Рішення № 138611001, 30.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2026Справа № 910/7132/26

За позовом Корпорації "ТСМ ГРУП"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ"

про стягнення 41 580,10 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Ю.В. Завадська

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Корпорація "ТСМ ГРУП" (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (далі - відповідач, АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ") про стягнення 41 580,10 грн, з яких: 1 266,30 грн пені, 14 824,76 грн 3% річних та 25 489,04 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строків оплати за поставлене позивачем обладнання та виконані роботи відповідно до Договору №12/18 на виконання комплексу робіт від 12.10.2018, який був зареєстрований відповідачем за № 2-123-08-18-04881 від 21.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 позовну заяву Корпорації "ТСМ ГРУП" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7132/26, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/7132/26.

30.06.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що відповідачем у період з 19.02.2019 по 23.01.2020 повністю сплачено суму основного боргу у розмірі 17 140 794,30 грн, за Договором №12/18 від 12.10.2018.

Також відповідач вказує, що станом на сьогодні ринок електричної енергії України перебуває в кризовому стані, накопичена заборгованість поставила під загрозу стабільну безпечну роботу відповідача та виконання ним своїх зобов`язань перед державою, працівниками, кредиторами, державними банками та контрагентами.

Крім того, відповідач наголошує, що стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат у значних розмірах, може підірвати можливості виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань - підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів.

Відтак, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю, а у разі прийняття рішення про задоволення позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, зменшити їх розмір до 99%.

30.06.2026 до суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій відповідач зазначає, що позовна давність застосовується в 1 рік, зокрема до вимог про стягнення пені, а до вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - 3 роки. На думку відповідача, строк позовної давності про стягнення пені сплинув 02.08.2020, а про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - сплинув у період з 01.02.2022 по 02.08.2023.

30.06.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, відповідно до якого, відповідач просить суд зменшити витрати на оплату правничої допомоги до 1 000,00 грн.

03.07.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач повністю не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що відсутні правові підстави для зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Також позивач вказує, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності в нього важкого фінансового становища.

Щодо строків позовної давності, позивач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-19" строки визначені в ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України було продовжено на час дії карантину. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Крім того, позивач наголошує, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався і триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, позивач вважає, що ним не було допущено порушення позовної давності, визначеної ст. 256-258 ЦК України.

29.07.2026 до суду від позивача надійшла заява, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 252 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження судом досліджено заяви по суті справи та з процесуальних питань, подані позивачем та відповідачем і додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу свої заперечень та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1-3 ст.13 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

12.10.2018 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (далі - замовник) та Корпорацією "ТСМ ГРУП" (далі - генеральний підрядник) було укладено Договір № 12/18 на виконання комплексу робіт (далі - Договір), який був зареєстрований відповідачем за № 2-123-08-18-04881 від 21.11.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ", який визначає правові, економічні та організаційні засади утворення та функціонування Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ", утворення товариства здійснюється шляхом перетворення Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (код ЄДРПОУ: 24584661) за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим законом. Набуті державою в результаті утворення товариства акції не підлягають приватизації.

Частиною 4 статті 1 Закону України "Про акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" визначено, що Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" є правонаступником усіх прав та обов`язків Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" із дня державної реєстрації Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ". Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" припиняється одночасно із державною реєстрацією Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ".

Згідно з п. 1, 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" № 1420 від 29.12.2023 утворено Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ", 100% акцій якого належать державі, шляхом перетворення Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (код ЄДРПОУ: 24584661). Установлено, що: Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" із дня державної реєстрації; відокремлені підрозділи Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" із дня державної реєстрації товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 11.01.2024 внесено запис про створення юридичної особи в результаті перетворення - Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ", та в графі дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, зазначено: Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ".

Таким чином, з 11.01.2024 Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" припинено в результаті перетворення, а його правонаступником за всіма зобов`язаннями є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ".

Відповідно до п. 1.1 Договору, генеральний підрядник зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Улаштування майданчика розміщення платформ із завантаженими ВЯП контейнерами ТК-13. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Постачання обладнання, будівельно-монтажні роботи" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у Відомостях обсягів робіт (Додаток № 4) до вказаного Договору.

Згідно з п. 1.3 Договору, генеральний підрядник здає, в обумовлені терміни, виконані роботи замовнику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Замовник зобов`язується прийняти та сплатити виконані роботи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дослідивши умови укладеного Договору №12/18 від 12.10.2018 на виконання комплексу робіт, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою цей договір є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до п. 2.1 Договору, договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, визначена Протоколом угоди про договірну ціну (Додаток № 1), і складає: 17 147 478,30 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 2 857 913,05 грн, у тому числі:

2.1.1. постачання обладнання: 6 888 179,40 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 1 148 029,90 грн;

2.1.2 будівельно-монтажні роботи: 10 259 298,90 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 1 709 883,15 грн.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи на загальну суму 933 540,18 грн, що підтверджується Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт від 30.11.2018 та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3.

