Рішення № 140279836, 24.09.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/16361/25

Провадження № 2/750/799/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря Левченка К.С.,

за участю представника позивача Потапової С.М.,

представника відповідача Жабинця П.Н.,

розглянув в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності на частину квартири,

в с т а н о в и в :

28 листопада 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Потапову С.М. подав в системі «Електронний суд» позовну заяву до ОСОБА_3 , в якому просить визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та визнати за позивачем право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Обґрунтовано позов тим, що позивач перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 17.08.2007, який розірваний згідно заочного рішення Деснянського районного суду м. Чернігова 03.01.2013. Квартира АДРЕСА_1 придбана у період перебування позивача і відповідача у зареєстрованому шлюбі згідно договору купівлі продажу від 14.05.2008. Позивач зазначає, що вказана квартира була придбана для сім`ї за спільні кошти, більшу частину коштів сплачено за рахунок кредиту, отриманого відповідачем в ПАТ «УкрСиббанк», на укладення якого він надавав згоду та був поручителем разом з батьками відповідача.

Позивач зазначає, що на час звернення з даним позовом до суду (28.11.2025) він не має можливості користуватися спірною квартирою, так як відповідач змінила замки та заперечує його право як співвласника на вказану квартиру.

Відповідач ОСОБА_2 (раніше ОСОБА_5 ) подала до суду відзив на позовну заяву та клопотання про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

У відзиві на позов відповідач зазначила, що позивач не мав коштів на придбання квартири і квартира фактично була придбана за кошти її батьків. Жодних коштів за квартиру позивач не сплачував, в тому числі не брав участі у погашенні кредиту, що був отриманий нею з метою сплати вартості квартири. Шлюбні відносини між подружжям були припинені з січня 2012 року, а отже спільне господарство не велося, про що зазначено у заочному рішенні Деснянського районного суду м. Чернігова від 03.01.2013 у справі №2506/9606/2012, яким шлюб між сторонами було розірвано. Кредит погашався виключно за кошти батьків відповідача. Квартира була придбана без ремонту, новобудова, ремонтні роботи проводилися за кошти батьків відповідача, вони на свій розсуд робили перепланування у квартирі, придбавали меблі та зробили ремонт під себе, адже ні позивач, ні відповідач ніколи не проживали у спірній квартирі, бо при придбанні цього житла була така домовленість між подружжям та батьками відповідача ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , що в квартирі будуть проживати саме батьки відповідача, а позивач з відповідачем проживатимуть у квартирі, в якій раніше проживали її батьки. Позивач ніколи взагалі не мав ключів від квартири АДРЕСА_1 , ніколи не жив у цій квартирі, не мав права спільної власності на неї, адже квартира була придбана після будівництва, батьки відповідача зробили ремонт у квартирі та меблювання і проживають постійно в цій квартирі з січня 2010 року, а відповідач з бувшим чоловіком(позивачем по справі) проживали у квартирі її батьків по АДРЕСА_2 . В цій квартирі наразі відповідач проживає зі своїми дітьми.

У заяві про застосування строку позовної давності до вимог позивача, відповідач посилається на те, що позивач, достеменно знаючи, що коштів у спірну квартиру він не вкладав, що квартира придбана за кошти її батьків, які самостійно на власний розсуд зробили перепланування у квартирі, її ремонт та меблювання і з того часу батьки проживали в цій квартирі, на вимогу батька відповідача ОСОБА_6 , добровільно знявся з реєстраційного обліку у вказаному житловому приміщенні 03 липня 2014 року, адже вже на той час йому було відомо, що його право власності на це житлове приміщення заперечується відповідачем та її батьками. Позивач з таким запереченням з боку відповідача та її батьків щодо відсутності у нього прав на квартиру погоджувався, добровільно після розірвання шлюбу знявся з реєстрації в указаному житлі на вимогу відповідача та її батьків, оскільки на той час погоджувався, що квартира не є об`єктом спільного майна подружжя, так як придбана за кошти батьків відповідача.

