Постанова № 15089645, 11.04.2011, Харківський апеляційний господарський суд

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2011 р. Справа № 62/204-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Бородіна Л.І.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача –Комбікову А.М.

відповідача –Лагутіна В.В.

третьої особи –не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ фірми "Пранк" м. Харків вх. № 1056Х/2-5 на рішення господарського суду Харківської області від 17.02.11 у справі № 62/204-10

за позовом ПАТ "ВТБ Банк" м. Київ

до ТОВ фірма "Пранк" м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Іноземне підприємство "Торговий дім "ХЗШВ", м. Харків

про стягнення 5411936,21 євро -

встановила:

Позивач - ВАТ "ВТБ Банк" звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з відповідача - ТОВ Фірми "Пранк" 4385971,00 євро основного боргу, 680176,01 євро прострочених процентів за користування кредитом, 275422,67 євро 30% річних за порушення строку повернення кредиту, 57505,04 євро пені та 12861,49 євро 3% річних. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач відповідно до умов договору поруки № 149-П/1 від 21.12.2007 р. поручився перед позивачем за виконання Іноземним підприємством "Торговий дім "ХЗШВ", м. Харків умов кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р., при цьому останнє своїх зобов’язань за зазначеним кредитним договором не виконало.

В процесі розгляду справи судом до її участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Іноземне підприємство "Торговий дім "ХЗШВ", м. Харків

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Суярко Т.Д.) від 17.02.2011 р. по справі № 62/204-10 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 4385971,00 євро; заборгованість по сплаті прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 680176,01 євро; 30 % річних у розмірі 275422,67 євро; пені у розмірі 51633,98 євро; 3% річних у розмірі 12861,49 євро, 2504,18 євро витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з посиланням на часткову обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи, та порушив норми матеріального і процесуального права.

Зокрема відповідач зазначає:

1. Господарський суд безпідставно встановив факт виконання позивачем умов кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р. щодо перерахування третій особі грошових коштів в визначеній позивачем сумі. Зокрема відповідач зазначає, що в деяких з наданих позивачем в обґрунтування факту перерахування грошових коштів валютних ордерах підставою для перерахування коштів визначено не договір № 149-Ю від 21.12.2007 р., а інші правочини, за виконання яких третьою особою відповідач не поручався;

2. Поза увагою суду залишився той факт, що договір поруки № 149-П/1 від 21.12.2007 р. не містить строку його дії. Оскільки позивач у встановленому законом порядку не звертався до відповідача з вимогою про виконання договору поруки після встановлення факту порушення третьою особою умов кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р., на думку відповідача, зазначені обставини зумовлюють застосування до спірних правовідносин положення ст. 555, п. 4 ст. 559 ЦК України, та свідчать про припинення поруки за договором № 149-П/1 від 21.12.2007 р.;

3. Суд безпідставно проігнорував факт зміни позивачем та третьою особою без згоди відповідача розміру відсотків за користування кредитом, що також свідчить про припинення поруки за договором № 149-П/1 від 21.12.2007 р.;

4. Господарський суд не звернув уваги на те, що відповідно до умов кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р. надання кредитних коштів ставиться в залежність від наявності повідомлення від підтверджуючого банку про здійснення платежів по акредитивам, відкритим згідно умов договору про відкриття непокритих акредитивів № 149-АК від 21 грудня 2007 р. Згідно ж з умовами договору (п.2.5) про відкриття акредитивів М149-АК від 21.12.2007 р. граничний строк дії акредитивів до 30.10.2008 року., тоді як позивач надав валютні ордери про перерахування грошових коштів за період 04.11.2008 р. по 10.11.2009 р. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про наявність новації в зобов’язанні за кредитним договором № 149-Ю від 21.12.2007 р.

5. Суд проігнорував той факт, що умовами договору № 149-Ю від 21.12.2007 р. передбачено, що дострокове погашення кредиту дозволяється за умови отримання письмової згоди VTB Bank (France) S.A., тоді як доказів надання згоди останнім на дострокове повернення кредиту позивачем не надано.

6. Відповідач вважає, що суд першої інстанції невірно визначив розмір пені та розмір відсотків, які підлягає стягненню за порушення третьою особою умов кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р.

