Рішення № 139822557, 15.09.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026 Справа № 914/2143/26

За позовом: Акціонерного товариства «Ідея Банк», м.Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Пербийноса Ігоря Олександровича, с.Лісне, Тарутинський район, Одеська область

про: стягнення 380275,59грн за кредитним договором №КБ03.00302.011350980 від 31.10.2024

Суддя Ділай У.І.

Без участі представників

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026, справу №914/2143/26 призначено для розгляду судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 15.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов`язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.

04.08.2026 від відповідача до суду заява, в якій зазначено, що вимоги позивача в частині стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є безпідставними та не підлягають задоволенню.

05.08.2026 від позивача до суду надійшла заява, до якої долучено для огляду оригінали документів, копії яких містяться в матеріалах справи.

13.08.2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 15.09.2026. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Дотримання правил територіальної підсудності обґрунтовано пунктом 8.3 кредитного договору № КБ03.00302.011350980 від 31.10.2024, за яким виконання договору відбувається в місті Львові, а у випадку виникнення спору між сторонами позов може пред`являтися за місцем виконання цього договору. Відповідно до частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання… можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

У процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Згідно з позовом, 31.10.2024 між АТ «Ідея Банк» (надалі позивач, банк) та ОСОБА_1 (надалі відповідач, позичальник, боржник) укладено кредитний договір №КБ03.00302.011350980 за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти на поповнення обігових коштів в сумі 400000,00грн зі сплатою фіксованих процентів 0,01 % річних та зі сплатою комісії за обслуговування кредитної заборгованості 2,99% від суми кредиту, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 зі строком користування по 31.10.2027 включно (п.п. 2.1.1-2.1.7 договору).

Відповідно до п. 2.5. кредитного договору, датою видачі кредитних коштів є день списання коштів з позичкового рахунку позичальника.

На підтвердження видачі кредиту (перерахування коштів) долучено банківську виписку.

Відповідно п. 3.1.1. кредитного договору сторони погодили, що комісія за видачу кредитних коштів утримується банком з суми кредиту в день видачі кредитних коштів.

Згідно з п. 3.1.2. кредитного договору, комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту та сплачується позичальником щомісячно в терміни та в розмірах, вказаних у графіку щомісячних платежів, який наведений в Додатку №1 до даного договору. Базою для нарахування комісії є початкова сума кредиту.

За умовами п. 3.2. кредитного договору, проценти нараховуються два рази на місяць за методом «факт/факт».

Відповідно до п. 3.3. кредитного договору, базою для нарахування процентів є залишок заборгованості за кредитом.

Згідно з п. 3.4. кредитного договору, графік платежів позичальника за договором кредиту в розрізі сум погашення кредиту, процентів і комісії за обслуговування кредитної заборгованості є невід`ємною частиною договору кредиту. Нарахування процентів за п.2.1.3 та комісії за обслуговування кредитної заборгованості за п.2.1.5 припиняється з настанням терміну повернення кредиту.

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і в терміни, передбачені цим договором.

Згідно з п. 4.2. кредитного договору, позичальник повертає кредит разом з процентами та щомісячною комісією за обслуговування кредитної заборгованості до дня/числа кожного місяця, згідно з графіком.

Відповідно до п. 4.4. кредитного договору, позичальник забезпечує наявність на своєму поточному рахунку № НОМЕР_1 грошових коштів у сумі, необхідній для сплати щомісячних платежів згідно графіку.

За твердженням позивача, позичальник не виконав взятих зобов`язань своєчасно та в повному обсязі. Станом на 09.06.2026 загальна сума заборгованості відповідача перед банком за кредитним договором становить: прострочений борг 288424,86 грн, прострочені проценти 15,02 грн, прострочена плата за обслуговування кредиту 91835,71 грн.

Згідно з п. 5.2.5. кредитного договору, банк має право відмовити у видачі позичальнику кредиту або його частини та/або вимагати дострокового повернення кредиту у наступних випадках, зокрема: невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених цим договором; невиконання грошових зобов`язань за договором. При цьому датою, з якої у банку виникає право вимагати у позичальника погашення заборгованості за цим договором в повному обсязі, є наступний банківський день за днем, коли банку стало відомо про хоча б один з зазначених у п. 5.2.5. цього договору фактів. Банк письмово повідомляє позичальника у випадку прийняття рішення про відмову від виплати кредиту з зазначених вище підстав. Сторони домовилися, що виникнення зобов`язання позичальника достроково повернути кредитору всю заборгованість за цим договором згідно п. 5.2.5. цього договору, тягне за собою виконання всіх передбачених цим договором платіжних зобов`язань позичальника в строк або термін, що зазначений у відповідній вимозі банку, яка направляється позичальнику в порядку, передбаченому п. 11.1. цього договору. В разі направлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості - термін повернення кредиту та виконання інших грошових зобов`язань за договором є таким, що настав.

