Рішення № 136424538, 18.03.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/3662/25

Номер провадження 2/504/1670/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

судді Литвинюк А.В.

за участю секретаря судового засідання Данько Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовною заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк», від імені та в інтересах якого діє представник Котницький Іван Олексійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

12.09.2025 року представник Акціонерного товариства «Сенс Банк» (надалі АТ «Сенс Банк») звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- стягнути з відповідача, яким є ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ: 23494714, п/р № НОМЕР_2 ) заборгованість за договором кредиту № 08-670/17-303 від 28.03.2008 року, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 року становить 321 533,02 грн та складається з: суми заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість 66 634,29 грн; суми заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість 254 898,73 грн.

- судові витрати покласти на відповідача, яким є ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ: 23494714, п/р № НОМЕР_2 ).

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що 28.03.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір кредиту № 08-670/17-303.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором кредиту, Дніпровським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 755/27838/13-ц від 27.02.2014 року, яким стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредиту № 08-670/17-303 від 28.03.2008 року у розмірі 448 157,62 грн.

В подальшому, як вказує представник позивача, на підставі виконавчого листа № 755/27838/13-ц від 27.02.2014 року було відкрито виконавче провадження № 51161903. Втім, згодом виконавчий документ було повернуто стягувачу постановою від 14.12.2016 року, а виконавче провадження № 51161903 було завершено.

Посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, представник позивача у позовній заяві вказав, що в результаті невиконання умов договору кредиту, а також рішення суду про стягнення заборгованості за договором кредиту, у відповідача виникла заборгованість за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 року становить 321 533,02 грн та складається з: суми заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість 66 634,29 грн; суми заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість 254 898,73 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2025 року, справу розподілено судді Литвинюк А. В.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 19.09.2025 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 03.12.2025 року о 08:15 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2), а також визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Судове засідання у справі, призначене на 03.12.2025 року о 08:15 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2), не відбувалось у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному та було відкладено на 18.03.2026 року о 10:45 годині.

У судове засідання у справі, призначене на 18.03.2026 року о 10:45 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с-ще Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2) учасники справи не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи учасники повідомлялися належним чином, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, що підтверджується матеріалами судової справи.

Разом з тим, представник позивача звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач причини своєї неявки суду не повідомив, своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки належним чином повідомлений відповідач, ОСОБА_1 , не з`явився у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, про поважність причини неявки суду не повідомив, не надав відзив на позовну заяву, а позивач, АТ «Сенс Банк», заперечень щодо заочного розгляду справи не висловив, суд вважає за доцільне у даній справі провести заочний розгляд.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 28.03.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (за умовами договору - Кредитор) та ОСОБА_1 (за умовами договору - Позичальник) було укладено договір кредиту № 08-670/17-303, за умовами якого Кредитор зобов`язується надати Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 34 300,00 (тридцять чотири тисячі триста) доларів США зі сплатою 13,5% (тринадцять цілих п`ять десятих) процентів річних та комісій в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід`ємною складовою частиною цього Договору.

В матеріалах справи міститься копія виконавчого листа № 755/27838/13-ц, виданого 27.02.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва, яким вирішено:

- стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Миронівським РВ ГУ МВС України в Київській області 04.03.1998 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ: 00039019) заборгованість по договору кредиту в сумі 448 157 (чотириста сорок вісім тисяч сто п`ятдесят сім) гривень 62 копійки;

- стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Миронівським РВ ГУ МВС України в Київській області 04.03.1998 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ: 00039019) третейський збір у розмірі 4881 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят одну) гривню 58 копійок.

У вказаному виконавчому листі № 755/27838/13-ц, виданому 27.02.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва міститься відмітка про набрання законної сили рішенням 26.12.2013 року, а також вказано строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, який становить 1 рік.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія постанови державного виконавця Комінтернівського ВДВС Головного управління юстиції Одеської області Іванова І. В. від 14.12.2016 року, ухвалена в рамках виконавчого провадження № 51161903, про повернення стягувачу виконавчого листа № 755/27838/13-ц, виданого 27.02.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва.

