Рішення № 16568002, 14.06.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

14.06.2011Справа №5002-7/1691-2011

За позовом Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» (95000, м. Київ, Контрактова площа, 10А; 95000, м. Сімферополь, вул. Долгоруковська/Жуковського/О. Невського, 1/1/6, ідентифікаційний код 23362711)

До відповідача Приватного підприємства «МП Адоніс» (95026, м. Сімферополь, пров. Елеваторний, 10А; 95000, м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 14А, к. 015, ідентифікаційний код 23894543)

Про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача ОСОБА_1. предст., дов. б/н від 05.07.2010р.

Від відповідача - не зявився.

Суть справи: Акціонерний банк «Діамант» в особі Кримської Дирекції АБ «Діамантбанк» в м. Сімферополі звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до Приватного підприємства «МП Адоніс», в якій просить суд витребувати транспортний засіб Автобетонозмішувач 581451 на шасі КАМАЗ 6520 реєстраційний номер НОМЕР_1 у кількості 1 (однієї) одиниці, загальною вартістю 445000,00 грн., з незаконного володіння Приватного підприємства «МП Адоніс» та передати його Акціонерному банку «Діамант».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що 29.01.2007 р. між сторонами у справі був укладений договір фінансового лізингу транспортних засобів №002, за яким позивач зобовязався набути у власність транспортний засіб: Автобетонозмішувач 581451 на шасі КАМАЗ 6520 реєстраційний номер НОМЕР_1 у кількості 1 (однієї) одиниці, загальною вартістю 445000,00 грн., та передати його в користування відповідачу на строк не менше 1 року за встановлену плату на умовах фінансового лізингу. Позивач зазначає, що ним були належним чином виконані свої договірні обовязки, однак відповідачем порушуються обовязки щодо повної та своєчасної сплати лізингових платежів, у звязку з чим на підставі ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та пунктів 9.1.1, 9.4 договору відповідачеві було направлено повідомлення №2747/094-02 від 09.06.2010 р. про відмову від договору в односторонньому порядку. Акціонерний банк «Діамант» повідомив, що лист про відмову від договору був отриманий відповідачем 15.06.2010 р., однак до теперішнього часу предмет лізингу не повернутий, що змусило його звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідач у судове засідання не зявився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

У судовому засіданні представник позивача надав суду заяву, в якій зазначив, що 31.05.2011 р. було проведено зміну найменування банку з Акціонерного банку «Діамант» на Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк». Викладені в заяві факти підтверджуються доданими до заяви документами.

Відповідно до статті 25 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Згідно з частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Стаття 59 Господарського кодексу України визначає, що реорганізація може проводитися шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення. У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Проте, матеріали справи свідчать, що позивач у справі не був реорганізований, а відбулася лише зміна назви підприємства, що не є підставою для реорганізації. Наведене виключає можливість застосування у даній ситуації статті 25 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд звертає увагу на те, що чинний Господарський процесуальний кодекс України не встановлює необхідність винесення ухвали в разі зміни назви учасника судового процесу, у звязку з чим відповідні зміни мають враховуватися лише при оформленні наступних процесуальних документів.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. При цьому, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

29.01.2007 р. між Акціонерним банком “Діамант” (Лізингодавець) та Приватним підприємством “МП Адоніс”(Лізингоодержувач) був укладений Договір фінансового лізингу транспортних засобів № 002, відповідно до пункту 1.1 якого Лізингодавець передає у користування Лізингоодержувачу на визначений строк, за умови сплати Лізингоодержувачем авансового лізингового платежу в сумі 44500,00 грн., наступне майно: Автобетонозмішувач 581482 на шасі КАМАЗ 6540 в кількості 1 шт.

Вартість предмету лізингу становить 445000, 00 грн. (п. 1.2 Договору).

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що розмір, склад та графік сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю визначається у відповідності з Додатком № 1 та Додатком №2 цього договору.

