Ухвала суду № 139207315, 25.08.2026, Оболонський районний суд міста Києва

25.08.2026 Справа № 756/4847/16-ц

УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______________

Унікальний №756/4847/16-ц

Провадження №6/756/1046/26

УХВАЛА

25 серпня 2026 року суддя Оболонського районного суду м. Києва Диба О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в м. Києві заяву ОСОБА_1 про відвід головуючому судді у цивільній справі за заявою боржника ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «ІНГ Банк Україна», Акціонерне товариство «Кристалбанк», Бородянський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, -

УСТАНОВИВ:

Представник боржника звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа №756/4847/16-ц, виданого 20.09.2024 Оболонським районним судом міста Києва про витребування із незаконного володіння на користь ОСОБА_1 від ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_2 домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що не підлягає виконанню з підстав того, що обов`язок боржника перед стягувачем повністю відсутній у зв`язку з тим, що виконавче провадження закінчено з підстав його фактичного виконання (п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»), а стягувач вчиняє спроби повторного пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Окрім того, представник боржника просив заборонити приймати до виконання виконавчий лист Оболонського районного суду міста Києва №756/4847/16-ц від 20.09.2024 з підстав того, що стягувачу було помилково повторно видано оригінал вказаного виконавчого листа, який стягувач намагається повторно пред`явити до виконання.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11.08.2026 заяву боржника ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню прийнято до свого провадження та призначено судове засідання, а клопотання про заборону приймати виконавчий документ до виконання було залишено без задоволення.

24.08.2026 від стягувача ОСОБА_1 надійшла заява про відвід головуючому судді Дибі О.В. з підстав його упередженості, нерівного ставлення до сторін та ігнорування прямих доказів «злочинної» діяльності сторони боржника.

В обґрунтуванні заяви ОСОБА_1 вказував, що судді Оболонського районного суду міста Києва допомагають незаконним діям боржника, а саме суддя Диба О.В., всупереч наданим стягувачем доказів службового підроблення документів, продовжує надавати процесуальні переваги рейдерам, оскільки, суддею всупереч встановленого десятиденного строку розгляду заяви, призначено судове засідання на 08.09.2026 та всупереч поданих стягувачем ОСОБА_1 заперечень проти участі представника боржника - адвоката Бороденка О.А. у судовому засіданні в режимі відеоконференції, задовольнив таку заяву представника, сприяючи останньому в уникненні контактів з правоохоронними органами. Разом з тим, заяви ОСОБА_1 блокуються, а саме 20.08.2026 під час розгляду заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви суддею Дибою О.В. заявлено безпідставний самовідвід через технічний збій року в номері справи, відмовившись зупиняти рейдерів.

Відповідно до ч.8 ст. 40 ЦПК України суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи.

Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до наступних висновків.

Підстави та обставини для відводу судді чітко визначені ст. 36 ЦПК України.

Як на підставу для відводу головуючого судді стягувач посилається на нерівне ставлення судді до учасників провадження, а також на безпідставно заявлений самовідвід під час розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви в іншій справі.

Проте суд не може погодитися з таким твердженням виходячи із наступного.

Згідно ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» визначено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості судді.

За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характер або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект. Так у справі «Гаусшильдт проти Данії», «Мироненко і Мартиненко проти України» зазначається, що наявність безсторонності, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, має визначатися за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі «Гаусшильдт проти Данії» вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. При чому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.

У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Мироненко і Мартиненко проти України»). Зазначену позицію Європейського суду підтримав і Верховний Суд України у справі №5-15п12 (ухвала Верховного Суду України від 01.03.2012 у справі №5-15п12).

Так, як убачається з матеріалів справи, ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17.08.2026 заяву представника боржника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосуванням власних технічних засобів було задоволено та забезпечено участь представника боржника - адвоката Бороденка Олексія Анатолійовича у судовому засіданні, призначеному на 08.09.2026 об 11 год. 30 хв.

Розгляд справи був призначений з урахуванням приписів ч.3 ст. 432 ЦПК України, враховуючи навантаження судді та апарату суду, зважаючи на кількість заявлених учасників провадження та не може свідчити про надання переваги судом одному із учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Суддя (суддя-доповідач) розглядає заяву учасника справи, його представника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду без повідомлення учасників справи. За результатами розгляду заяви постановляється ухвала (ч.3 ст. 212 ЦПК України).

