Рішення № 14604893, 01.04.2011, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 1519/2-939/11

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2011 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Дрішлюка А.І.,

при секретарі судового засідання Алманової І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту, додаткової угоди, іпотечного договору та договору поруки недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся представник Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (а.с.1-3). Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач, посилався на те, що Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та відповідачка ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 11230902000 згідно з умовами якого, банк надав відповідачу кредит у розмірі 83660 (вісімдесят три тисячі шістсот шістдесят) доларів США, строком з 08.10.2007 року по 08.10.2028 року. Відповідно до положень Кредитного договору ОСОБА_1 зобовязалася повертати отриманий кредит, сплачувати нараховані відсотки та відсотки за кредитом щомісячними фіксованими платежами у встановлені строки. Але відповідач не здійснював часткове погашення Кредиту та не сплачував відсотки за користування кредитом відповідно Графіку, та після отримання повідомлення, у відповідності до вимог Кредитного договору, не повернув Позивачу кредитні кошти та не сплатив відсотки за користування кредитними коштами. Через невиконання відповідачами своїх зобовязань по Кредитному договору №11230902000 від 08.10.2007 року станом на 05.02.2010 року загальний розмір заборгованості відповідачів перед позивачем становить 742343,45 (сімсот сорок дві тисячі триста сорок три) грн. 45 коп..

11.10.2010 року представником відповідачів по справі подано зустрічну позовну заяву, в якій вона просила визнати договір про надання споживчого кредиту, додаткову угоду, іпотечний договір та договір поруки недійсними (а.с.65).

Представник позивача підтримав позовну заяву в повному обсязі. Відповідачі в судове засідання не зявилися, про час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином. В звязку з наведеним суд відповідно до ст. 169 ЦПК України приймає рішення по наявними в справі доказами.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту, додаткової угоди, іпотечного договору та договору поруки недійсними необхідно відмовити виходячи з наступного.

08.10.2007 року позивач Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та відповідачка ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 11230902000 згідно з умовами якого, банк надав відповідачу кредит у розмірі 83660 (вісімдесят три тисячі шістсот шістдесят) доларів США, строком з 08.10.2007 року по 08.10.2028 року. Відповідно до положень Кредитного договору ОСОБА_1 зобовязалася повертати отриманий кредит, сплачувати нараховані відсотки та відсотки за кредитом щомісячними фіксованими платежами у встановлені строки.

08.10.2007 року в забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором № № 11230902000 від 08.10.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено іпотечний договір (а.с.27). Відповідно до якого відповідачка ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

08.10.2007 року в забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором № 11230902000 від 08.10.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки №148198 (а.с.30). Відповідно до п.п. 1.3., 1.4 договору поруки, у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе зобовязань по кредитному договору, ОСОБА_1, ОСОБА_2 несуть солідарну відповідальність перед Кредитором за всю суму заборгованості, встановлену на момент подання вимоги, включаючи сплату основного боргу за Кредитним договором, нарахованих відсотків за кредитом та неустойки, відшкодування збитків.

Через невиконання відповідачами своїх зобовязань по Кредитному договору №11230902000 від 08.10.2007 року станом на 05.02.2010 року загальний розмір заборгованості відповідачів перед позивачем становить 742343,45 (сімсот сорок дві тисячі триста сорок три) грн. 45 коп..

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобовязання повинне виконуватися належним чином згідно умов договору і вимог Цивільного кодексу України. Прийняті на себе зобовязання по договору не були виконані відповідачем. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У порушення умов вищевказаного кредитного договору, а також ст. ст. 509, 1054 ЦК України, відповідач прийнятих на себе кредитних зобов'язань, у частині своєчасного погашення заборгованості за кредитом і нарахованим по ньому відсоткам не виконав.

Згідно зі ст. 554 ЦК України, ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідають перед Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» як солідарні боржники по борговим зобов'язанням ОСОБА_1. Отже, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» має право вимагати сплати заборгованості за кредитним договором від кожного з відповідачів, при цьому поручитель відповідає перед позивачем кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник-відповідач, тобто, несе відповідальність за повернення основного боргу (кредиту), сплату нарахованих по ньому відсотків, штрафів, пені тощо.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобовязань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст.ст. 1054, 1050 ЦК України у разі невиконання прийнятих на себе зобовязань позичальником банк отримує право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту. Таким чином, з врахуванням відсутності обґрунтованих заперечень відповідачів, позов підлягає задоволенню.

Відмовляючи ОСОБА_1, ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації субєкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобовязаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі. Отже, з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування. Таким чином, посилання відповідача на порушення порядку надання інформації, на укладання договору з несправедливими, з точки зору закону України „Про захист прав споживачів”, умовами, судом не приймаються до уваги.

Щодо посилання на необхідність індивідуальної ліцензії та валюти зобовязання то суд виходить з наступного. Відповідно до Узагальнень судової практики Верховного Суду України від 13.12.2010 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин» Вирішуючи справи про визнання недійсним кредитного договору з підстав того, що кредит виданий в іноземній валюті, судам слід мати на увазі таке. Статтею 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет № 15-93. Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 2 Закону № 2121-ІІІ кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Щодо посилання відповідача в зустрічному позові на ч.1 ст. 229 ЦК України, то відмовляючи в задоволення позовних вимог за цією підставою суд виходить з наступного. Згідно зі ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд вважає, що відповідач не довід факт помилки щодо умов договору, а тому ці вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. До судових витрат згідно зі ст. 79 ЦПК України відносяться судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема, витрати на інформаційно-технічне забезпечення; витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 11, 509, 524, 525, 526, 530, 554, 591, 610, 617, 625, 1054 ЦК України, ст.ст. 15, 31, 79, 88, 213-215 ЦПК України, СУД

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту, додаткової угоди, іпотечного договору та договору поруки недійсними - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (пр.Московський, 60, м.Харків, 61050, кореспондентський рахунок 32009100100 в УНБУ в Харківській області, МФО 351005, ЄДРПУ 09807750) суму боргу за кредитним договором №11230902000 від 08.10.2007 року в розмірі 742343,45 (сімсот сорок дві тисячі триста сорок три) грн. 45 коп..

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (пр.Московський, 60, м.Харків, 61050, кореспондентський рахунок 32009100100 в УНБУ в Харківській області, МФО 351005, ЄДРПУ 09807750) витрати повязані з сплатою судового збору в сумі 1700 грн. та ІТЗ в сумі 250 грн..

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту, додаткової угоди, іпотечного договору та договору поруки недійсними відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення апеляційної скарги.

ГОЛОВУЮЧИЙ А.І. ДРІШЛЮК