Рішення № 138985825, 06.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2026Справа № 915/315/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Невечери С.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Українсько-німецького спільного підприємства "Алкор" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Капінуса Андрія Анатолійовича

до: 1. Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Просперіті Файненшл"

про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним в частині відступлення вимог до УНСП "Алкор"

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: Награбовський О.В.

від відповідача-2: не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Українсько-німецьке спільне підприємство "Алкор" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Капінуса Андрія Анатолійовича звернулося до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Просперіті Файненшл" (відповідач-2), відповідно до прохальної частини якого просить суд визнати недійсним у частині відступлення прав вимоги до УНСП "АЛКОР" договір про відступлення права вимоги №27/09/24-1 від 27.09.2024, укладений між АТ "ПУМБ" та ТОВ "ПРОСПЕРІТІ ФАЙНЕНШЛ".

В обґрунтування позовних вимог позивач, серед іншого, посилається на те, що оскаржуваний договір відступлення прав вимоги в частині відступлення прав вимоги до УНСП "Алкор" у сумі 50648835,43 грн передбачає передачу прав у розмірі, що перевищує фактичний обсяг зобов`язання, який існував у первісного кредитора на момент їх відступлення, у зв`язку з цим зазначена частина договору є такою, що не відповідає вимогам закону, та підлягає визнанню недійсною. Також вважає положення п.3.1. договору про відступлення прав вимоги, яким передбачено, що відповідач 1 не передає відповідачу 2 кредитні договори (документи, які підтверджують право) прямо суперечить вимогам ст.517 ЦК України та свідчить про те, що даний договір в частині відступлення прав вимоги до УНСП "Алкор" не був направлений на реальне настання наслідків та має ознаки фіктивності намірів, адже без отримання первинних документів, які підтверджують зобов`язання, новий кредитор не може довести дійсність зобов`язань в розмірі вказаному в договорах, як і не може вчинити будь-які дії з даними зобов`язаннями.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою від 30.03.2026 Господарський суд Миколаївської області позовну заяву Українсько-німецького спільного підприємства "Алкор" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Капінуса Андрія Анатолійовича до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Просперіті Файненшл" про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним в частині відступлення вимог до УНСП "Алкор" передав за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

17.04.2026 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали позовної заяви від Господарського суду Миколаївської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2026 для розгляду вказаної позовної заяви було визначено суддю Турчина С.О.

Ухвалою від 22.04.2026 Господарський суд міста Києва вказану позовну заяву залишив без руху.

24.04.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків від 23.04.2026.

Ухвалою від 30.04.2026 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №915/315/26, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 21.05.2026.

Ухвалою від 13.05.2026 Господарський суд міста Києва задовольнив заяву Українсько-німецького спільного підприємства "Алкор" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних.

18.05.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов відзив.

У підготовчому засіданні 21.05.2026 суд постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про відкладення підготовчого засідання на 04.06.2026.

26.05.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1 від 25.05.2026.

02.06.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив від 01.06.2026.

03.06.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення від 02.06.2026.

03.06.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів.

04.06.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення у справі.

У підготовчому засіданні 04.06.2026 суд постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 02.07.2026.

18.06.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення від 17.06.2026.

18.06.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі позивача та його представника від 17.06.2026.

02.07.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 02.07.2026 представники сторін не з`явились.

Ухвалою від 02.07.2026 Господарський суд міста Києва відклав підготовче засідання на 16.07.2026.

16.07.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення у справі.

Розглянувши у підготовчому засіданні 16.07.2026 клопотання відповідача-2 від 03.06.2026 про долучення доказів, суд, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, враховуючи предмет доказування у цій справі, постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про долучення до матеріалів справи доказів, поданих із клопотанням від 03.06.2026.

Також у підготовчому засіданні 16.07.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.08.2026.

31.07.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

06.08.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У судове засідання представник позивача та відповідача -2 не з`явились.

Представник відповідача-2 проти задоволення позову заперечив.

