Рішення № 138159576, 13.07.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/1176/26

2/950/823/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

з участю секретаря - Гладкової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави,

ВСТАНОВИВ:

28 квітня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Логвіненко Євгенію Валентинівну, звернулася до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», у якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 57915, вчинений 11 червня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, про стягнення з неї на користь АТ «Перший український міжнародний банк» заборгованості в розмірі 29809,33 грн, стягнути з відповідача 32720,33 грн як кошти, набуті без достатньої правової підстави, а також понесені нею судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у серпні 2021 року із заробітної плати позивачки розпочалися відрахування. За місцем роботи вона дізналася, що приватним виконавцем виконавчого округу Сумської області Закорком Вадимом Вікторовичем відкрито виконавче провадження № 66159020 з примусового виконання виконавчого напису № 57915 від 11 червня 2021 року.

Позивачка зазначала, що підставою для вчинення виконавчого напису була заява про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 1001603332002 від 1 червня 2020 року, яка нотаріально не посвідчувалася. На час вчинення виконавчого напису нормативна підстава для позасудового стягнення заборгованості за кредитними договорами, які не були нотаріально посвідчені, була відсутня.

На переконання позивачки, нотаріусу не були подані первинні документи, які підтверджували б видачу кредиту, рух коштів за рахунком, здійснені нею платежі та розмір заборгованості. Письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання вона не отримувала, у зв`язку з чим не мала можливості повідомити банк або нотаріуса про незгоду з нарахованою заборгованістю.

Позивачка також зазначала, що за виконавчим написом з неї належало стягнути 29809,33 грн, натомість із заробітної плати було фактично утримано 32720,33 грн. Незважаючи на проведені відрахування, після передачі виконавчого провадження приватному виконавцю Нордіо В.В. у межах виконавчого провадження продовжувала обліковуватися заборгованість та вживалися нові заходи примусового виконання. Посилаючись на статтю 1212 ЦК України, позивачка вважала, що після визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вся сума, утримана з її заробітної плати, підлягає поверненню банком як безпідставно набуте майно.

У позовній заяві позивачка та її представник просили розглянути справу за їхньої відсутності.

15 червня 2026 року представник позивачки подала заяву про долучення доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, до якої додала договір про надання правничої допомоги, додаток до договору, акт виконаних робіт, ордер адвоката та квитанції про оплату правничої допомоги.

Відзиву на позовну заяву, письмових заперечень проти позову або доказів на спростування викладених у ньому обставин АТ «Перший український міжнародний банк» до суду не подало.

Неподання відповідачем відзиву не є визнанням позову та не звільняє позивачку від передбаченого статтями 12, 81 ЦПК України обов`язку довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Суд не вправі формулювати замість відповідача доводи, яких сторона не заявляла, а тому вирішує спір у межах заявлених позовних вимог на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Приватний нотаріус Грисюк О.В. пояснень щодо обставин вчинення виконавчого напису, а також документів, поданих їй стягувачем для його вчинення, до суду не надала.

Приватний виконавець Нордіо В.В. письмових пояснень по суті спору не подав. Водночас у матеріалах справи міститься його відповідь від 2 квітня 2026 року на адвокатський запит представника позивачки, яка досліджена судом як письмовий доказ.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За змістом статей 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частинами першою, п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З дослідженої судом заяви № 1001603332002 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб встановлено, що 1 червня 2020 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до умов банківського обслуговування в АТ «Перший український міжнародний банк».

У заяві зазначені сума кредиту, строк кредитування, процентна ставка, комісії та орієнтовний графік платежів. Документ містить підписи позивачки та представника банку, однак не містить посвідчувального напису нотаріуса, реєстрового номера нотаріальної дії або інших реквізитів, які підтверджували б його нотаріальне посвідчення.

Судом встановлено, що правочин, на підставі якого банк звернувся за вчиненням виконавчого напису, був укладений у простій письмовій формі та нотаріально не посвідчувався.

Наявність заяви про приєднання підтверджує виникнення між позивачкою та банком договірних правовідносин. Водночас цей документ сам по собі не підтверджує, що станом на 11 червня 2021 року заборгованість існувала саме в розмірі, зазначеному у виконавчому написі, та мала безспірний характер.

Суд звертає увагу, що в цій справі не вирішується питання дійсності кредитного договору, наявності або остаточного розміру кредитної заборгованості позивачки перед банком. Предметом судового розгляду є дотримання передбачених законом умов та порядку вчинення виконавчого напису, а також наявність підстав для стягнення з відповідача коштів за правилами статті 1212 ЦК України.

