Рішення № 137671129, 23.06.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/10597/25

Категорія 38

2/295/418/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

Головуючої судді Стрілецької О.В.

за участі секретаря судового засідання Простибоженко Ю.М.

розглянувши y відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

Позивач з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №20883531 у розмірі 79550,49 грн, яка складається із заборгованості: за кредитом 37289,91 грн, за процентами 42260,58 грн.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 підписав заяву на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, таким чином уклав кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику видана кредитна карта та наданий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту, початковий розмір якого складав 5500,00 грн, який у подальшому був збільшений до 50000,00 грн, кредит наданий на умовах оплатності.

Представник позивача вказує, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість користуватися кредитними коштами у межах встановленого кредитного ліміту на умовах, передбачених договором.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 04.06.2025 утворилась заборгованість у розмірі 79550,49 грн, яку просить стягнути на свою користь.

ІІ. Процедура та позиції сторін

Відповідно до ухвали суду від 16.09.2025 у справі відкрито провадження та постановлено розгляд справи проводити у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.

17.10.2025 представник відповідача адвокат Вірьовкін О.І. направив відзив на позовну заяву (а. с. 74-76), згідно з яким відповідач позовні вимоги не визнає, вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відзиві на позов адвокат Вірьовкін О.І. зазначив, що відповідач визнає факт підписання ним заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та отримання кредитних коштів.

Разом з тим, представник відповідача посилається на те, що у підписаній відповідачем заяві відсутні умови, що кредитні кошти надаються у користування під відсотки. В ній лише зазначено, що процентна ставка визначається відповідно до умов ДКБО, тарифів банку та залежить від типу обраного продукту.

Представник відповідача вважає, що позивачем до позовної заяви не долучені докази, які підтверджують, що між сторонами була досягнута згода про сплату відсотків за користування кредитними коштами, не доведений їх розмір, а тому проценти за користування кредитом стягненню не підлягають.

На думку адвоката Вірьовкіна О.І. безпідставною є вимога про стягнення кредиту, сума кредиту відповідачем була сплачена, а платежі, які він вносив, безпідставно зараховувались у рахунок погашення відсотків

Інші заяви по суті справи не надходили.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримував та просив задоволити (на звороті а. с. 3).

Представник відповідача адвокат Могильницький В.Ю. у судове засідання 18.06.2026 направив заяву про розгляд справи без його участі, у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 112)

На підставі положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України у судовому засіданні 18.06.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, складення та оголошення якого відкладено до 23.06.2026.

ІІІ. Національне законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

У частині 1 статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

За правилами ч 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

ІV. Обставини, встановлені судом, докази на їх підтвердження та мотиви суду

Судом встановлено, що 25.03.2013 ОСОБА_1 підписав Заяву-анкету № 20883531 наприєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та видачу кредитної картки, згідно з якою він акцептує Публічну пропозицію ПАТ "ПУМБ" на укладення договору, яка розміщена на веб сайті банку і беззастережно приєднується до умов цього договору, на підставі якої відповідачу відкритий картковий рахунок № НОМЕР_1 із встановленням кредитного ліміту (а. с. 12-13).

Згідно з довідкою про розмір кредитного ліміту відповідачу на карту був встановлений кредитний ліміт, максимальний розмір якого з 11.09.2020 становив 50000,00 грн (на звороті а.с. 25).

Надання відповідачу кредитних коштів та користування ними підтверджується змістом виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 з 26.03.2013 по 04.06.2025 (на звороті а. с. 33-48).

Отже, судом встановлено, що на підставі ст. 633, 634, 1054, 1055 ЦК України між позивачем та відповідачем у письмовій формі шляхом приєднання укладений кредитний договір.

З матеріалів справи, досліджених судом, встановлено, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість користуватись кредитними коштами у межах встановленого кредитного ліміту.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача не заперечував факт укладення кредитного договору відповідачем та користування кредитними коштами у межах кредитного ліміта.

У статтях 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов забороняється.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Звертаючись з позовом, позивач посилається на те, що відповідач допустив неналежне виконання грошового зобов`язання, не повернув кредитні кошти у повному обсязі та не сплатив відсотки за користування ними.

На підтвердження розміру заборгованості позивач надав суду розрахунок заборгованості за кредитним договором № 20883531 від 25.03.2013, зі змісту якого вбачається, що станом на 04.06.2025 за договором утворилась заборгованість у розмірі 79550,49 грн, яка складається з боргу: за кредитом 37289,91 грн, за процентами 42260,58 грн (а. с. 26-32).

Щодо вимог позивача про стягнення відсотків за користування кредитом

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування кредитом у розмірі 42260,58 грн.

У відзиві на позовну заяву адвокат Вірьовкін І.В. заперечував правомірність нарахування відсотків, посилаючись на те, що у Заяві-анкеті № 20883531 наприєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та видачу кредитної картки, яку підписав відповідач, відсутні умови про сплату відсотків за користування кредитними коштами, не визначений їх розмір, вважає, що на підставі наданих позивачем доказів не доведено наявність домовленості між сторонами про сплату відсотків за користування кредитом.