7. Відповідач зазначає, що судовим рішенням у справі № 62/205 існуючий борг за кредитним договором вже стягнуто з третьої особи на користь позивача.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі, просить її задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що ним в повному обсязі були виконані свої зобов’язання щодо перерахування грошових коштів в сумі 4775835 євро, що підтверджується наданими ним меморіальними ордерами, а сам отримувач грошових коштів - Іноземне підприємство "Торговий дім "ХЗШВ", м. Харків не зверталося до позивача як з повідомленнями про безпідставне перерахування грошових коштів, так і про неналежне виконання зобов’язань за кредитним договором № 149-Ю від 21.12.2007 р.

Разом з тим, позивач також зазначає, що факт належного виконання позивачем своїх зобов’язань підтверджується судовим рішенням господарського суду у справі № 62/205-10, факти встановлені яким, мають преюдиційне значення для даної справи, а тому не потребують доведенню. При цьому, позивач також зазначає, що дане судове рішення про стягнення з Іноземного підприємства "Торговий дім "ХЗШВ", м. Харків на користь ПАТ "ВТБ Банк" м. Київ заборгованості за кредитним договором № 149-Ю від 21.12.2007 р. до цього часу не виконано.

Щодо доводів відповідача стосовно відсутності звернень позивача до нього з вимогами про виконання своїх зобов’язань за договором поруки № 149-П/1 від 21.12.2007 р. позивач зазначає, що аналіз положень ст. 555 ЦК України свідчить про те, що звернення кредитора з відповідними вимогами безпосередньо до поручителя або звернення до нього відразу з позовом є правом кредитора, тобто саме по собі звернення з вимогою не є необхідною передумовою для звернення з позовом.

Стосовно доводів відповідача про не встановлення терміну дії договору, та припинення терміну його дії на підставі ст. 555, п. 4 ст. 559 ЦК України, позивач вказує на те, що термін дії договору поруки № 149-П/1 від 21.12.2007 р. визначений моментом виконання сторонами всіх своїх зобов’язань за цим договором, що відповідає вимогам ст. 631 ЦК України, ст. 180 ГК України, та положенням інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211.

Присутній в судовому засіданні представник позивача з підстав, викладених в відзиві на апеляційну скаргу, просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач надав до суду клопотання про витребування у позивача додаткових доказів, а саме, доказів надання позивачем третій особі кредитних коштів (відповідних валютних ордерів) за кредитним договором № 149-Ю від 21.12.2007 р. та в обсязі, встановленому даним договором; доказів письмової згоди підтверджуючого банку Bank (France) на дострокове повернення кредиту; доказів звернення позивача до відповідача, як поручителя за договором поруки № 149-П/1 від 21.12.2007 р., з вимогами про виконання забезпеченого порукою зобов’язання за договором № 149-Ю від 21.12.2007 р.; докази обґрунтованості розрахунку відсотків за користування кредитними коштами з підтвердженням діючої ставки EURIBOR в період нарахування відсотків.

Проте, зазначені клопотання відповідача не підлягають задоволенню, оскільки всі документи, які відповідач просить витребувати у позивача відносяться до доказів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, та які були вже ним надані з урахуванням вимог ст. ст. 22, 32-36 ГПК України, також на вимогу суду першої інстанції під час розгляду даної справи за відповідним клопотанням відповідача.

Третя особа в судове засідання свого представника не направила.

Оскільки неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне розглянути скаргу за його відсутності.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 21 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (правонаступником якого є позивач –ПАТ «ВТБ Банк») - Банк та Іноземним підприємством „Торговий дім „ХЗШВ” –Позичальник, був укладений Кредитний договір № 149-Ю, пунктом 1.1 якого визначено, що предметом договору є надання Банком Позичальнику грошових коштів у вигляді відзивної не відновлювальної кредитної лінії загальним лімітом у розмірі 4775835,00 євро 00 центів. Кредитна лінія надається Позичальнику траншами, на підставі SWIFT повідомлення від VTB Bank (France) S.A. про здійснення платежів по акредитивам, відкритим згідно з умовами Договору про відкриття непокритих акредитивів № 149-АК від 21 грудня 2007 р.

Пунктом 1.2 договору визначено строк користування кредитом - по 20.12.2012 року.

