Постанова № 13836495, 15.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2011 № 33/297-34/345

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Євсікова О.О.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Експрес-Банк"

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.11.2010

у справі № 33/297-34/345 ( .....)

за позовом Державне авіаційне підприємство "Львівські авіалінії"

до Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Експрес-Банк"

третя особа позивача Державна авіаційна адміністрація

третя особа відповідача

про визнання недійсним іпотечного договору

ВСТАНОВИВ:

У травні 2009 року Державне авіапідприємство “Львівські авіалінії” (далі позивач, ДП “Львівські авіалінії”) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного банку “Експрес-банк” (правопопередник Публічного акціонерного товариства “Акціонерний банк “Експрес-банк”; далі відповідач, Банк) про визнання недійсним іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1 14.07.2004 р., зареєстрованого в реєстрі за № 1172, укладеного 14.07.2004 р. між ДП “Львівські авіалінії” та Банком (далі Іпотечний договір) на підставі статей 203, 215, 257, 575 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2009 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державну авіаційну адміністрацію.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.09.2009 р. у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2010 р. рішення місцевого господарського суду скасовано, позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду від 17.05.2010 р. рішення Господарського суду м. Києва від 08.09.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2010 р. у справі № 33/297 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Вказана постанова суду касаційної інстанції мотивована неповним зясуванням судами попередніх інстанцій усіх обставин справи, які необхідно встановити для правильного вирішення спору по суті, зокрема:

- судами не витребовувались реєстраційні посвідчення на заставлене майно або іншим чином досліджувались приналежність цього майна до майна позивача та його знаходження в державній власності;

- не встановлено органу, погодження якого є необхідним для укладення спірного договору.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2010 р. у справі № 33/297-34/345 позов задоволено: визнано недійсним іпотечний договір від 14 липня 2004 року, укладений між Державним авіапідприємством “Львівські авіалінії” та Акціонерним банком “Експрес-Банк”, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстрований в реєстрі за № 1172; стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Акціонерний банк “Експрес-банк” (м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 25, ідентифікаційний код 20053145) на користь Державного авіапідприємства “Львівські авіалінії” (м. Львів, аеропорт ЦА, ідентифікаційний код 01130644) державне мито в сумі 85 (вісімдесят пять) грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 (сто вісімнадцять) грн.

Також вказаним рішенням здійснено заміну Акціонерного банку “Експрес-банк” на його правонаступника Публічне акціонерне товариство “Акціонерний банк “Експрес-банк”.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт стверджує, що місцевим судом:

- безпідставно визнано поважними причини пропуску позивачем строків позовної давності;

- не було враховано того, що Державна авіаційна адміністрація Мінтрансзв'язку України та Міністерство транспорту та зв'язку України знали про укладений Іпотечний договір, не заперечували його існування, не піддавали сумніву його законність та чинність, не висували жодних претензій на адресу Банку щодо правомірності або неправомірності укладання Іпотечного договору, а в подальшому зазначений Іпотечний договір було схвалено як Державною авіаційною адміністрацією, так і Міністерством транспорту та зв'язку України, яке здійснює державне управління в галузі транспорту (на підтвердження вказаних обставин Банком надані копії листів від Державної авіаційної адміністрації та Міністерства транспорту та зв'язку України, які надходили на адресу Банку протягом 2007-2008 років).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерний банк „Експрес-Банк” і порушено апеляційне провадження у справі № 33/297-34/345.

Представник скаржника у судовому засіданні 15.02.2011 р. підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні 15.02.2011 р. заперечували проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в її задоволенні.

Представники прокуратури своїми процесуальними правами не скористалися, у судове засідання 15.02.2011 р. не зявилися, будь-яких заяв або клопотань від них до суду не надходило, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомленні належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 14.07.2004 р. між ДП “Львівські авіалінії” (позивач) та Акціонерним банком “Експрес-банк” в особі керуючого Львівською філією Акціонерного банку “Експрес-банк” Джуса Р.М. було укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстровано в реєстрі за № 1172.

Згідно з пунктом 1.1 Іпотечного договору іпотекою за цим договором забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя, що випливають із кредитного договору №КДВ-97/2004 від 20.05.2004 р., укладеного між іпотекодержателем (відповідачем) та іпотекодавцем (позивачем), надалі кредитний договір, відповідно до якого іпотекодержатель, при виконанні іпотекодавцем певних його умов, надає іпотекодавцю кредит у сумі 1000000,00 USD (один мільйон доларів США 00 центів) зі сплатою відсоткової ставки в розмірі 12,0 відсотків річних, на визначених кредитним договором умовах, а також сплати штрафу та пені у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором та дійсним договором з урахуванням змін та доповнень, якщо такі будуть прийняті, зі строком остаточного погашення 19 травня 2005 року.