Судом встановлено і підтверджується письмовими доказами, наданими позивачем, що кредитний договір між сторонами складає Заява-анкета наприєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та видачу кредитної картки, підписана відповідачем (а. с. 12-13).

Вказана заява не містить умов щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами та строку кредитування.

Так, у ній зазначено, що строк дії кредитного ліміту, процентна ставка за користування кредитним лімітом, розмір мінімального платежу та інші умови щодо кредитної карти, що надається клієнту у зв`язку з його приєднанням до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО), шляхом підписання клієнтом цієї Заяви-анкети, встановлюється відповідно до умов ДКБО та тарифів банку (що є невід`ємною частиною ДКБО) та залежить від типу обраного клієнтом продукту.

До позову додана Публічна пропозиція АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (на звороті а.с. 14-22).

Вказані документи не містять дати їх складення, затвердження, вони не містять підпису відповідача, а також у них відсутня будь-яка інформація про розмір відсотків, які встановлюються для позичальників за користування кредитними коштами. Тарифи банку до позовної заяви не долучені.

Позивач у позовній заяві не обґрунтував право вимоги у частині стягнення відсотків.

Суд звертає увагу, що до позовної заяви позивач не долучив Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, з якими ознайомлювався позичальник на момент укладення договору і які містять умови укладеного між сторонами кредитного договору.

Отже, докази того, що відповідач ознайомлювався саме з ними, що саме ця Публічна пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб є невід`ємною частиною укладеного між сторонами кредитного договору, матеріали справи не містять, позивач такі обставини не довів належними та допустимими доказами, що є його обов`язком.

Інформація, яка зазначається у Публічній пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб,є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою), а Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осібмає загальний характер.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві-анкеті домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Публічна пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді порядок сплати процентів за користування кредитними коштами, їх розмір, а відтак позивачем відсотки до стягнення нараховані без достатніх правових підстав.

Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17; від 23.12.2020 року у справі № 191/2648/17.

Засадами цивільного судочинства є його диспозитивність та змагальність.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинч 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині 1 статті 80 ЦПК України вказано, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (статей 12,81 ЦПК України).

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив і долучив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що представник позивача при подачі позову, одразу у позовній заяві просив проводити розгляд справи у спрощеному позовному провадженні у відсутності представника за наявними у справі матеріалами, відповідь на відзив не направив, тобто на власний розсуд використав надані йому процесуальні повноваження, у тому числі щодо доведення заявлених позовних вимог.

Таким чином, суд вважає, що наданими позивачем доказами в обґрунтування заявлених позовних вимог не підтверджено обставини правомірності нарахування відсотків за користування кредитом у сумі 42260,58 грн, не доведено, на яких умовах між банком та позичальником була досягнута згода щодо сплати відсотків за користування кредитом, а тому ці вимоги є безпідставними, в їх задоволенні слід відмовити.

Дослідивши надані сторонами докази, суд визнає обгрунтованими вимоги позивача про стягнення боргу за тілом кредиту, оскільки відповідачем не доведено на підставі належних і достатніх доказів, що він повністю повернув отримані кредитні кошти у межах встановленого кредитного ліміта.

Суд відхиляє доводи представника відповідача, що позивачем безпідставно заявлена вимога про стягнення боргу за тілом кредиту, оскільки ОСОБА_1 здійснював платежі за договором, які були зараховані в рахунок платежів за відсотками, з огляду на таке.

Обов`язок позивача довести обгрунтованість заявлених вимог, не звільняє відповідача від обов`язку довести на підставі достатніх і належних доказів у передбачений законом спосіб власні заперечення проти позову. Подаючи відзив на позовну заяву, сторона відповідача не навела власний контррозрахунок заборгованості на підтвердження доводів, що борг за тілом кредиту відсутній, не доведено, в якому розмірі відповідач здійснював платежі, які на його переконання неправомірно не враховані у рахунок погашення боргу саме за тілом кредитом. Крім того, відповідач не звернувся до суду із зустрічним позовом з вимогою провести перерахунок боргу. А тому суд визнає такі заперечення безпідставними.

Проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, надавши оцінку нормам матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 37289,91 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків суд відмовляє за безпідставністю.

V. Розподіл судових витрат

На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки позов задоволений частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1138,50 грн (2422,40 грн х 47% від задоволених вимог).

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 76-83, 141, 263-268, 274, 277, 278, 280,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість кредитним договором №20883531 від 25.03.2013, яка утворилась станом на 04.06.2025 за тілом кредиту у розмірі 37289,91 грн, а також судовий збір у сумі 1138,50 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Андріївська, 4; код ЄДРПОУ 14282829.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 .

Представник відповідача: адвокат Могильницький Віктор Юрійович, робоча адреса: м. Житомир, вул. Перемоги, 11.

Суддя О.В. Стрілецька