Згідно з п. 1.3 договору (із змінами, внесеними Додатковою угодою від 26.11.2008 року) плата за користування кредиту становить: за траншами, наданими до 03.11.2008 року –6-ти місячний EURIBOR + 6.5 (шість цілих п'ять десятих) відсотків річних, але не нижче ніж 11 (одинадцять) відсотків річних; за траншами, наданими починаючи з 04.11.2008 року –6-ти місячний + 15 (п'ятнадцять) відсотків річних.

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору позичальник зобов’язаний повернути Банку отриманий кредит в повному обсязі, в строк та у порядку, встановленому Договором.

П. 4.2 договору визначено, що Позичальник зобов’язаний сплатити Банку плату за користування кредитом у розмірі та у порядку, встановленому Договором. Плата за користування кредитом нараховується щомісячно з 25 числа по останній робочий день поточного місяця, виходячи із календарної кількості днів і суми отриманих коштів (пункт 7.2 договору), перерахування Банку плати за користування кредитом здійснюється щомісячно з 25-го числа по останній робочий день кожного місяця, за винятком останнього місяця, коли сума процентів сплачується разом з основною сумою кредиту.

На виконання умов кредитного договору, позивачем були виконані зобов’язання щодо надання позичальникові грошових коштів у сумі 4775835,00 євро, що підтверджується виписками по рахунках та меморіальними ордерами, які містяться в матеріалах справи, а саме: № 115-19 від 14.01.2008 р. на суму 247260,00 євро; № IUJR39469721.0 від 15.01.2008 р. на суму 133591,50 євро; № IUJR39463731.0 від 18.01.2008 р. на суму 308340,00 євро; № IUJR39467724.0 від 22.01.2008 р. на суму 45240,00 євро; № IUJR39467723.0 від 22.01.2008 р. на суму 142089,00 євро; № IUJR39468729.0 від 24.01.2008 р. на суму 19800,00 євро; № IUJR39475727.0 від 30.01.2008 р. на суму 184200,00 євро; № IUJR39476726.0 від 31.01.2008 р. на суму 65400,00 євро; № IUJR394779F5.0 від 01.02.2008 р. на суму 219210,00 євро; № IUJR39481721.0 від 05.02.2008 р. на суму 43860,00 євро; № IUJR39489721.0 від 13.02.2008 р. на суму 23760,00 євро; № IUJR39566722.0 від 30.04.2008 р. на суму 90480,00 євро; № IUJR б/н від 30.05.2008 р. на суму 267183,00 євро; № б/н від 12.06.2008 р. на суму 616680,00 євро; № IUJR39609721.0 від 12.06.2008 р. на суму 39600,00 євро; № IUJR39614721.0 від 17.06.2008 р. на суму 130800,00 євро; № IUJR39617721.0 від 20.08.2008 р. на суму 284176,00 євро; № б/н від 23.06.2008 р. на суму 494520,00 євро; № IUJR39621723.0 від 24.06.2008 р. на суму 47520,00 євро; № IUJR39623721.0 від 26.06.2008 р. на суму 87720,00 євро; № IUJR39630921.0 від 03.07.2008 р. на суму 438420,00 євро; № IUJR396459F1.0 від 18.07.2008 р. на суму 368400,00 євро; № б/н від 04.11.2008 р. на суму 73070,00 євро; № б/н від 04.11.2008 р. на суму 82420,00 євро; № IUJR397549F10.0 від 04.11.2008 р. на суму 47363,00 євро; № б/н від 04.11.2008 р. на суму 61400,00 євро; № IUJR397549F9.0 від 04.11.2008 р. на суму 44530,50 євро; № IUJR397549F8.0 від 04.11.2008 р. на суму 15080,00 євро; № IUJR397549F3.0 від 04.11.2008 р. на суму 6600,00 євро; № IUJR397549F5.0 від 04.11.2008 р. на суму 14620,00 євро; № IUJR397569А12.0 від 06.11.2008 р. на суму 102780,00 євро; № б/н від 10.11.2008 р. на суму 21800,00 євро; № IUJR39762Е93.0 від 12.11.2008 р. на суму 7920,00 євро.

Згідно з п. 4.4 Кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р. позичальник зобов’язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом, незалежно від настання строку виконання зобов’язання у шестидесятиденний строк у випадку, зокрема, не сплати плати за користування кредитом (в т.ч. неналежної сплати).

