Рішення № 18195268, 05.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

05.09.2011Справа №5002-7/2853-2011 За позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, ідентифікаційний код 14305909) в особі Кримської республіканської дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (95000, м. Сімферополь, вул. Набережна, 32)

До відповідача Державного підприємства радгосп-заводу ім. 1 Мая (96300, смт Первомайське, вул. Б. Хмельницького, 11, ідентифікаційний код 00413009)

Про стягнення 399 854,19 грн.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача ОСОБА_1. предст., дов. №2579 від 21.09.2010р.

Від відповідача не зявився.

Сутьспору: Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з Державного підприємства радгосп-заводу ім. 1 Мая 399854,19 грн.

Позовні вимоги тим, що відповідачем не належним чином виконуються свої обовязки за укладеним між сторонами кредитним договором №010/02-5/136-08 від 02.09.2008 р., що призвело до утворення заборгованості за нарахованими, але не сплаченими відсотками за користування кредитними коштами, в сумі 103895,32 грн., яку позивач просить стягнути примусово. Крім того, враховуючи порушення відповідачем строку виконання грошового зобовязання, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" також просить стягнути з Державного підприємства радгосп-заводу ім. 1 Мая 253136,04 грн. пені та 3% річних в сумі 42822,83 грн.

19.07.2011 р. до ГС АР Крим від Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" надійшла заява про зменшення суми позовних вимог на 80000,00 грн., у звязку з частковим погашенням відповідачем заборгованості. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Відповідач у судове засідання жодного разу не зявився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. При цьому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

02.09.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (Кредитор), та Державним підприємством радгосп-заводом ім. 1 Мая (Позичальник) був укладений кредитний договір №010/02-5/136-08, пунктом 1.1 якого передбачено, що відповідно до умов цього договору кредитор зобовязується надати позичальнику кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 1500000,00 грн., а позичальник зобовязується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обовязки, визначені цим договором.

Згідно з пунктом 1.2 Договору кінцевий термін погашення кредиту позичальником 25 серпня 2009 р.

В пункті 2.1 Договору сторони передбачили, що плата за користування кредитом в строк по 25 серпня 2009 р. розраховується на основі процентної ставки в розмірі 20% річних.

Додатковою угодою №010/02-5/136-08/123 від 30.04.2009 р. розмір процентної ставки був підвищений до 24% річних.

З наданої позивачем банківської виписки вбачається що в період з 05.09.2008 р. по 05.11.2008 р. Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" були надані Державному підприємству радгосп-заводу ім. 1 Мая кредитні кошти в загальному розмірі 1500000,00 грн.

Однак, в обумовлені в договорі строки сума кредитних коштів відповідачем повернута не була. що призвело до утворення заборгованості в загальному розмірі 678839,49 грн., яка до теперішнього часу не погашена.

Як вже було зазначено вище, процента ставка за користування кредитом на рівні 20% (з 30.04.2009 р. 24%) річних була визначена на строк до 25.09.2009 р.

У той же час, в пункті 2.4 кредитного договору сторони передбачили, що проценти нараховують на залишок фактичної заборгованості за кредитом протягом всього строку користування кредитом. Отже, закінчення строку користування кредитом не звільняє боржника від сплати процентів за час фактичного перебування коштів в його розпорядженні.

При цьому суд погоджується з твердженнями позивача про необхідність застосування у даному випадку статті 1048 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Таким чином, після настання кінцевого строку користування кредитом, проценти мають нараховуватися, виходячи з облікової ставки НБУ.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" стверджує, що відсотки відповідачем не сплачуються, що призвело до утворення заборгованості за період з 29.10.2009 р. по 01.06.2011 р. в розмірі 103895,32 грн., яку позивач просить стягнути примусово.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок процентів за користування кредитними коштами в сумі 103895,32 грн. відповідає фактичним обставинам справи та є правомірним.

В процесі розгляду справи відповідачем в добровільному порядку була частково погашена заборгованість в розмірі 80 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6 від 18.07.2011 р., у звязку з чим провадження у справі в частині стягнення цієї суми підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмета спору.

Так, в п. 3 Розяснень «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України» від 23.08.94 р. N 02-5/612 (з наступними змінами та доповненнями) Вищий арбітражний суд України зазначив, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК зокрема у таких випадках:

- припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

- спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

В пункті 31 Інформаційного листа «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» від 18.03.2008 р. N 01-8/164 (з наступними змінами та доповненнями) Вищий господарський суд України зазначив, що питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду можуть бути вирішені господарським судом в єдиному процесуальному документі, яким закінчується розгляд справи, - рішенні суду. З урахуванням цього, суд не вважає за доцільне винесення окремого процесуального документу в частині припинення провадження у справі.

Отже, несплаченою залишилася частина заборгованості за процентами в розмірі 23985,32 грн.

Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості в сумі 23985,32 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.

З урахуванням цього, вимоги позивача про стягнення з Державного підприємства радгосп-заводу ім. 1 Мая заборгованості в сумі 23985,32 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 14.4 Договору сторони передбачили, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобовязань за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення. При цьому, нарахування пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобовязання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобовязання включно. Отже, частина 6 статті 232 Господарського кодексу України, яка обмежує нарахування неустойки шестимісячним терміном, у даному випадку не застосовується.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені в сумі 238294,28 грн., суд погоджується з його правомірністю, однак зазначає наступне.

Так, частиною 2 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Крім того, згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічне право суду встановлено пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п. 42 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» Вищий господарський суд Украъни зазначив, що при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

В пункті 3.9.2 Розяснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18.09.97 р. N 02-5/289 (зі змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд зазначає, що всупереч положенням статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав суду доказів того, що порушення відповідачем свого обовязку по своєчасному поверненню кредитних коштів та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом завдало Публічному акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль" якихось, а тим паче значних збитків. При цьому, суд враховує, що сума основного боргу (неповернутого кредиту) позивачем до відшкодування не заявлена, що фактично призводить до штучного збільшення заборгованості за процентами та направлено на збагачення кредитора за рахунок боржника. З урахуванням цього, суд вважає, що суму неустойки (пені) доцільно зменшити на 30% та стягнути з відповідача 166806,00 грн пені.

Крім того, позивачем також заявлені до відшкодування 3% річних в сумі 42 822,83 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання та входять до складу грошового зобовязання.

Така позиція щодо правової природи інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних викладена, зокрема, в постанові Верховного суду України від 15.11.2010 р. у справі №4/720.

Судом перевірено, що наведений позивачем розрахунок 3% річних також відповідає фактичним обставинам справи, у звязку з чим вказана сума підлягає примусовому стягненню з Державного підприємства радгосп-заводу ім. 1 Мая.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи, що частина заборгованості в сумі 80 000,00 грн. була погашена відповідачем після звернення позивача до суду та порушення провадження у справі, судові витрати суд покладає на відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, згідно з п. 6.3 Розяснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998 р., з наступними змінами та доповненнями, у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

З урахуванням викладеного, керуючись п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Припинити провадження у справі в частині стягнення з Державного підприємства радгосп-заводу ім. 1 Мая на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" 80000,00 грн. заборгованості.

3.Стягнути з Державного підприємства радгосп-заводу ім. 1 Мая (96300, смт Первомайське, вул. Б. Хмельницького, 11, ідентифікаційний код 00413009) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, ідентифікаційний код 14305909) заборгованість за несплаченими процентами в сумі 23985,32 грн., 166806,00 грн пені, 3% річних в сумі 42 822,83 грн., 3 998,54 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.В частині стягнення з Державного підприємства радгосп-заводу ім. 1 Мая на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" 86330,04 грн. пені в позові відмовити.

5.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.