11 червня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 57915.

Зі змісту виконавчого напису встановлено, що нотаріус запропонувала стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором № 1001603332002 від 1 червня 2020 року за період із 5 жовтня 2020 року до 26 квітня 2021 року.

У виконавчому написі визначено до стягнення прострочену заборгованість за сумою кредиту в розмірі 2 803,01 грн, прострочену заборгованість за комісією в розмірі 3899,21 грн, прострочену заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом у розмірі 0,78 грн, строкову заборгованість за сумою кредиту в розмірі 22160,75 грн, строкову заборгованість за комісією в розмірі 445,44 грн, строкову заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом у розмірі 0,14 грн та плату за вчинення виконавчого напису в розмірі 500 грн. Загальна сума, визначена до стягнення, становить 29 809,33 грн.

Виконавчий напис не містить відомостей про конкретні первинні бухгалтерські документи, на підставі яких нотаріусом були перевірені факт надання кредиту, рух коштів за рахунком, здійснені позивачкою платежі та утворення кожної складової заборгованості.

Відсутність зазначених відомостей безпосередньо в тексті виконавчого напису не була б самостійною та достатньою підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню, якби відповідач надав суду матеріали нотаріальної справи та докази подання нотаріусу всіх передбачених законодавством документів.

Однак АТ «Перший український міжнародний банк» не надало суду виписки з рахунку позивачки, детального розрахунку заборгованості з відображенням дат і сум нарахувань та платежів, первинних документів про видачу кредитних коштів, документів щодо здійснених позивачкою платежів або доказів направлення їй вимоги про погашення заборгованості.

Матеріали справи також не містять документів, які б підтверджували визнання позивачкою заборгованості саме в розмірі, визначеному у виконавчому написі.

Суд приходить до висновку, що наявні у справі докази не дають можливості перевірити порядок визначення банком прострочених і строкових платежів, правильність нарахування комісій та процентів, а також установити, що визначена банком сума була безспірною.

21 липня 2021 року представник АТ «Перший український міжнародний банк» звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорка В.В. із заявою про примусове виконання виконавчого напису № 57915. У заяві банк просив відкрити виконавче провадження, звернути стягнення на доходи та майно боржниці, а кошти, належні стягувачу після їх розподілу, перераховувати на рахунок банку.

Ця заява підтверджує, що саме АТ «Перший український міжнародний банк» ініціювало примусове виконання спірного виконавчого напису та мало статус стягувача. Водночас зазначення банком реквізитів для можливого подальшого перерахування коштів не підтверджує фактичного надходження коштів на рахунок відповідача.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорка В.В. від 21 липня 2021 року відкрито виконавче провадження № 66159020 з примусового виконання виконавчого напису № 57915 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк» 29809,33 грн.

Того ж дня приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди приватного виконавця в розмірі 2980,93 грн, що становить десять відсотків суми, яка підлягала стягненню за виконавчим документом.

Окремою постановою від 21 липня 2021 року визначено мінімальні витрати виконавчого провадження в розмірі 400 грн.

Таким чином, загальна сума, яка обліковувалася до стягнення в межах виконавчого провадження, становила 33190,26 грн та складалася із 29 809,33 грн заборгованості за виконавчим написом, 2980,93 грн основної винагороди приватного виконавця та 400 грн мінімальних витрат виконавчого провадження.

Наведена обставина має істотне значення для вирішення позовної вимоги про стягнення з банку 32720,33 грн, оскільки не вся сума, яка утримувалася з доходів позивачки у виконавчому провадженні, за своїм призначенням належала банку. Частина коштів підлягала зарахуванню як основна винагорода та витрати приватного виконавця.

22 липня 2021 року приватним виконавцем Закорком В.В. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_1 . Постановою визначено здійснювати відрахування в розмірі двадцяти відсотків доходу боржниці до виплати загальної суми 33190,26 грн.

Отримувачем коштів у цій постанові зазначено приватного виконавця Закорка Вадима Вікторовича. Кошти підлягали перерахуванню на його рахунок IBAN НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк».

Отже, роботодавець позивачки на виконання постанови приватного виконавця повинен був перераховувати кошти не безпосередньо АТ «Перший український міжнародний банк», а на рахунок приватного виконавця, з якого після розподілу коштів мали здійснюватися подальші перерахування відповідним отримувачам.