Відповідно до п. 9.1 Кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р., у разі несвоєчасного повернення кредиту позичальник зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми.

Третя особа (Іноземне підприємство «Торговий дім «ХЗШВ») - Позичальник, користуючись грошовими коштами в межах кредитної лінії, свої зобов'язанні за кредитним договором належним чином не виконував, а саме, систематично порушував зобов'язання по поверненню належних до сплати частин кредиту та відсотків за його використання, у зв’язку з чим, станом на момент звернення позивача з позовом до суду у третьої особи утворилась заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі 4385971,00 євро, за простроченими процентами за користування кредитом за період з лютого 2009 р. по червень 2010 р. у розмірі 680176,01 євро, а також заборгованість зі сплати 30 % річних, нарахованих за період з 21.04.2009 р. по 08.07.2010 р. на суму кредиту у зв’язку із порушенням строку його повернення у розмірі 275422,67 євро.

Матеріали справи також свідчать про те, що 21.12.07р. між ПАТ «ВТБ Банк»(Банк), ТОВ Фірмою «Пранк»(Поручитель) та ІП «Торговий дім «ХЗШВ»(Позичальник) було укладено договір поруки № №149-П/1.

Відповідно до п. 1 договору поруки №149-П/1 від 21.12.07р., Поручитель (ТОВ Фірма «Пранк») поручається перед Банком (ПАТ «ВТБ Банк») за виконання Позичальником (ІП «Торговий дім «ХЗШВ») зобов’язань обслуговування акредитивів, повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін, умови повернення і сплати яких встановлюються кредитним договором №149-Ю від 21.12.07р. та договором про відкриття непокритих акредитивів №149-АК від 21.12.07р. та будь якими змінами та додатками до них (у т.ч. збільшуючи ми основне зобов’язання).

Пунктом 4 договору поруки №149-П/1 від 21.12.07р. встановлено, що в разі невиконання зобов’язань за договорами Поручитель та Позичальник відповідають перед Банком як солідарні боржники.

У зв’язку з невиконанням Позичальником зобов’язань за кредитним договором №149-Ю від 21.12.07р., позивач звернувся до відповідача, як поручителя за договором поруки №149-П/1 від 21.12.07 р., з вимогами (№717-1/400-08-2 від 03.03.10р.; №1263-1/400-08-02 від 06.04.10р.; №1871-2/400-08-02 від 02.06.10р.; №2188-2/400-08-2 від 02.07.10р., докази направлення яких містяться в матеріалах справи), в яких вимагав повернути суму боргу за кредитним договором №149-Ю від 21.12.07р., а також сплатити штрафні санкції протягом 15 днів з дня отримання вимог.

Однак, дані вимоги залишені відповідачем без відповіді та без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Матеріали справи також свідчать про те, що рішенням господарського суду Харківської області від 15.09.2010 року, залишеним без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 р. по справі № 62/205-10 задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “ВТБ Банк”, м. Київ до Іноземного підприємства “Торговий дім “ХЗШВ”, м. Харків та стягнуто з останнього на користь Публічного акціонерного товариства “ВТБ Банк”, м. Київ заборгованість за кредитним договором № 149-Ю від 21.12.2007 р. у розмірі 4385971,00 євро; заборгованість по сплаті прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 680 176,01 євро; 30 % річних у розмірі 275422,67 євро; пені у розмірі 51633,98 євро; 3% річних у розмірі 12861,49 євро, 2504,18 євро витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Крім того, цим рішенням також було відмовлено в задоволенні позову Іноземного підприємства “Торговий дім “ХЗШВ”, м. Харків до Публічного акціонерного товариства “ВТБ Банк”, м. Київ (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповіді дальністю фірма “Пранк”, м. Харків, та Приватна фірма “Орнатус”, м. Харків) про визнання кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р. недійсним.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення, крім іншого, виходив з того, що третя особа порушила взяті на себе зобов’язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором №149-Ю від 21.12.07 р., що зумовило настання обов’язку відповідача, як поручителя за кредитним договором, відшкодувати на користь позивача зазначену заборгованість.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення правомірно встановив факт неналежного виконання третьою особою умов кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р.

Фінансовим кредитом, відповідно до ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.01р., є кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під певні проценти.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 цього кодексу, а саме положення про позику.

За приписами ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок сплати процентів встановлюється договором.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором .

Статтею 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст..1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на наведене, та приймаючи до уваги, що третьою особою не спростовано наявності заборгованості та факту порушення ним зобов’язання за кредитним договором № 149-Ю від 21 грудня 2007 року щодо повного та своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, господарський суд правомірно прийшов до висновку про обґрунтованість посилань позивача на наявність у третьої особи заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 4385971,00 євро, за простроченими процентами за користування кредитом за період з лютого 2009 р. по червень 2010 р. у розмірі 680176,01 євро, а також заборгованості зі сплати 30 % річних, нарахованих на підставі п. 9.1. кредитного договору, за період з 21.04.2009 р. по 08.07.2010 р. на суму кредиту у зв’язку із порушенням строку його повернення у розмірі 275422,67 євро.

Зазначене також підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 15.09.2010 року, залишеним без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 р. по справі № 62/205-10.

Ч. 2 ст. 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Посилання відповідача про нібито ненадання позивачем належних та допустимих доказів перерахування на користь третьої особи грошових коштів за кредитним договором № 149-Ю від 21 грудня 2007 року та в обсязі, передбаченому зазначеним договором, спростовується вищезгаданими судовими рішеннями по справі № 62/205-10. Крім того, судова колегія також зазначає, що перерахування позивачем третій особі грошових коштів в сумі 4775835 євро, підтверджується наданими ним меморіальними ордерами, а сам отримувач грошових коштів - Іноземне підприємство "Торговий дім "ХЗШВ", м. Харків не зверталося до позивача як з повідомленнями про безпідставне перерахування грошових коштів, так і про неналежне виконання зобов’язань за кредитним договором № 149-Ю від 21.12.2007 р.

В силу вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги прострочення третьою особою виконання зобов’язання за кредитним договором, також правомірними є висновки господарського суду про обґрунтованість нарахування позивачем до сплати 3% річних нарахованих на суму прострочених процентів як плати за кредит з 01.03.2009 р. по 08.07.2010 р., в сумі 12861,49 євро.

Зазначене також підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 15.09.2010 року, залишеним без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 р. по справі № 62/205-10.

Ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійсненнягосподарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 9.2. Кредитного договору, передбачено, що у разі несвоєчасної (неналежної) сплати плати за користування кредитом, а також плати за управління зобов’язаннями по кредиту відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторуу разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені також правомірно визнані господарським судом законними та обґрунтованими.

Проте, відповідач звернувся у відзиві на позовну заяву (вх.№18397 від 08.09.10р., т.2, а.с. 2-4) до суду із заявою про застосування строку позовної давності до позовних вимог щодо стягнення з нього пені у сумі 57505,04 Євро.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст.258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.(ст.261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст.267 ЦК України). Частиною 4 цієї ж статті визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду із позовом 30.07.10 р., отже, з огляду на встановлену статтею 258 ЦК України спеціальну позовну давність у один рік до вимог щодо стягнення пені, суд обґрунтовано визнав правомірним нарахування пені за період з 30.07.09р. по 30.07.10 р.

За таких обставин, доводи позивача про наявності у третьої особи заборгованості по сплаті пені є обґрунтованими лише частково в сумі 51633,98 євро, а решту пені у сумі 5871,06 євро, є такою, що після сплину строку позовної давності.

Даний факт також підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 15.09.10 р. по справі №62/205-10, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.10 р.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку, про обґрунтованість та доведеність тверджень позивача щодо наявності у третьої особи заборгованості за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № 149-Ю у розмірі 4385971,00 євро; заборгованості по сплаті прострочених процентів за користування кредитом за період з лютого 2009 р. по червень 2010 р. по кредитному договору від 21 грудня 2007 року № 149-Ю у розмірі 680176,01 євро; 30 % річних, нарахованих за період з 21.04.2009 р. по 08.07.2010 р. на суму кредиту у зв’язку із порушенням строку його повернення у розмірі 275422,67 євро; пені за несвоєчасну сплату процентів, яка нарахована за період з 01.03.2009 р. по 08.07.2010 р. у розмірі 51633,98 євро; три проценти річних, нарахованих на суму прострочених процентів як плати за кредит з 01.03.2009 р. по 08.07.2010 р. у розмірі 12861,49 євро.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність належних та допустимих доказів виконання позивачем своїх зобов’язань за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № 149-Ю щодо перерахування на користь третьої особи грошових коштів судова колегія вважає безпідставними, як вже було зазначено вище, даний факт, крім іншого, також підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 15.09.10 р. по справі №62/205-10, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.10 р., які, з урахуванням вимог ст. 35 ГПК України, мають преюдиційне значення для даної справи.

