Рішення № 138992473, 12.05.2026, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/9198/23

Провадження № 2/946/664/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Пащенко Т.П.

за участю секретаря судового засідання Топтигіної О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ізмаїл в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі ТОВ «Діджи Фінанс», позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» обґрунтовує тим, що 10.03.2021 року між акціонерним товариством «ОТП БАНК» (далі первісний кредитор, АТ «ОТП БАНК») та ОСОБА_1 (далі відповідач, Позичальник) укладено кредитний договір №2035866835 (далі Кредитний договір) на споживчі цілі в сумі 16129,00 грн., строком на 36 місяців (кінцева дата повернення кредиту 10.03.2024 року) процентна ставка фіксована у розмірі 40% річних. Позичальник сплачує платежі за кредитом щомісячно в число місяця визначене Графіком платежів по кредиту, який є невід`ємною частиною Кредитного договору. Відсотки за користування кредитом відповідно до умов Кредитного договору підлягають сплаті Позичальником щомісячно, починаючи з дня надання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за договором. Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит у строки, передбачені Кредитним договором. 21.10.2022 року між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «Діджи Фінанс», укладено договір факторингу № 21/10/22, предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у відповідних реєстрах. Згідно з Реєстром боржників № 1 до договору факторингу № 21/10/22 від 21.10.2022 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 23573,82 грн., з яких: 15250,60 грн. сума заборгованості за тілом кредиту; 8323,22 грн. сума заборгованості за відсотками. Відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язань і заборгованість за Кредитним дговором не погашає. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №2035866835 від 10.03.2021 року у розмірі 23573,82 грн., судовий збір у розмірі 2684,00 грн. та витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн.

02.09.2025 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надав пояснення у справі в яких зазначає, що визнає укладення між відповідачем та АТ «ОТП Банк» кредитного договору №2035866835, а також погоджується із наявністю заборгованості у розмірі 16129,00 грн. Водночас представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог у частині стягнення відсотків у розмірі 8323,22 грн., посилаючись на те, що після прострочення виконання грошового зобов`язання нарахування договірних процентів є неправомірним, а до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 625 ЦК України як спеціальної норми відповідальності. Крім того, вказує на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів переходу права вимоги до позивача, зокрема оригіналу договору факторингу № 21/10/22 від 21.10.2022 року та належним чином засвідчених додатків до нього. Також зазначає про відсутність окремого договору між відповідачкою та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».

Представник відповідача мотивує свою позицію правовими висновками Верховного Суду, зокрема:

? постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (14-318цс18), відповідно до якої право кредитора нараховувати проценти за користування кредитом та неустойку припиняється після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги за ст. 1050 ЦК України;

? постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, де зазначено, що після спливу строку кредитування застосуванню підлягає ст. 625 ЦК України як відповідальність за прострочення грошового зобов`язання;

? постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 щодо необхідності розмежування договірних процентів (плата за користування кредитом) та процентів як міри відповідальності;

? постановою Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 922/4076/20 та постанову від 25.10.2022 у справі № 904/3551/21 щодо застосування положень п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про звільнення від неустойки у період карантину COVID-19;

? постановою Верховного Суду у справі № 916/183/22 щодо наслідків дії карантинних обмежень для стягнення штрафних санкцій.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, відповідач стверджує, що право кредитора на нарахування договірних процентів припиняється після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове погашення, а також звертає увагу на обмеження щодо нарахування штрафних санкцій у період дії карантину COVID-19. З урахуванням викладеного, відповідач просить суд задовольнити позов частково, стягнувши заборгованість у розмірі 16129,00 грн., та відмовити у стягненні відсотків.

12.09.2025 року представник позивача подав додаткові пояснення, в яких заперечує щодо доводів представника відповідача, викладених у поданих поясненнях, та просив врахувати їх під час розгляду справи. Він зазначив, що у відзиві на позовну заяву відповідачем не оспорюється факт укладання між ОСОБА_1 та АТ «ОТП БАНК» кредитного договору № 2035866835 від 10.03.2021 року та факт отримання фінансових послуг від АТ «ОТП БАНК» у вигляді надання кредитних коштів за № 2035866835 від 10.03.2021 року у розмірі 16129,00 грн. Надалі право вимоги за вказаним договором було відступлено позивачу за договором факторингу № 21/10/2022 від 21.10.2022, у зв`язку з чим ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло статусу нового кредитора. Також представник позивача вказав, що доводи представника відповідача щодо відсутності договору факторингу та неможливості нарахування відсотків є безпідставними, оскільки проценти нараховані відповідно до умов кредитного договору, а правова позиція Верховного Суду щодо розмежування ст. 1048 та ст. 625 ЦК України не виключає стягнення договірних процентів за користування кредитом. Крім того, положення законодавства щодо карантину та воєнного стану стосуються виключно штрафних санкцій і не впливають на право кредитора стягувати основний борг та проценти за користування кредитом.

