Постанова № 12835582, 01.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2010                                                                                           № 33/229

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Новікова М.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Ситий В.О. - дов. б/н від 17.08.2010р.;

від відповідача-1:           Амелін А.О. – дов. б/н від 07.04.2010р.;

від відповідача-2:          не з’явились;

від третьої особи:          не з’явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Нейл"

на рішення Господарського суду м.Києва від 05.10.2010

у справі № 33/229 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Нейл"

до                                                   ПАТ "ОТП Банк"

                                                  ЗАТ "Волочиськ-Метиз"

третя особа позивача           ТОВ "Кривбас-еталон"

про                                                   зобов"язання перерахувати кошти та стягнення збитків в розмірі 80496,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю “Нейл” (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” (далі – відповідач-1) та Закритого акціонерного товариства “Волочиськ-Метиз”(далі – відповідач-2), в якому просило:

- зобов’язати відповідача-1 перерахувати на рахунок відповідача-2 грошові кошти в сумі 402480,00 грн., які були списані з рахунку неналежного отримувача;

- зобов’язати відповідача-1 відшкодувати позивачу збитки у сумі 80496,00 грн.;

- зобов’язати відповідача-2 повернути позивачу кошти у сумі 402840,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що платіжним дорученням №315 від 11.02.2010р. на суму 402480,00 грн. він помилково перерахував кошти на рахунок відповідача-2, відкритий у відповідача-1. Звернення про повернення коштів були залишені відповідачем-1 без реагування, внаслідок чого позивач не зміг своєчасно виконати свої грошові зобов’язання за договором купівлі-продажу №03-Дк-п/10 від 08.02.2010р., укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Кривбас-еталон” (далі – третя особа), та зазнав збитків в розмірі 80496,00 грн., оскільки змушений був сплатити на користь третьої особи штрафні санкції за прострочення виконання зобов’язань (том справи – 1, аркуші справи – 5-9).

В процесі судового розгляду позивач подав заяву про зміну позовних вимог б/н від 15.07.2010р., в якій просив суд стягнути з відповідача-1 на користь позивача грошові кошти в сумі 402480,00 грн. та зобов’язати відповідача-1 відшкодувати позивачу збитки в сумі 80496,00 грн. (том справи – 1, аркуші справи – 79-81).

Відповідач-1 у відзиві на позов заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про їх безпідставність та недоведеність, просив суд в позові відмовити з наступних підстав:

- право відповідача-1 проводити договірне списання чітко передбачено в договорі про надання кредитної лінії №19/1-651/2005 від 25.11.2005р. та договорі про надання кредиту №СR 06-202/28-4 від 29.05.2006р., укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2, а також в п.26.1 ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»;

- відповідно до умов кредитних договорів, укладених між відповідачами, електронна пошта не є офіційним каналом зв’язку між банком (відповідач-1) та клієнтом (відповідач-2);

- позивачем не обґрунтовано, в чому полягає помилковість грошового переказу та чому саме відповідач-1 має відшкодовувати збитки у сумі 80496,00 грн.;

- згідно з п.2.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті банк, з вини якого кошти списано з рахунку неналежного платника, зобов’язаний повернути на рахунок цього платника помилково списану суму, списавши її з рахунку того платника, з якого ці кошти підлягали списанню, а також сплатити неналежному платнику пеню у визначеному законодавством України розмірі, якщо договором не передбачено іншу відповідальність;

- відповідач-1 списав кошти з рахунку відповідача-2 на законних підставах, тому вимога про відшкодування відповідачем-1 збитків є безпідставною (том справи – 1, аркуші справи – 73-76).

Відповідач-2 у відзиві на позов просив суд розглянути справу у відсутність представника Закритого акціонерного товариства “Волочиськ-Метиз”, а також зазначав наступне:

- відповідач-2 вчинив всі необхідні дії для своєчасного повідомлення відповідача-1 про те, що кошти у розмірі 402480,00 грн. були перераховані йому позивачем помилково, направивши на адресу відповідача-1 листи від 11.02.2010р., від 15.02.2010р., повідомлення електронною поштою та надавши для виконання платіжне доручення №2 від 12.02.2010р. про повернення перерахованих позивачем грошових коштів;

- відповідач-2 перебуває у дуже скрутному матеріальному (фінансовому) становищі і на рахунку відповідача-2, який обслуговується відповідачем-1, не було інших грошових коштів, окрім тих, що були помилково перераховані позивачем;

- хоча відповідач-1 був своєчасно повідомлений про те, що кошти у розмірі 402480,00 грн. не належать відповідачу-2, а перераховані йому позивачем помилково, 12.02.2010р. відповідач-1 списав вищевказані кошти з рахунку відповідача-2;

- в даному випадку саме відповідач-1 повинен відповідати за те, що кошти, помилково перераховані позивачем на рахунок відповідача-2, досі не повернуті їх власнику, тобто позивачу, тому позовні вимоги до відповідача-2 задоволенню не підлягають (том справи – 1, аркуші справи – 88-89).