У порядку ст.240 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 06.08.2026 судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у провадженні Господарського суду Миколаївської перебуває справа про банкрутство Українсько-німецького спільного підприємства "Алкор".

В рамках справи про банкрутство УНСП "Алкор" встановлено, що станом на день визнання боржника банкрутом, загальний розмір заборгованості позивача перед відповідачем -1 складав 25 626 932,17 грн.

В той же час, в травні 2025 року до Господарського суду Миколаївської області з заявою від 22.05.2025 звернулось "Просперіті Файненшл", якою просило суд здійснити заміну кредитора на підставі договору відступлення прав вимоги №27/09/24-1 від 27.09.2024.

Позивач вважає договір відступлення прав вимоги №27/09/24-1 від 27.09.2024 в частині відступлення вимог позивача недійсним з таких підстав:

- положення Додатку 1 до договору відступлення прав вимоги, які суперечать пункту 1.3 договору;

- по договору відступлення права вимоги відповідач 1 відступив відповідачу 2 право вимоги до позивача в сумі 50 648 835,43 грн., що істотно (майже в два рази) перевищує дійсну заборгованість позивача перед відповідачем 1, що суперечить ст. 514 ЦК України;

- положення п.3.1. договору про відступлення прав вимоги, яким передбачено, що відповідач 1 не передає відповідачу 2 кредитні договори (документи, які підтверджують право) прямо суперечить вимогам ст. 517 ЦК України та свідчить про те, що даний договір в частині відступлення прав вимоги не був направлений на реальне настання наслідків та має ознаки фіктивності намірів;

- оскаржуваний договір відступлення прав вимоги є договором факторингу, а відповідач 2 здійснив діяльність з надання фінансових послуг без отримання обов`язкової ліцензії, що прямо суперечить вимогам закону.

Позивач зазначає, що оспорюваний договір відступлення прав вимоги безпосередньо порушує права та охоронювані законом інтереси позивача як боржника у справі про банкрутство №915/220/13-г, оскільки відбулося штучне збільшення розміру грошових вимог до позивача; оспорюваний договір впливає на структуру та склад кредиторів у справі про банкрутство, оскільки передбачає заміну конкурсного кредитора, який має визначальну кількість голосів у комітеті кредиторів; укладення договору створює передумови для зловживання правами кредитора, оскільки новий кредитор набуває можливості впливати на процедуру банкрутства без належного підтвердження обсягу своїх вимог, оспорюваний договір створює правову невизначеність щодо існування та обсягу зобов`язань позивача, що порушує його право на правову визначеність як складову принципу верховенства права.

У відповіді на відзив відповідача-1 позивач не погоджується з доводами відповідача-1 та зазначає, що єдиним легітимним обсягом прав вимоги, яким володів відповідач-1 на момент укладання оспорюваного правочину, була сума, встановлена судом у 2015 році за вирахуванням погашення у 2021 році (76 141,07 грн.), що становить 25 550 791,10 грн, "курсова різниця", на яку посилається відповідач-1, з 23.06.2015 року є юридично неіснуючим активом, а отже відповідач-1 не мав права обліковувати ці суми як борг позивача.

Дисконт у розмірі 99,98% повністю відповідає ознаці оплатності факторингу, оскільки новий кредитор отримує дохід у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги та ціною її придбання.

Перерахування грошових коштів новим кредитором на користь первісного кредитора за відступлені права є актом фінансування, що є обов`язковою ознакою договору факторингу.

Свідоме замовчування відповідачами факту відступлення при одночасній реалізації АТ «ПУМБ» прав кредитора доводить, що договір не був спрямований на реальний перехід прав у вересні 2024 року, а є штучною операцією.

У додаткових поясненнях позивач зазначив, що оскільки сторони при підписанні договору свідомо виключили можливість передачі підтверджуючих документів, цей правочин в оскаржуваній частині не спрямований на реальне настання правових наслідків, що згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України є самостійною підставою для визнання його недійсним в частині відступлення прав вимоги до позивача.

