Ухвала суду № 15861909, 10.05.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1272/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С.

Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"10" травня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Бєлової Л.В. та Гром Л.М.,

при секретарі Проценко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2010 року у справі за позовом Акціонерного банку «Діамант»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2009 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, в якому просив скасувати податкові повідомлення рішення від 26.01.2009 р. № 0001594320/3 та № 0001234320/3, якими були визначені позивачу податкові зобовязання зі сплати податку на землю та штрафні санкції у звязку з виникненням права власності на нежитлові приміщення, розташовані у житловому будинку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2010 року позов задоволено. Рішення суду вмотивовано тим, що платником земельного податку (плати за землю або орендної плати) є власник або орендар земельної ділянки, який після одержання документів, що посвідчують право власності чи постійного користування, або укладення договору оренди та їх державної реєстрації приступив до використання земельної ділянки, тоді як у АБ «Діамант»відсутні документи, що підтверджують право власності чи користування земельними ділянками, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відсутність документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, не може бути підставою для несплати земельного податку з огляду на те, що використання землі в Україні є платним.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову залишити без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача, за результатами якої складено Акт № 322/43-20/23362711 від 29.05.2008року та встановлено порушення позивачем вимог ст.15Закону України «Про плату за землю». На підставі виявлених порушень СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП прийнято податкове повідомлення - рішення від 10.06.2008 р. № 0001044320/0, яким визначено суму податкових зобовязань зі сплати земельного податку у розмірі 16107,42 грн. з урахуванням основного платежу 10738,28 грн., штрафні (фінансові) санкції 5369,14грн.

Державна податкова адміністрація у м. Києві за результатами розгляду скарги позивача прийняла рішення від 12.11.2008 р. № 5518/10/25-214 (з урахуванням змін, внесених рішенням від 17.12.2008 р. № 6185/10/25-214), яким залишено без змін податкове повідомлення рішення відповідача від 11.09.2008 р. № 0001234320/0 в частині визначення основного платежу у розмірі 8921,26 грн., скасовано зазначене податкове повідомлення рішення в частині визначення штрафних санкцій відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 п. 17 Закону № 2181-III, донараховано штрафні санкції відповідно до п.п. 17.1.1 п. 17.1 п. 17 Закону № 2181-III у розмірі 340,00 грн. та відповідно до п.п. 17.1.2 п. 17.1 п. 17 даного Закону у розмірі 4460,63 грн. та відмовлено в іншій частині скарги позивача. Державна податкова адміністрація України рішенням від 20.01.2009р. № 368/6/25-0215 про результати розгляду повторних скарг залишила без змін вищезазначене рішення ДПА у м. Києві, а скаргу позивача без задоволення. Судом встановлено, що між АБ «Діамант»та ОСОБА_2, від імені якого діяла ОСОБА_3, було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29.04.2002 р., предметом якого є купівля-продаж нежитлових приміщень ІХ, Х літ.А-5 внутрішньою площею 497 кв.м., які розташовані на першому поверсі та в підвалі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. На підставі даного договору Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації видало на імя позивача Реєстраційне посвідчення від 13.05.2002 р., що підтверджує право власності позивача на зазначені нежитлові приміщення. Крім того, позивачем були укладені договори купівлі-продажу квартири від 14.03.2003р., предметом яких є купівля-продаж квартир №№ 3, 6, 7, розташованих за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Згідно зі ст. 93 Земельного кодексу право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Підстави набуття права на землю визначені ст. 116 Земельного кодексу, відповідно до якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Стаття 42 Земельного кодексу встановлює, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»прибудинкова територія визначається як територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу (у редакції, яка діяла на момент виявлення порушень відповідачем) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, стаття 126 Земельного кодексу (у редакції, яка діяла на момент виявлення порушень відповідачем) передбачала, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Згідно із ст. 5 вказаного Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар .

Відповідно до ст. 13 даного Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Враховуючи наведене та те, що позивач набув у власність лише приміщення, які розташовані у жилих будинках, що не породжує право власності чи користування на земельну ділянку, на якій знаходиться такий будинок, до того ж в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували право власності чи користування позивача вказаними земельними ділянками, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки Окружного адміністративного суду щодо того, що позивач як співвласник приміщення в багатоквартирному житловому будинку не є субєктом, який має право на отримання такої земельної ділянки в постійне користування або у власність відповідно до ст.ст. 42, 92 Земельного кодексу.

При цьому, відведення частини земельної ділянки, на якій розташовані зазначені житлові будинки, з метою передачі на праві власності чи користування позивачеві не є можливим, оскільки цільове призначення даної земельної ділянки є експлуатація та обслуговування багатоквартирного житлового будинку в цілому, тому ділянка не може бути передана одному із співвласників.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 13 травня 2011 року.

Головуючий: Н.В. Безименна

Судді: Л.В. Бєлова

Л.М. Гром