Рішення № 137940261, 23.06.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/440/23

Номер провадження2/205/508/26

Справа № 205/440/23

Провадження № 2/205/508/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Федотової В.М.,

при секретарі Волошенко Д.С.,

за участю представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом адвоката Кирсанової А.В., відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісною позовною заявою Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсиббанк», ОСОБА_2 про захист прав споживача та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року представник позивача звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20.04.2007 року між Акціонерним товариством інноваційний банк «Укрсиббанк» (після перейменування АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11145087000 (далі кредитний договір). Відповідно до умов вказаного кредитного договору банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті у розмірі 47 300 швейцарських франків, шляхом зарахування коштів на поточний рахунок, а відповідач зобов`язалась 20 числа кожного місяця повертати кредит та сплачувати відсотки, шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 420 швейцарських франків, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 19.04.2028 року. В забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника по вказаному вище кредитному договору, між АТ «Укрсиббанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 11145087000/2 від 20.04.2007 року.

За заявою відповідача ОСОБА_1 від 19.07.2021 року банком була обчислена заборгованість у швейцарських франках на момент проведення реструктуризації та проведена реструктуризація заборгованості за вказаним кредитним договором. За результатами здійснення обчислень банком прийнято рішення про реструктуризацію заборгованості, надано новий графік платежів та листами від 17.09.2021 року повідомлено позичальника та поручителя про наступні зміни: змінено валюту кредитування на гривню; сукупна сума заборгованості, яка вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації (заборгованість зі сплати кредиту за період до дня, що передує дню проведення реструктуризації) складає 298 623,43 грн.; строк кредитування до 18.07.2031 року; відсоткова ставка 9,23% річних, строк сплати з 1 по 19 число кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти за користування кредитом; днем проведення реструктуризації вважається день отримання банком заяви про проведення реструктуризації (19.07.2021 року). Всупереч умов кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам протягом тривалого часу, чим суттєво порушує взяті на себе зобов`язання. Станом на 26.12.2022 року заборгованість за кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 року становить 327 577,28 грн., з яких: 297 387,86 грн. заборгованість за кредитним договором, у тому числі прострочена з 20.09.2021 року у розмірі 41 077,43 грн., заборгованість за процентами за період з 17.09.2021 року по 30.11.2021 року 30 189,42 грн.

Враховуючи викладене, представник позивача звертається до суду та просить стягнути солідарно із відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк» зазначену суму заборгованості, а також витрати з оплати судового збору.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2023 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі за позовом АТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та призначено судове засідання.

25.04.2023 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву у якому вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог банку у повному обсязі. Також, надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ «Укрсиббанк», ОСОБА_2 про захист прав споживача та зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якого відповідач просила:

- встановити розмір сукупної суми заборгованості, що вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації, за результатами деталізованого розрахунку, проведеного відповідно до положень Закону України № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13.04.2021 року у розмірі 147 479,00 грн.;

- зобов`язати АТ «Укрсиббанк» укласти додаткову угоду до договору про надання кредиту № 11145087000, в якій зафіксувати зміну зобов`язань за цим договором шляхом проведення реструктуризації у відповідності до положень закону;

- зобов`язати АТ «Укрсиббанк» укласти додаткову угоду до договору про надання кредиту,

- зобов`язати АТ «Укрсиббанк» зробити перерахунок заборгованості за реструктуризованим зобов`язанням у сумі 147 479,00 грн., з урахуванням фактично сплачених сум у розмірі 6 900 грн. від 29.10.2021 року та 2 300 грн. від 01.12.2021 року.