Відповідно до п. 4.1.1 Договору, оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів.

Відповідач за виконані позивачем роботи сплатив кошти у сумі 933 540,18 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № УКС/217 від 19.02.2019.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем поставлено обладнання на загальну суму 6 675 815,40 грн, що підтверджується Видатковою накладною № 159 від 26.11.2018 на суму 123 067,80 грн, Видатковою накладною № 168 від 06.12.2018 на суму 613 801,20 грн, Видатковою накладною № 169 від 06.12.2018 на суму 3 206 760,00 грн, Видатковою накладною № 178 від 12.12.2018 на суму 958 947,60 грн, Видатковою накладною № 3 від 06.02.2019 на суму 961 336,80 грн, Видатковою накладною № 19 від 04.04.2019 на суму 668 856,00 грн та Видатковою накладною № 43 від 28.05.2019 на суму 143 046,00 грн.

Відповідно до п. 4.1.2 Договору, оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 45 банківських днів з дати поставки. Датою поставки партії обладнання є дата накладної.

Відповідач за поставлене позивачем обладнання сплатив грошові кошти у сумі 6 675 815,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № УКС/219 від 19.02.2019 на суму 123 067,80 грн, платіжною інструкцією № УКС/218 від 19.02.2019 на суму 613 801,20 грн, платіжною інструкцією № УКС/220 від 19.02.2019 на суму 1 029 590,82 грн, платіжною інструкцією № УКС/231 від 26.02.2019 на суму 2 177 169,18 грн, платіжною інструкцією № УКС/230 від 26.02.2019 на суму 958 947,60 грн, платіжною інструкцією № УКС/258 від 15.04.2019 на суму 961 336,80 грн, платіжною інструкцією № УКС/636 від 31.10.2019 на суму 668 856,00 грн та платіжною інструкцією № УКС/78 від 23.01.2020 на суму 143 046,00 грн.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач зобов`язаний був сплатити грошові кошти за виконані позивачем роботи на підставі Акту №1 приймання виконаних будівельних робіт від 30.11.2018 у строк до 06.02.2019 (включно).

Відповідач зобов`язаний був сплатити грошові кошти за поставлене позивачем обладнання на підставі:

- видаткової накладної №159 від 26.11.2018 у строк до 31.01.2019 (включно);

- видаткової накладної № 168 від 06.12.2018 - до 12.02.2019 (включно);

- видаткової накладної №169 від 06.12.2018 - до 12.02.2019 (включно);

- видаткової накладної №178 від 12.12.2018 - до 18.02.2019 (включно);

- видаткової накладної № 3 від 06.02.2019 - до 11.04.2019 (включно);

- видаткової накладної № 19 від 04.04.2019 - до 11.06.2019 (включно);

- видаткової накладної № 43 від 28.05.2019 - до 01.08.2019 (включно).

Відтак, матеріалами справи підтверджуються, що відповідачем вартість виконаних робіт та поставленого обладнання сплачена з пропуском строку визначеного Договором №12/18 на виконання комплексу робіт від 12.10.2018.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань по даному Договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 10.9 Договору, у разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП НАЕК, замовник на вимогу генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач здійснив нарахування пені (0,1 % від суми боргу) за порушення строків оплати за поставлене позивачем обладнання на підставі Видаткової накладної № 43 від 28.05.2019 на суму 143 043,00 грн у період з 11.01.2020 по 22.01.2020.

Здійснивши перевірку за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" наведеного позивачем розрахунку пені, судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення суму пені у розмірі 1 266,30 грн, в той час як правильною є сума 1 716,55 грн.

Приписами статті 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 ГПК України.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України).

З огляду на зазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 266,30 грн підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Судом встановлено, що позивач здійснив нарахування 3% річних та інфляційні втрати за актом приймання виконаних будівельних робіт та за кожною окремою видатковою накладною.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 3% річних у розмірі 14 824,76 грн є арифметично правильною та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 25 489,04 грн є арифметично правильною та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат до 99% суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до положень статей 549, 551 ЦК України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі № 905/305/18.

Судом також враховано, що позивач нараховує 3% річних, саме в такому розмірі, як передбачено ст. 625 ЦК України. Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру інфляційних нарахувань та 3% річних.

Суд звертає увагу, що відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат.