Згідно з довідкою Комунального закладу Сумської обласної ради «Лебединський навчально-реабілітаційний центр» із заробітної плати ОСОБА_1 на виконання постанови приватного виконавця було утримано загалом 32720,33 грн. У довідці зазначено, що кошти перераховувалися на рахунок приватного виконавця Закорка Вадима Вікторовича в АТ КБ «ПриватБанк».

Листом роботодавця № 90 від 14 квітня 2026 року також підтверджено, що загальна сума відрахувань із заробітної плати позивачки становила 32 720,33 грн, а перерахування здійснювалися на рахунок приватного виконавця Закорка В.В. за реквізитами, зазначеними у постанові про звернення стягнення на доходи.

Судом враховано, що в окремих документах початковий період здійснення відрахувань зазначений по-різному. Водночас ця розбіжність не впливає на висновки суду, оскільки документи містять однакову загальну суму утримань, визначають одного й того самого отримувача коштів, а факт конкретних перерахувань додатково підтверджений платіжними дорученнями.

Досліджені судом платіжні доручення за 2021-2025 роки містять відомості про платника, рахунок роботодавця, отримувача, банківський рахунок отримувача, суми та призначення платежів із посиланням на виконавчий напис № 57915 і виконавче провадження № 66159020.

У кожному з платіжних документів отримувачем зазначено приватного виконавця Закорка В.В. Жодне платіжне доручення не містить реквізитів АТ «Перший український міжнародний банк» як безпосереднього отримувача утриманих із заробітної плати позивачки коштів.

Суд визнає довідки роботодавця та платіжні документи належними, допустимими і достовірними доказами фактичного утримання з доходу ОСОБА_1 32 720,33 грн та перерахування цих коштів на рахунок приватного виконавця.

Водночас зазначені документи підтверджують лише вибуття коштів із майнової сфери позивачки та їх зарахування на рахунок приватного виконавця. Вони не підтверджують подальше перерахування будь-якої частини утриманих коштів на рахунок АТ «Перший український міжнародний банк».

З матеріалів справи встановлено, що діяльність приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Закорка В.В. була зупинена, а надалі припинена.

Рішенням Ради приватних виконавців України № 77 від 17 січня 2025 року приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анну Сергіївну призначено тимчасовим приватним виконавцем для вжиття заходів, пов`язаних із припиненням діяльності приватного виконавця Закорка В.В.

18 березня 2025 року ОСОБА_2 винесла постанову про передачу виконавчого провадження № 66159020 приватному виконавцю виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо В.В. Передача виконавчого провадження була здійснена за заявою стягувача, яким є АТ «Перший український міжнародний банк».

Того ж дня приватний виконавець Нордіо В.В. прийняв виконавче провадження до виконання.

Постанова про прийняття виконавчого провадження підтверджує перехід до ОСОБА_3 повноважень щодо подальшого примусового виконання виконавчого напису, однак не містить відомостей про передачу йому коштів, раніше утриманих із заробітної плати ОСОБА_1 .

У подальшому приватним виконавцем Нордіо В.В. було винесено постанову про арешт коштів позивачки. Водночас із матеріалів виконавчого провадження вбачається, що раніше утримані з її заробітної плати кошти не були враховані як належне виконання виконавчого документа.

У відповіді № 216306 від 2 квітня 2026 року приватний виконавець Нордіо В.В. повідомив, що ОСОБА_4 не передав тимчасовому приватному виконавцю доступу до депозитних рахунків, на які зараховувалися стягнуті з боржників кошти, кошти виконавчого провадження та основна винагорода приватного виконавця.

Також у відповіді зазначено, що в переданих матеріалах виконавчого провадження № 66159020 відсутня інформація про зарахування коштів, утриманих із ОСОБА_1 , у рахунок погашення заборгованості за виконавчим документом, основної винагороди або витрат виконавчого провадження.

Приватний виконавець Нордіо В.В. повідомив, що утримані із заробітної плати ОСОБА_1 кошти не були перераховані АТ «Перший український міжнародний банк», тимчасовому приватному виконавцю Макаренко А.С. або приватному виконавцю Нордіо В.В., а місцезнаходження цих коштів на час надання відповіді невідоме.

Суд оцінює зазначену відповідь у сукупності з постановами приватних виконавців, довідками роботодавця та платіжними дорученнями.