Відповідач у клопотанні про застосування строку позовної давності зазначає, що подання даного позову збігається в часі із загостренням особистого конфлікту між сторонами у зв`язку з вчиненням нею дій щодо примусового виконання рішення суду у справі №750/906/18 від 23.04.2018, за яким позивачем накопичено борг по аліментах на дитину у розмірі 394823 грн. Позивач у липні 2025 року зустрічався з батьками відповідача з приводу боргу по аліментах і погрожував, що якщо буде подана заява у виконавчу службу про стягнення аліментів у примусовому порядку шляхом звернення стягнення на його заробітну плату, то він звернеться до суду з позовом про поділ квартири як спільного майна подружжя. Запис розмови міститься на флеш накопичувачі, що наданий відповідачем до заяви в якості доказу дійсної причини звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с.33)

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 березня 2026 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві. Також підтримав клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позивачем вимог.

Позивачем в якості третьої особи зазначено Акціонерне товариство «УкрСиббанк» без зазначення того, на які права та інтереси цієї юридичної особи впливає вирішення спору у даній справі.

Представник АТ «УкрСиббанк» через систему «Електронний суд» надіслав до суду письмове пояснення, в якому зазначив, що зазначений спір про поділ майна не впливає на права банку, так як у зв`язку з погашенням заборгованості за кредитним договором №11487842000 від 17.02.2017, іпотекодержатель звернувся до реєстратора із заявою про припинення дії кредитного договору іпотеки, внаслідок чого обтяження банку на квартиру АДРЕСА_1 були зняті, про що надав витяг з Державного реєстру речових прав від 23.01.2026.

Заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 серпня 2007 року, який розірваний згідно рішення Деснянського районного суду м. Чернігова 03 січня 2013 року у справі №2506/9606/2012. У даній справі з позовом до суду про розірвання шлюбу 23 жовтня 2012 року звернулася ОСОБА_3 .

Суд у своєму рішенні зазначив, що подружжя припинило шлюбні стосунки та ведення спільного господарства з січня 2012 року (а.с.163)

Відповідно до частин 4, 5 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На утриманні у відповідача ОСОБА_2 наразі перебуває троє дітей: ОСОБА_12 , 2010 року народження, ОСОБА_13 , 2017 року народження, ОСОБА_14 , 2020 року народження. Матері дітей ОСОБА_2 . Департаментом соціальної політики Чернігівської міської ради 13.09.2024 видано посвідчення серії НОМЕР_1 , пред`явник якого має право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей (а.с.156 том 1)

Згідно довідок Управління адміністративних послуг про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_12 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 з 13 липня 2017 року, малолітні ОСОБА_13 та ОСОБА_14 зареєстровані в указаному вище житловому приміщенні разом з матір`ю відповідно з 07 листопада 2018 року та 07 серпня 2020 року (а.с.158-161, том 1)

У спірному житлі, а саме квартирі АДРЕСА_1 з 06 листопада 2008 року був зареєстрований позивач ОСОБА_1 , який знявся з реєстрації місця проживання за вказаною адресою 03 липня 2014 року та 11квітня 2015 року зареєстрував своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , а у подальшому з 18 жовтня 2018 року зареєстрував своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується даними його паспорту (а.с.7 том 1)

Згідно договору купівлі продажу від 14.05.2008, що посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Гостар Л.А., ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_15 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 за ціною за домовленістю сторін -535184 грн. (п.2.1 договору) Оплата ціни продажу квартири в сумі 105934 грн. здійснена покупцем власними коштами, а решту суми- 429250 грн. сплачено за рахунок кредитних коштів, отриманих в АКІБ «УкрСиббанк» згідно кредитного договору №11345825000 від 14 травня 2008 року (п.2.2 договору)

Згідно п.1.4 договору, покупець свідчить, що на момент укладення цього договору покупець перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином ОСОБА_1 , який подав відповідну заяву про згоду на придбання квартири, підпис на якій посвідчений нотаріально (а.с.72 том 1)

