Рішення № 139281280, 12.05.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 521/11860/19

Номер провадження 2/504/135/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

судді Литвинюк А.В.,

за участю секретаря судового засідання Данько Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості -

встановив:

16.07.2019 року представник Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси із вказаним позовом, в якому просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість у розмірі 359 379,90 грн (триста п`ятдесят дев`ять тисяч триста сімдесят дев`ять гривень 90 копійок) та витрати зі сплати судового збору у сумі 5 390,70 грн (п`ять тисяч триста дев`яносто гривень 70 копійок).

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що 19.02.2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та громадянин України ОСОБА_1 уклали Договір кредиту № 08-665/005-303 на купівлю автотранспортних засобів, згідно якого Кредитор надає Позичальнику у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 450 400 грн зі сплатою 14,50 процентів річних.

З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за Договором кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», громадянин України ОСОБА_1 та громадянин України ОСОБА_2 уклали Договір поруки № 06-09/266, за умовами якого Поручитель зобов`язався нести солідарну майнову відповідальність перед Банком за виконання Позичальником в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором щодо сплати процентів, неустойки, вчасного погашення основної суми боргу за кредитом в повному обсязі.

Загальними Зборами Акціонерів 09.03.2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування банку на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк». 26.04.2018 року Загальними Зборами Акціонерів було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства з публічного акціонерного товариства на приватне та про зміну найменування (назви) банку з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк».

За твердженнями представника позивача, Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» свої зобов`язання за Договором кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року виконало, надавши ОСОБА_1 кредитні грошові кошти. Втім, ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року належним чином не виконав, внаслідок чого, станом на 30.05.2019 року має прострочену заборгованість у розмірі 1 629 126,07 грн (один мільйон шістсот двадцять дев`ять тисяч сто двадцять шість гривень 07 копійок), з яких:

- сума заборгованості за кредитом - 436 256,09 грн;

- сума заборгованості за відсотками - 701 685,12 грн;

- розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 157 491,70 грн;

- розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 241 890,21 грн;

- розмір інфляційних втрат за кредитом - 36 210,02 грн;

- розмір інфляційних втрат за відсотками - 55 583,93 грн.

Посилаючись на положення ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), представник позивача зауважив, що оскільки позичальником прострочено грошове зобов`язання з повернення кредитних коштів, отриманих на підставі Договору кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Загальний розмір заборгованості зі сплати інфляційних втрат, нарахованої пені за обліковою ставкою НБУ та 3% річних за користування кредитом, що підлягає стягненню станом на 30.05.2019 року, на думку представника позивача, становить 359 379,90 грн (триста п`ятдесят дев`ять тисяч триста сімдесят дев`ять гривень 90 копійок), з яких:

- нараховані 3% річних - 39 300 грн;

- інфляційні втрати - 165 426,95 грн;

- нарахована пеня за обліковою ставкою НБУ - 154 652,95 грн.

З огляду на що, Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за інфляційними втратами, пенею за обліковою ставкою НБУ та 3% річних у загальній сумі 359 379,90 грн.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 01.08.2019 року матеріали зазначеної справи передано до Комінтернівського (нині Доброславського) районного суду Одеської області за підсудністю.

Ухвалою судді Доброва П. В. від 26.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та призначено підготовче судове засідання.

16.10.2024 року повідомлено про рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 16.10.2024 року про тимчасове відсторонення судді Доброва П. В. від здійснення правосуддя.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду Гузя О. В. № 251 від 23.01.2025 року призначено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2025 року справу розподілено судді Литвинюк А. В.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 01.08.2025 року справу прийнято до провадження судді Литвинюк А. В., розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, а також призначено судове засідання у справі на 22.10.2025 року о 09:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2).

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 22.10.2025 року залучено до участі у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості, правонаступника прав та обов`язків Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», ЄДРПОУ: 23494714, МФО 300346, п/р № IBAN НОМЕР_3 , місцезнаходження: 03150, Україна, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100.

Крім того, ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 22.10.2025 року замінено найменування позивача з Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також відкладено судове засідання до 08 години 05 хвилин 03.12.2025 року, яке відбудеться в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2).

Судове засідання у справі, призначене на 03.12.2025 року о 08:05 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2), не відбувалось у зв`язку з неявкою сторін та було відкладено на 18.03.2026 року о 12:30 годині.