Відомості, повідомлені ОСОБА_3 , узгоджуються з іншими доказами у справі, відповідно до яких кошти перераховувалися на рахунок ОСОБА_4 , однак у матеріалах переданого виконавчого провадження вони не відображені як сплачені стягувачу або зараховані в рахунок погашення боргу.

Доказів протилежного, зокрема виписок із банківського рахунку відповідача, платіжних інструкцій приватного виконавця про переказ коштів на користь банку або внутрішніх банківських документів про зарахування отриманих коштів у рахунок заборгованості позивачки, матеріали справи не містять.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, та інші способи, встановлені договором або законом.

Статтею 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, виконавчий напис нотаріуса є позасудовим способом захисту права кредитора, який може застосовуватися лише за наявності передбачених законом умов та з дотриманням установленої процедури.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Таким чином, безспірність заборгованості є обов`язковою умовою вчинення виконавчого напису. Нотаріус не вирішує спір про право та не встановлює заборгованість уперше, а лише підтверджує право стягувача на позасудове стягнення за наявності документів, визначених законодавством.

Підпунктами 3.1, 3.2 та 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, передбачено, що безспірність заборгованості підтверджується документами, визначеними Переліком документів, за якими стягнення заборгованості здійснюється в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Станом на 11 червня 2021 року, тобто на дату вчинення спірного виконавчого напису, чинна редакція Переліку № 1172 передбачала можливість вчинення виконавчого напису за нотаріально посвідченими договорами, які передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 Перелік № 1172 був доповнений розділом щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають із кредитних відносин, у тому числі за кредитними договорами, які не були нотаріально посвідчені.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 зазначені положення постанови Кабінету Міністрів України № 662 визнано незаконними та нечинними.

Отже, після 22 лютого 2017 року кредитний договір, не посвідчений нотаріально, не входив до переліку документів, за якими могло здійснюватися стягнення заборгованості в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17, провадження № 12-5гс21, сформульовано висновок про те, що виконавчий напис, вчинений після 22 лютого 2017 року на підставі кредитного договору, який не був посвідчений нотаріально, не підлягає виконанню. Порушення нотаріусом установленого порядку вчинення виконавчого напису, зокрема вчинення його на документі, який не входив до чинного Переліку № 1172, є самостійною і достатньою підставою для визнання такого напису таким, що не підлягає виконанню.

Наведений висновок Великої Палати Верховного Суду є релевантним до правовідносин у цій справі, оскільки спірний виконавчий напис вчинено 11 червня 2021 року, тобто після 22 лютого 2017 року, на підставі кредитного договору у формі заяви про приєднання, яка нотаріально не посвідчувалася. Доказів існування іншого нотаріально посвідченого договору, який міг бути підставою для вчинення виконавчого напису, відповідач не подав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, провадження № 14-84цс19, зазначено, що під час вирішення спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів за Переліком № 1172. Суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі та встановити, чи дійсно на момент вчинення виконавчого напису існувала безспірна заборгованість перед стягувачем і чи була вона саме в тому розмірі, який зазначений у виконавчому написі.

Застосовуючи цей правовий висновок до встановлених обставин справи, суд враховує, що матеріали справи не містять первинних бухгалтерських документів про надання кредиту, повної виписки за рахунком позивачки, розрахунку заборгованості з послідовним відображенням усіх нарахувань і платежів, доказів направлення позивачці вимоги із зазначенням конкретного розміру боргу або доказів визнання позивачкою визначеної банком заборгованості.

Суд приходить до висновку, що АТ «Перший український міжнародний банк» не довело ні дотримання встановлених Переліком № 1172 умов для вчинення виконавчого напису, ні матеріальної безспірності заборгованості позивачки.

Довід позивачки про те, що приватний нотаріус не мав правових підстав для вчинення виконавчого напису на непосвідченому нотаріально кредитному договорі, є обґрунтованим та підтверджується дослідженими судом доказами.

Довід позивачки про відсутність належних документів, які б підтверджували безспірність заборгованості, також є обґрунтованим, оскільки відповідач не надав суду матеріалів нотаріальної справи, виписки з рахунку, первинних бухгалтерських документів та детального розрахунку, який дозволяв би перевірити кожну складову заборгованості.

Посилання позивачки на ненаправлення їй письмової вимоги оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами. Відсутність доказів повідомлення боржниці про конкретну суму простроченої заборгованості підтверджує, що позивачка не мала можливості висловити заперечення щодо розміру та підстав її нарахування до вчинення виконавчого напису, що також виключає висновок про безспірність заявленої банком заборгованості.