14 травня 2008 року, тобто в день укладення договору купівлі продажу квартири, ОСОБА_3 уклала з АКБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту №11345825000, згідно п.1.1 якого отримала в банку кошти в іноземній валюті в розмірі 85000 доларів США, що дорівнювало курсу еквіваленту 429250 грн. Цільове призначення кредиту згідно п.1.4 договору на придбання трикімнатної квартири. Згідно п.1.5 договору, банк надає кредит позичальнику шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника, строк надання кредиту по 11 травня 2018 року з погашенням кредиту з нарахованими відсотками за користування ним згідно Графіку, який є додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту. У п.2.1 договору зазначено, що виконання зобов`язання за цим договором забезпечується: заставою нерухомості (трикімнатної квартири, загальною площею 99,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ); порукою ОСОБА_1 ; порукою ОСОБА_7 ; порукою ОСОБА_6 (а.с.62-65)

До укладення цього договору, 13.05.2008 між АКБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір банківського рахунку № НОМЕР_2 (а.с.57-59 том 1)

Згідно договору іпотеки від 14.05.2008 №30108Z82 іпотекодавець ОСОБА_3 передала в іпотеку АКБ «УкрСиббанк» трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Загальна площа предмету іпотеки становить 99,9 кв.м. загальної площі, з яких 52,7 кв.м. житлової площі. Право власності іпотекодавця на предмет іпотеки буде зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 14721679 на підставі договору купівлі продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Гостар Л.А. 14 травня 2008 року за реєстровим номером 2633 (п.1.1 договору) (а.с.60-61 том 1)

У пункті 1.4 договору іпотеки зазначено, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві спільної сумісної власності з чоловіком ОСОБА_1 , який подав відповідну заяву про згоду на передачу в іпотеку, підпис на якій посвідчений нотаріально.

Таким чином, подружжя під час придбання об`єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 визначили її як об`єкт спільної сумісної власності подружжя.

У зв`язку з переплануванням спірної квартири та введенням в експлуатацію, Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 30.08.2011 видано ОСОБА_3 свідоцтво про право приватної власності замість договору купівлі продажу від 14.05.2008 №2633. Змінено площу квартири АДРЕСА_1 , згідно опису об`єкта загальна площа квартири 99,8 кв.м., житлова площа 51,8 кв.м., трикімнатна квартира (а.с.74 том 1)

У технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_1 , виготовленому станом на 17.03.2011, міститься відмітка про самочинне перепланування квартири, яке у подальшому було погоджено рішенням Деснянського райвиконкому м. Чернігова від 26.04.2011 (а.с.184-186 том 1)

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 Чернігівським МБТІ 31.08.2011, реєстраційний номер 14721679 на підставі свідоцтва про право власності від 30.08.2011, виданого Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради (а.с. 74 на звороті том 1)

19.01.2017 ОСОБА_3 подала до ПАТ «УкрСиббанк» заяву про переведення кредитного договору №11345825000, оформленого в доларах США, згідно існуючої програми рефінансування, в гривневий (а.с.76 том 1)

Таке переведення банком було здійснено, встановлений графік платежів у гривнях, останній платіж по договору повинен бути здійснений 17.04.2018 (а.с.68 том 1)

У зв`язку з переукладенням кредитного договору із ОСОБА_3 , а саме укладенням договору про надання споживчого кредиту (з Правилами) №11487842000 від 17.02.2017 на суму 471009, 92 грн. основного боргу та 235504,96 грн. по процентах та інших платежах, між Банком та ОСОБА_1 17.02.2017 укладені нові договори поруки №268498 (основний борг) та №268498 (проценти та інші платежі) (а.с.10-13 том 1)

Такі ж договори поруки 17.02.2017 у зв`язку з укладенням нового кредитного договору між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 переукладені з іншими поручителями за попереднім договором, а саме з батьками відповідача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.77-80 том 1)

Також, 17.02.2017 між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , укладено договір іпотеки 85402, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Гостар Л.А., згідно якого іпотекодавець ОСОБА_3 передала в іпотеку квартиру загальною площею 99,8 кв.м., з яких житлова площа 51,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , яка є власністю іпотекодавця на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 , виданого Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 30 серпня 2011 року та зареєстрованого КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» 31 серпня 2011 року (п.1.1 договору).