Разом з тим, факти, встановлені рішенням господарського суду Харківської області від 15.09.10 р., та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.10 р. по справі № 62/205-10 спростовують будь-які доводи відповідача стосовно неналежного виконання позивачем умов кредитного договору 21 грудня 2007 року № 149-Ю, в т.ч. щодо ненадання доказів наявності повідомлення від підтверджуючого банку про здійснення платежів по акредитивам, відкритим згідно умов договору про відкриття непокритих акредитивів № 149-АК від 21 грудня 2007 р.; щодо ненадання доказів отримання письмової згоди VTB Bank (France) S.A. на дострокове повернення кредиту.

Так само факти, встановлені рішенням господарського суду Харківської області від 15.09.10 р., та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.10 р. по справі № 62/205-10 спростовують доводи відповідача стосовно неправильного визначення судом розміру пені та розмір відсотків, які підлягає стягненню за порушення третьою особою умов кредитного договору № 149-Ю від 21.12.2007 р.

Також правомірними колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції стосовно покладення на відповідача, як поручителя, обов’язку щодо сплати існуючої заборгованості за кредитним договором № 149-Ю від 21.12.2007 р.

Як вже було зазначено вище, 21.12.07р. між ПАТ «ВТБ Банк»(Банк), ТОВ Фірмою «Пранк»(Поручитель) та ІП «Торговий дім «ХЗШВ»(Позичальник) було укладено договір поруки № №149-П/1, відповідно до п. 1 якого поручитель (ТОВ Фірма «Пранк») поручається перед Банком (ПАТ «ВТБ Банк») за виконання Позичальником (ІП «Торговий дім «ХЗШВ») зобов’язань обслуговування акредитивів, повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін, умови повернення і сплати яких встановлюються кредитним договором №149-Ю від 21.12.07р. та договором про відкриття непокритих акредитивів №149-АК від 21.12.07р. та будь якими змінами та додатками до них (у т.ч. збільшуючи ми основне зобов’язання).

Пунктом 4 договору поруки №149-П/1 від 21.12.07р. встановлено, що в разі невиконання зобов’язань за договорами Поручитель та Позичальник відповідають перед Банком як солідарні боржники.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

З огляду на вказане, та приймаючи до уваги факт невиконання з боку третьої особи зобов’язань за кредитним договором № 149-Ю від 21.12.07 р. та невиконання з боку відповідача зобов’язань за договором поруки №149-П/1 від 21.12.07 р., є законними та обґрунтованими висновки господарського суду про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача, як солідарного боржника за кредитним договором № 149-Ю від 21.12.07 р., на користь позивача основного боргу (суми кредиту) за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № 149-Ю у розмірі 4385971,00 євро; заборгованості по сплаті прострочених процентів за користування кредитом за період з лютого 2009 р. по червень 2010 р. по кредитному договору від 21 грудня 2007 року № 149-Ю у розмірі 680176,01 євро; 30 % річних, нарахованих за період з 21.04.2009 р. по 08.07.2010 р. на суму кредиту у зв’язку із порушенням строку його повернення у розмірі 275422,67 євро; пені за несвоєчасну сплату процентів, яка нарахована за період з 01.03.2009 р. по 08.07.2010 р. у розмірі 51633,98 євро; три проценти річних, нарахованих на суму прострочених процентів як плати за кредит з 01.03.2009 р. по 08.07.2010 р. у розмірі 12861,49 євро.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що договір поруки № 149-П/1 від 21.12.2007 р. нібито не містить строку його дії (що, на думку відповідача, зумовлює застосування до спірних правовідносин положення ст. 555, п. 4 ст. 559 ЦК України, та свідчать про припинення поруки за договором № 149-П/1 від 21.12.2007 р.), оскільки п. 12 вказаного договору визначено, що договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов’язань поручителя за цим договором та позичальником за договорами. Зазначене свідчить про те, що строк дії договору визначено сторонами з вказівкою на подію, яка неминуче має настати (тобто повної сплати боргу за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № 149-Ю та договором про відкриття непокритих акредитивів № 149-АК від 21.12.2007 р. або третьою особою, або її поручителями), що відповідає вимогам ст. ст. 6, 627, 631, 530 ЦК України, а також свідчить про дійсність поруки відповідача перед позивачем за договором поруки № 149-П/1 від 21.12.2007 р.