Позиція відповідача-1.

Відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, посилаючись на таке:

- різниця між сумою визнаних судом у справі про банкрутство вимог відповідача-1 та сумою заборгованості (екв. в гривні) за Кредитними договорами, яка відступається, зумовлена курсовою різницею долара США станом на дату з`явлення Банком кредиторських вимог до боржника до суду в 2013 році та станом на дату часткового відступлення права вимоги (оскільки кредит надавався позичальнику в доларах США та заборгованість за Кредитними договорами рахується в бухгалтерському обліку банку в доларах США);

- визнання кредиторських вимог за валютним боргом у справі про банкрутство в гривні не є підставою для зміни валюти зобов`язання за кредитними договорами;

- незгода позичальника із розміром заборгованості, зазначеному в оспорюваному договорі відступлення, сама по собі не свідчить про недійсність договору відступлення в момент його укладення та не може порушувати прав та інтересів позивача, оскільки питання щодо обсягу відступлених прав вимоги має розглядатися саме судом у справі про банкрутство;

- предметом спірного договору про відступлення є виключно відступлення права вимоги (цесія), а не фінансування під відступлення права вимоги (факторинг);

- у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що свідчать про наявність порушення прав та законних інтересів позивача зі сторони відповідача. При цьому, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові .

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач-1 зазначив, що різниця курсу гривні до долара США, що існувала на дату відступлення та на дату визнання судом вимог Банку, жодним чином не впливає на обсяг відступлених прав вимоги, оскільки такі права вимоги відступалися щодо заборгованості в доларах США.

Загальна сума заборгованості всіх позичальників за правами вимоги, які відступаються на користь нового кредитора, яка зазначена у п. 1.3. договору відступлення прав вимоги, дійсно відповідає сумі в графі «Всього» в кінці Додатку 1 до цього договору, оскільки не включає суму заборгованості, права вимоги щодо якої залишилися з банком.

Виконання або невиконання умов вже укладеного договору відступлення прав вимоги щодо передачі кредитних договорів не впливає на його дійсність в момент його укладення (в момент вчинення цього правочину).

Підпункт 3.1.1. договору відступлення було включено у зв`язку з тим, що АТ «ПУМБ» відступив права вимоги частково, тому банк не передавав новому кредитору оригінали Кредитних договорів, а лише їх копії, а також передав новому кредитору матеріали кредитних справ, що підтверджується Додатком 2 до цього договору.

Позиція відповідача-2.

Відповідач-2 правом на подання відзиву не скористався.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Ухвалою від 25.02.2013 Господарський суд Миколаївської області порушив провадження у справі № 915/220/13-г про банкрутство Українсько-німецького спільного підприємства "Алкор".

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 23.06.2015 Українсько-німецьке спільне підприємство "Алкор" визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру.

Ухвалою від 23.04.2015 Господарським судом Миколаївської області визнані грошові вимоги грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" до Українсько-німецького спільного підприємства "Алкор" у сумі 3 537 595,79 грн., з яких: 1 398 424,65 грн. - із задоволенням у четверту чергу вимог кредиторів, 2 139 171,14 грн. - із задоволенням у шосту чергу вимог кредиторів. Також, визнано вимоги Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" до Українсько-німецького спільного підприємства "Алкор" у сумі 13 522 629,97 грн., які забезпечені заставою майна боржника й визнано витрати Банку на оплату судового збору за подання до господарського суду заяви з грошовими вимогами до боржника в сумі 1 147,00 грн. із задоволенням у першу чергу вимог кредиторів.

Після визнання судом Українсько-німецького спільного підприємства "Алкор" банкрутом, до суду надійшла заява ПАТ "ПУМБ" про визнання кредиторських вимог, що виникли під час провадження у справі про банкрутство у сумі 395904,32 дол. США, що в еквіваленті національної валюти за офіц. курсом НБУ станом на 22.06.2015 становило 8565559,41 грн, зокрема:

- за кредитним договором №7.3-57 від 07.08.2007 по відсоткам за користування кредитом - у сумі 62475,46 доларів США;

- за кредитним договором №1348/071К/07 від 24.10.2007 по відсоткам за користування кредитом -у розмірі 333428,86 доларів США .