У порядку досудового врегулювання спору 12.02.2026 позивач направив відповідачу вимогу про погашення простроченої заборгованості, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Спір виник внаслідок того, що відповідач своїх зобов`язань щодо повернення кредиту не виконав. Відтак, позивач подав до Господарського суду Львівської області позов про стягнення з відповідача 288424,86 грн простроченого боргу, 15,02 грн прострочених процентів, 91835,71 грн простроченої плати за обслуговування кредиту.

Відповідач у поданій заяві зазначив, що вимоги позивача в частині стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є безпідставними та не підлягають задоволенню. В обґрунтуванні заперечень відповідач вказує, що включення до кредитного договору плати за обслуговування кредитної заборгованості не звільняє банк від обов`язку довести, що відповідні послуги фактично надавалися. Крім того, інформаційні або технічні дії банку, які не доведені документально або не вчинялися фактично, не можуть вважатися наданою послугою.

У відповідь на заперечення відповідача банк зауважив, що спірний кредитний договір укладений між АТ «Ідея Банк» та Фізичною особою-підприємцем Перебейнос Ігорем Олександровичем, ціль кредиту поповнення обігових коштів. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_2 погодився з усіма його умовами та підтвердив, що вся наведена у ньому інформація є зрозумілою та він погоджується з ним. Водночас, за твердженням банку, норми Законів України «Про споживче кредитування» та «Про захист прав споживачів» не регулюють правовідносини між АТ «Ідея Банк» та Перебейнос І.О. щодо встановлення у кредитному договорі плати за обслуговування кредитної заборгованості. Відтак, банк зазначив про відсутність будь-яких доказів, котрі б спростовували справедливість умови кредитного договору, якою передбачено нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості.

При прийнятті рішення суд виходив із такого.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Як підтверджено матеріалами справи, позивач та відповідач уклали кредитний договір № №КБ03.00302.011350980 від 31.10.2024, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Для виконання кредитного договору необхідне вчинення сторонами передбачених умовами договору дій, які призводять до встановлення між ними кредитного правовідношення. Таке відношення встановлюється між сторонами з часу отримання позичальником від банку кредиту. З настанням цієї події договір як підстава для виникнення кредитного правовідношення у повному обсязі вважається таким, що відбувся.

Правовідношення, що виникло, є зобов`язанням. У подальшому сторони в залежності від суб`єктивного становища виконують обов`язок вчинити дію чи здійснюють вимоги, визначені змістом правовідношення, відповідно до умов договору, тобто виконують зобов`язання.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. ст. 526, 525 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

У п.2.1.6 договору сторони погодили, що термін повернення кредиту 31.10.2027.

На виконання умов спірного договору позивачем надано відповідачу кредитні кошти, що підтверджено випискою по банківському рахунку, долученими до матеріалів справи (оригінали судом оглянуто). Натомість, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання в частині своєчасного повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом.

У порядку досудового врегулювання спору 12.02.2026 позивач направив відповідачу вимогу про погашення простроченої заборгованості, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Слід зауважити, що сторони в договорі також передбачили право позивача вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів у разі неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

Суд зазначає, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав.

При цьому, у разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №916/1950/16 (916/4694/15)).

Згідно з п. 5.2.5. кредитного договору, банк має право відмовити у видачі позичальнику кредиту або його частини та/або вимагати дострокового повернення кредиту у наступних випадках, зокрема: невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених цим договором; невиконання грошових зобов`язань за договором. При цьому датою, з якої у банку виникає право вимагати у позичальника погашення заборгованості за цим договором в повному обсязі, є наступний банківський день за днем, коли банку стало відомо про хоча б один з зазначених у п. 5.2.5. цього договору фактів. Банк письмово повідомляє позичальника у випадку прийняття рішення про відмову від виплати кредиту з зазначених вище підстав. Сторони домовилися, що виникнення зобов`язання позичальника достроково повернути кредитору всю заборгованість за цим договором згідно п. 5.2.5. цього договору, тягне за собою виконання всіх передбачених цим договором платіжних зобов`язань позичальника в строк або термін, що зазначений у відповідній вимозі банку, яка направляється позичальнику в порядку, передбаченому п. 11.1. цього договору. В разі направлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості - термін повернення кредиту та виконання інших грошових зобов`язань за договором є таким, що настав.

У вимозі, направленій відповідачу 12.02.2026, позивач встановив тридцятиденний строк від дня надіслання вимоги для дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії за договором.

