Рішення № 139632874, 10.09.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/14275/25

Провадження №: 2/752/2438/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

У С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Бойко Є.В. звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 21.06.2019 між АТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2024431053, відповідно до якого останній наданий кредит у розмірі 6 449,00 грн та 350 грн за інші додаткові послуги банку, строком до 21.06.2021 року.

ОСОБА_1 повернула кредитні кошти і жодних вимог чи претензій від банку жодного раз не отримувала.

Проте, ОСОБА_1 з реєстру боржників стало відомо, що приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Ковалем Віталієм Олександровичем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 01.08.2022 щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округ Сазонової Олени Миколаївни № 1599 від 27.01.2022. Відповідно до вказаного виконавчого напису з ОСОБА_1 стягнуто на користь АТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 67 712,38 грн.

Також на підставі виконавчого напису приватним виконавцем винесена постанова від 02.08.2022 про арешт коштів боржника.

З вказаним виконавчим написом нотаріуса Мельник Н.П. не згодна, оскільки на її адресу не надходило жодних вимог від банк і вона не знала про розмір заборгованості, оскільки вважала, що такі сплатила.

Указаний виконавчий напис нотаріуса позивач уважає таким, що не підлягає виконанню, оскільки він був виданий з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі вчинених написів нотаріусів.

У зв`язку із наведеним, з метою захисту своїх порушених прав позивач була змушена звернутись до суду з даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2025 для розгляду цивільної справи №752/14275/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.

Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило. Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, у якому судом відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження, а також копія позовної заяви з додатками.

Окрім того, копії постановлених судом ухвал були доставлені до електронного кабінету відповідача, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних документів.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору своїм право на подання до суду пояснень не скористались.

Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з огляду на таке.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом установлено, що 21.06.2019 між АТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2024431053, відповідно до якого останній наданий кредит у розмірі 6 449,00 грн та 350 грн за інші додаткові послуги банку, строком до 21.06.2021 року.

Приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Ковалем Віталієм Олександровичем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 01.08.2022 щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округ Сазонової Олени Миколаївни № 1599 від 27.01.2022. Відповідно до вказаного виконавчого напису з ОСОБА_1 стягнуто на користь АТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 67 712,38 грн.

Також на підставі виконавчого напису приватним виконавцем винесена постанова від 02.08.2022 про арешт коштів боржника.

Так, статтею 18 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення нотаріальної дії) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»).

Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок).

Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

На виконання частини другої статті 87 Закону, постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Тобто вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - це надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення, а нотаріус задля вчинення виконавчого напису повинен дійти висновку, що з дня виникнення права вимоги у стягувача минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року, та, що подані стягувачем документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед ним.

Безспірність заборгованості боржника, у тому числі і внаслідок цивільно-правової відповідальності - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Так, що стосується такої обов`язкової умови вчинення нотаріусом виконавчого напису як безспірність заборгованості, то характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, якими є надані стягувачем документи згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 (у редакції до 10.12.2014), для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Однак пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, було встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з пунктом 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.

З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі №910/13233/17 від 29 січня 2019 року.

Таким чином, на день вчинення спірного виконавчого напису існувала можливість стягнення заборгованості за виконавчим написом нотаріуса лише за нотаріально посвідченими договорами.

Разом з тим, згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 05.06.2017 у справі № 6-887цс17, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачам документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів; для правильного застосування положень статтей. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

При цьому, безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимога про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Вказаний висновок узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 19.03.2021 у справі №750/3781/20.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач зазначала, що виконавчий напис вчинено з порушенням Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, оскільки немає доказів, що стягувачем було подано нотаріусу докази безспірності заявленої до стягнення заборгованості. А саме, не надано засвідченої копії письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику, з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, оригіналів розрахункових документів про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджували б надіслання позивачу письмової вимоги про усунення порушення, а також довідку фінансової установи про ненадходження платежу.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи на адвокатський запит від 25.04.2025 Міністерство юстиції України надало відповідь, що на підставі рішення Комісії від 05.09.2022 № 7, у зв`язку з неодноразовим порушенням нотаріусом законодавства, яке завдало шкоди фізичним та юридичним особам, наказом Міністерства юстиції України від 12.09.2022 № 3832/5 анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 24.04.2009 за № 7322 на ім`я Коваленко (Сазонової) Олени Миколаївни .

05.05.2025 адвокатське бюро звернулось з адвокатським запитом до Київського державного нотаріального архіву з проханням повідомити чи були передані нотаріусом Коваленко (Сазоновою) Оленою Миколаївною документи нотаріального діловодства до Київського державного нотаріального архіву? Якщо так, то надати копії всіх документів, які були надані Акціонерним товариством "ОТП Банк" для здійснення виконавчого напису нотаріуса у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 67 712,38 грн? Надати копії документів, які стали підставою для здійснення виконавчого напису нотаріуса у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 67 712,38 грн?