Судове засідання у справі, призначене на 18.03.2026 року о 12:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2), не відбувалось у зв`язку з неявкою сторін та було відкладено на 12.05.2026 року о 10:45 годині.

У судове засідання у справі, призначене на 12.05.2026 року о 10:45 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2), учасники справи не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи учасники повідомлялися належним чином, у відповідності до вимог ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України), що підтверджується матеріалами судової справи.

Разом з тим, представник позивача надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечував.

Відповідачі причини своєї неявки суду не повідомили, своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву у справі не скористалися, жодної участі у розгляді справи не брали.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки відповідачі не з`явилися у судове засідання, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, про поважність причини неявки суду не повідомили, не надали відзив на позовну заяву, участі у розгляді справи не брали, а сторона позивача заперечень щодо заочного розгляду справи не висловила, суд вважає за доцільне у даній справі провести заочний розгляд.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 19.02.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (за умовами договору - Кредитор) та громадянином України ОСОБА_1 (за умовами договору - Позичальник) було укладено Договір кредиту № 08-665/005-303 (надалі - Договір кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року), за умовами якого Кредитор зобов`язується надати Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 450 400,00 (чотириста п`ятдесят тисяч чотириста) гривень, надалі за текстом - «Кредит», зі сплатою 14,5 % (чотирнадцять цілих п`ять десятих) процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги з надання кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід`ємною складовою частиною цього Договору, надалі за текстом - «Тарифи».

Згідно з пп.1.1.1. Договору кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року, Погашення Кредиту та сплата нарахованих процентів за користування Кредитом здійснюється Позичальником щомісячно 19 (дев`ятнадцятого) числа, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання Кредиту рівними частинами, в сумі 12 464 (дванадцять тисяч чотириста шістдесят чотири) гривень 81 (вісімдесят одна) копійка, надалі за текстом - «Ануїтетний платіж», кожна з яких включає в себе заборгованість за Кредитом та процентами, розрахованими за весь строк користування Кредитом та з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом до «18» лютого 2012 року (включно), на умовах, визначених цим Договором.

За змістом п.1.2. Договору кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року, Кредит надається Позичальнику на купівлю двох автобусів РУТА 43, 2008 року випуску згідно з договором купівлі-продажу 14/01 від 06 лютого 2008 року з ПП «ОСБ «ЮГ».

Відповідно до п.1.3. Договору кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року, як забезпечення виконання Позичальником своїх зобов`язань перед Кредитором за цим Договором щодо, повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог Кредитора за Договором, Кредитор укладає з Позичальником договір застави двох автобусів РУТА 43, 2008 року випуску.

Договір кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року містить печатку та підпис уповноваженої особи Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» та особистий підпис ОСОБА_1 .

Також, 19.02.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (за умовами договору - Кредитор), громадянином України ОСОБА_1 (за умовами договору - Позичальник) та громадянином України ОСОБА_2 (за умовами договору - Поручитель) було укладено Договір поруки № 06-09/266 (надалі - Договір поруки № 06-09/266 від 19.02.2008 року), за умовами якого Поручитель зобов`язується перед Кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування Кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року та Додатковими угодами, що є невід`ємними його частинами, надалі за текстом - «Договір кредиту».

Згідно з п.1.2. Договору поруки № 06-09/266 від 19.02.2008 року, Поручитель ознайомлений з умовами Договору кредиту, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положень немає.

За змістом п.1.3., 1.4. Договору поруки № 06-09/266 від 19.02.2008 року, Поручитель доручає Кредитору здійснювати договірне списання з рахунків Поручителя сум, що підлягають сплаті за Договором кредиту, меморіальними ордерами на підставі наданого Поручителем розпорядження на списання коштів.

У разі невиконання Позичальником забезпечених порукою зобов`язань протягом трьох робочих днів від дати повернення кредиту, передбаченого Договором кредиту, Поручитель надає згоду Кредитору на списання з рахунків Поручителя суми несплаченого боргу на підставі меморіального ордеру, оформленого Кредитором.

