Рішення № 16949720, 06.07.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2011 р. Справа № 5023/3181/11 (н.р. 57/167-10)

вх. № 3181/11 (н.р. 6913/4-57)

Суддя господарського суду Шатерніков М.І.

при секретарі судовогозасідання Вишневський О.В.

за участю представників сторін:

позивача - за первісним позовом - ОСОБА_1. (довіреність № 76/11.5.2 від 14.02.2011р.);

відповідача - за первісним позовом - не з'явився;

розглянувши справу за позовом

Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м.Київ,

до 1) Приватної фірми "Валькірія", м.Харків;

2) Приватної фірми "Орнатус", м.Харків;

3) Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Пранк", м.Харків;

4) Приватної фірми "Кібела", м.Мерефа Харківського району Харківської області,

про стягнення 509382,30 грн.

та зустрічний позов

Приватної фірми "Валькірія" , м.Харків,

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м.Київ,

про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", м.Київ, звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення солідарно з відповідачів - Приватної фірми "Валькірія", м.Харків, Приватної фірми "Орнатус", м.Харків, Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Пранк", м.Харків, та Приватної фірми "Кібела", м.Мерефа, на користь позивача заборгованості за Договором гарантії № 128-Г від 26.06.2007р. в сумі 509382,30 грн. Судові витрати позивач просить стягнути солідарно з відповідачів.

Ухвалою господарського суду від 25.08.2010р. у справі № 57/167-10 до розгляду була прийнята зустрічна позовна заява Приватної фірми "Валькірія" до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання недійсними Договору Банківської гарантії № 128-Г від 26.06.2007р. та Договорів поруки № 128-П/З від 23.01.2009р., № 128-П/5 від 23.01.2009р.; № 128-П/4 від 23.01.2009р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.09.2010р. по справі № 57/167-10 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ВАТ “ВТБ Банк” до Приватної фірми "Валькірія", Приватної фірми "Орнатус", Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Пранк", Приватної фірми "Кібела", про стягнення солідарно з боржників 509382,30 грн. заборгованості за обслуговування гарантії згідно з договором банківської гарантії №128-Г від 26.06.2007р.

Зустрічні позовні вимоги Приватної фірми "Валькірія", м.Харків, до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м.Київ, про визнання Договору банківської гарантії № 128-Г від 26.06.2007р. недійсним, та визнання недійсними договорів поруки були задоволені у повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2010р. рішення господарського суду Харківської області від 22.09.2010р. по справі № 57/167-10 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2011р. рішення господарського суду Харківської області від 22.09.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2010р. у справі № 57/167-10 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.04.2011р. справу № 5023/3181/11 (н.р. 57/167-10) було призначено до нового розгляду на 24.05.2011р. о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.05.2011р. розгляд справи № 5023/3181/11 (н.р. 57/167-10) було відкладено на 23.06.2011р. о 10:00 год. у зв'язку з неявкою у судове засідання представників відповідачів за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.06.2010р. строк розгляду справи № 5023/3181/11 (н.р. 57/167-10) було продовжено за клопотанням позивача за первісним позовом на 15 днів - по 11.07.2011р. Розгляд справи відкладено на 06.07.2011р. о 12:30 год. у зв'язку з неявкою відповідачів за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом у судове засідання.

05.07.2011р. до канцелярії господарського суду надійшов лист Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Херсонської міської ради (вих. № 01-1751 від 01.07.2011р.) з інформацією про те, що ТОВ фірма "Пранк", ПФ "Валькарія" знаходяться у м.Харкові; ПФ "Кібела" - у м.Мерефа.

Лист Відділу державної реєстрації долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні, яке відбулося 06.07.2011р., представник позивача за первісним позовом підтримав заявлені позовні вимоги у повному розмірі, проти зустрічного позову заперечував. В обґрунтування своєї позиції у справі представник позивача надав додаткові письмові пояснення до своєї позовної заяви, які були оглянуті судом та долучені до матеріалів справи.

Відповідачі за первісним позовом, у тому числі позивач за зустрічним позовом, у судове засідання не з'явились; витребувані судом документи не надали; про причину неявки суд не повідомили; про час та місце судового засідання були повідомлені за адресою згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 16.05.2011р.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), суд встановив наступне.

26.06.2007р. між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (правонаступником якого є позивач за первісним позовом) та Приватною фірмою "Валькірія" (відповідачем за первісним позовом) було укладено Договір банківської гарантії № 128-Г.