Відповідно до пункту 1.3 Іпотечного договору предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобовязань іпотекодавця перед іпотекодержателем, є:

- літак пасажирський ЯК-42, серійний № 4520422202039, 1982 року виготовлення, державний і реєстраційних знак UR-42317 (реєстраційне посвідчення, видане Державною авіаційною адміністрацією України 06.07.1999);

- літак пасажирський ЯК-42Д, серійний № 4520422116588, 1991 року виготовлення, державний і реєстраційних знак UR-42403 (реєстраційне посвідчення, видане Державною авіаційною адміністрацією України 18.04.2000).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України умовами дійсності правочину є наступні фактори: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи з зазначеної норми, в Узагальненнях Верховного Суду України від 24.11.2008 р. “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” зазначено, що недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

З матеріалів справи вбачається, що сторони при укладенні іпотечного договору допустили дефекти (незаконність) змісту правочину та дефекти його суб'єктного складу.

Так, виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК України, зміст правочину має відповідати: ЦК України; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України “Про іпотеку” передбачено, що предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об'єктом права державної чи комунальної власності і закріплене за відповідним державним чи комунальним підприємством, установою, організацією на праві господарського відання. Передача в іпотеку цього майна здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідне державне чи комунальне підприємство, установа або організація.

Місцевим судом вірно встановлено, що відповідно до пункту 1.3 Іпотечного договору «зазначені в цьому договорі літаки знаходяться на балансі державного авіапідприємства “Львівські авіалінії” (лист від 12.07.2004 р.), а Державний департамент авіаційного транспорту України (Укравіатранс), який передав ці літаки Львівському авіапідприємству у повне господарське відання, дозволив передавати їх в заставу для одержання кредитів (довідка № 1.15-1324 від 25.07.1995 року)».

Оцінюючи зазначену довідку Державного департаменту авіаційного транспорту України (Укравіатрансу) № 1.15-1324 від 25.07.1995 р. як доказ у справі, колегія суддів відзначає таке.

Дійсно, цією Довідкою за підписом голови Укравіатранс підтвердив, що він передав ці літаки Львівському авіапідприємству у повне господарське відання і дозволив передавати їх в заставу для одержання кредитів.

Разом з тим ця довідка видана 1995 році (за 9 років до укладення спірного договору) і адресована зовсім іншій фінансовій установі, ніж відповідач, - «Промінвестбанку».

Водночас, переглядаючи спір по суті, колегія суддів бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Враховуючи дату укладення оспорюваного іпотечного договору, судом має бути застосовано законодавство, що діяло станом на 14.07.2004 р.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” від 15.12.1992 № 8-92 (втратив чинність у звязку з прийняттям Закону України від 21 вересня 2006 року № 185-V), здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України, покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади.

Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення про Міністерство транспорту України, затвердженого Указом Президента України від 11 травня 2000 року № 678/2000 (втратив чинність згідно з Указом Президента України від 27 серпня 2004 року № 1009/2004), Мінтранс України відповідно до покладених на нього завданьздійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства.

Відповідно до п. 4 Положення про Державний департамент авіаційного транспорту, затвердженого Постановою КМ України від 29 березня 2000 року № 573 "Про утворення Державного департаменту авіаційного транспорту", Департамент виконує функції з управління майном підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Мінтрансу, у визначених ним межах.

Доказів того, що станом на час укладення спірного договору Державний департамент авіаційного транспорту (Укравіатранс) міг у межах визначених Міністерством повноважень надавати згоду на передачу державного майна в іпотеку позивачем не надано.

Статутом Державного авіапідприємства “Львівські Авіалінії”, затвердженим Наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 2003 року № 119, передбачено, що Державне авіапідприємство “Львівські авіалінії” засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству транспорту України, яке є органом управління майном.

Як встановлено п. п. 4.1, 4.2 Статуту майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи прав повного господарського відання, Авіапідприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд за погодженням з Органом управління майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

З огляду на викладене, до моменту передачі Державного авіапідприємства “Львівські авіалінії” до сфери управління Державіаслужби відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про передачу підприємств, установ та організацій до сфери управління Державіаслужби” від 24 грудня 2004 року № 967-р, функцію управління зазначеним підприємством здійснювало Міністерство транспорту України.

Таким чином, станом на дату укладання іпотечного договору органом управління майном, що було передано у повне господарське відання ДП “Львівські авіалінії”, було Міністерство транспорту України.

Отже, довідка Державного департаменту авіаційного транспорту України (Укравіатрансу) № 1.15-1324 від 25.07.1995 р. не може вважатися згодою органу управління державним майном на передачу літаків позивача в оренду.

Також, відповідно до частини 2 статті 14 Закону України “Про іпотеку” забороняється передача в іпотеку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Відповідно до Закону України від 07 липня 1999 року № 847-ХІУ “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” Авіаційне державне підприємство “Львівські авіалінії” (код ЄДРПОУ 1130644)віднесено до обєктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Місцевим судом вірно встановлено, що оспорюваний Іпотечний договір було укладено без врахування вищезазначених вимог, які діяли на час укладання та виконання Іпотечного договору, що є свідченням факту порушення вимог законодавства України, а саме статті 14 Закону України “Про іпотеку”, Закону України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” і є підставою для визнання іпотечного договору недійсним.

Встановлені судом факти також свідчать, що ДП “Львівські авіалінії” не є власником державного майна, як вказано в пункті 1.3 Іпотечного договору.