Водночас суд не вважає самостійною підставою для задоволення позову посилання позивачки на подальше анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю Грисюк О.В. та припинення її нотаріальної діяльності.

Спірний виконавчий напис було вчинено 11 червня 2021 року, тоді як анулювання свідоцтва та припинення діяльності нотаріуса відбулося пізніше. Подальше припинення повноважень нотаріуса не має зворотної дії та саме по собі не свідчить про відсутність у нотаріуса повноважень на дату вчинення виконавчого напису.

Зазначене не впливає на остаточний висновок суду, оскільки виконавчий напис не підлягає виконанню через вчинення його на підставі кредитного договору, який не був нотаріально посвідчений, та через недоведеність безспірності заборгованості.

Визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не припиняє кредитного зобов`язання та не позбавляє банк права звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості, якщо банк вважає, що така заборгованість існує.

Суд у цій справі усуває можливість подальшого примусового виконання документа, вчиненого з порушенням установленого законом порядку, але не встановлює остаточного стану розрахунків сторін за кредитним договором.

Враховуючи викладене, позовна вимога про визнання виконавчого напису № 57915 від 11 червня 2021 року таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з АТ «Перший український міжнародний банк» 32720,33 грн як коштів, набутих без достатньої правової підстави, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зі змісту цієї норми вбачається, що для виникнення зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна необхідно встановити, що майно вибуло з майнової сфери потерпілої особи, конкретний відповідач набув або зберіг це майно, набуття відбулося за рахунок потерпілої особи, а правова підстава для набуття майна була відсутня або згодом відпала.

Вина набувача для застосування статті 1212 ЦК України правового значення не має. Водночас факт набуття або збереження майна саме особою, до якої пред`явлено позов, є обов`язковою умовою для покладення на неї обов`язку повернути це майно.

У практиці Верховного Суду сформований правовий висновок, відповідно до якого визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення за статтею 1212 ЦК України коштів, які фактично були отримані стягувачем на виконання цього напису.

Разом із тим зазначений висновок застосовується за умови доведеності факту надходження коштів до майнової сфери відповідача.

Судом беззаперечно встановлено, що з доходу ОСОБА_1 було утримано 32720,33 грн. Отже, факт вибуття коштів із майнової сфери позивачки є доведеним.

Проте всі досліджені платіжні доручення підтверджують перерахування коштів на рахунок приватного виконавця Закорка В.В., а не на рахунок АТ «Перший український міжнародний банк».

Відповідь приватного виконавця Нордіо В.В. також містить відомості про те, що утримані з доходу позивачки кошти не були перераховані банку.

У матеріалах виконавчого провадження зазначені кошти не враховані як сплата заборгованості, а їх місцезнаходження після надходження на рахунок приватного виконавця не встановлено.

Та обставина, що банк мав статус стягувача у виконавчому провадженні та в заяві про відкриття виконавчого провадження зазначив реквізити свого рахунку, не підтверджує фактичного набуття ним коштів.

Статус стягувача та право на одержання коштів після їх належного розподілу приватним виконавцем не є тотожними фактичному надходженню коштів у власність банку.

Відповідно до постанови про звернення стягнення на доходи первинним отримувачем усіх відрахованих сум був приватний виконавець Закорко В.В. Подальший розподіл коштів між банком, приватним виконавцем та відшкодуванням витрат виконавчого провадження мав підтверджуватися окремими платіжними операціями. Таких документів матеріали справи не містять.

Крім того, заявлена позивачкою сума 32720,33 грн не могла в повному обсязі призначатися банку, оскільки загальна сума стягнення у виконавчому провадженні включала 2 980,93 грн основної винагороди приватного виконавця та 400 грн мінімальних витрат виконавчого провадження.

Отже, навіть у разі належного розподілу утриманих коштів АТ «Перший український міжнародний банк» не могло бути набувачем усієї суми, заявленої позивачкою до стягнення.

Суд відхиляє довід позивачки про те, що статус банку як стягувача є достатнім для покладення на нього обов`язку повернути всі кошти, утримані у виконавчому провадженні.

За змістом статті 1212 ЦК України обов`язок повернути майно покладається на особу, яка фактично набула або зберегла відповідне майно, а не на особу, в інтересах якої це майно мало бути одержано в майбутньому.

Неподання банком відповіді на адвокатський запит також не є доказом фактичного отримання коштів. Ненадання відповіді на запит не може замінити доказ здійснення банківської операції та не є визнанням відповідної обставини в порядку статті 82 ЦПК України.