Відповідно до п. 1. вказаного Договору, Банк (позивач за первісним позовом) зобов'язався надати гарантії за боржника - Приватну фірму "Валькірія" (1-го відповідача за первісним позовом) на суму 800000,00 євро на строк з 27.06.2007р. по 05.02.2009р. включно перед Закритим акціонерним товариством "Індезіт Інтернешенл" за виконання Боржником своїх зобов'язань за Контрактом № 03-18-2007 від 14.06.2007р., що був укладений останнім з ЗАТ "Індезіт Інтернешенл", м.Липецьк, Росія, а Боржник зобов'язався сплатити Банку платежі у розмірі та у терміни, встановлені договором.

Згідно абз. 2 п. 2 Договору гарантії, за обслуговування гарантії Банк нараховує плату в розмірі 4 відсотка річних щомісячно з 25 числа до останнього робочого дня поточного місяця, виходячи із календарної кількості днів в кожному місяці, а Боржник зобов'язаний щомісячно в строк з 25 по останній робочий день місяця перераховувати вказану плату на рахунок Банку.

Як свідчать матеріали справи, позивач належним чином виконав свій обов'язок за Договором гарантії, а саме 27.06.2007р. було надано відповідну гарантію за Боржника.

Додатковою угодою № 1 від 23.01.2009р. до Договору гарантії строк гарантії, за згодою сторін, було продовжено до 31.12.2009р. включно.

Таким чином, відповідно до умов Договору, починаючи з 27.06.2007р. 1-й відповідач за первісним позовом повинен був сплачувати на користь позивача за первісним позовом плату (комісію) за обслуговування гарантії в розмірі 4 відсотки річних.

Однак, позичальник, свої зобов'язання за Договором гарантії належним чином не виконував, а саме, починаючи з квітня 2009 року не сплачував вчасно плату за обслуговування гарантії. Так, за період з квітня 2009 року по грудень 2009 року Банком було нараховано 465232,73 грн. плати за обслуговування гарантії, але вказана сума залишається непогашеною.

На підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем здійснено нарахування 3% річних на суму простроченого боргу по сплаті плати за обслуговування гарантії, розмір яких за період з 01.05.2009р. по 08.07.2010р. склав 10912,06 грн., а також нарахування інфляційних втрат, розмір яких за період з травня 2009 року по квітень 2010 року склав 33237,51 грн.

В забезпечення виконання 1-м відповідачем зобов'язань за Договором гарантії було укладено наступні угоди:

- Договір поруки № 128-П/З від 23.01.2009р. - між Банком, 1-м відповідачем та Приватною фірмою "Орнатус" (2-м відповідачем за первісним позовом; поручителем - 1);

- Договір поруки № 128-П/4 від 23.01.2009р. - між Банком, 1-м відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пранк" (3-й відповідачем за первісним позовом; поручителем - 2);

- Договір поруки № 128-П/5 від 23.01.2009р. - між Банком, 1-м відповідачем та Приватною фірмою "Кібела" (4-м відповідачем за первісним позовом; поручителем -3).

Відповідно до умов вищевказаних Договорів поруки, 2-й, 3-й та 4-й відповідачі поручилися перед Банком (позивачем за первісним позовом) за виконання 1-м відповідачем зобов'язань щодо банківської гарантії, сплати комісій за надання гарантії, пені, штрафних санкцій, збитків та будь-яких інших платежів, розмір, термін та умови сплати і повернення яких встановлюються Договором банківської гарантії № 128-Г від 26.06.2008р. та будь-якими додатковими угодами до нього (в т.ч. збільшуючими основне зобов'язання).

Згідно п. 4 всіх Договорів поруки, у разі невиконання зобов'язань за Договором гарантії поручитель та позичальник відповідають перед Банком як солідарні боржники.

Відповідно до ч. 1 ст. 560 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Згідно ст. 567 Цивільного кодексу України, гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як свідчать матеріали справи, 02.10.2009р. позивач звернувся до відповідачів - ПФ "Орнатус", ТОВ фірма "Пранк", та ПФ "Кібела" з листами-вимогами №№ 3582-1-1/400-08-2, 3582-2-1/400-08-2,3582-3-1/400-08-2 відповідно, в яких вимагав від відповідачів виконати прострочені 1-м відповідачем зобов'язання за Договором гарантії № 128Т. Зазначені листи було отримано відповідачами 29.10.2009р.

