Вирок № 140804619, 21.10.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11506/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю прокурора - ОСОБА_2 ,

обвинуваченого - ОСОБА_3 ,

захисника - ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород кримінальне провадження відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород, Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, освітою вищою, не одруженого, тимчасово не працюючого, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 182, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 361 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2025 у ОСОБА_3 , виник злочинний умисел спрямований на несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) систем.

Так, реалізуючи свій умисел, він під приводом розмови навідався за адресою: АДРЕСА_1 , де проживають його батьки, та діючи умисно, переслідуючи прямий умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами з використанням електронно-обчислювальної техніки, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки у формі несанкціонованого втручання в роботу електронної платіжної системи, порушуючи процедуру отримання дозволу на проведення операцій з використанням електронного платіжного засобу, не санкціоновано, тобто без мети викрадення, зловживаючи довірою та усвідомлюючи, що батьки не здогадуються про його протиправні наміри, під приводом телефонного дзвінку, взяв належний матері ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мобільний телефон марки «HUAWEI Y6» моделі «MRD-LX1» та за допомогою електронного платіжного засобу «Monobank» (АТ «Універсал Банк» код ЄДРПОУ: 21133352), який згідно із Законом України «Про платіжні послуги» є електронним платіжним засобом та системою призначеною для дистанційного керування банківськими рахунками та відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» є автоматизованою системою, без законних на те підстав, шляхом підбору паролю, здійснив вхід до мобільного застосунку інтернет-банкінгу «Monobank» від імені ОСОБА_6 , отримав інформацію про банківські рахунки, після чого від імені потерпілої здійснив вхід до мобільного застосунку інтернет-банкінгу «Monobank» зі свого мобільного телефону марки «Xiaomi» моделі «2210129SG» з метою подальшого заволодіння грошовими коштами з рахунків потерпілої.

Крім того, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 07.05.2025, ОСОБА_3 , діючи умисно, з корисливих мотивів, використовуючи свій мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «2210129SG», на якому заздалегідь здійснив вхід до мобільного застосунку інтернет-банкінгу «Monobank» від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порушення вимог ст. 32 Конституції України, згідно з якою «ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини»; ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних», згідно якої «поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини»; ст. 21 Закону України «Про інформацію», згідно якої «інформація про фізичну особу є конфіденційною, конфіденційна інформація може поширюватись за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом»; а також усвідомлюючи, що згідно ст. 11 Закону України «Про інформацію» «до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження», використовуючи доступ до Всесвітньої мережі Інтернет, таємно, шляхом незаконного використання інформації про ОСОБА_6 , а саме інформацію про її дату народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків та адресу місця проживання, без відома та добровільної згоди особи, використовуючи її персональні дані для здійснення незаконної операції з віддаленої ідентифікації за допомогою системи ідентифікації Національного банку України BankID, через електронний платіжний засіб «Monobank» (АТ «Універсал Банк» код ЄДРПОУ: 21133352) який зареєстрований на ОСОБА_6 , здійснив несанкціоновану ідентифікацію її особи, а саме передав ідентифікаційні дані клієнта надавачу фінансових послуг АТ «Універсал Банк», для сформування заявки на оформлення он-лайн кредиту від імені потерпілої, на підставі якої між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_6 , було укладено договір позики на суму 40 000 гривень.

В подальшому грошові кошти за договором позики було зараховано на банківський рахунок відкритий в АТ «Універсал Банк» за № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_6 , в результаті чого ОСОБА_3 , отримав право на користування вказаними грошовими коштам від імені потерпілої, що призвело до порушення недоторканості приватного життя ОСОБА_6 , яке виразилось в незаконному використанні конфіденційної інформації про особу.

