Рішення № 13411996, 14.12.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.12.10р.

Справа № 35/348-10

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГА",

м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк",

м. Харків

про визнання недійсним договору

Суддя Широбокова Л.П.

Представники:

Від позивача: представник не з'явився

Від відповідача: представник не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

По справі оголошувалася перерва з 18.11.2010р по 25.11.2010р. та з 25.11.2010р. по 14.12.2010р.

Позивач звернувся до суду та просить визнати недійсним генеральний договір про надання кредитних послуг №11305766000 від 26.02.2008р., укладений між ним та Відповідачем, визнати недійсною додаткову угоду до цього договору, а також договір іпотеки №11305766000/11305809000/3 від 26.02.2008р. Свої вимоги обґрунтовує тим, що п. 5.2.1 генерального кредитного договору встановлено, що зміна процентної ставки за користування кредитними коштами здійснюється за ініціативою банку шляхом направлення Позичальнику повідомлення не пізніше ніж за 14 календарних днів до дати збільшення процентної ставки. В разі незгоди із запропонованою процентною ставкою, позичальник у встановлений строк зобов`язаний повернути всю суму заборгованості за договором та сплатити нараховані відсотки. Дана умова суперечить п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування, згідно яких Банки не мають право змінювати процентну ставку за кредитом у зв`язку із зміною кредитної політики банку. А п. 3.4.5 кредитного договору суперечить ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України, оскільки обмежує цивільну правоздатність юридичної особи. Додаткова угода до вище зазначеного генерального кредитного договору, а також договір іпотеки, що був укладений в забезпечення генерального кредитного договору також підлягають визнанню недійсними в силу ст. 548 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти вимог заперечує, посилаючись на те, що укладений із Позивачем договір не суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. На виконання умов договору він перерахував на поточний рахунок Позивача кредитні кошти в сумі 836 027,00 грн. Позивач в свою чергу належним чином зобов`язання за договором не виконує, в результаті чого у нього утворилася заборгованість перед банком в сумі 776 741,97 грн. Вважає, що підстави, на які посилається Позивач не пов`язані з умовами кредитного договору та спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань за кредитним договором.

Представники сторін в судове засідання не з’явилися, незважаючи на те, що належним чином були повідомлені про судове засідання, представник позивача надіслав клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з учбовою відпусткою. Клопотання судом відхилено.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 року N2453-VI) в судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" – банк (надалі відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІГА" – позичальник (надалі позивач) було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг №11305766000 від 26.02.2008р. (надалі договір) строком дії - до 26.02.2015р., але у будь –якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за договором. До договору була укладена додаткова угода №11305766000 від 26.02.2008р.

За умовами цього договору Відповідач надав Позивачу в кредит кошти в сумі 836027,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №98913 від 27.02.2008р. Позивач в свою чергу зобов`язався використовувати перераховані (надані в кредит кошти) за цільовим призначенням, вчасно повернути кредит та сплачувати проценти за користування ним.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором сторонами було укладено договір іпотеки нерухомого майна №11305766000/11305809000/3 від 26.02.2008р.

Позивач вважає, що умови кредитного договору суперечать вимогам чинного законодавства, та просить визнати його недійсним, а як наслідок –визнати недійсним і договір іпотеки.

Розглянувши позовні вимоги господарський суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Таким чином, правовий принцип України ґрунтується на засадах: для органів державної влади і управління – дозволено тільки те, що передбачено законом, а для громадян і інших суб’єктів підприємницької діяльності – дозволено все, що не заборонено законом.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 Цивільного кодексу України).

В п. 5.2.1. договору сторони погодили, що при настанні визначених договором обставин, банк має право, при дотриманні умов цього пункту договору, збільшити в односторонньому порядку відсоткову ставку плати за користування кредитом.

Позивачем наводяться аргументи щодо невідповідності цих умов договору Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007р. Відповідачем зазначено, що відсоткова ставка за користування кредитними коштами за договором не змінювалася та становить 14% річних та 28% річних - за користування кредитом понад встановлений додатковою угодою строк, договір був укладений та спрямований на реальне настання правових наслідків.