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (частини перша, друга статті 372 ЦК України).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Положеннями частини першої статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Статтями 316, 317 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У відповідності до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.

Відповідно до ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц (провадження № 14-108звц21) конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Представник відповідача зазначає, що ні позивач, ні відповідач не мали достатніх коштів для придбання квартири, а тому фактично квартира була куплена за кошти, які відповідачу дали її батьки. Сплата кредиту також здійснювалася за кошти, які відповідачу надавали батьки. Позивач у спірній квартирі ніколи не проживав, участі у ремонті, переплануванні, меблюванні квартири позивач не приймав, ключів від неї ніколи не мав, його речей у квартирі ніколи не було. Після розірвання шлюбу відповідач заперечувала право позивача на квартиру, про що йому достеменно було відомо, він погоджувався з тим, що не має права на квартиру, у зв`язку з чим остаточно розірвав зв`язок з квартирою, добровільно виписався з місця реєстрації в ній.

Таким чином, за твердженням відповідача, заперечення права позивача на квартиру мало місце після припинення спільного проживання подружжя і остаточно висловлене усно у 2014 році, внаслідок такого заперечення та погодження з ним позивач знявся з реєстрації в цій квартирі і жодних претензій до відповідача не мав. Таким чином, з 03.07.2014 року, тобто з часу зняття з реєстрації у квартирі, право позивача вже було порушено, він погоджувався з тим, що права на квартиру не має, бо жодних грошових коштів на її придбання , ремонт, облаштування цього житла, він не вкладав.

Подання позивачем даного позову відповідач пов`язує з тим, що нею 31 липня 2025 року було пред`явлено до примусового виконання виконавчий лист про стягнення на її користь аліментів з ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_12 , що був виданий Деснянським районним судом м. Чернігова згідно рішення від 23.04.2018 у справі №750/906/18 (а.с. 85 том 1)

Згідно розрахунку заборгованості, складеного державним виконавцем Центрального відділу ДВС у м. Чернігові, станом на 19.03.2026 сукупний розмір заборгованості ОСОБА_1 по аліментах складає 433898 грн. 50 коп. (а.с.189-190)

Відповідачем до матеріалів справи надано на флеш накопичувачу відеозапис розмови позивача з її батьками, що мало місце 08.07.2025, де ОСОБА_1 повідомив батькам відповідача, що якщо вони ініціюють стягнення заборгованості по аліментах, то він пред`явить позов про поділ квартири (а.с.55 том 1)

Жодних заперечень що обставин події, відображених у відеозаписі, від позивача до суду не надійшло.

Крім того, у матеріалах справи міститься копія нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 до компетентних органів, в якій останній підтверджує, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав на його малолітню доньку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказана заява 07 лютого 2023 року посвідчена приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Куранковою О.М. (а.с.137 том 1)

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що позивач фактично відмовився від своєї дочки, оскільки не бажав приймати участі в її утриманні.

Також до матеріалів справи відповідачем додано копії висновків Чернігівського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області від 29.12.2015, 10.01.2016, 09.07.2016, 27.09.2016, 19.01.2017, складених за результатами перевірок заяв ОСОБА_1 на вчинення йому колишньою дружиною перешкод у побаченні з дочкою та заяв ОСОБА_3 щодо погроз її колишнього чоловіка фізичною розправою щодо неї (а.с.132-136 том 1)

Вказаними заявами підтверджується наявність тривалого конфлікту між колишнім подружжям вже після розірвання шлюбу.

Матеріалами справи дійсно підтверджується, що доходу ОСОБА_16 у період з часу придбання спірної квартири до часу погашення кредиту за неї не було як для сплати першого платежу за квартиру під час її придбання, так і для погашення кредиту.

Відповідач зазначає, що кошти на квартиру у повному обсязі їй дали її батьки, в тому числі батьки давали кошти на сплату кредиту згідно графіку.

Суд, згідно ухвали, що занесена до протоколу судового засідання 31.03.2026, частково задовольнив клопотання представника відповідача, запропонував позивачу надати суду докази про його доходи за період з 2008 року по 2018 роки.