Положеннями п.2.1. Договору поруки № 06-09/266 від 19.02.2008 року, Зміст забезпеченого порукою зобов`язання:

- Повернення Кредиту в межах загального ліміту 450 400,00 (чотириста п`ятдесят тисяч чотириста ) гривень, у строк та на умовах, визначених Основним зобов`язанням, з кінцевим терміном погашення заборгованості 18 лютого 2012 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених Основним зобов`язанням;

- Сплата процентів за користування кредитом згідно з додатковими угодами, що укладаються між Сторонами, та є невід`ємними частинами Кредитного договору № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року (у разі пролонгації Кредиту або його частини, з дня, наступного за днем пролонгації, нарахування процентів за Кредитом або відповідною його частиною здійснюється в розмірі процентної ставки, встановленої відповідною додатковою угодою до Основного зобов`язання, збільшеної на 1% (один) процент);

- Сплата можливих штрафних санкцій, визначених Кредитним договором № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року та Додатковими угодами, що є невід`ємними його частинами;

- Інші витрати, пов`язані зі здійсненням забезпеченої заставою вимоги.

Договір поруки № 06-09/266 від 19.02.2008 року містить печатку та підпис уповноваженої особи Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», а також особисті підписи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

10.09.2019 року загальними зборами акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» та єдиним акціонером Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного товариства «Альфа-Банк».

Згідно з Рішенням № 5/2019 єдиного акціонера Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року, було затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у Акціонерного товариства «Альфа-Банк» з дати визначеної у Передавальному акті, а саме з 15.10.2019 року.

Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» від 15.10.2019 року було вирішено затвердити передавальний акт (п.2.1. протоколу).

Таким чином,15.10.2019 року, відповідно до підпункту «г» п. 11 ч. 4 ст. 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», п.3.1., 5.3. постанови Правління НБУ № 189 від 27.06.2008 року «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників», було затверджено передавальний акт, у відповідності до якого Акціонерне товариство «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набуває обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

Згідно з п.1 передавального акта від 15.10.2019 року, внаслідок реорганізації шляхом приєднання Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є Акціонерне товариство «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» виникає у Акціонерного товариства «Альфа-Банк» з дати затвердження цього передавального акту загальними зборами акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», а саме з 15.10.2019 року.

12.08.2022 року відбулись позачергові загальні збори акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (про що був складений відповідний Протокол № 2/2022 від 18.08.2022 року) якими було прийнято рішення щодо зміни назви з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».

Відповідно до витягу зі Статуту Акціонерного товариства «Сенс Банк», затвердженого Національним Банком України від 12.09.2022 року, Акціонерне товариство «Сенс Банк» є повним правонаступником усіх прав та обов`язків Акціонерного товариства «Альфа-Банк».

Відтак, Акціонерне товариство «Сенс Банк» вправі вимагати солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за невиконання умов Договору кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року за умови доведеності обставин укладення кредитного договору та виконання своїх зобов`язань з надання кредитних коштів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18), за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Статтями 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК України, підставами виникнення зобов`язань є договори та інші правочини.

Згідно зі статтями 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферту), відповіді про прийняття цієї пропозиції (акцепту), яка має бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. (ст. 640-642 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (статті 1054, 1055 ЦК України).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Параграфом 1 глави 71 ЦК України (ст. 1046-1065 ЦК України) врегульовано відносини, що виникають за договором позики.

За змістом ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження наявності у ОСОБА_1 заборгованості за Договором кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року, представником позивача було додано до позовної заяви складений Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» розрахунок вимог банку у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 (ідент.код. НОМЕР_1 ) кредитної заборгованості за кредитним договором № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року.

Втім, суд зауважує, що зазначений розрахунок не є первинним банківським документом, а є внутрішнім документом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк».

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 161/16891-15 (провадження № 61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, Банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в Банках України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 04.07.2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 року у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 року у справі № 209/3046/20, від 01.06.2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 04.09.2024 року у справі № 426/4264/19.

З огляду на наведені положення, суд доходить висновку, що наданий представником позивача розрахунок, складений Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу кредитних коштів ОСОБА_1 та наявності в нього заборгованості за кредитним договором, оскільки зазначена у відповідному документі інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку, а сам документ не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження такого юридичного факту.

За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачем кредитних коштів, у зв`язку з чим, доводи позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними.