Задовольняючи заяву про участь представника у судовому засідання в режимі ВКЗ, суд керувався виключно приписами вищенаведеної статті процесуального закону враховуючи його право на участь в процесі саме у такому форматі, наявності технічної можливості для забезпечення участі в режимі ВКЗ та відсутності постановленої судом ухвали про визнання явки учасника в судове засіданні обов`язковою.

Твердження ОСОБА_1., висловлених у поданому клопотанні про заперечення проти задоволення зави представника боржника про його участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ з підстав фальсифікації доказів, зловживання процесуальними правами, ухилення представника від мобілізації та кримінального переслідування, не є тими підставами, які визначені процесуальним законом для відмови у його задоволенні.

Отже, зазначені твердження до уваги судом не беруться оскільки, не можуть бути підставами для задоволення заяви про відвід головуючого судді.

Суд також враховує, що розгляд справи ще не відбувався і докази по справі судом не досліджувалися, тому твердження ОСОБА_1. про беззаперечність доказів підробки документів, які ним були подані є передчасними. Окрім того, питання про долучення до матеріалів справи доказів, судом не вирішувалося.

Стосовно начебто «блокування» головуючим суддею заяв ОСОБА_1 та постановлення ухвали про самовідвід від розгляду заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяві в іншій справі, то суд, такі твердження до уваги не бере.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відтак, заява про відвід головуючому у справі судді є необґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

При цьому, суд зазначає, що ЄСПЛ застосовує положення, передбачене ч. 3 ст. 35 Європейської Конвенції з прав людини, де вказано, що суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на подання заяви.

Питання щодо наявності чи відсутності зловживання правом на подання заяви вирішується судом у кожному конкретному випадку окремо. Проте, за загальним правилом, яке міститься у справі «Миролюбов та інші проти Латвії» (рішення від 15.09.2009), про зловживання правом у розумінні п. 3 ст. 35 Конвенції мова йде у тих випадках, коли поведінка заявника, яка явно не відповідає призначенню гарантованого Конвенцією права на звернення до суду, порушує встановлений порядок роботи суду або ускладнює належний перебіг розглядів справ. При цьому суд наголошує, що визнання заяви неприйнятною з мотивів зловживання правом на подання заяви є винятковим процедурним заходом (пункти 62, 65).

Зловживання правом - це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні особою своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

Стримування зловживання правом - це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству й особі.

ЄСПЛ визнає неприйнятними заяви, на підставі зловживання правом, якщо вони позбавлені серйозних підстав та є явно сутяжними, тобто повторюють зміст тих скарг, щодо яких судом раніше було прийнято рішення про їх неприйнятність. Зокрема, у справі «Філіс проти Греції» (рішення від 17.10.1996) Комісія встановила, що заявник уже неодноразово подавав скарги щодо аналогічних або пов`язаних одне з одним питань та відмітила, що такі дії є умисними, так як в багатьох випадках заявник був докладно проінформований особисто про дію Конвенції. Комісія стверджує, що вирішення низки необґрунтованих і сутяжних заяв обумовлюють непотрібну роботу, яка є несумісною з реальними функціями Суду та заважає їх здійсненню, а тому вказані вище дії заявника є зловживанням правом.

У відповідності до ч.3 ст. 40 ЦПК України якщо суд доходить до висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому ч.1 ст. 33 цього Кодексу.

З огляду на характер спірних правовідносин та підстави заявленого відводу, суд не убачає підстав для зупинення провадження для вирішення питання про відвід головуючого.

Суд додатково роз`яснює, що зловживання правом заявити відвід не допускається. Наслідки зловживань таким правом передбачені ст. 39, 144, 148 ЦПК України.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 33-40 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Визнати необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід головуючому судді у цивільній справі за заявою боржника ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «ІНГ Банк Україна», Акціонерне товариство «Кристалбанк», Бородянський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Цивільну справу за заявою боржника ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «ІНГ Банк Україна», Акціонерне товариство «Кристалбанк», Бородянський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - передати до відділу організаційного забезпечення розгляду цивільних та адміністративних справ Оболонського районного суду м. Києва для визначення складу суду та розгляду заяви про відвід головуючого судді Диби О.В.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 25.08.2026.

Суддя: Олексій ДИБА