Відзив на позовну заяву та зустрічний позов обґрунтовані тим, що після отримання від банку повідомлення від 17.09.2021 року про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації, відповідачем ОСОБА_1 27.09.2021 року на адресу банку було направлено заяву про незгоду з результатами обчислень сукупної суми заборгованості, що вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації. Відповідач вважає, що вказана сума обчислена не у відповідності до вимог чинного законодавства, в результаті чого зобов`язання банку є значно більшим, ніж цього вимагає закон. 19.10.2021 року відповідач ОСОБА_1 отримала відповідь від банку на її заяву, однак банком безпідставно не було надано деталізацію реструктуризації та її важливі параметри. 29.10.2021 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до позивача із пропозицією щодо досудового врегулювання спору, до якої вона долучила власний попередній помісячний розрахунок. 30.11.2021 року на адресу відповідача ОСОБА_1 надійшла відмова банку на пропозицію відповідача. Відповідач ОСОБА_1 не погоджується з обчисленою банком сукупною сумою заборгованості, яка вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації, у розмірі 298 623,43 грн. та вважає, що така сума заборгованості становить 147 479,00 грн. Звертає увагу суду, що деталізований розрахунок суми заборгованості, що вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації, проведений відповідачем відповідно до положень Закону України № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», повністю базується на даних банку щодо заборгованості за тілом та відсотками. Всі обрахунки відтворені відповідачем за допомогою програми Exсel та є коректними. на думку відповідача ОСОБА_1 , надані банком розрахунки проведені на суму заборгованості, що не відповідає вимогам Закону України «Про реструктуризацію», а тому вони не можуть бути прийняті судом як доказ наявності заборгованості.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.07.2023 року визнано явку представника позивача АТ «Укрсиббанк» у судове засідання обов`язковою.

14.08.2023 року до суду від представника позивача адвоката Гладиш Я.М. надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, а також письмові пояснення, у яких вона просила відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви відповідача ОСОБА_1 , позовні вимоги за первісним позовом підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування заперечень на зустрічну позовну заяву зазначила, що наданий ОСОБА_1 деталізований розрахунок заборгованості є суперечливим та незрозумілим, а тому є неналежним доказом, який не може бути прийнятий судом до уваги. Зазначила, що у тексті зустрічної позовної заяви та наданого розрахунку відсутні будь-які відомості про особу, яка його склала, про те, чи володіє така особа необхідними знаннями для здійснення відповідних обчислень, з використанням яких даних здійснено розрахунок та які методи та формули використані під час обчислень. Також незрозуміло, яку саме формулу використовує ОСОБА_1 для розрахунку сум процентів за користування кредитними коштами. При цьому, перерахунок заборгованості за основним боргом у валюті договору ОСОБА_1 не оскаржується. В свою чергу, позивачем надано належні та допустимі докази наявності заборгованості за кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 року, зокрема, довідку-розрахунок заборгованості та виписку по рахунку позичальника, де зазначені всі операції за вказаним кредитним договором. Окрім того, відповідач здійснювала погашення кредиту, що є підтвердженням отримання нею коштів згідно умов договору.

16.10.2023 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву у якому вона зазначила, що у тексті зустрічного позову чітко зазначено, хто провів розрахунок, з використанням яких даних, а також методів його було проведено. На думку відповідача, для проведення таких розрахунків потрібно мати знання зі шкільного курсу математики та вміння користуватися програмою Excel. Відповідачем використано ту ж формулу, що і використовує банк у своєму розрахунку, а тому такий розрахунок відповідача є належним.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.11.2023 року вирішено відмовити у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «Укрсиббанк», ОСОБА_2 про захист прав споживача та зобов`язання вчинити певні дії та повернути зустрічну позовну заяву разом із доданими до неї матеріалами відповідачу ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.04.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.11.2023 року скасовано та направлено справу до суду для продовження розгляду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.05.2024 року було прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Укрсиббанк», ОСОБА_2 про захист прав споживача та зобов`язання вчинити певні дії до спільного розгляду із первісним позовом, об`єднано їх в одне провадження та вирішено перейти з розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.07.2024 року по вказаній справі призначено експертизу фінансово-кредитних операцій, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, провадження по справі було зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.09.2024 року провадження по справі було поновлено та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.09.2024 року клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи було задоволено, витребувано у АТ «Укрсиббанк» відповідні документи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.11.2024 року клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи було задоволено, матеріали цивільної справи направлено для проведення експертизи.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2025 року провадження по справі було поновлено та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2025 року клопотання ОСОБА_1 було задоволено частково, матеріали цивільної справи направлено для проведення експертизи, в іншій частині у задоволенні клопотання було відмовлено.