Зазначеної правової позицію також дотримується Вищий господарський суд України, який в п. 32 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 зазначив що строк дії договору, який сторони зобов’язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком, а тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов’язків, які з нього виникли.

Посилання відповідача на те, що позивач та третя особа без згоди відповідача змінили розмір відсотків за користування кредитом (що нібито також свідчить про припинення поруки за договором № 149-П/1 від 21.12.2007 р.) також є безпідставними, оскільки згідно з п. 1 договору поруки відповідач поручився за виконання всіх зобов’язань третьої особи за кредитним договором з будь-якими змінами та додатками до них (у т.ч. збільшуючи ми основне зобов’язання).

Доводи відповідача стосовно того, що позивач, всупереч умовам договору поруки та відповідних вимог чинного законодавства України, не звертався до нього з вимогами про виконання своїх зобов’язано за зазначеним договором та поруки сплату заборгованості за кредитним договором також є безпідставними, оскільки до матеріалів справи залучені відповідні листи позивача до відповідача з доказами їх отримання представниками останнього –відповідними зворотними поштовими повідомленнями (т. 2, а.с. 78-85).

І хоча відповідач зазначає, що листи були направлені на його колишню адресу, проте, доказів неотримання зазначених листів відповідач, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, суду не надав.

До того ж, вимоги чинного законодавства України, зокрема ст. 553-559 ЦК України, в контексті встановленого в договорі поруки № 149-П/1 від 21.12.2007 р. строку його дії, свідчать про обов’язок відповідача виконати умови договору поруки незалежно від того, чи надсилалася позивачем відповідна вимога, оскільки позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права шляхом звернення до суду, що не суперечить вимогам закону.

Посилання відповідача про ненадання позивачем доказів отримання письмової згоди VTB Bank (France) S.A. на дострокове повернення кредиту спростовуються положеннями п. 4.4 кредитного договору, відповідно до якої позичальник зобов’язується повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом, незалежно від настання строку виконання зобов’язання у шістдесятиденний строк у випадку зокрема не сплати плати за користування кредитом (в т.ч. неналежної сплати).

До того ж, як вже було зазначено вище, правомірність вимог позивача щодо повернення кредиту підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 15.09.10 р. по справі №62/205-10, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.10 р.

Разом з тим, правомірними є доводи відповідача стосовно неправильного розподілу судом першої інстанції при винесенні рішення судових витрат.

Ст. 49 ГПК України зокрема передбачено, що Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, суд частково задовольняючи позов безпідставно поклав на відповідача в повному обсязі витрати по сплаті держмита за подання позову та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині стягнення 2,72 євро держмита за подання позову та 0,26 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають скасуванню, при цьому з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 13,60 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного, суд визнає вимоги відповідача про повне скасування судового рішення позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв’язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, та вільним тлумаченням відповідачем окремих положень договорів та закону.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються в певній частині можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1 ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

В задоволенні клопотань ТОВ фірми "Пранк" м. Харків про витребування додаткових доказів відмовити.

Апеляційну скаргу ТОВ фірми "Пранк" м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.02.11 р. по справі № 62/204-10 в частині стягнення 2,72 євро держмита за подання позову та 0,26 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасувати, в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 17.02.11 р. по справі № 62/204-10 залишити без змін.

В іншій частині апеляційну скаргу ТОВ фірми "Пранк" м. Харків залишити без задоволення.

Стягнути з Публічного Акціонерного товариства "ВТБ Банк" (код ЄДРПОУ 14359319, 01004, м. Київ, вул. Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26, п/р № 351979000900 в ПАТ ВТБ Банк, МФО 321767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Пранк»(73034, Херсонська область, м. Херсон, Миколаївське шосе, 25, код ЄДРПОУ 23468734) 13,60 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 11.04.2011 р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

судді Плахов О.В.

Бородіна Л.І.