Додатком №1 до договору встановлений графік оплати, з якого вбачається, що оплата чергових лізингових платежів здійснюється не пізніше 25 числа кожного місяця протягом строку дії Договору ( а.с. 17).

На виконання умов договору фінансового лізингу позивач передав, а відповідач прийняв предмет лізингу, що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу від 07.02.2007 р. (а. с. 19).

Проте, відповідач умови договору фінансового лізингу належним чином не виконував, лізингові платежі за період з січня 2009 р. по січень 2010 р. своєчасно не сплачував, що стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 25.08.2010 р. у справі №5002-32/3354-2010 був встановлений факт невиконання відповідачем обовязків за договором фінансового лізингу транспортного засобу № 002 від 29.01.2007 р. щодо своєчасної оплати лізингових платежів за період січня 2009 р. по січень 2010 р. в розмірі 201551, 01 грн., у звязку з чим стягнуто солідарно з Приватного підприємства “МП Адоніс” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Кримстройторг” на користь Акціонерного банку “Діамант” в особі Кримської дирекції АБ “Діамант банк” в м. Сімферополь 201551, 01 грн. заборгованості, 6012, 23 грн. неустойки, 2 075, 63 грн. державного мита та 206, 62 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Факти, встановлені вказаним рішенням в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України визнаються преюдиціальними та не потребуються додаткового доказування.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Суд зазначає, що підстави для зміни або розірвання договору встановлені статтею 651 Цивільного кодексу України. Так, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, договір може бути розірваний або змінений в результаті односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково або в результаті односторонньої зміни договору, тобто в результаті вчинення однією із сторін одностороннього правочину, який тягне цивільно-правові наслідки для обох сторін договору. Серед таких наслідків може бути і настання обов'язків для іншої сторони договору.

Статтею 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Із ч. 1 та 2 ст. 653 ЦК України випливає, що законодавець чітко розрізняє поняття зміни та розірвання договору, з одного боку, та поняття зміни та припинення зобов'язання, з іншого. Зміна договору тягне за собою зміну змісту зобов'язань, які на цьому договорі ґрунтуються. Розірвання договору спричиняє припинення зобов'язань, що виникли на його підставі. Ст. 653 ЦК не визначає моменту зміни або розірвання договору, а встановлює лише долю зобов'язання у зв'язку із зміною або розірванням договору (воно припиняється). Момент розірвання або зміни договору визначається ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України, якщо це питання вирішується судом. В такому випадку договір вважається розірваним або зміненим з дня набрання чинності рішенням суду. Інше може бути встановлене рішенням суду відповідно до загального правила ч. 1 ст. 638 ЦК, що встановлює момент, з якого вважається укладеним будь-який договір. Якщо сторони укладають угоду про зміну або розірвання договору, останній відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК має визнаватись зміненим або розірваним з моменту укладення цієї угоди. Проте, викладені вище правила, що встановлюють момент, з якого договір вважається зміненим або розірваним, не поширюються на випадки зміни або розірвання договору шляхом вчинення стороною договору одностороннього правочину, тобто шляхом відмови від договору. Загальні правила щодо порядку вчинення односторонніх правочинів, зокрема, щодо моменту, з якого такі правочині вважаються здійсненими, не встановлені. Оскільки відмова від договору це односторонній правочин, який породжує, змінює чи припиняє права та обов'язки обох сторін договору, його слід вважати вчиненим в момент отримання стороною повідомлення про відмову, яке можна належно іденти фікувати як таке, що виходить від сторони договору, якщо інший строк припинення дії договору не вказаний у відповідній відмові.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

В пункті 9.1.1 Договору сторони передбачили, що Лізингодавець вправі вилучити предмет лізингу у Лізингоодержувача, зокрема, у випадку, якщо Лізингоодержувач не сплатив або сплатив не в повному обсязі лізингові платежі та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання відповідних строків платежів, встановлених цим Договором.