27.11.2023 року ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 43).

28.05.2024 року ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області витребувано докази у справі (а.с 60).

05.06.2024 року від представника позивача надійшла заява про виконання ухвали суду та документи згідно додатку. (а.с. 63-72).

Національний банк України своїм листом від 08.07.2024 року № 27-0007/51542, який надійшов на адресу суду 08.07.2024 року, повідомив, що станом на дату цього листа ТОВ «Діджи Фінанс» включене до Державного реєстру фінансових установ та має чинну ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання фінансових послуг: надання коштів та банківських металів у кредит, факторинг (а.с. 74-76, 77-79).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити, не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.

Згідно ч.2 ст.281 розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У відповідності до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 14 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права та виконувати обов`язки. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, однак змінює характер правовідносин сторін.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

В судовому засіданні встановлено, що 10.03.2021 року між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2035866835, відповідно до якого АТ «ОТП БАНК» надає позичальнику кредит у розмірі 16129,00 грн. до 10.03.2024 року. Проценти за користування кредитом 40% річних. Повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати ануїтетних платежів згідно з графіком платежів. ( п. 1.1-1.3. Кредитного договору) (а.с. 4-5).

ОСОБА_1 10.03.2026 року власноруч підписав, окрім кредитного договору, Анкету-заяву на отримання кредиту, Паспорт споживчого кредиту, орієнтовний графік платежів та розрахунок вартості кредиту (додаток №1 до Паспорту споживчого кредиту від 10.03.2026 року), а також графік платежів і розрахунок вартості кредиту (додаток № 1 до кредитного договору № 2035866835 від 10.03.2026 року), чим підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами кредитування та отримав копії зазначених документів (а.с. 6-8).

Згідно п. 1.4. Кредитного договору, кредит надається шляхом видачі суми кредиту у вигляді готівкових коштів через касу банку.

ОСОБА_1 підписав заяву № 16665728 від 10.03.2026 року на видачу готівки в сумі 16129,00 грн. (а.с. 10 зворотна сторона).

10.03.2026 року ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 16129,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 2587618243 від 10.03.2021 року та не оспорюється відповідачем (а.с. 11).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з розрахунком заборгованості, відповідач має непогашену заборгованість за кредитним договором № 2035866835 від 10.03.2026 року в розмірі 23573,82 грн., з яких 15250,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 8323,22 грн. заборгованість за відсотками (а.с. 23).

Пунктом 1.2. Кредитного договору, передбачено, що протягом строку його дії для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 40,00 % річних.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 16129,00 грн. підтверджується матеріалами справи та прямо визнається відповідачем та її представником у поясненнях, у зв`язку з чим відповідно до ст. 82 ЦПК України не потребує доказуванню.

Таким чином, укладення кредитного договору спричинило виникнення між сторонами цивільних правовідносин, за якими відповідач повинен повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за їх використання.

Оцінюючи доводи позивача, суд виходить із того, що відповідно до статті 1054 ЦК України на позичальника покладається обов`язок повернути кредит та сплатити проценти, передбачені договором, у зв`язку з чим нарахування процентів за користування кредитними коштами саме по собі є правомірним.

Дослідивши надані позивачем розрахунки та врахувавши умови кредитного договору, суд дійшов висновку про доведеність факту порушення відповідачем умов зазначеного договору щодо своєчасного повернення отриманих кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом у строки, визначені договором.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на вказану практику Верховного Суду вказану у поясненнях, оскільки наведені правові висновки сформульовані за інших фактичних обставин справ і не спростовують обов`язку відповідача належним чином виконувати прийняті на себе договірні зобов`язання.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, зокрема пункту 111 постанови у справі № 444/9519/12 від 28.03.2018, а також постанов від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, проценти як плата за користування позикою можуть нараховуватись виключно у межах погодженого сторонами строку користування.

Після спливу такого строку право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється, а правовідносини сторін переходять у сферу охоронних, де підлягають застосуванню положення частини другої статті 625 ЦК України.

Суд зазначає, що відсотки, заявлені позивачем до стягнення, є саме платою за користування кредитом, передбаченою умовами кредитного договору, а не штрафними санкціями чи неустойкою у розумінні ст. 549 ЦК України. Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором 2035866835 (а.с. 23) відсотки розраховані в межах строку дії договору. Тому доводи представника відповідача щодо застосування положень ст. 625 ЦК України як виключної підстави відповідальності за прострочення грошового зобов`язання не виключають права кредитора на стягнення передбачених договором відсотків за користування кредитом.

Крім того, посилання представника відповідача на правові висновки Верховного Суду щодо обмежень нарахування штрафних санкцій у період карантину COVID-19 та воєнного стану є безпідставними, оскільки предметом позову у даній справі є стягнення основної суми заборгованості та процентів за користування кредитом, а не штрафних санкцій чи пені.