04.07.2025 року на адресу суду від Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок експерта № 776-25 від 24.06.2025 року.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05.08.2025 року провадження по справі було поновлено та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23.09.2025 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник АТ «Укрсиббанк» Кірсанова А.В. надала пояснення аналогічні викладеним нею у позовній заяві, відзиві на зустрічну позовну заяву та письмових поясненнях, позовні вимоги за первісним позовом підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, посилаючись на наявність правових підстав для їх задоволення. Вимоги за зустрічним позовом вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 у судовому засіданні надала заперечення, аналогічні викладеним нею у відзиві на позов та у зустрічній позовній заяві, проти задоволення первісних позовних вимог заперечувала, просила відмовити у повному обсязі у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, вимоги за зустрічним позовом підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Також, на думку відповідача, висновок експерта підтвердив, що розрахунок відповідача ОСОБА_1 є правильним.

Відповідач за первісним та зустрічним позовами ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, що підтверджується конвертами, які повернулися на адресу суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою», про причини неявки суд не повідомила, будь-яких заяв чи клопотань від неї в процесі розгляду справи до суду не надходило.

Суд у зв`язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду вказаної цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.

Суд, приймаючи до уваги те, що наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення як первісного, так і зустрічного позовів, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та всі додані до неї документи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний та зустрічний позови, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 20.04.2007 року між Акціонерним товариством інноваційний банк «Укрсиббанк» (після перейменування АТ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11145087000 (далі кредитний договір) (том 1 а.с. 15-20).

Вказаний кредитний договір підписано представником АКІБ «Укрсиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 . У договорі також містяться анкетні дані відповідача. В кінці договору відповідач під підпис зазначила, що отримала оригінал даного договору (том 1 а.с. 20).

Згідно із п. 1.1. Кредитного договору банк зобов`язується надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 47 300,00 швейцарських франків та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 198 788,66 грн. за курсом НБУ на день укладання цього договору.

Позичальник зобов`язався повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 420 швейцарських франків, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 19.04.2028 року (п. 1.2.2. Кредитного договору).

Положеннями п. 1.3. Кредитного договору передбачено, що за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування, процентна ставка встановлюється у розмірі 8,99% річних. По закінченню 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п. 10.2. даного договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому п. 10.2 даного договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому періоді.

Кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п. 1.5. Кредитного договору).

АТ «Укрсиббанк» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти на виконання умов кредитного договору № 11145087000 від 20.04.2007 року у розмірі 198 788,66 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 0602573175/ від 20.04.2007 року (том 1 а.с. 35) та випискою за кредитним договором з 20.04.2007 року по 20.04.2007 року (том 1 а.с. 36).

Матеріалами справи підтверджено, що в забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника по кредитному договору № 11145087000 від 20.04.2007 року, між АТ «Укрсиббанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 11145087000/2 від 20.04.2007 року.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 до АТ «Укрсиббанк» від 14.07.2021 року про проведення реструктуризації зобов`язань за договором про споживчий кредит (том 1 а.с. 25). Вказана заяву була прийнята банком 19.07.2021 року, про що свідчить відповідна відмітка.

За заявою відповідача ОСОБА_1 від 14.07.2021 року АТ «Укрсиббанк» була обчислена заборгованість у швейцарських франках на момент проведення реструктуризації та проведена реструктуризація заборгованості за вказаним кредитним договором. Повідомлення про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації було направлено на адресу відповідачів та отримано ОСОБА_1 особисто 22.09.2021 року (том 1 а.с. 30).