З огляду на наведене суд відмовляє у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат до 99%.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.11.2018 у справі № 575/476/16-ц та міститься у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2018 у справі № 910/7394/17, від 14.08.2018 у справі № 9/057-09/6/13, від 18.07.2018 у справі № 910/24346/16, від 17.07.2018 у справі № 910/10056/17 та від 10.07.2018 у справі № 922/1898/17.

Судом встановлено, що відповідачем було здійснено оплату за виконані позивачем роботи та поставлене обладнання з пропуском строку, а отже, встановлено порушення прав позивача, на захист яких він звернувся з даним позовом до суду.

Отже, з огляду на встановлене порушення і наявність заяви відповідача про застосування позовної давності, судом здійснено дослідження наявності підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу у спірному випадку до вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідач обґрунтовуючи заяву про застосування строків позовної давності, зазначає, що позовна давність застосовується в 1 рік, зокрема до вимог про стягнення пені, а до вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - 3 роки.

На думку відповідача, строк позовної давності про стягнення пені сплинув 02.08.2020, а про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - сплинув у період з 01.02.2022 по 02.08.2023.

Відповідно до ст. 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою статті 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Суд звертає увагу на те, що приписами п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211"Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-19" на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 по 22.05.2020.

Дію карантину, встановленого цією постановою, було продовжено численними постановами.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Крім того, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан. Численними Указами Президента України воєнний стан продовжено, в тому числі, і по теперішній час.

Згідно п. 19 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено.

Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Щодо застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17.

Як встановлено, судом раніше, позивач здійснює нарахування пені за Видатковою накладною № 43 від 28.05.2019 на суму 143 043,00 грн у період з 11.01.2020 по 22.01.2020 (23.01.2020 відповідач сплатив заборгованість за вказаною видатковою накладною, що підтверджується платіжною інструкцією № УКС/78 від 23.01.2020).

Матеріалами справи підтверджується, що прострочка оплати за Видатковою накладною № 43 від 28.05.2019 почалася з 02.08.2019, відповідно річний строк позовної давності для нарахування пені мав закінчитися 02.08.2020. У цей час строк позовної давності вже був продовжений (з 12.03.2020 до 30.06.2023), у подальшому строк позовної давності був зупинений (з 24.02.2022), а з 04.09.2025 зупинення строків позовної давності було скасовано. Позивач звернувся з позовом до суду 12.06.2026.

Отже, станом на час звернення із позовом до суду річний строк позовної давності не сплинув.

Щодо застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Аналіз змісту ст. 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як зазначала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову (п. 81 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24).

Як встановлено, судом раніше, позивач здійснює нарахування 3% річних та інфляційних втрат окремо за кожною видатковою накладною та за актом приймання виконаних будівельних робіт починаючи з дати прострочення по дату здійснення оплати відповідачем.

Враховуючи продовження строків позовної давності, їх зупинення та скасування, а також дату звернення позивача з позовом до суду, суд дійшов висновку, що трирічний строк позовної давності до вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не сплинув.

З огляду на наведене, судом встановлено відсутність підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, позовні вимоги Корпорації "ТСМ ГРУП" про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" 41 580,10 грн, з яких: 1 266,30 грн пені, 14 824,76 грн 3% річних та 25 489,04 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

3 огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 2 662,40 грн покладається на відповідача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано копії:

- Договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021;

- Специфікації №173 від 11.06.2026;

- платіжної інструкції № 2084 від 11.06.2026;

- ордеру серії АЕ № 1445300 від 17.11.2025.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Суд звертає увагу, що за змістом ст. 126, 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно з ч.4 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до положень ч. 5 ст 126 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 07.08.2018 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1283/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited» проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Суд, дослідивши матеріали справи, щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, вважає, що заявлена відповідачем сума є необґрунтованою.

Аналогічна правова позиція щодо застосування критерію необґрунтованості та неспівмірності заявленої до стягнення суми витрат із реальністю таких витрат, з посиланням зокрема, на незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду у господарському суді та на тривалість судових засідань міститься у Додатковій ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2020 у справі 915/1654/19.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зменшити заявлену до відшкодування суму за надання правничої допомоги позивачу до 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України , суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (Україна, 01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" (Україна, 03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72; ідентифікаційний код: 37034171) 1 266,30 грн (одну тисячу двісті шістдесят шість гривень 30 коп.) пені, 14 824,76 грн (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять чотири гривні 76 коп.) 3 % річних, 25 489,04 грн (двадцять п`ять тисяч чотириста вісімдесят дев`ять гривень 04 коп.) інфляційних втрат, 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) судового збору та 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 30.07.2026.

Суддя Оксана ГУМЕГА