Таких доказів позивач суду не надав. Також позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що він сплачував кошти при придбанні квартири та на погашення кредиту, який брався саме для сплати за це житлове приміщення.

Відповідачем суду надано докази на підтвердження того, що квартира була придбана за кошти її батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Такими доказами є відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми нарахованого доходу за період з січня 2008 року по грудень 2012 року, з січня 2013 року по грудень 2017 року та з січня 2018 року по грудень 2018 року, якими підтверджується наявність стабільного суттєвого доходу у батьків відповідача та їх можливість сплачувати платежі по кредитному договору. Крім заробітної плати та інших доходів, батьки відповідача в цей період отримували пенсію (а.с.111-126 том 1)

ОСОБА_2 згідно відомостей Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми нарахованого доходу за період з січня 2007 року по грудень 2011 року, з січня 2012 року по грудень 2016 року та з січня 2017 року по грудень 2018 року не мала доходу, за рахунок якого вона мала б змогу погашати борг по кредиту, який був отриманий для придбання спірної квартири (а.с.127-131 том 1)

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , який доводиться рідним братом матері відповідача ОСОБА_7 , в судовому засіданні повідомив, що придбання квартири, її ремонт та меблювання відбувалося за кошти батьків відповідачки, вони там після ремонту і проживали та проживають до цього часу. Власних коштів на цю квартиру ні позивач, ні відповідач не вкладали, бо вони і не мали таких коштів. Позивач та відповідач після того, як батьки відповідача поселилися у придбаній ними квартирі АДРЕСА_1 , проживали у квартирі, де раніше жили ОСОБА_6 з дружиною ОСОБА_7 . Це така була усна домовленість між батьками відповідача та на той час сім`єю позивача і відповідача. Також свідок суду повідомив, що його батьки розділили між ним та сестрою ОСОБА_7 грошові кошти, які вони назбирали за своє життя, десь до 30 тисяч доларів дали їм батьки. Свідку відомо, що саме ці кошти були використані при сплаті першого внеску за спірну квартиру.

Свідок ОСОБА_7 , яка є матір`ю відповідачки, суду пояснила, що у 2006 році її батьки розділили між нею та її рідним братом ОСОБА_8 свої накопичення. Свідку дали батьки на той час коштів в еквіваленті близько 30000 доларів США, але ці кошти обміняла на долари вже свідок сама з чоловіком. Перший внесок за спірну квартиру при укладенні договору купівлі - продажу був сплачений саме за рахунок коштів батьків свідка. Кредит відповідач погашала виключно за кошти, які їй давали батьки, тобто вона та ОСОБА_6 . Свідок разом з дочкою щоразу згідно графіку вносили грошові кошти на рахунок у банку. Участі у ремонті квартири не приймали ні позивач, ні відповідач. Також, у цій квартирі вони не проживали з часу її придбання.

Свідок ОСОБА_9 суду повідомила, що знає ОСОБА_7 ще з 2008 року, вони разом працювали в одному кабінеті. Між ними склалися теплі, довірливі відносини, вони товаришували. Свідку відомо, що у травні 2008 року батьки відповідача купили квартиру для своєї дочки, сплачували за квартиру власні кошти. Зі слів ОСОБА_7 свідку відомо, що перший внесок за квартиру був сплачений за рахунок коштів, якій їй дали батьки. Свідку відомо, що кошти на сплату за кредит ОСОБА_2 (на той час ОСОБА_5 ) давала ОСОБА_7 . Кожен місяць дочка приходила до матері на роботу, ОСОБА_7 відраховувала потрібну суму коштів і вони з дочкою йшли у банк сплачувати кошти за кредит. Свідку також відомо, що ремонт у квартирі робили батьки відповідача, після завершення ремонту вони вселилися у квартиру і там живуть донині.

Свідок ОСОБА_10 суду повідомив, що є сусідом за місцем проживання батьків відповідача, його квартира АДРЕСА_6 . Свідку відомо, що ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_7 живуть у вказаній квартирі, у 2008 році вони почали робити ремонт, а після його завершення, там оселилися і живуть. Позивача свідок ніколи не бачив і не знає його.