Відтак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання ОСОБА_1 кредитних коштів за Договором кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 року у справі № 334/3056/15, провадження № 61-8803св22).

Таким чином, виконання позивачем своїх обов`язків з надання відповідачу кредитних коштів за Договором кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року Акціонерним товариством «Сенс Банк» не доведено.

Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви, Акціонерним товариством «Сенс Банк» пред`явлено до відповідачів вимоги виключно щодо солідарного стягнення заборгованості за інфляційними втратами, пенею за обліковою ставкою НБУ та 3% річних у загальній сумі 359 379,90 грн.

Вирішуючи питання щодо наявності або відсутності підстав для задоволення відповідних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк», суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, випливає, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків, інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому, факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.03.2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

У зазначеній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов`язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку у зв`язку зі спливом позовної давності.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) вказано, що задавненим є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець у п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором у судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна давність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є за своєю суттю замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізму обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору в межах пред`явленої ним позовної вимоги в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна давність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні.

Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до спору строку позовної давності.

Тобто, складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги.

Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги або без пред`явлення рішення до примусового виконання у відповідний строк, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до задавненої вимоги, а кредитору надає можливість обійти застосування наслідків пропуску строку позовної давності до задавненої вимоги.

Тому, кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 року у справі № 904/6892/17 вказано, що незважаючи на те, що за змістом положень статей 549, 625 ЦК України і статті 230 ГК України кредитор має право нараховувати пеню, інфляційні втрати і 3 % річних за допущене боржником прострочення виконання основного зобов`язання, яке (основне зобов`язання) не припинилося у встановленому порядку, наявність такого, що набрало законної сили, судового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення основного боргу в зв`язку з необґрунтованістю відповідного позову, ухваленого за наслідками розгляду судом іншої справи між тими ж самими сторонами, унеможливлює подальше притягнення кредитором боржника до відповідальності у виді штрафної санкції (пені), оскільки її практичне застосування є додатковим зобов`язанням, яке випливає з основного зобов`язання (сплати основного боргу), тоді як підтверджена рішенням суду остаточна втрата позивачем (кредитором) права на задоволення вимоги щодо основного зобов`язання (основного боргу) в процесуальному (судовому) порядку призводить до втрати ним права на стягнення штрафних санкцій як додаткової вимоги.

Адже, натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 549 ЦК України щодо нарахування пені розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Кредитор у натуральному зобов`язанні не має права на нарахування пені у разі, якщо вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

З урахуванням усього вищенаведеного, оскільки строк виконання зобов`язань ОСОБА_1 за Договором кредиту № 08-665/005-303 від 19.02.2008 року настав 18.02.2012 року, то, відповідно, інфляційні втрати, пеня за обліковою ставкою НБУ та 3% річних, нараховані Акціонерним товариством «Сенс Банк» на задавнену вимогу. Відтак, перебіг позовної давності щодо стягнення основної заборгованості розпочався з наступної дати після настання кінцевого терміну погашення основної заборгованості за кредитом, тобто з 19.02.2012 року, та сплив 19.02.2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерне товариство «Сенс Банк» позову про стягнення задавненої вимоги (основної заборгованості за кредитним договором) до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пред`являло.

Отже, інфляційні втрати, пеня за обліковою ставкою НБУ та 3% річних, нараховані Акціонерним товариством «Сенс Банк» на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов`язанні.

Таким чином, оскільки кредитор може пред`явити позов про стягнення інфляційних втрат, пені та 3% річних, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги, заявлені Акціонерним товариством «Сенс Банк» вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому, рівність учасників процесу встановлюється не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб`єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов`язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23 травня 1993 року ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява № 12952/87 від 23 травня 1993 року).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91 від 09 грудня 1994 року).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява № 37801/97 від 01 липня 2003 року).

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Судові витрати, в силу приписів ст. 133 ЦПК України, складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 12 ЦПК України, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати позивача не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 12, 128, 133, 141, 265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 3, 15, 16, 267, 509, 526, 549, 550, 551, 552, 598, 599, 600, 601, 602, 604, 605, 606, 607, 608, 609, 610, 611, 612, 615, 625, 629, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, суд-

ухвалив:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя : Литвинюк А. В.