У випадку, передбаченому пунктом 9.1.1 цього Договору, Лізингодавець має право відмовитися від цього Договору згідно чинного законодавства України та вимагати повернення предмета лізингу від Лізингоодержувача (п. 9.4 Договору).

Матеріали справи свідчать, що листом №2747/094-02 від 09.06.2010 р. позивач повідомив Приватне підприємство «МП Адоніс» про відмову від договору лізингу та зазначив про необхідність повернення предмета лізингу протягом 3 календарних днів з моменту отримання даного листа.

Лист про відмову від договору був отриманий відповідачем 15.06.2010 р., про що свідчить підпис його представника у нижньому лівому кутку листа, у звязку з чим суд дійшов висновку, що договір лізингу був розірваний 15.06.2010 р. шляхом вчинення позивачем одностороннього правочину про відмову від договору.

Частиною 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» закріплено, що Лізингоодержувач, серед іншого, зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідач не надав суду доказів повернення ним предмета лізингу в добровільному порядку, у той час як відповідно до положень статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

З урахуванням цього, суд вважає, що предмет лізингу знаходиться у відповідача без достатньої правової підстави, чим порушується право власності позивача, оскільки в пункті 7.1 Договору сторони передбачили, що протягом усього строку дії договору предмет лізингу є власністю Лізингодавця.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).

Згідно з приписами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічні положення закріплені статтею 321 ЦК України.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституційний суд України в Рішенні від 01.12.2004 р. у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до частини 1 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Статтею 387 Цивільного кодексу України закріплено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд зазначає, що цей віндикаційний засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

В пункті 6.1 Листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. N 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» зазначено, що позивачем за таким позовом може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, і юридична особа, за якою майно закріплене на праві повного господарського відання або оперативного управління.

Відповідачем у справі виступає особа, що на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом або адміністративним актом чи договором, які відповідають вимогам закону.

Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Крім того, суд звертає увагу на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, якими закріплено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Відповідно до частини 1 статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач, як власник предмета лізингу, позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном транспортним засобом Автобетонозмішувачем 581451 на шасі КАМАЗ 6520 реєстраційний номер НОМЕР_1 у кількості 1 (однієї) одиниці, загальною вартістю 445000,00 грн., внаслідок того, що вказаний транспортний засіб перебуває у відповідача. Даний факт відповідачем під час розгляду справи не спростований.

Отже, матеріалами справи підтверджується обґрунтованість вимог позивача, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України. При цьому суд звертає увагу на те, що під час звернення до суду позивачем було зайве сплачено державне мито в сумі 4365,00 грн., оскільки вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння відноситься до вимог немайнового характеру, у звязку з чим підлягає оплаті державним митом в розмірі 85,00 грн. відповідно до пункту б) частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито». Отже, зайве сплачене державне мито в сумі 4365,00 грн. підлягає поверненню позивачеві з Державного бюджету України, про що має бути винесена відповідна ухвала.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Витребувати транспортний засіб: Автобетонозмішувач 581451 на шасі КАМАЗ 6520 реєстраційний номер НОМЕР_1 у кількості 1 (однієї) одиниці, загальною вартістю 445000,00 грн., з незаконного володіння Приватного підприємства «МП Адоніс» (95026, м. Сімферополь, пров. Елеваторний, 10А; 95000, м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 14А, к. 015, ідентифікаційний код 23894543) та передати його Публічному акціонерному товариству «Діамантбанк» (95000, м. Київ, Контрактова площа, 10А, ідентифікаційний код 23362711).

3.Стягнути з Приватного підприємства «МП Адоніс» (95026, м. Сімферополь, пров. Елеваторний, 10А; 95000, м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 14А, к. 015, ідентифікаційний код 23894543) на користь Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» (95000, м. Київ, Контрактова площа, 10А, ідентифікаційний код 23362711) державне мито в сумі 85,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим (підпис) І. І. Дворний

Рішення підписано 14.06.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.