Таким чином, позивач за первісним позовом звернувся до відповідачів в межах шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов'язання.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідачі за первісним позовом не надали суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти первісного позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо зустрічних позовних вимог Приватної фірми "Валькірія" про визнання недійсним Договору банківської гарантії № 128-Г від 26.06.2007р., суд повідомляє наступне.

Як вбачається з зустрічної позовної заяви, ПФ "Валькірія" в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що Договір банківської гарантії було укладено з порушенням норм чинного законодавства України, а саме ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" щодо неотримання ПАТ "ВТБ Банк" індивідуальної ліцензії НБУ на видачу гарантії в іноземній валюті, здійснення ПАТ "ВТБ Банк" валютних операцій та щодо неотримання індивідуальної ліцензії ПФ "Валькірія" з метою здійснення платежів в іноземній валюті на території України в якості виконання зобов'язань за Договором гарантії перед ПАТ "ВТБ Банк" щодо сплати за обслуговування гарантії та перерахування суми перерахованих Банком Кредитору коштів за Договором гарантії.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій.

Відповідно до ст. 1 Декрету валютними операціями є:

1. операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

2. операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

3. операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання банком гарантії не є валютною операцією, а тому не підпадає під режим ліцензування в порядку, встановленому Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

В свою чергу, п. 5 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції щодо надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі.

Як зазначив відповідач за зустрічним позовом, ПАТ "ВТБ Банк" здійснює діяльність на підставі банківської ліцензії на право здійснювати банківські операції № 79 від 03.08.2010р.

Тобто, ПАТ "ВТБ Банк" має право на укладення Договору гарантії на підставі банківської ліцензії, виданої Національним банком України.

За умовами Договору гарантії, ПАТ "ВТБ Банк" надав гарантію ЗАТ "Індезіт Інтернешенл" за виконання ПФ "Валькірія" зобов'язань по зовнішньоекономічному контракту.

Статтею 560 Цивільного кодексу України встановлено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

В свою чергу, ч. 1 ст. 563 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити Кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Таким чином, ПАТ "ВТБ Банк" несе відповідальність, у розмірі суми, визначеної в Договорі гарантії, перед ЗАТ "Інтезіт Інтернешенл" за невиконання ПФ "Валькірія" умов зовнішньоекономічного контракту.

Статтею 7 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта.

ЗАТ "Індезіт Інтернешенл" являється нерезидентом, тому в даному випадку правовідносини існують в межах торговельного обороту між резидентом і нерезидентом, в результаті чого засобом платежу може виступати іноземна валюта.

Таким чином, сторонам правовідносин, та відповідно гаранту непотрібно отримувати ліцензії, в порядку ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", на проведення розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами в іноземній валюті.

Кореспондуючу норму містить п. "а" ч. 4 ст. 5 зазначеного Декрету, в якому встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції за винятком операцій щодо платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя.

Таким чином, у разі невиконання боржником - ПФ "Валькірія" зобов'язань за зовнішньоекономічним контрактом, ПАТ "ВТБ Банк" отримує правовий статус боржника, що в свою чергу виключає обов'язок Банку отримувати індивідуальну ліцензію з метою виконання зобов'язань ПФ "Валькірія" перед ЗАТ "Індезіт Інтернешенл".

Як встановлено судом, ПАТ "ВТБ Банк" володіє Банківською ліцензією, Дозволом НБУ на право здійснювати банківські операції та Додатком, до дозволу НБУ, в якому визначений перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ "ВТБ Банк", в т.ч. операції з валютними цінностями.

Пунктом 2 Договору гарантії встановлено, що за обслуговування гарантії банк нараховує плату в розмірі чотирьох відсотків річних щомісячно з 25 числа до останнього робочого дня поточного місяця, виходячи із календарної кількості днів в кожному місяці, і боржник зобов'язаний щомісячно в строк з 25 числа до останнього робочого дня місяця перерахувати банку таку плату.

Пунктом 18 Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. № 639 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах" встановлено, що банки, які беруть участь у здійсненні операцій за гарантіями, утримують комісійну винагороду та відшкодування витрат з принципала або з бенефіціара відповідно до умов гарантії та на підставі договору про надання гарантії або, іншого відповідного договору, в якому передбачені умови утримання комісійної винагороди та відшкодування витрат.

Комісійна винагорода від резидентів має утримуватися уповноваженими банками лише в національній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, плата за обслуговування гарантії нараховувалась Банком в національній валюті, відповідно оплата ГІФ "Валькірія" за обслуговування гарантії здійснювалась також в національній валюті України - гривні, що підтверджується виписками по особовому рахунку ПФ "Валькірія".