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.12.2015 визано грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" до Українсько-німецького спільного підприємства "Алкор" у сумі 395904,32 доларів США ( в еквіваленті національної валюти за офіційним курсом НБУ станом на 22.06.2015р. - 8 565 559, 41 грн.) та включено їх до четвертої черги реєстру вимог кредиторів; затверджено реєстр вимог кредиторів, в тому числі вимоги ПАТ "ПУМБ":

- 1147,00 грн (І черга);

- 9963984,06 грн (ІV черга);

- 2139171,14 грн (VІ черга);

- 13 522 629,97 грн (вимоги забезпечені заставою майна боржника). Всього - 25626932,17 грн.

03.12.2021 року ліквідатор УНСП "Алкор" направив 76 141,07 грн. на часткове погашення вимог АТ "ПУМБ", які забезпечені майном боржника.

В подальшому 27.09.2024 між Акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний Банк" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Просперіті Файненшл" (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги № 27/09/24-1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає права вимоги, що належить первісному кредитору, і стає новим кредитором за кредитними договорами, зазначеними у Додатку №1 до цього договору (надалі - кредитні договори), первісним кредитором за якими є Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" та/або Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" та/або Закрите акціонерне товариство "Донгорбанк", правонаступником всіх прав та зобов`язань якого є Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк".

Згідно з п. 1.2 договору до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язаннях, що виникли із кредитних договорів, які зазначені у Додатку №1 до цього договору, в обсязі і на умовах, вказаних у Додатку № 1.

Відповідно до п. 1.3 договору станом на день укладення цього договору загальна сума прав вимоги за кредитними договорами, що відступається первісним кредитором новому кредитору за цим договором, становить 519 958 411,10 грн, 61 530 956,54 дол.США та 3 475 628,83 евро, що станом на 27.09.2024 становить еквівалент 3 215 296 039,56 грн.

Згідно з п. 115 та п. 116 Додатку 1 до договору первісний кредитор відступив на користь нового кредитора у тому числі права вимоги до УНСП "Алкор" заборгованість за кредитним договором №7.3-57 від 07.08.2007 у розмірі 183621,69 дол. США та за кредитним договором №1348/071К/07 від 24.10.2007 в розмірі 1045466,13 дол. США.

У примітках Додатку № 1 до договору зазначено, що по клієнту УНСП "Алкор" вказана частина прав вимоги за кредитними договорами, яка відступається новому кредитору, при цьому за первісним кредитором залишається частина прав вимоги в розмірі, еквівалентному 2 000 000 грн. по кожному з кредитних договорів, що є заборгованістю за основною сумою кредиту.

Права вимоги за кредитними договорами переходять до нового кредитора з моменту та виключно за умови виконання новим кредитором обов`язків, встановлених пунктами 2.1., 2.2. цього договору (п. 1.4 договору).

У п. 2.1 договору сторонами погоджено, що первісний кредитор та новий кредитор домовились, що вартість прав вимоги, зазначених в п. 1.1. цього договору, встановлюється сторонами та становить 465 850,00 грн без ПДВ, яка повинна бути сплачена новим кредитором відповідно до п. 2.2. цього договору.

Згідно з п. 2.2 договору новий кредитор зобов`язаний в повному обсязі оплатити вартість прав вимоги, передбачену пунктом 2.1. цього договору, в день укладення сторонами договору шляхом безготівкового перерахування відповідної суми коштів на рахунок первісного кредитора.

Матеріалами справи, зокрема платіжною інструкцією № 43 від 27.09.2024 підтверджується виконання новим кредитором умов п. 2.2 договору.