Реєстраційні посвідчення повітряного судна № РП 1338/1 від 18.04.2000 р. та № РП 1341/1 від 06.07.1999 р. не можуть використовуватись для підтвердження статусу власника ДП “Львівські авіалінії” щодо предмета іпотеки з огляду на те, що відповідно до пунктів 6, 7 зазначених реєстраційних посвідчень, а також відповідно до правил реєстрації цивільних повітряних суден в Україні (які були чинним на час видачі цих свідоцтв), вони не є свідченням права власності на повітряне судно. Так само не можуть свідчити про наявність прав власника на повітряні судна документи, зазначені у пункті 1.3 статті 1 Іпотечного договору, на підставі яких позивач підтвердив, що він є власником предмета іпотеки, який відповідно до чинного законодавства України має право його відчужувати (абз. 1 пункту 1.4. Іпотечного договору).

Також, відповідно до пункту 7 Роз'яснень Пленуму Вищого арбітражного суду України від 02.04.94 № 02-5/225 баланс не визначає підстав знаходження майна у володінні (власності) підприємства, а одним з основних критеріїв визначення законного володільця державного майна є передача його підприємству у володіння (повне господарське відання) безпосередньо уповноваженим органом (органом управління майном). Щодо державного майна органами управління виступають міністерства, інші органи державної виконавчої влади, комунального - місцеві ради, місцеві державні адміністрації, їх органи.

Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Як вже зазначалось судом, пунктом 4.2 Статуту ДП “Львівські Авіалінії”, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 2003 року № 119, передбачено, що майно ДП “Львівські авіалінії” є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Враховуючи допущені порушення вимог законодавства України при укладені Іпотечного договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що оспорюваний Іпотечний договір підлягає визнанню недійсним.

Посилання апелянта на наступне схвалення Іпотечного договору колегія суддів відхиляє, оскільки із доданих до матеріалів справи копій вище вказаних листів від Державної авіаційної адміністрації та Міністерства транспорту та зв'язку України, на які посилається Банк, обґрунтовуючи дану позицію, не вбачається факту схвалення оспорюваного Іпотечного договору. З даних листів вбачається лише факт наявності заборгованості у позивача перед Банком за Кредитним договором і обізнаність у 2008 році Міністерства транспорту та зв'язку України про те, що однин із літаків, що є предметом іпотеки за Іпотечним договором, перебуває у заставі. При цьому у цих листах не йдеться посилання на Іпотечний договір, тим більше про його схвалення.

Відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Оскільки Іпотечний договір був укладений 14.07.2004 р., з огляду на зазначені положення строк позовної давності, в межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу закінчився 14.07.2007 р.

Як вбачається з вхідної дати, позовна заява надійшла до суду 16.04.2009 р., тобто після закінчення трирічного строку.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5 статті 267 ЦК України).

Згідно постанови про арешт коштів боржника від 14 січня 2009 року, на виконанні у підрозділі примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області перебувають виконавчі документи про стягнення з ДП “Львівські авіалінії” коштів на загальну суму 17.302.308,22 грн.

Згідно з постановами від 05.04.2007 р., 18.04.2007 р., 04.05.2007 р., 22.06.2007 р., 02.10.2007 р., 14.02.2008 р., 14.11.2008 р. про арешт коштів боржника на кошти ДП “Львівські авіалінії”, починаючи з квітня 2007 року, накладалися арешти.

З огляду на встановлені факти, суд бере до уваги те, що в межах строку позовної давності ДП “Львівські авіалінії” не мало змоги зняти кошти з рахунку і оплатити державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, без чого неможливе подання позову.

Враховуючи допущені порушення щодо розпорядження державним майном та наявні поважні причини пропуску позовної давності, місцевий суд обгрунтовано визнав за необхідне позов ДП “Львівські авіалінії” задовольнити в повному обсязі.

Як вбачається з витягу із Статуту Публічного акціонерного товариства “Акціонерний банк “Експрес-банк”, зареєстрованого в новій редакції 01.06.2010 р. державним реєстратором Соломянської районної у місті Києві державної адміністрації, номер запису 10731050017002921, Публічне акціонерне товариство “Акціонерний банк “Експрес-банк” є єдиним правонаступником Акціонерного банку “Експрес-банк”, створеного у формі відкритого акціонерного товариства. Рішення про приведення діяльності Банку у відповідність до вимог чинного законодавства України, зокрема Закону України “Про акціонерні товариства” та зміну найменування з відкритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство прийняте загальними зборами акціонерів Банку 21 квітня 2010 року (пункт 1.2).

Відповідно до статті 25 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Враховуючи зазначене, місцевий суд цілком правомірно здійснив заміну Акціонерного банку “Експрес-банк” на його правонаступника Публічне акціонерне товариство “Акціонерний банк “Експрес-банк”.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи та не спростовують висновків суду.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2010 р. у справі № 33/297-34/345 прийнято з повним та всебічним зясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерний банк „Експрес-Банк” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2010 р. у справі № 33/297-34/345 без змін.

2. Матеріали справи № 33/297-34/345 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя

Судді