У відповідь на адвокатський запит Київський державний нотаріальний архів повідомив, що станом на 16.05.2025 нотаріус Сазонова О.М. не передавала документи нотаріального діловодства та архіву та рекомендовано звернутися до Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

21.05.2025 адвокатське бюро направило адвокатський запит до Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просило повідомити чи були вилучені Управлінням нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у нотаріуса Коваленко (Сазонової) Олени Миколаївни документи нотаріального діловодства? Якщо так, то надати копії всіх документів, які були надані Акціонерним товариством "ОТП Банк" для здійснення виконавчого напису нотаріуса у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 67 712,38 грн? Надати копії документів, які стали підставою для здійснення виконавчого напису нотаріуса у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 67 712,38 грн?

У відповідь на адвокатський запит Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надало відповідь, що до Управління приватним нотаріусом Сазоновою О.М. документи нотаріального діловодства не передавались. Також зазначили, що Управлінням неодноразово направлялись листи Сазоновій О.М. з вимогою про необхідність передачі до архіву документів нотаріального діловодства на відповідальне зберігання. Крім того, Управлінням направлено лист до Головного управління Національної поліції у м. Києві від 27.01.2023 за вих. № 4095/9.1.-23 про залучення правоохоронних органів для вжиття всіх можливих заходів щодо встановлення місцезнаходження архіву приватного нотаріуса, що є власністю держави та не був переданий на відповідальне зберігання до нотаріального архіву. Головним управлінням Нацполіції листом від 12.04.2023 за вх. № 19728/9-23 надано відповідь про неможливість встановлення місцезнаходження документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Сазонової О.М. за адресою розташування робочого місця приватного нотаріуса. Підсумовуючи Управління зазначило, що питання передачі документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса Сазонової О.М. перебуває на постійномуу контролі.

Таким чином, оскільки відповідачем не надано документів, які були підставою для здійснення виконавчого напису нотаріуса, то не можливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мала безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт направлення стягувачем та отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості, та чи була така вимога надана нотаріусу для вчинення виконавчого напису в цілому.

Доказами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно з нормами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність`тап. 2.1.1 Постанови НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» від 30 грудня 1998 року № 566, оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, є обов`язком стягувача.

Відповідач, як ініціатор вчинення оспорюваного виконавчого напису, який мав би подати нотаріусу всі необхідні документи для вчинення виконавчого напису, взагалі жодних доказів не подав.

Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що укладений між відповідачем та позивачем договір, який було надано нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, що у свою чергу було обов`язковим для вчинення виконавчого напису відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем жодним чином не спростовано порушення встановленої законом процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса, відтак наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги статті 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що на час вчинення виконавчого напису у розпорядженні нотаріуса були всі необхідні документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, тобто докази, які мають підтверджувати, що нотаріус мав, передбачені законом, підстави для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн, суд виходить з такого.

Відповідно приписів частин першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Враховуючи статтю 28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

З матеріалів справи вбачається, що 17.04.2025 між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро "Євгена Бойка" укладений договір правової допомоги № 17/04/25, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову (юридичну, адвокатську) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором та додатками (додатковими угодами) до нього.

Згідно з п. 6.2 Договору виконання своїх зобов`язань Адвокатським бюро за Договором оформлюється Актом наданих послуг, який підписується Сторонами за результатами виконання цього Договору.

Відповідно до акту наданих послуг від 05.06.2025 відповідно до договору про на надання правової допомоги № 17/04/25 від 17.04.2025 Адвокатським бюро було надано ОСОБА_1 наступні послуги:

- надання консультації (1,5 години) - 1 500 грн.

- складання та направлення адвокатських запитів - 5 шт. - 2 500 грн.

- опрацювання відповідей на адвокатські запити (1 год.) - 1 000 грн

- складання та направлення позовної заяви до суду (5 години) - 5 000 грн.

Отже, загальна сума, за надання правничої допомоги складає 10 000 грн.

На переконання суду, позивачем надано документи, що підтверджують сплату заявленого розміру судових витрат і співмірність обсягу послуг, наданих адвокатом.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем не подано будь-яких заперечень щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу та обґрунтованості таких витрат, слід враховувати наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.

Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, сплачених позивачем адвокату Бойко Є.В. на підставі Договору про надання правової допомоги № 17/04/25 від 17 квітня 2025 року

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, зважаючи на положення вимог частини першої статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні позову, у розмірі 968,96 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової Олени Миколаївни № 1599 від 27.01.2022 таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Акціонерного товариства "ОТП Банк" (ЄДРПОУ 21685166) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства "ОТП Банк" (ЄДРПОУ 21685166) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір - 968,96 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

2. Відповідач - Акціонерне товариство "ОТП Банк", ЄДРПОУ: 21685166, Адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43;

3. Третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя А.О. Митрофанова