Суд не може покласти на відповідача обов`язок повернути кошти, щодо яких не доведено, що вони надійшли до його майнової сфери або були ним збережені.

Водночас відмова в задоволенні позовної вимоги до АТ «Перший український міжнародний банк» не означає наявності законної підстави для утримання спірних коштів іншою особою.

Позивачка не позбавлена права після встановлення руху коштів за депозитним рахунком приватного виконавця пред`явити вимогу до особи, яка фактично набула або зберегла відповідні кошти, або скористатися іншим передбаченим законом способом захисту свого майнового права.

Суд, діючи в межах заявлених вимог, не вправі з власної ініціативи замінити відповідача або покласти обов`язок із повернення коштів на третю особу, до якої позовних вимог не заявлено.

Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення з АТ «Перший український міжнародний банк» 32720,33 грн задоволенню не підлягає у зв`язку з недоведеністю факту набуття або збереження цих коштів відповідачем.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд ураховує положення статей 133, 137 та 141 ЦПК України.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За частинами першою та другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи ці витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн за позовну вимогу немайнового характеру про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Зазначена позовна вимога задоволена повністю, у зв`язку з чим сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 1 331,20 грн підлягає стягненню з відповідача на її користь.

За позовну вимогу про стягнення коштів позивачка судовий збір не сплачувала. Оскільки в задоволенні цієї вимоги судом відмовлено, підстави для стягнення судового збору з відповідача до державного бюджету за зазначену вимогу відсутні.

24 березня 2026 року між ОСОБА_1 та адвокатом Логвіненко Є.В. укладено договір про надання правничої допомоги № 24/03/26.

Предметом договору визначено надання правничої допомоги, пов`язаної з отриманням інформації щодо виконавчого провадження, ознайомленням із його матеріалами, підготовкою позовної заяви та представництвом інтересів клієнта в суді.

Відповідно до додатка № 1 до договору вартість правничої допомоги визначена в розмірі 1000 грн за складання адвокатського запиту приватному виконавцю Нордіо В.В., 1000 грн за складання адвокатського запиту АТ «Перший український міжнародний банк» та 3000 грн за ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження і підготовку позовної заяви. Загальна вартість правничої допомоги становила 5000 грн.

Актом виконаних робіт № 1 від 10 червня 2026 року сторони підтвердили виконання зазначених послуг, їх прийняття клієнтом та відсутність претензій до обсягу і якості наданої правничої допомоги.

Квитанціями підтверджено оплату позивачкою послуг адвоката двома платежами по 2500 грн, загалом у розмірі 5000 грн.

Повноваження адвоката на представництво інтересів позивачки підтверджені ордером.

Суд приходить до висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу фактично понесені позивачкою, пов`язані з розглядом цієї справи, підтверджені належними доказами та відповідають обсягу виконаної адвокатом роботи.

Відповідач клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не подавав та доказів їх неспівмірності суду не надав.

Разом із тим позивачкою заявлено дві самостійні позовні вимоги: немайнову вимогу про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та майнову вимогу про стягнення 32720,33 грн.

Позов задовольняється в частині однієї із двох самостійних вимог, тоді як у задоволенні другої вимоги суд відмовляє.

У договорі та додатку до нього вартість підготовки позову і ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження не розподілена окремо між позовними вимогами, а надані послуги стосувалися спору в цілому.

За таких обставин, ураховуючи часткове задоволення позову, принцип пропорційності та характер заявлених вимог, суд вважає обґрунтованим покласти на відповідача п`ятдесят відсотків понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу, що становить 2500 грн.

Інша частина витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн покладається на позивачку у зв`язку з відмовою в задоволенні майнової позовної вимоги.

Загальний розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, становить 3831,20 грн, із яких 1331,20 грн складає судовий збір та 2500 грн складають витрати на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 18, 1212 ЦК України, статтями 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, главою 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, статтями 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 57915, вчинений 11 червня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованості в розмірі 29809 грн 33 коп.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» коштів, набутих без достатньої правової підстави, у розмірі 32720 грн 33 коп. відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331 грн 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн, а всього судові витрати в загальному розмірі 3831 грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справа розглядалася без повідомлення чи виклику учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», місцезнаходження: вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 14282829.

Третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович, місцезнаходження: просп. Слобожанський, буд. 10, офіс 4, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49098.

Третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Суддя Роман БАКЛАНОВ