Крім того, в ході досудового розслідування встановлено, що у ОСОБА_3 , виник злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство) та незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, з метою особистого протиправного збагачення.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3 з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою заволодіння грошовими коштами ОСОБА_6 без відома останньої, при цьому попередньо шляхом обману та зловживаючи довірою ОСОБА_6 , у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 01.04.2025, під приводом телефонного дзвінку з мобільного телефону марки «HUAWEI Y6» моделі «MRD-LX1», що належить потерпілій ОСОБА_6 , отримав у розпорядження її застосунок інтернет-банкінгу «Monobank»» (АТ «Універсал Банк» код ЄДРПОУ: 21133352), та грошові кошти в сумі 40 000 гривень за укладеним договором позики, які було зараховано на банківський рахунок АТ «Універсал Банк» № НОМЕР_1 . Після чого в період часу з 07.05.2025 по 09.06.2025 без законних на те підстав, з метою заволодіння грошовими коштами шляхом зловживання довірою та незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, розпоряджаючись коштами потерпілої отриманими за договором позики, почав здійснювати розрахунки в магазинах та закладах на території м. Ужгород та Ужгородського району, перекази коштів та інші транзакції, та в тому числі зняття грошових коштів, а саме:

- 09.05.2025 о 16:25:29 видача готівкових коштів в АТМ CAUG0178 який належить АТ КБ «Приват Банк», в сумі 600 гривень з рахунку №UA223220010000026205353601279, за адресою: м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 5.

- 09.05.2025 о 19:36:21 видача готівкових коштів в АТМ CAUG0178 який належить АТ КБ «Приват Банк», в сумі 1 000 гривень з рахунку № НОМЕР_2 , за адресою: м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 5, чим завдав потерпілій ОСОБА_6 матеріального збитку на загальну суму 42 439 гривень.

Окрім цього, з`ясовано, що ОСОБА_3 , всупереч положенням Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», у невстановленому досудовим розслідуванням точному місці, але в межах Ужгородського р-ну та м. Ужгорода, за вказаних вище обставин, а саме вчиняючи шахрайські дій шляхом обману та зловживаючи довірою, заволодів належними ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 грошовими коштами у сумі 42 439 гривень.

В подальшому ОСОБА_3 реалізуючи кримінально-протиправний умисел на легалізацію майна, одержаного злочинним шляхом , 14.05.2025 року о 14 годині 46 хвилин, перебуваючи в магазині ТОВ «АЛЛО» за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Шандора Петефі, буд. 13, здійснив купівлю мобільного телефону марки «Xiaomi» моделі «Redmi 14C 4/1» 284 GB, колір «Midnight Black» вартістю 3 999 гривень та гарантію захисту на 1 рік вартістю 480 гривень з рахунку № НОМЕР_2 , який відкрито в АТ «Універсал Банк» та належить ОСОБА_6 , завідомо будучи обізнаним, що грошові кошти були отримані шляхом обману від ОСОБА_6 , тобто вчинив правочин з майном, знаючи, що таке майно отримано злочинним шляхом на підставі обману та зловживаючи довірою.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину в скоєних ним кримінальних правопорушеннях визнав повністю, щиро розкаявся та підтвердив фактичні обставини викладені в обвинувальному акті.

Оскільки прокурор, обвинувачений та його захисник не заперечили щодо фактичних обставин справи, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в повному обсязі за обставин, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги встановлення судом того факту, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин і відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, а також приписи ч. 2 ст. 394 КПК України щодо особливостей апеляційного оскарження, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_3 та дослідженням документів, які характеризують особу обвинуваченого.

Суд оцінює, що показання обвинуваченого ОСОБА_3 в повній мірі узгоджуються та відповідають суті тих подій, які викладені в обвинувальному акті, тому об`єктивних сумнівів у доведеності його вини у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 182, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 361 КК України, у суду не має.

Суд, обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_3 , його щирим визнанням вини у вчиненому приходить до висновку, що органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 182 КК України, як незаконне використання та поширення конфіденційної інформації про особу, за ч. 4 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою (шахрайство), та незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, за ч. 1 ст. 209 КК України, як набуття, володіння, використання, розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, зміна форми (перетворення) такого майна, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала, що таке майно прямо, повністю одержано злочинним шляхом, за ч. 1 ст. 361 КК України, як несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) систем - кваліфіковано вірно.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Таким чином, кримінальне покарання повинно забезпечувати справедливий баланс між необхідністю застосування заходів державного примусу у зв`язку з учиненим кримінальним правопорушенням та їх достатністю для виправлення особи й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к зроблено висновок, що:

«термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання».