Таким чином, суд дійшов висновку, що ПАТ "ВТБ Банк" було дотримано вимоги норм чинного законодавства України щодо нарахування та утримання плати за обслуговування гарантії.

Пунктом 4 Договору гарантії встановлено, що у разі сплати Банком кредиторові суми в межах виданої гарантії, боржник зобов'язаний перерахувати сплачену суму Банку протягом одного дня, після отримання письмової вимоги від Банку. Тобто, відповідно до умов п. 4 Договору гарантії, у боржника виникає зобов'язання, виражене в іноземній валюті.

В свою чергу, частиною 1 ст. 524 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривня.

Аналогічне правило визначено у ст. 3 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в якому зазначено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без о5межень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Проте, частиною 3 ст. 533 Цивільного кодексу України передбачена можливість виконання сторонами грошових зобов'язань в іноземній валюті.

Так, відповідно до цієї норми, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічна норма встановлена статтею 198 Господарського кодексу України, де йдеться про те, що грошові зобов'язання учасників господарських правовідносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті. Виконання зобов'язань, виражених з іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Перерахування боржником Банку сплаченої ним суми кредиторові, в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 1 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", є валютною операцією, тому така дія підпадає під режим ліцензування.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 вказаного вище Декрету, індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій видає Національний банк України.

У відповідності до п. 8.12. "Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007р. № 200, фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

При цьому, згідно п. 5.3. Положення "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001р. N 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до п.1.5. Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого постановою правління Національного банку України від 14.10.2004р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без отримання індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Як зазначалось вище, ПАТ "ВТБ Банк" володіє:

- Банківською ліцензією на право здійснювати банківські операції № 79 від 03.08.2010р., виданою Національним банком України;

- Дозволом Національного банку України № 79-4 від 03.08.2010р. на право здійснення банківських операцій;

- Додатком до дозволу № 79-4 від 03.08.2010р., в якому визначений перелік операцій, які має право здійснювати ПАТ “ВТБ Банк”.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаної вище операції, єдиною правовою підставою для здійснення боржником операції щодо перерахування Банку сплаченої ним суми Кредитору, згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", є наявність у Банка генеральної ліцензії та відповідного письмового дозволу, на здійснення операцій з валютними цінностями.

З урахуванням викладеного, суд визнав підстави, на які посилається позивач у зустрічній позовній заяві, безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, а тому вважає за необхідне відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до ст.ст. 44 та 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачені за первісним позовом покладаються на відповідачів за первісним позовом солідарно; за зустрічним позовом - на позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 524, 526, 530, 533, 560, 563, 567, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 198 Господарського кодексу України, ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 1, 3, 5, 7 Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", п. 18 Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004р. № 639 "Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах", п. 8.12. "Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007р. № 200, п. 5.3. Положення "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001р. N 275, п.1.5. Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого постановою правління Національного банку України від 14.10.2004р. № 483, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Первісні позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з:

- Приватної фірми "Валькірія" (73034, м.Херсон, Миколаївське шосе, 25; код ЄДРПОУ: 25460688; п/р 26008301000160 в Харківській філії ВАТ ВТБ Банк; МФО 350631),

- Приватної фірми "Орнатус" (73034, м.Херсон, Миколаївське шосе, 25; код ЄДРПОУ: 24136224; п/р 26004301000164 в Харківській філії ВАТ ВТБ Банк; МФО 350631),

- Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Пранк" (73034, м.Херсон, Миколаївське шосе, 25; код ЄДРПОУ: 23468734; п/р 26008301000159 в Харківській філії ВАТ ВТБ Банк; МФО 350631),

- Приватної фірми "Кібела" (73034, м.Херсон, Миколаївське шосе, 25; код ЄДРПОУ: 30035446; п/р 26004010059598 в ВАТ ВТБ Банк; МФО 321167)

на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м.Київ, бул.Т.Шевченка/вул.Пушкінська, 8/26; код ЄДРПОУ: 14359319; п/р 351979000900 в ВАТ ВТБ Банк, МФО 321767) -

- заборгованість за Договором гарантії № 128-Г від 26.06.2007р. в сумі 509382,30 грн.; 5093,83 грн. витрат з оплати державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Шатерніков М.І.

Повне рішення складено "11" липня 2011 року.