Відповідно до п. 3.1.1 договору первісний кредитор зобов`язується в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку після виконання новим кредитором у повному обсязі обов`язків, встановлених пунктами 2.1., 2.2. цього договору, передати новому кредитору кредитні договори, вказані у Додатку 1 до цього договору та інші документи, які підтверджують права вимоги до боржників, крім кредитних договорів № 7.3.-57 від 07.08.2007 та № 1348/071К/07 від 24.10.2007, укладених з УН СП "АЛКОР".

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 6.1 договору).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваним договором порушуються права та охоронювані законом інтереси позивача як боржника у справі про банкрутство №915/220/13-г, оскільки відбулося штучне збільшення розміру грошових вимог до позивача; оспорюваний договір впливає на структуру та склад кредиторів у справі про банкрутство, оскільки передбачає заміну конкурсного кредитора, який має визначальну кількість голосів у комітеті кредиторів; укладення договору створює передумови для зловживання правами кредитора, оскільки новий кредитор набуває можливості впливати на процедуру банкрутства без належного підтвердження обсягу своїх вимог.

Підставами для визнання недійсним договору в частині позивач визначає те, що положення Додатку 1 до договору відступлення прав вимоги, які суперечать пункту 1.3 договору; по договору відступлення права вимоги відповідач 1 відступив відповідачу 2 право вимоги до позивача в сумі 50 648 835,43 грн., що істотно (майже в два рази) перевищує дійсну заборгованість позивача перед відповідачем 1, що суперечить ст. 514 ЦК України; положення п.3.1. договору про відступлення прав вимоги, яким передбачено, що відповідач 1 не передає відповідачу 2 кредитні договори (документи, які підтверджують право) прямо суперечить вимогам ст. 517 ЦК України та свідчить про те, що даний договір в частині відступлення прав вимоги не був направлений на реальне настання наслідків та має ознаки фіктивності намірів; оскаржуваний договір відступлення прав вимоги є договором факторингу, а відповідач 2 здійснив діяльність з надання фінансових послуг без отримання обов`язкової ліцензії, що прямо суперечить вимогам закону.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

За положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За умовами частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статей 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити: Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Щодо відступлення права вимоги у розмірі, що перевищує дійсний, як підстава недійсності правочину

Так, позивач зазначає, що розмір заборгованості УНСП "Алкор" перед відповідачем-1 в сумі 25 626 932,17 грн, встановлений ухвалою суду від 10.12.2015, в силу вимог закону не міг збільшитись, ані внаслідок курсової різниці, ані внаслідок інших факторів.

В той же час, всупереч ухвалі суду від 10.12.2015 у справі про банкрутство УНСП "Алкор", а також всупереч ст. 514 ЦК України, відповідачем-1 відступлено право вимоги до позивача в сумі 50 648 835,43 грн., що істотно (майже в два рази) перевищує дійсну заборгованість позивача.

Так, відповідно до приписів ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що особливістю відступлення права на підставі правочину (договору) є те, що такий правочин одночасно: 1) змінює суб`єктний склад зобов`язання на стороні кредитора; 2) як договір купівлі-продажу регулює відносини між його сторонами, при цьому обов`язком боржника (первісного кредитора) є передача новому кредитору прав в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України), документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (стаття 517 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі №910/19199/21 зазначила, що норми статті 514 ЦК України про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги. У цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма не встановлює наслідків відчуження недійсної вимоги (зокрема, і у вигляді недійсності договору).

Натомість такі наслідки встановлюються статтею 519 ЦК України - однак не у вигляді недійсності договору про відступлення права вимоги, а у вигляді відповідальності первісного кредитора перед новим (як у випадку невиконання обов`язку продавця перед покупцем).

У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.

Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 ЦК України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу IV "Правочини. Представництво" ЦК України. Законодавець не пов`язує питання дійсності / недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує.

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).

Отже, сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу.

Аналогічна позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 у справі № 910/12300/24.