Свідок ОСОБА_11 , яка є двоюрідною сестрою матері відповідача суду повідомила, що зі слів батьків відповідача їй відомо, що вони придбали квартиру для своєї дочки. Ремонт у квартирі вони робили самостійно. ОСОБА_1 участі не приймав, його в квартирі вона ніколи не бачила, коли приїздила в гості до подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Відповідачем надано суду докази на підтвердження того, що ремонтні роботи у квартирі замовляли та оплачували саме її батьки, а також замовляли меблі на свій смак.

Вказане підтверджується замовленнями на виготовлення меблів, їх оплати, договорами підряду, замовлення металопластикових конструкцій, замовлення та оплата меблів тощо (а.с.138-146 том 1)

Таким чином, наявними у справі доказами не підтверджено доводи позивача, що спірна квартира придбана за кошти подружжя. Позивачем таких доказів суду не надано.

Навпаки, відповідач заперечує доводи позивача, що квартира є спільним майном подружжя і надала суду докази щодо джерел походження коштів на придбання квартири, які їй надавалися її батьками.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, повинен враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 вказано, що згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

За таких обставин, враховуючи, що при придбанні квартири подружжя визначили спірну квартиру як спільну сумісну власність подружжя, про що прямо вказано у договорі купівлі продажу житлового приміщення, а тому презумпція права спільної сумісної власності у даному випадку не спростована.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 726/1388/16 (провадження № 61-10684св21).

За таких обставин, вимога позивача про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 трикімнатної квартири АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає з викладених вище підстав.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності суд зазначає таке.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частини перша, друга статті 20 СК України).

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (стаття 72 СК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «…можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов».

Вирішуючи питання застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин, зокрема щодо позову про поділ майна подружжя, пред`явлений після розірвання шлюбу, Верховний Суд неодноразово виснував про те, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, якщо шлюб розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 126/1737/20, від 28 червня 2022 року у справі № 331/3589/20, від 15 травня 2023 року у справі № 200/26797/15-ц, від 16 жовтня 2023 року у справі № 759/12245/20.

Суд враховує ту обставину, що оскільки наявними у справі доказами не підтверджуєтья, що позивач приймав будь яку участь у придбанні спірного житла, у ньому він ніколи не проживав, ключів не мав, чого позивач не заперечував, витрат на ремонт і утримання квартири не поніс, тобто інтересу до цього майна він не мав, а тому суд, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, адже про той факт, що відповідач заперечувала його право спільної сумісної власності він дізнався принаймні у липні 2014 року, оскільки погодився на пропозицію батьків відповідача та добровільно 03.07.2014 знявся з реєстрації у спірному житлі. У подальшому між колишнім подружжям були конфліктні відносини, що підтверджується висновками органів поліції про перевірку заяв як позивача, так і відповідача, проте позивач не звертався до суду з позовом про поділ квартири. Лише після ініціювання відповідачем питання подання для примусового виконання виконавчого листа про стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, щодо якої він добровільно подав нотаріально посвідчену заяву про згоду на позбавлення його батьківських прав, позивач висловив погрозу батькам відповідачки подати позов про поділ квартири, що підтверджується оглянутим судом відеозаписом спілкування позивача із батьками відповідача, що мало місце 08.07.2025.

За таких обставин, суд вважає, що позивачу слід відмовити у задоволенні позову за сплавом строку позовної давності, адже про невизнання відповідачем права позивача на квартиру АДРЕСА_1 , відповідачу було достеменно відомо принаймні станом на липень 2014 року, коли він добровільно погодився з доводами відповідача та її батьків про відсутність у нього прав на квартиру, адже витрат на її придбання, ремонт та облаштування він не поніс, а тому добровільно знявся з реєстрації у квартирі, в якій він ніколи не проживав та ключів від якої не мав, і навіть у подальшому, при наявності конфліктних ситуацій між колишнім подружжям, вимог щодо квартири він не заявляв, хоча знав, що його право на квартиру заперечується, а тому строк позовної давності сплив у липні 2017 року.

За таких обставин, у задоволенні позову позивачу слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 267, 273, 279, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності на частину квартири відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 02.10.2026.

Суддя