За результатами здійснення обчислень АТ «Укрсиббанк» прийнято рішення про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 року, надано новий графік платежів та повідомлено позичальника та поручителя про наступні зміни: змінено валюту кредитування на гривню; сукупна сума заборгованості, яка вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації (заборгованість зі сплати кредиту за період до дня, що передує дню проведення реструктуризації) складає 298 623,43 грн.; строк кредитування до 18.07.2031 року; відсоткова ставка 9,23% річних, строк сплати з 1 по 19 число кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти за користування кредитом; днем проведення реструктуризації вважається день отримання банком заяви про проведення реструктуризації (19.07.2021 року); реєстраційні номери договору в системі обліку банку за результатами проведеної реструктуризації № 11525879000 та № 11525856000. Забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором залишається незмінним. Позичальник має право погасити суму кредиту повністю або частково раніше за встановлені в результаті реструктуризації строки (том 1 а.с. 26-29).

Представником АТ «Укрсиббанк» надано довідку-розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 року, з якої вбачається, що станом на 26.12.2022 року заборгованість за вказаним кредитним договором становить 327 577,28 грн., з яких: 297 387,86 грн. заборгованість за кредитним договором, у тому числі прострочена з 20.09.2021 року у розмірі 41 077,43 грн., заборгованість за процентами за період з 17.09.2021 року по 30.11.2021 року 30 189,42 грн. (том 1 а.с. 42-54).

Відповідачем ОСОБА_1 зроблено власний деталізований розрахунок суми заборгованості, що вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації за кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 року, відповідно до якого сукупна сума заборгованості, що вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації, складає 147 479,00 грн. (том 1 а.с. 85-86, 88-95).

Матеріали справи містять також копії квитанцій № 28 від 29.10.2021 року та № 27 від 01.12.2021 року про сплату відповідачем ОСОБА_1 коштів на користь АТ «Укрсиббанк» у розмірі 6 900 грн. та 2 300 грн. відповідно, призначення платежу «погашення заборгованості зг. кред. договору № 0000011525879» (том 1 а.с. 96).

Надаючи правову оцінку обставинам, що склались між сторонами у вказаній справі, суд зазначає наступне.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Згідно з частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей та, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Вирішуючи вимоги первісного позову АТ «Укрсиббанк», суд виходив із наступного.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частини 3 та 5 статті 203 ЦК України передбачають, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.

За загальним правилом, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються. У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Матеріали справи свідчить про досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору, як того вимагають положення ст. 638 ЦК України.

Таким чином, підписавши вищезазначений кредитний договір, сторони договору погодили всі істотні умови договору, зокрема, умови кредитування, суму і строк кредиту, розмір процентної ставки, умови повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, а проставлення позичальником ОСОБА_1 свого підпису у вищезазначеному договорі свідчить про її згоду з усіма викладеними в ньому умовами.

Доказів того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню клієнта, чи що таке волевиявлення було обмеженим і не відповідало його внутрішній волі відповідачем суду не надано.

Положеннями статті 2 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.

Відповідно до п. 7 розділу ІV Закону України «Про споживче кредитування» зобов`язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представника (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.

Згідно із пп. 12 п. 7 розділу ІV Закону України «Про споживче кредитування» днем проведення реструктуризації вважається день отримання кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя або заставодавця у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника, заяви про проведення відповідно до цього пункту реструктуризації. Кредитор зобов`язаний не пізніше 60 днів з дня реструктуризації здійснити всі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов`язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов`язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

Внаслідок проведення реструктуризації на підставі п. 7 розділу ІV Закону України «Про споживче кредитування» відбувається зміну зобов`язань позичальника за договором про споживчий кредит, а отже, така реструктуризація є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України.

13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX, який набрав законної сили 23 квітня 2021 року.

Законом України «Про споживче кредитування» в редакції від 23 квітня 2021 року прямо передбачена можливість і обов`язковість для кредитора укладення договору про реструктуризацію за наявності визначених п. 7 розділу ІV Закону України «Про споживче кредитування» умов.

Формою договору про реструктуризацію є лист з інформацією про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації, який надсилається кредитором позичальнику відповідно до пп. 12 п. 7 розділу ІV Закону України «Про споживче кредитування».