Суд зазначає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі №910/19199/21, є зрозумілими, однозначними, усталеними та передбачуваними (прогнозованими).

При цьому, той факт, що вимоги кредитора у даному випадку встановлені ухвалою у справі про банкрутству не свідчить про те, що висновки щодо застосування ст. 514 ЦК України не можуть застосовані до спірних правовідносин.

Суд зазначає, що питання щодо дійсного розміру відступленого права вимоги підлягає дослідженню під час розгляду заяви про заміну кредитора і не впливає на дійсність спірного правочину щодо відступлення права вимоги в частині вимог до УНСП "Алкор".

Крім того, суд зазначає, що враховуючи, що зобов`язання у боржника перед первісним кредитором за кредитними договорами виникло в валюті США, то відображення сторонами оспорюваного правочину в договорі відступлення заборгованості у доларах США та її гривневого еквіваленту не суперечить законодавству.

Щодо невідповідності положень оспорюваного договору вимогам ст. 517 ЦК України

Відповідно до приписів ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Як вбачається з п. 3.1.1 оспорюваного правочину первісний кредитор зобов`язується в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку після виконання новим кредитором у повному обсязі обов`язків, встановлених пунктами 2.1., 2.2. цього договору, передати новому кредитору кредитні договори, вказані у Додатку 1 до цього договору та інші документи, які підтверджують права вимоги до боржників, крім кредитних договорів № 7.3.-57 від 07.08.2007 та № 1348/071К/07 від 24.10.2007, укладених з УН СП "АЛКОР".

Заперечуючи проти позову в цій частині відповідач-1 зазначив, що передав копії кредитних договорів, в той же час, не передав оригінали, оскільки за відповідачем-1 залишилось право вимоги по кожному з договорів на суму 2000000,00 грн, які забезпечені заставою майна.

Суд зазначає, що законодавство не передбачає, що невиконання обов`язку з передання документів має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги.

Ст. 517 ЦК України встановлює, що у випадку непередання документів, які засвідчують права, що передаються, боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові.

При цьому, жодна норма законодавства не встановлює, що правочин з відступлення права вимоги є недійним у випадку непередання документів, що засвідчують право вимоги.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)).

Суд зазначає, що матеріали справи підтверджують реальність оспорюваного правочину, зокрема відповідач-2 перерахував відповідачу-1 кошти за відступлене право вимоги, відповідач-2 в межах справи №915/220/13-г подав заяву про заміну кредитора.

Положення статей 512, 517 ЦК України не пов`язують момент переходу права вимоги з обов`язковою передачею первинних документів.

Передача таких документів має на меті перевірку існування у кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків. Тому обставина непередачі новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, створює певні ризики для нового кредитора, пов`язані із невиконанням боржником своїх зобов`язань на користь саме нового кредитора. Однак відсутність передачі новому кредитору таких документів не може свідчити про відсутність передачі права вимоги взагалі, як і не може свідчити про недійсність договору відступлення.

Верховний Суд вже звертав увагу на те, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні, а не документи, що засвідчують права, які передаються (постанова Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19).

У вказаній постанові від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що ні положення статті 512 ЦК України, ні положення статті 517 цього ж Кодексу не пов`язують факт виникнення у нового кредитора прав вимоги у зобов`язанні з передачею документів, які засвідчують право вимоги… Документи ж, які засвідчують саме право (вимогу), не є предметом договору цесії і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія, а тому їх непередання цесіонарію означає лише невиконання цедентом додаткового юридичного обов`язку, наявного у нього в силу закону.

Таким чином, суд зазначає, що у даному випадку погоджений сторонами оспорюваного правочину п. 3.1.1. договору сам по собі не свідчить про фіктивність правочину, а погодження сторонами такої умови договору не позбавляє первісного кредитора передати копії відповідних договорів та не призводить до недійсності правочину.

Щодо кваліфікації спірного правочину як договору факторингу.

