3.6.1., п. 10.3.6.3 та п. 10.3.6.4 цього договору, починаючи з першого дня такого невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, проценти за користування кредитом збільшуються на 1% (один процент) річних за кожен випадок невиконання чи неналежного виконання зобов'язань і будуть нараховуватись Банком за такою підвищеною ставкою до тієї дати, коли Банк визначить, що зазначені зобов'язання будуть виконані належним чином.

У зв'язку з невиконанням п. 10.3.6.3 та згідно з п. 7.2.3 кредитного договору, з 15.12.2009 року відсоткова ставка за користування кредитом була підвищена на 1 % річних і нарахована позивачем за ставкою у розмірі 25 % річних (із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік.

У зв'язку з невиконанням відповідачем п. 10.3.6.1 та згідно п. 7.2.2 кредитного договору з 12.01.2010 року позивачем була підвищена відсоткова ставка за користування кредитом на 1 % річних і нарахована за ставкою у розмірі 26 % річних (із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік).

Таким чином, сума нарахованих та несплачених відсотків за користування кредитом по кредитному договору № 7.6-86 від 30.11.2009 р. та додатковій угоді № 1 від 27.01.2010 р. до такого кредитного договору, укладених між сторонами даного спору за період з 30.11.2009 р. по 24.05.2011 р. (включно) склала 6871880 грн.

Обставини щодо несплати заборгованості за кредитним договором стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справи. Крім того, позивачем також була нарахована до стягнення неустойка за прострочення відповідачем виконання своїх зобов’язань.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення скасування прийнятого по справі рішення в даній частині.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України передбачено , що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Факт невиконання відповідачем зобов’язання за кредитним договором № 7.6-86 від 30.11.2009р. та додатковій угоді № 1 від 27.01.2010 р. Підтверджується матеріалами справи та жодним чином відповідачем не заперечується. Так само матеріали справи підтверджується і розмір невиконаного відповідачем зобов’язання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 20440000 грн. заборгованості за основною сумою кредиту та 6871880 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом за період з 30.11.2009 р. по 24.05.2011 р.

Згідно з п. 12.1 кредитного договору № 7.6-86 від 30.11.2009р. у разі порушення відповідачем строків виконання будь-якого з боргових зобов’язань позивач має право нарахувати, а відповідач зобов’язаний сплатити на користь банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Розрахунок пені здійснюється на суму на простроченого виконання боргового зобов’язання за весь час прострочення.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як свідчать матеріали справи, позивачем на підставі зазначених положень договору та закону відповідно до поданого розрахунку до уточнених позовних вимог станом на 24.05.2011р. нараховано відповідачу 2038984,66 грн. пені (в т.ч. 1661240 грн. пені за непогашення в строк основної суми кредиту та 377744,66 грн. пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом).

Перевіривши даний розрахунок, колегія суддів зазначає про його відповідність вимогам закону та арифметичну правильність.

Оскільки права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами договору, пеня нарахована в межах строку позовної давності, господарський суд правомірно задовольнив заявлені позивачем вимоги щодо її стягнення з відповідача в розмірі 2038984,66 грн. пені (в т.ч. 1661240 грн. пені за непогашення в строк основної суми кредиту та 377744,66 грн. пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом).

Клопотання відповідача щодо зменшення пені на 50 % також були правомірно залишені судом без задоволення.

Відповідно до ч. 1. ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пункт 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України надає право господарському суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Таким чином, зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, яке він має застосовувати виключно у виняткових випадках, а не його обов’язком.

Як свідчать матеріали справи, в даному випадку сума пені не перевищує суму основного боргу, зобов’язання відповідачем не виконувались взагалі, а позивач заперечує проти зменшення пені. Зазначені обставини можуть бути підставами для відмови в задоволенні вказаного клопотання відповідача.

Разом з тим, відповідач при поданні апеляційної скарги взагалі не навів доводів, яку саме конкретну норму закону порушив суд відмовляючи йому в задоволенні клопотання про зменшення розміру позовних вимог в контексті ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи відповідача про неврахування його матеріального стану колегія відхиляє, оскільки при прийнятті відповідного рішення мають враховуватися інтереси обох сторін.

Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи стосовно погіршення фінансового стану в зв’язку з світовою економічною кризою, падінням попиту на продукцію, тощо, не можуть вважатися винятковою обставиною яка можу зумовити зменшення розміру пені, навіть якщо в настанні даних негативних обставин відповідач не винен.

Стосовно відмови суду в наданні відповідачу розстрочки у виконанні рішення на 36 місяців та її надання на 6 місяців.

Дані висновки колегія суддів також вважає правомірними та такими що відповідають вимогам закону.

Право суду на надання розстрочки або відстрочки також передбачено і ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Таким чином, системний аналіз вищенаведених статей дає підстави вважати, що для відстрочки або розстрочки виконання рішення суду на будь-якій стадії (на час прийняття рішення чи під час його виконання) є конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, при цьому відстрочка або розстрочка виконання рішення суду допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Відповідно до п. 2 Роз’яснень Вищого арбітражного суду від 12.09.1996 р. № 02-5/333 «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Як вбачається з поданого відповідачем клопотання, на підприємстві відповідача склалося складне економічне становище, викликане значною кредиторською заборгованістю відповідача. Утворення заборгованості відповідача перед позивачем було спричинено рядом об‘єктивних причин, зокрема, подальшим поглибленням кризових явищ в економіці, суттєвим зниженням платоспроможності попиту на продукцію підприємства, практично повною відсутністю внутрішнього ринку та інертністю зовнішнього ринку мінеральних добрив, зменшенням цін реалізації через погіршення ситуації на ринку продукції хімічної промисловості, гострим дефіцитом обігових коштів, значною заборгованістю держави перед підприємством з відшкодування ПДВ тощо.

Враховуючи позицію позивача та скрутне фінансове становище відповідача, ступінь вини відповідача у невиконанні зобов‘язань перед позивачем, обставини, які зумовили виникнення заборгованості, господарський суд також правомірно дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача та розстрочення виконання рішення щодо стягнення 29350864,66 грн. по даній справі на шість місяців рівними частинами до останнього числа кожного місяця по 4891810,78 грн.

Вимоги про надання такої відстрочки на 36 місяців колегія суддів відхиляє, оскільки вони грубо порушують майнові права позивача. Сам позивач проти надання відстрочки на 6 місяців не заперечує, про що свідчить відзив на апеляційну скаргу, тоді як проти розстрочки на 36 місяців заперечує.

Разом з тим, відповідач просячи змінити прийняте по даній справі рішення та надати йому відстрочку на 36 місяців взагалі не навів доводів, яку саме конкретну норму закону порушив суд відмовляючи йому в задоволенні клопотання про надання відстрочки на 36 місяців, в контексті ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів також погоджується з висновками господарського суду про часткове задоволення клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення, її надання на 6 місяців, та відмову в задоволенні клопотання щодо зменшення на 50 % розміру пені.

З урахуванням викладеного, суд визнає вимоги відповідача, викладені в апеляційній скарзі, позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв’язку з неврахуванням матеріальних інтересів позивача та не наведенні конкретної норми закону, яку порушив суд приймаючи оскаржуване рішення щодо зменшення на 50 % розміру пені та частково відмовляючи в клопотанні про надання відстрочки.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Сумихімпром", м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 02.08.11 у справі № 5021/1254/2011 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 22.09.2011 р.

Головуючий суддя Шутенко І.А.

судді Плахов О.В.

Кравець Т.В.