Ухвала суду № 138611000, 30.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

30.07.2026Справа № 910/8041/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс»

до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк»

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

30.06.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс» з вимогами до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про:

1) визнання протиправним та скасування рішення Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про припинення підтримання ділових відносин та банківського обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс»;

2) зобов`язання Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» поновити підтримання ділових відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Арітокс» та відновити банківське обслуговування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 06.07.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 відкрито провадження у справі №910/8041/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

21.07.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2026 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.09.2026.

23.07.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для його часткового задоволення, зважаючи на такі обставини.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції визначена положеннями статті 20 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: - справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1); -справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 10).

Підставою звернення до суду з цим позовом є питання правомірності розірвання з ініціативи банку договору на банківське обслуговування в односторонньому порядку - відмови від ділових відносин з позивачем у зв`язку зі встановленням неприйнятно високого ризику за результатами проведення відповідної перевірки. Тобто, спірні правовідносини у цій справі пов`язані зі здійсненням відповідачем функцій суб`єкта первинного фінансового моніторингу, до яких, зокрема, віднесені банки за приписами пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №361-ІХ).

Імперативним змістом частини шостої статті 7 Закону №361-IX врегульовано, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною. При цьому неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу (пункт 39 частини першої статті 1 Закону №361-IX).

Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону №361-IX, за змістом якої суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у т.ч. шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції в т.ч. у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (абзац 3 частини першої цієї статті Закону № 361-IX).

Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені також Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України № 65 від 19.05.2020 (далі - Положення №65), відповідно пунктами 34-37 якого передбачено: - банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку; - ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації; - банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень; - банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком України у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку України. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику. Банк за результатами здійснення оцінки ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) із клієнтом установлює рівень ризику, використовуючи скорингову ризик-модель, що враховує наявність притаманних клієнту, його діяльності (у т.ч. тієї, що очікується на етапі встановлення ділових відносин із клієнтом) критеріїв ризику. Шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов`язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику. Банк запроваджує власну скорингову ризик-модель і самостійно визначає вхідні дані та інформаційні джерела для проведення оцінки ризиків, алгоритм (модель) проведення оцінки ризиків та шкалу визначення рівнів ризиків (пункти 45, 46, 54-56 Положення № 65).

Пунктом 61 Положення №65 передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону № 361-ІХ, у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо: - клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, інших злочинів; - клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.

Згідно з пунктом 1 Додатку № 12 до Положення № 65 банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у т.ч. шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону №361-ІХ.

Відповідно до підпунктів 3, 5 пункту 8 Додатку № 12 до Положення №65 банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення порядок відмови у передбачених законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у т.ч. шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити: - складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини статті 15 Закону № 361-ІХ у кожному випадку; - порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону №361-ІХ (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).

Верховний Суд неодноразово наголошував (справи №910/18504/20, №910/10855/21, №922/1253/23, №757/57487/20-ц), що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

З наведеного вбачається, що приписи статті 15 Закону №361-ІХ уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику, тобто таке право залежить від настання певних визначених законом обставин щодо встановлення клієнту такої категорії ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Суд зазначає, що саме рішення банку у вигляді висновку чи іншого документа, погодженого спеціально уповноваженим органом у порядку, визначеному Законом, Положенням №65 та внутрішніми документами банку, є тим документом, що складений відповідальними працівниками банку для внутрішнього користування, який підтверджує існування правових підстав для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами проведення внутрішньої перевірки, доказом здійсненої банком оцінки та переоцінки ризику внаслідок проведення такої перевірки, в якому максимально чітко та всебічно викладаються обставини, факти, події, що дають підстави для відмови у підтриманні ділових відносин із клієнтом з посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини статті 15 Закону №361-ІХ.

Рішення банку є внутрішнім документом, який спрямований на встановлення наявності/відсутності підозр, про відмову від підтримання ділових відносин/встановлення неприйнятно високого ризику або про відхилення висновку, та який діє у межах цієї юридичної особи. Таке рішення не створює жодних обов`язків для третіх осіб (позивача), не є актом у розумінні приписів пункту 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (які мають обов`язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акта), тому не може порушувати будь-які права таких осіб внаслідок прийняття цього рішення.

Хоча внутрішнє рішення банку не є актом (рішенням) суб`єкта господарювання і не може бути скасоване судом як самостійний об`єкт спору, воно є доказом, який повинен досліджуватися судами сукупно з іншими доказами на підтвердження/спростування обставин правомірності вчинення банком одностороннього правочину про розірвання договору банківських послуг. В контексті дослідження, зокрема, й вказаного доказу суди мають оцінити, чи діяв банк законно, чи дотримався процедур і чи були підстави для подальших дій щодо розірвання договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2026 у справі №910/10855/24.

З огляду на зазначене, суд погоджується з доводами відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про припинення підтримання ділових відносин та банківського обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс» (на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення банку не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції, адже не направлене на поновлення (і не здатне поновити) прав позивача незалежно від юрисдикції суду.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що провадження в справі у вказаній частині позовних вимог підлягає закриттю оскільки спір у цій частині не підлягає судовому розгляду в суді жодної юрисдикції.

Що стосується іншої частини позовних вимог, суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі в частині їх розгляду, оскільки позовні вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії підлягають розгляду в порядку господарського судочинства (зважаючи на характери спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін).

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст. 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України

УХВАЛИВ:

1. Частково задовольнити клопотання Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про закриття провадження у справі.

2. Закрити провадження у справі №910/8041/26 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про припинення підтримання ділових відносин та банківського обслуговування Товариства з обмеженою відповідальністю «Арітокс».

3. В іншій частині клопотання відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її підписання.

Суддя О.М. Спичак