Як вбачається з копій рішення № 5/2019 єдиного акціонера Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року та протоколу № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» від 15.10.2019 року, Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» було припинено шляхом приєднання до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» виникає у Акціонерного товариства «Альфа-Банк» з 15.10.2019 року.

Протоколом № 2/2022 позачергових загальних зборів акціонерів акціонерного товариства «Альфа-Банк» від 18.08.2022 року змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».

В обґрунтування заявленого позову позивач, посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, вказував, що у відповідача виникла заборгованість 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду.

Під час вирішення цієї справи суд виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом цієї норми зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України). Тобто на підставі рішення суду цивільні права та обов`язки можуть виникати лише в конкретних випадках, визначених актами цивільного законодавства. Водночас, за загальним правилом, цивільні права та обов`язки виникають з юридичних фактів, найпоширенішими з яких є правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18), за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в ч. 1 ст. 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 2 ст. 615 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків, інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому, факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.03.2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

У зазначеній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов`язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку у зв`язку зі спливом позовної давності.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) вказано, що задавненим є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець у п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором у судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна давність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є за своєю суттю замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізму обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору в межах пред`явленої ним позовної вимоги в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна давність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»).

За пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05.10.2016 року чинності Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.

Метою застосування статті 433 ЦПК України є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа для виконання з поважних причин. Поважними вважаються зокрема, причини, які не залежали від волі стягувача.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас, можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку, за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Однак, це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.

У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.

Водночас, втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом, свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Сплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, за наявності задавненої вимоги позову тільки про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.09.2021 року у справі № 759/4755/19, за змістом яких, коли кредитор уже скористався судовим захистом - рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання не може вважатися натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов`язання.

Нарахування трьох процентів річних, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, має компенсаційний, а не штрафний характер, є способом захисту майнового права кредитора та полягає у відшкодуванні втрат від знецінення грошових коштів і компенсації за користування ними боржником.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, зокрема від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19, від 03.10.2023 року у справі № 366/203/21, від 09.11.2023 року у справі № 420/24111/19, зазначала, що інфляційні втрати та три проценти річних нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, а зобов`язання зі сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних є акцесорним (додатковим) щодо основного зобов`язання, залежить від нього та поділяє його правову долю.

З урахуванням наведених положень, а також наданих представником позивача доказів, суд доходить висновку, що вимога кредитора про стягнення основної заборгованості за кредитним договором вже була захищена у судовому порядку.

Так, виконавчим листом № 755/27838/13-ц, виданим 27.02.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредиту в сумі 448 157,62 грн.

Втім, відповідний виконавчий лист № 755/27838/13-ц, виданий 27.02.2014 року Дніпровським районним судом м. Києва, на виконанні в органах державної виконавчої служби не перебуває, строк на пред`явлення вказаного виконавчого листа до виконання сплив, з вимогою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання позивач до суду не звертався, рішення суду про поновлення пропущеного процесуального строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання матеріали справи не містять.

Отже позивач втратив право на примусове виконання цього судового рішення у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання. Суд зауважує, що в даному випадку підтверджена судовим рішенням вимога про стягнення заборгованості не може бути реалізована у примусовому порядку, проте може бути виконана в добровільному порядку.

За таких обставин, суд виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки ця норма підлягає застосуванню лише за наявності грошового зобов`язання, яке підлягає примусовому виконанню.

Таким чином, позов АТ «Сенс Банк» задоволенню не підлягає, оскільки у зв`язку зі спливом строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та відсутністю поновлення такого строку, відсутнє зобов`язання, яке може бути виконане примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення акцесорного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Судові витрати, в силу приписів ст. 133 ЦПК України, складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 12 ЦПК України, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати позивача не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 12, 128, 133, 141, 265, 280, 433 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 3, 15, 16, 267, 509, 526, 549, 550, 551, 552, 598, 599, 600, 601, 602, 604, 605, 606, 607, 608, 609, 610, 611, 612, 615, 625, 629, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, суд-

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства «Сенс Банк», від імені та в інтересах якого діє представник Котницький Іван Олексійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя : Литвинюк А. В.