Розглядаючи спір про визнання угоди недійсною, суд перевіряє відповідність умов цієї угоди законодавству, що діяло станом на час її укладання. Договір не може бути визнаний недійсним на підставі законодавства, яке не було чинне на час укладання договору (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»- надалі Постанова Пленуму).

Станом на 26.02.2008 року (дату укладання кредитного договору) чинне законодавство не містило заборони щодо зміни Банком розміру відсотків в односторонньому порядку.

Частина 2 ст. 10561 Цивільного кодексу України, згідно якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, набула чинності 09.01.2009 року. Зазначена норма кореспондується з ч. 4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ч. 3 ст. 10561 ЦК України умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (п. 4 Постанови Пленуму). Таким чином, вимога про визнання нікчемного правочину недійсним задоволенню не підлягає.

Отже, умова Договору, передбачена п.5.2.1 Договору про право відповідача змінювати величину процентної ставки, попередивши Позичальника письмово за 14 днів, в односторонньому порядку, є нікчемною з 09.01.2009р. і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за Кредитним договором повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами Договору або внесення змін в договір за погодженням обох сторін.

Нікчемність з 09.01.2009р. умов п.5.2.1 Договору не впливає на дійсність всього правочину, який би було укладено сторонами і без включення в нього цієї умови, оскільки відсоткова ставка банком в односторонньому порядку не змінювалася..

Відповідно до п. 3.4.3 договору, зокрема, передбачено, що позичальник не повинен на протязі дії договору без попереднього погодження з банком здійснювати дій по реорганізації позичальника та/або заснування нових юридичних осіб; не надавати забезпечення зобов’язань іншим юридичним та фізичним особам без попередньої письмової згоди банку; не передавати у заставу іншим кредиторам інші активи позичальника вартість яких перевищує 10% суми ліміту договору без попередньої письмової згоди банку.

Відповідно до ст.ст. 91, 92 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

До невід’ємних прав юридичної особи належить право власності на майно, що набуте на законних підставах, право підприємницької діяльності, право вільно розпоряджатися своєю власністю, крім випадків, встановлених законом, тощо.

Вище наведені умови п. 3.4.3 договору обмежують права юридичної особи, обмеження прав таким чином прямо не встановлено законом, та на вимогу сторони ці умови можуть бути визнані судом недійсними.

Недійсність умов п.3.4.3 Договору не впливає на дійсність всього правочину, який би було укладено сторонами і без включення в нього цих умов.

Таким чином, відсутні підстави для визнання недійсним договору іпотеки з наведених позивачем підстав, оскільки кредитний договір є дійсним за виключенням п. 3.4.3 (частково) та п. 5.2.1 Договору.

Зважаючи на встановлені обставини, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині визнання недійсними оспорюваних умов п.3.4.3 Договору. В решті позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі відносяться на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85, 116,117 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 6, 91, 92, 203, 215, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсними наступні положення п. 3.4.3 генерального договору про надання кредитних послуг №11305766000 від 26.02.2008р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІГА": «позичальник не повинен на протязі дії договору без попереднього погодження з банком здійснювати дії по реорганізації позичальника та/або заснування нових юридичних осіб; не надавати забезпечення зобов’язань інших юридичних та фізичних осіб без попередньої письмової згоди банку; не передавати у заставу іншим кредиторам інші активи позичальника вартість яких перевищує 10% суми ліміту договору без попередньої письмової згоди банку».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" –61050, м. Харків, пр. Московський, буд.60, код ЄДРПОУ 09807750 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГА" –49000, м. Дніпропетровськ, вул. Калинова, буд. 86, кв.35, код ЄДРПОУ 32861692 витрати по сплаті державного мита - 28,33 грн (двадцять вісім грн. 33 коп) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –78,77 грн (сімдесят вісім грн. 77 коп).

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дати його підписання та в цей термін може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя

Л.П. Широбокова

Повне рішення складено 17.12.2010р.