У вказаній справі судом встановлено та сторонами не заперечується наявності підстав для проведення реструктуризації зобов`язання, передбаченого кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 року.

За заявою відповідача ОСОБА_1 від 14.07.2021 року, позивачем АТ «Укрсиббанк» була проведена реструктуризація заборгованості за кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 року.

За результатами здійснення обчислень АТ «Укрсиббанк» прийнято рішення про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором, надано новий графік платежів та листом повідомлено позичальника та поручителя про наступні зміни:

- змінено валюту кредитування на гривню;

- сукупна сума заборгованості, яка вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації (заборгованість зі сплати кредиту за період до дня, що передує дню проведення реструктуризації) складає 298 623,43 грн.;

- строк кредитування до 18.07.2031 року;

- відсоткова ставка 9,23% річних, строк сплати з 1 по 19 число кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти за користування кредитом;

- днем проведення реструктуризації вважається день отримання банком заяви про проведення реструктуризації (19.07.2021 року);

- реєстраційні номери договору в системі обліку банку за результатами проведеної реструктуризації № 11525879000 та № 11525856000;

- забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором залишається незмінним;

- позичальник має право погасити суму кредиту повністю або частково раніше за встановлені в результаті реструктуризації строки (том 1 а.с. 26-29).

У судовому засіданні судом було встановлено, що договір щодо реструктуризації боргу між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 як окремий документ не укладався.

Суд звертає увагу, що Закон України «Про споживче кредитування» (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті») хоча і передбачає обов`язкову реструктуризацію на вимогу позичальника, однак не встановлює механізму погодження сторонами договору про реструктуризацію розміру зобов`язань за кредитом, які підлягають реструктуризації, у випадку наявності спору щодо суми заборгованості.

Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Як вбачається із виписки за кредитним договором з 20.04.2007 року по 20.04.2007 року на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 20.04.2007 року було зараховано грошові кошти у розмірі 198 788,66 грн. (том 1 а.с. 36). Із виписки за кредитним договором з 20.04.2007 року по 19.07.2021 року (том 3 а.с. 9-77)., а також з 17.09.2021 року по 26.12.2022 року (том 1 а.с. 37-41) також вбачається, що відповідач частково здійснювала погашення кредиту за кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 року.

Таким чином, виписка, яка міститься в матеріалах справи є належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).

У постанові КЦС ВС від 15.01.2025 року № 753/16762/15-ц (61-7242 св 24) викладено правовий висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Окрім того, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Також, в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Як було встановлено судом, АТ «Укрсиббанк» 20.04.2007 року перерахувало на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 198 788,66 грн. на виконання умов кредитного договору № 11145087000 від 20.04.2007 року, що підтверджується меморіальним ордером № 0602573175/ від 20.04.2007 року (том 1 а.с. 35) та випискою за кредитним договором з 20.04.2007 року по 20.04.2007 року (том 1 а.с. 36).

Отримання вказаних коштів відповідачем ОСОБА_1 , а також часткова сплата нею заборгованості, не заперечувалось.

Представником позивача надано суду належні та допустимі докази, які підтверджують перерахування відповідачу ОСОБА_1 грошових коштів за вказаним кредитним договором у встановленому договором розмірі.

Таким чином, факт виконання позивачем умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи. Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за даним кредитним договором виконав в повному обсязі.

В свою чергу, позичальник ОСОБА_1 не дотрималася обов`язків та не погасила заборгованості, згідно умов кредитного договору № 11145087000 від 20.04.2007 року,

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За змістом ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов?язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов?язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов?язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Суд встановив, що поручитель ОСОБА_2 , з якою АТ «Укрсиббанк» як кредитором було укладено договір поруки було № 11145087000/2 від 20.04.2007 року, будучи солідарним боржником, не дотрималась взятих на себе обов`язків, передбачених вказаним договором та Цивільним Кодексом України, зокрема, не погасила заборгованість за грошовими коштами та нарахованими процентами у встановлений строк.

Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначала про сумніви щодо обчисленої банком сукупної суми заборгованості, яка вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації, у розмірі 298 623,43 грн., та надала власний деталізований розрахунок суми заборгованості, що вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації, проведений відповідачем відповідно до положень Закону України № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», згідно якого сума заборгованості, що вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації, становить 147 479,00 грн.

За клопотанням відповідача ОСОБА_1 ухвалою суду від 30.07.2024 року по вказаній цивільній справі було призначено експертизу фінансово-кредитних операцій, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експертам поставлено наступні питання:

1) чи відповідає метод обчислення відсотків за ставками UIRD у розрахунку, наданому АТ «Укрсиббанк», а саме в документі «Довідка-розрахунок заборгованості по процентам користування кредитом ОСОБА_1 на 26.12.2022 року за кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 року за відсотковою ставкою UIRD та відсотковою ставкою за договором» внутрішнім положенням щодо методик нарахування відсотків АТ «Укрсиббанк», умовам Договору про надання споживчого кредиту № 11145087000 від 20.04.2007 року, вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України № 1381-IX»Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13.04.2021 року?;

2) яким є коректний перерахунок за ставками UIRD відповідно до вимог Закону України № 1381-IX» Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13.04.2021 року? Даний розрахунок буде здійснено в процесі дослідження першого питання.

04.07.2025 року на адресу суду від Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок експерта № 776-25 від 24.06.2025 року за результатами проведення експертизи фінансово-кредитних операцій (том 3 а.с. 127-171), у якому вказано наступні висновки:

- по першому питанню: В обсязі наданих для дослідження документів, метод обчислення відсотків за ставками UIRD у розрахунку, наданому АТ «УкрСиббанк», а саме у документі «Довідка-розрахунок заборгованості по процентам користування кредитом ОСОБА_1 на 26.12.2022 за кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 за відсотковою ставкою UIRD та відсотковою ставкою за договором», відповідає умовам Договору про надання споживчого кредиту № 11145087000 від 20.04.2007 та вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13.04.2021.

- по другому питанню: В обсязі наданих для дослідження документів, метод обчислення відсотків за ставками UIRD у розрахунку, наданому АТ «УкрСиббанк», а саме у документі «Довідка-розрахунок заборгованості по процентам користування кредитом ОСОБА_1 на 26.12.2022 за кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 за відсотковою ставкою UIRD та відсотковою ставкою за договором», відповідає умовам Договору про надання споживчого кредиту № 11145087000 від 20.04.2007 та вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13.04.2021. Деталізований розрахунок сукупної суми заборгованості, що вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації, у відповідності до положень Закону України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13.04.2021, наданий ОСОБА_1 , набуде коректності у разі погодження його АТ «УкрСиббанк».

Відповідно до п. 3.1. Глави 3 розділу III «Економічна експертиза» Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 року визначено, що основними завданнями експертизи документів фінансово-кредитних операцій є визначення, зокрема: документальної обґрунтованості оформлення банківських операцій з відкриття рахунків, руху грошових коштів на рахунках; документальної обґрунтованості оформлення та відображення в обліку операцій з видачі, використання та погашення кредитів.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

На підставі ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи висновок експерта № 776-25 від 24.06.2025 року разом з іншими доказами, суд зазначає, що він відповідає вимогам всебічності, повноти, об`єктивності і обґрунтованості.

Суд бере до уваги наданий висновок у сукупності з первинними бухгалтерськими документами (виписками по рахунках та меморіальними ордерами), розрахунком заборгованості та умовами кредитного договору.

Зі змісту висновку експерта вбачається, що судовим експертом дослідження проведено в обсязі наданих документів, які знаходяться в матеріалах цивільної справи, а також наданих додатково на виконання клопотання експерта. Висновок містить дані, на підставі яких документів експерт дійшов такого висновку.

Судовим експертом застосовано нормативні акти в редакціях, які діяли на момент здійснення фінансових операцій та актуальні методики, які використовуються експертом при вирішенні поставлених перед ним питань.