Згідно ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Відповідно до ст.ст.1080, 1084 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги.

Згідно до ст. 514, ч.1 ст.516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1.7 Кредитного договору, підписанням кредитного договору позичальник надає банку згоду на відступлення права вимоги за цим договором третій особі.

21.10.2022 року між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «Діджи Фінанс», укладено договір факторингу № 21/10/22, предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у відповідних реєстрах.

Згідно з Реєстром боржників № 1 до договору факторингу № 21/10/22 від 21.10.2022 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 2035866835 від 10.03.2026 року в сумі 23573,82 грн., з яких: 15250,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 8323,22 грн. заборгованість за відсотками.

Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «Діджи Фінанс» є юридичною особою, яка на момент укладення договору факторингу № 21/10/22 від 21.10.2022 року мала статус фінансової установи відповідно до законодавства України, була внесена до Державного реєстру фінансових установ України та, відповідно, мала право на надання фінансових послуг.

За таких обставин під час укладення договору факторингу № 21/10/22 від 21.10.2022 року їх сторони відповідали вимогам закону, а набувач права вимоги мав необхідний правовий статус та правосуб`єктність для вчинення відповідних правочинів.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача щодо заперечення факту переходу права вимоги до позивача за договором факторингу. Зокрема, твердження про відсутність належних та допустимих доказів укладення договору факторингу № 21/10/2022 від 21.10.2022 року та передачі прав вимоги, оскільки вони не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та спростовуються наданими позивачем доказами.

Відповідач належним чином зобов`язання щодо повернення основних сум боргу та заборгованості за процентами не виконав ані перед первісним кредитором, ані перед позивачем, що набув право вимоги за кредитним договором № 2035866835 від 10.03.2026 року на підставі договору факторингу № 21/10/22 від 21.10.2022 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, враховуючи встановлений факт отримання відповідачем кредитних коштів, неналежне виконання ним умов кредитного договору, а також наявність у позивача права вимоги за спірним зобов`язанням, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» та наявність підстав для їх задоволення.

У зв`язку з цим, з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 2035866835 від 10.03.2026 року у загальному розмірі 23573,82 грн., з яких: 15250,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 8323,22 грн. заборгованість за відсотками.

Вирішуючи вимоги в частині стягнення витрат на надання професійної правничої допомоги, пов`язаної з розглядом справи, суд виходить з положень ст.133 ЦПК України, відповідно до яких, до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог тощо.

Відповідно до частини 3 статті 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п.95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Згідно із ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Міньковською Анастасією Володимирівною укладено договір про надання правової допомоги № 42649746 від 22.09.2023 року та додаткова угода до нього №002186022592 від 23.10.2023 року.

Згідно акту про підтвердження факту надання правничої (правової допомоги адвокатом 22.09.2023 року, вбачається, що адвокатом надано позивачу професійну правничу допомогу, зокрема за вивчення/збір документації та складання позовної зави до відповідача вартість зазначених послуг складає 7500,00 грн.

При цьому суд зазначає, що, виходячи з принципу пропорційності та розумності судових витрат, оцінюючи характер спірних правовідносин, складність справи, зміст і обсяг поданої позовної заяви, а також беручи до уваги значну кількість однотипних позовів, які ТОВ «Діджи Фінанс» подає до судів України, підготовка таких процесуальних документів не потребує значних часових і фінансових витрат, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та не повною мірою відповідає критеріям співмірності й розумності, а тому, враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, час, необхідний для їх виконання, ціну позову та значення справи для сторін, вважає обґрунтованим і співмірним стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки слід стягнути на користь позивача 2684,00 гривень судового збору, який був сплачений позивачем відповідно до платіжної інструкції № 5131 від 24.10.2023 року (а.с.1).

Враховуючи викладене, з огляду на те, що доказів проти наданого позивачем розрахунку та надання послуг, відповідачем не надано, суд вважає можливим позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 2035866835 від 10.03.2026 року у загальному розмірі 23573,82 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн. та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 141, 206, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 274-279, 280-289 ЦПК України, ст.ст.526, 530, 533, 611, 625, 651, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», адреса місцезнаходження юридичної особи: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, до ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ: 42649746, адреса: 07405, Київська область, м. Бровари, а/с 897, реквізити IBAN № НОМЕР_2 відкритий в АТ «СЕНС БАНК») заборгованість за кредитним договором № 2035866835 від 10.03.2026 року у загальному розмірі 23573,82 (двадцять три тисячі п`ятсот сімдесят три гривні вісімдесят дві копійки) гривень, з яких: 15250,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 8323,22 грн. заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ: 42649746, адреса: 07405, Київська область, м. Бровари, а/с 897, реквізити IBAN № НОМЕР_2 відкритий в АТ «СЕНС БАНК») витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 ( п`ять тисяч п`ятсот гривень нуль копійок) гривень та судовий збір у розмірі 2684,00 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні нуль копійок).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Т.П.Пащенко