Такими діями позивач змінив строк виконання кредитного зобов`язання.

Зважаючи на викладене, відповідач зобов`язаний був виконати зобов`язання за договором у повному обсязі у строк до 12.03.2026 включно.

Відповідач дану обставину не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано.

Враховуючи зазначене та перевіривши наданий позивачем розрахунок позовних вимог, станом на дату прийняття рішення суд відзначає, що обов`язок по поверненню кредитних коштів у повному обсязі настав, заборгованість по кредиту в сумі 288424,86 грн простроченого боргу та 15,02 грн прострочених процентів перед банком належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача про заявлену вимогу про стягнення 91835,71 грн простроченої плати за обслуговування кредиту слід зазначити таке.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі N 904/2073/19 ухвалила постанову за результатами здійснення касаційного провадження у справі N 904/2073/19 сформульовано правову позицію щодо умов сплати позичальником винагороди за користування кредитом.

Згідно з ухваленим ОП КГС ВС у справі N 904/2073/19 судовим рішенням Верховний Суд, скасовуючи у такій справі судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову, ухвалюючи в цій частині нове рішення - про задоволення позову та стягнення з відповідача (позичальника) на користь банку заборгованість за винагородою, а також погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог - про визнання недійсними окремих пунктів укладеного між сторонами кредитного договору N 4С09021И від 05.01.2009, виходив з того, що:

- сторони погодили умови кредитного договору, який не був визнаний недійсним, зокрема і умови щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов?язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства, а відповідач (позичальник) заперечень щодо викладених у пункті А.10 договору умов щодо сплати винагороди за встановленою формулою ні під час укладення договору, ні під час підписання додаткової угоди, якою змінювалась формула розрахунку винагороди, не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував.

А тому ОП КГС ВС, ураховуючи, що договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України), а в силу приписів статті 204 цього Кодексу правомірність правочину презюмується, дійшла висновків про те, що:

- у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню;

- незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору, не є підставою для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.

Крім цього, щодо висновку Верховного Суду з питання застосування норми права у правовідносинах, що регулюють інститут винагороди, ОП КГС ВС зазначила, що:

- нерозуміння природи договору, складність розрахунку не звільняє сторони від обов`язку його виконання;

- підписавши кредитний договір та додаткові угоди до нього, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані;

- є безпідставним посилання відповідача (позичальника) на висновок у рішенні Конституційного Суду України від 10.11.2011 N 15-рп/2011 у справі N 1-26/2011, який не підлягає застосуванню до правовідносин у справі N 904/2073/19, оскільки рішення Конституційного Суду України прийнято щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг); тоді як у правовідносинах у справі N 904/2073/19 кредит надавався юридичній особі для забезпечення фінансування господарської/поточної діяльності товариства, між сторонами не укладалися договори про надання споживчих кредитів, тобто у правовідносинах у справі N 904/2073/19 позичальник не є споживачем, відповідно відсутні підстави для застосування правових норм, що регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", яка визначає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача та закріплює поняття "несправедливі умови договору".

За обставинами цієї справи між сторонами був укладений кредитний договір №КБ03.00302.011350980 від 31.10.2024 для поповнення обігових коштів в сумі 400000,00грн зі сплатою фіксованих процентів 0,01 % річних та зі сплатою комісії за обслуговування кредитної заборгованості 2,99% від суми кредиту, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 зі строком користування по 31.10.2027 включно (п.п. 2.1.1-2.1.7 договору).

У договорі сторони передбачили, що позичальник сплачує банку вказані у п.2.1 комісії, зокрема за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту та сплачується позичальником щомісячно в терміни та в розмірах, вказаних у графіку щомісячних платежів, який наведений в Додатку №1 до даного договору. Базою для нарахування комісії є початкова сума кредиту (пункт 3.1.2 кредитного договору).

Відповідач заперечень щодо викладених у пункті 3.1.2 договору умов щодо сплати винагороди під час укладення договору не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував.

Спірний кредитний договір недійсним не визнаний. Підписавши кредитний договір, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані.

Оскільки умови договору про надання кредиту, за якими позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом (п.п. 2.1.5, 3.1.2 кредитного договору) на теперішній час є чинними, у Господарського суду Львівської області відсутні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення з ФОП Перебийноса І.О. комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 91835,71 грн.

Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 191, 231, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пербийноса Ігоря Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (79008, Львівська область, місто Львів, вулиця Валова, 11; ідентифікаційний код 19390819) 288424,86 грн простроченого боргу, 15,02 грн прострочених процентів, 91835,71 грн простроченої плати за обслуговування кредиту та 4563,30 грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 17.09.2026.

Суддя Уляна ДІЛАЙ