Висновок за результатами проведення експертизи фінансово-кредитних операцій відповідає вимогам ст. 102 ЦПК України, містить докладний опис проведених досліджень, зроблений на основі аналізу наданих матеріалів справи та фінансових документів та підтверджує арифметичну коректність математичної моделі розрахунку, наданого позивачем до позову.

Твердження експерта про те, що метод обчислення відсотків за ставками UIRD у розрахунку, наданому АТ «Укрсиббанк», а саме у документі «Довідка-розрахунок заборгованості по процентам користування кредитом ОСОБА_1 на 26.12.2022 за кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 за відсотковою ставкою UIRD та відсотковою ставкою за договором», відповідає умовам Договору про надання споживчого кредиту № 11145087000 від 20.04.2007 та вимогам чинного законодавства, є формою підтвердження арифметичної правильності наданого позивачем розрахунку.

Таким чином, зазначений висновок судового експерта Коновалова Ю.В. складено відповідно до вимог чинного законодавства, будь-яких порушень процесуального законодавства та методології при його складанні судом не встановлено. Від учасників справи заперечень чи зауважень з приводу висновків судового експерта не надходило, клопотань про призначення повторної або додаткової експертизи не подавалось.

Відтак, вказаний висновок визнається судом належним і допустимим доказом у справі, який узгоджується з іншими долученими до справи доказами як окремо, так і у їх сукупності та додатково підтверджує правильність заявленого розміру позовних вимог.

Верховним Судом неодноразово наголошувалось, що незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Вказана позиція суду узгоджується також з висновками Верховного Суду у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц (провадження № 61-283св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18), від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19.

Сторона позивача заперечувала проти деталізованого розрахунку суми заборгованості, що вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації, наданого відповідачем ОСОБА_1 , вважала його суперечливим та незрозумілим, ставила під сумнів володіння відповідачем відповідними знаннями, необхідними для здійснення таких обчислень.

Суд зазначає, що деталізований розрахунок сукупної суми заборгованості, що вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації, у відповідності до положень Закону України № 1381-IX «Про внесення змін до деяких актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13.04.2021 року, наданий ОСОБА_1 , АТ «Укрсиббанк» не погоджувався, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для прийняття наданого відповідачем ОСОБА_1 розрахунку сукупної суми заборгованості, що вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації.

Зважаючи на вищевказані положення закону та встановлені судом обставини справи, суд вважає доведеним факт порушення відповідачами умов кредитного договору та договору поруки відносно строків повернення кредитної заборгованості та визнає право позивача на її стягнення в судовому порядку.

На думку суду, заборгованість за вказаним кредитним договором доведена позивачем належними, достатніми та допустимими доказами, які містяться у матеріалах справи.

Проведений банком розрахунок заборгованості сумнівів в його достовірності не викликає. Відповідачі обставин, які вказані в позовній заяві, жодним чином не спростовували.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги всі встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог АТ «Укрсиббанк», а тому первісний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 , суд виходив з наступного.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Прохальна частина зустрічного позову ОСОБА_1 містить наступні вимоги:

- встановити розмір сукупної суми заборгованості, що вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації, за результатами деталізованого розрахунку, проведеного відповідно до положень Закону України № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13.04.2021 року у розмірі 147 479,00 грн.;

- зобов`язати АТ «Укрсиббанк» укласти додаткову угоду до договору про надання кредиту № 11145087000, в якій зафіксувати зміну зобов`язань за цим договором шляхом проведення реструктуризації у відповідності до положень закону;

- зобов`язати АТ «Укрсиббанк» укласти додаткову угоду до договору про надання кредиту,

- зобов`язати АТ «Укрсиббанк» зробити перерахунок заборгованості за реструктуризованим зобов`язанням у сумі 147 479,00 грн., з урахуванням фактично сплачених сум у розмірі 6 900 грн. від 29.10.2021 року та 2 300 грн. від 01.12.2021 року.