Санкцією ч. 1 ст. 209 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років.

Вирішуючи питання про вид і розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд ураховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не одружений, не працевлаштований та є учасником бойових дій, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Пом`якшуючими покарання обставинами суд визнає щире каяття обвинуваченого у вчиненому, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та відшкодування шкоди потерпілій особі.

Обтяжуючими покарання обставинами суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебуває або перебував у сімейних чи близьких відносинах.

З огляду на наведені обставини суд доходить висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 209 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на три роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною зі здійсненням фінансових операцій у мережі Інтернет, строком на один рік. Суд вважає, що таке покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу обвинуваченого, а також є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Щодо призначення додаткового покарання суд ураховує таке.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 404/2081/22 зроблено висновок щодо застосування ст. 55 КК України, відповідно до якого:

«згідно з положеннями ст. 55 КК України у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення».

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2025 року у справі № 149/3010/23 зазначено, що:

«якщо додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю передбачене як обов`язкове у санкції статті Особливої частини КК, то призначення цього покарання відбувається й тоді, коли особа, яка вчинила кримінально каране діяння, не обіймала певні посади або не займалася певною діяльністю. Тобто фактично йдеться про обмеження зайняття для особи певних посад або здійснення певної діяльності у майбутньому навіть у тому разі, якщо на момент вчинення кримінального правопорушення особа їх не обіймала чи не займалася певною діяльністю».

Отже, призначення додаткового покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов`язаною зі здійсненням фінансових операцій у мережі Інтернет, не залежить від того, чи здійснював обвинувачений таку діяльність на момент вчинення кримінального правопорушення.

Остаточне покарання ОСОБА_3 суд вважає за необхідне призначити за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Водночас, вирішуючи питання про можливість звільнення обвинуваченого від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім установлених законом винятків, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що положення ст. 75 КК України передбачають звільнення від відбування з випробуванням лише основного покарання. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання на підставі цієї норми не допускається.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 вересня 2024 року у справі № 307/2056/20 (провадження № 51-3530км24), у якій зазначено, що:

«частиною 1 ст. 75 КК передбачено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Тобто, ч. 1 ст. 75 КК передбачає звільнення особи від відбування лише основного покарання, звільнення особи від відбування призначеного судом додаткового покарання за ст. 75 цього Кодексу не допускається».

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КК України у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання, зокрема у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Таким чином, застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України можливе лише щодо основного покарання та не звільняє його від виконання призначеного додаткового покарання.

Ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, суд доходить висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства. За таких обставин суд вважає за можливе звільнити його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Отже, призначене обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі із застосуванням звільнення від його відбування з випробуванням, за умови збереження додаткового покарання, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Додаткове покарання у виді конфіскації майна, в силу ч. 1 ст. 77 КК не застосовувати.

Цивільний позов не заявлявся.

Судові витрати відсутні.

Речові докази: оптичні носії інформації CD R, в кількості 2 штуки, які долучено до матеріалів кримінального провадження - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Керуючись ст.ст. 370, 373 КПК України суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 182, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 361 КК України та призначити покарання:

-за ч. 1 ст. 182 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі;

-за ч. 4 ст. 190 КК України у виді 3 (трьох) років 6 (шість) місяців позбавлення волі;

-за ч. 1 ст. 209 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із здійсненням фінансових операцій в мережі Інтернет, строком на 1 (один) рік;

-за ч. 1 ст. 361 КК України у виді 2 (двох) років обмеження волі.

-На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді 3 (трьох) років 6 (місяців) позбавлення волі, з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із здійсненням фінансових операцій в мережі Інтернет, строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України, засудженого ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеною основного покарання з випробуванням, строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 слідуючі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Строк відбування додаткового покарання рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

Речові докази: оптичні носії інформації CD R, в кількості 2 штуки, які долучено до матеріалів кримінального провадження - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1