Позивач стверджує, що оспорюваний договір про відступлення прав вимоги є договором факторингу, в той час, як відповідач-2 не мав необхідної ліцензії для надання фінансових послуг, а тому не мав права укладати такий договір.

Суд зазначає, що наразі існує стала практика Верховного Суду щодо питання розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106), договору факторингу як правочину притаманні такі ознаки: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).

Основною відмінністю договору факторингу від інших договорів є його оплатний характер, тобто те, що він має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів за відповідну плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Крім того, факторинг становить регулярно здійснювану операцію, за якою на фактора покладаються певні додаткові обов`язки та який діє і після того, як фактор виплатив клієнту кошти, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту, коли боржник виплатить факторові кошти за первісним договором.

Разом з тим, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

Таким чином, за змістом чинного законодавства договір факторингу є складним договором, який обов`язково поєднує у собі, по-перше, елементи договору позики або кредитного договору, по-друге - елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Договір, який не поєднує елементів договорів, зазначених вище, зокрема якщо відсутні елементи договору позики або кредитного договору (як у цій справі), не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

Отже, сторони договору відступлення права вимоги, зокрема, договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

Оскільки, сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу.

Враховуючи вказані висновки Верховного Суду щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу, зважаючи на те, що у цій справі сторони погодили реальну вартість права вимоги, з огляду на відсутність інших притаманних договору факторингу ознак, зокрема, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, суд дійшов висновку про те, що спірний правочин є договорами відступлення права вимоги, а не договором факторингу.

В той же час матеріалами справи підтверджується, що відповідач-2 на момент виникнення спірних правовідносин мав статус фінансової установи.

Щодо інших доводів позивача, зокрема про те, що положення Додатку 1 до договору відступлення прав вимоги, які суперечать пункту 1.3 договору, то суд зазначає, що вказане не свідчить про недійсність правочину та не призводить до визнання правочину недійсним.

Щодо посилань відповідача-1 на відсутність порушених прав позивача, то суд зазначає таке.

Позивач не є стороною оспорюваного ним договору відступлення права вимоги, укладеного між відповідачами. Однак за змістом статті 215 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа, тобто особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права (аналогічні висновки викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зазначив, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (подібний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (відповідний правовий висновок, зокрема, наведено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20).

Суд зазначає, що сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги від первісного до нового кредитора не є втручанням у майнову сферу боржника. Так, унаслідок відступлення права вимоги (цесії) первісний кредитор у зобов`язанні замінюється новим кредитором, але зміст зобов`язання не змінюється: новий кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку в тому ж обсязі, в якому мав право вимагати первісний кредитор до вчинення цесії, і на тих самих умовах (стаття 514 ЦК України).

При цьому укладення договору відступлення права вимоги до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, та відступлення права вимоги на виконання такого договору не заборонено чинним законодавством.

В той же часу цьому випадку суд зазначає, що оспорюваним УНСП "Алкор" договором в частині порушується його законний інтерес та право мати змогу виконати зобов`язання саме належному та законному кредитору, тобто кредитору, який набув право вимоги до позивача на законних підставах, щоб у подальшому таке виконання позивачем вважалось належним та забезпечувало правову визначеність.

Отже, подання позивачем позову про визнання недійсним договору в частині є належним та ефективним способом захисту.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки позивач не довів наявності підстав для визнання договору відступлення прав вимоги недійсним в частині відступлення вимог до УНСП "Алкор", суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що у п.58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом на не наводяться в цьому рішенні, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ВИСНОВКИ СУДУ

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, відмовляє у задоволенні позовних вимог Українсько-німецького спільного підприємства "Алкор" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Капінуса Андрія Анатолійовича до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Просперіті Файненшл" про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним в частині відступлення вимог до УНСП "Алкор".

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За приписами ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Українсько-німецького спільного підприємства "Алкор" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Капінуса Андрія Анатолійовича до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Просперіті Файненшл" про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним в частині відступлення вимог до УНСП "Алкор" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.08.2026.

Суддя С.О. Турчин