Суд звертає увагу, що вимоги зустрічного позову ґрунтувались на тому, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не погоджується з обчисленою банком сукупною сумою заборгованості, яка вважається непогашеною за результатами проведення реструктуризації, у розмірі 298 623,43 грн. та вважає, що така сума заборгованості, згідно її розрахунків, становить 147 479,00 грн. Вважала розрахунки заборгованості, надані представником позивача, неналежними та такими, що проведені з порушенням норм законодавства України.

Висновок експерта № 776-25 від 24.06.2025 року за результатами проведення експертизи фінансово-кредитних операцій визнав метод нарахування відсотків законним, а тому факт порушення прав відповідача з боку банку не знайшов свого підтвердження в ході розгляду вказаної справи.

Приймаючи до уваги висновок експерта № 776-25 від 24.06.2025 року за результатами проведення експертизи фінансово-кредитних операцій, суд не знаходить правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Укрсиббанк», ОСОБА_2 про захист прав споживача та зобов`язання вчинити певні дії.

До того ж, вимога зустрічного позову про зобов`язання АТ «Укрсиббанк» укласти додаткову угоду на фіксованих умовах та в сумі, яку визначив позивач за зустрічним позовом одноособово, а саме у розмірі 147 479,00 грн., приймаючи до уваги те, що за результатами судового розгляду та експертного дослідження методика розрахунку банку є законною та відповідає умовам кредитного договору № 11145087000 від 20.04.2007 року, є безпідставною та такою, що порушує майнові права кредитора та принцип свободи договору.

Щодо врахування копій квитанцій про сплату відповідачем ОСОБА_1 коштів на користь АТ «Укрсиббанк», суд зазначає наступне.

Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 було долучено до матеріалів справи копії квитанцій № 28 від 29.10.2021 року та № 27 від 01.12.2021 року про сплату ОСОБА_1 коштів на користь АТ «Укрсиббанк» у розмірі 6 900 грн. та 2 300 грн. відповідно (том 1 а.с. 96).

Разом з тим, такі квитанції є неналежним доказом та не можуть бути враховані судом у якості сплати боргу саме за кредитним договором № 11145087000 від 20.04.2007 року, оскільки призначення платежу у таких квитанціях зазначено «погашення заборгованості зг. кред. договору № 0000011525879» (том 1 а.с. 96).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову АТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, тоді як підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Укрсиббанк», ОСОБА_2 про захист прав споживача та зобов`язання вчинити певні дії судом не встановлено.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки первісний позов було задоволено судом у повному обсязі, із відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь до АТ «Укрсиббанк» слід стягнути у рівних частках судовий збір у загальному розмірі 4 913,66 грн., тобто по 2 456,83 грн. з кожного.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, тому судові витрати за зустрічним позовом слід віднести за рахунок держави.

Європейський суд з прав людини зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29). Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 15, 16, 202, 203, 205, 207, 215, 526, 527, 530, 546, 553, 554, 599, 610, 612, 614, 615, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити у повному обсязі.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ), на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (код ЄДРПОУ: 09807750, місцезнаходження: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12, адреса для листування: м. Дніпро, вул. Жуковського, 3) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11145087000 від 20.04.2007 року у загальному розмірі 327 577,28 грн. (триста двадцять сім тисяч п`ятсот сімдесят сім) гривень 28 копійок, з яких: 297 387,86 грн. заборгованість за кредитним договором, у тому числі прострочена з 20.09.2021 року у розмірі 41 077,43 грн., заборгованість за процентами за період з 17.09.2021 року по 30.11.2021 року 30 189,42 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсиббанк», ОСОБА_2 про захист прав споживача та зобов`язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.

Стягнути у рівних частках із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ), на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (код ЄДРПОУ: 09807750, місцезнаходження: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12, адреса для листування: м. Дніпро, вул. Жуковського, 3) судовий збір у загальному розмірі 4 913,66 грн. (чотири тисячі дев`ятсот тринадцять) гривень 66 копійок, тобто по 2 456,83 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом Акціонерне товариство «Укрсиббанк», код ЄДРПОУ: 09807750, місцезнаходження: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12, адреса для листування: м. Дніпро, вул. Жуковського, 3;

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач за первісним та зустрічним позовами ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 03 липня 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.