В процесі судового розгляду (том справи – 1, аркуші справи – 109-110) до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю “Кривбас-еталон” (далі – третя особа), яке у письмових поясненнях по суті спору зазначило наступне:

- позивач є контрагентом третьої особи на підставі договору купівлі-продажу №03-Дк-п/10 від 08.02.2010р.;

- оскільки позивач своєчасно не виконав своїх грошових зобов’язань за договором купівлі-продажу №03-Дк-п/10 від 08.02.2010р., третя особа змушена була звернутись до нього з претензією від 22.02.2010р. про сплату штрафних санкцій за порушення умов договору;

- позивач сплатив на користь третьої особи штрафні санкції у загальному розмірі 80496,00 грн., однак основне грошове зобов’язання досі не виконано (том справи – 1, аркуш справи – 120).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2010р. в позові відмовлено повністю (том справи – 1, аркуші справи – 171-176). При цьому, місцевий господарський суд наголошував на наступному:

- електронний лист від банку, який обслуговує позивача, надійшов до відповідача-1 лише 11.02.2010р. о 17 год. 28 хв., тобто в післяопераційний час, у зв’язку з чим перераховані позивачем грошові кошти вже були зараховані на розрахунковий рахунок відповідача-2 і єдиною підставою для списання коштів з рахунку відповідача-2 на рахунок позивача могло бути відповідне платіжне доручення відповідача-2;

- з огляду на відсутність достатнього обсягу грошових коштів на рахунку відповідача-2, відповідач-1 правомірно повернув без виконання платіжне доручення №2 від 12.02.2010р.;

- з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача-2, яке відбувалося відповідно до вимог чинного законодавства, саме відповідач-2 у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, став особою, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) та зобов'язана повернути це майно позивачу;

- відповідно до п.2.2.6 договору №422 від 01.11.2005р. про відкриття рахунку, укладеного між відповідачами, відповідач-1 (банк) має право списувати з рахунку відповідача-2 (клієнт) помилково перераховані клієнту суми, щодо яких клієнт є неналежним отримувачем. Однак, вищезазначеним пунктом договору передбачено право банку на списання коштів, а не його обов’язок;

- між відповідачами був укладений договір про надання кредитної лінії №19/1-651/2005 від 25.11.2005р., за яким відповідач-1 виконав свої зобов'язання та надав відповідачу-1 кредитні кошти. Натомість, відповідач-2 зобов’язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами не виконав, у зв’язку з чим відповідач-1 на підставі п.1.5.2 вищеназваного договору здійснив договірне списання коштів у сумі 401950,07 грн. в рахунок погашення заборгованості. Окрім того, відповідач-1 списав з рахунку відповідача-2 кошти у сумі 530,00 грн. як комісію банку за користування системою “Клієнт-Банк” у листопаді, грудні 2009 року та комісію банку за ведення рахунків у листопаді 2009 року;

- зважаючи на положення п.6.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р., п.22.1 ст. 22, п.п.26.1, 26.3 ст. 26 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, списавши кошти з рахунку відповідача-2, відповідач-1 діяв в межах закону та наданих йому відповідачем-2 повноважень;

- оскільки відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, які просить відшкодувати позивач, а також не встановлена вина відповідача-1, позовна вимога про стягнення з відповідача-1 збитків в розмірі 80496,00 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2010р. у справі №33/229 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

          Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані наступним:

- суд неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи, зокрема, щодо законодавчо встановленого порядку повернення клієнтом банку помилково перерахованої йому суми;

          - суд дійшов помилкового висновку про те, що платіжне доручення №315 від 11.02.2010р. містило дату валютування, внаслідок чого були невірно застосовані норми матеріального права;

- висновок місцевого господарського суду щодо правомірності повернення платіжного доручення відповідача-2 від 12.02.2010р. №2 не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки на момент звернення відповідача-2 до відповідача-1 із вищезгаданим платіжним дорученням на рахунку відповідача-2 обліковувалася достатня сума коштів, що свідчить про неправомірність повернення відповідачем-1 платіжного доручення №2 від 12.02.2010р.;

- відповідач-1 неправомірно заволодів і продовжує володіти коштами у розмірі 402480,00 грн., які належать позивачу на праві власності;

- під час розгляду справи судом були порушені норми процесуального права, зокрема, ст. ст. 43, 77 Господарського процесуального кодексу України.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.12.2010р.

          01.12.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він підтримував апеляційну скаргу позивача, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2010р. у справі №33/229 та задовольнити позовні вимоги до відповідача-1. Окрім того, у відзиві на апеляційну скаргу було викладено клопотання про розгляд справи у відсутність представника відповідача-2 (том справи – 1, аркуші справи – 192-193).

           01.12.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких вона просила задовольнити вимоги апеляційної скарги позивача та розглянути справу без участі повноважного представника третьої особи (том справи – 1, аркуші справи – 194-195).

          Колегія суддів задовольнила клопотання відповідача-2 та третьої особи про розгляд справи без участі їх повноважних представників.

          В судовому засіданні 01.12.2010р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2010р. у справі №33/229 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні 01.12.2010р. представник відповідача-1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

08.02.2010р. між позивачем, як покупцем, та третьою особою, як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу №03-Дк-п/10 (том справи – 1, аркуші справи – 14-15).

Згідно з умовами даного договору (розділи 1, 2) продавець зобов’язався передати покупцеві, а покупець в свою чергу зобов’язався оплатити та отримати майно (катанка ф.6.5 1КП, 86 тон), ціна якого становить 402480,00 грн. (в т.ч. ПДВ – 67080,00 грн.).

На виконання умов договору купівлі-продажу №03-Дк-п/10 від 08.02.2010р. третя особа виставила позивачу до сплати рахунок-фактуру №Б-00000007 від 10.02.2010р. на суму 402 480,00 грн. за катанку 6,5 мм СТ1КП в кількості 86 тон (том справи – 1, аркуш справи – 16). Грошові кошти у розмірі 402 480,00 грн. підлягали перерахуванню позивачем на користь третьої особи за наступними реквізитами: р/р №26006011952980, МФО 305835 Банк КФ ВАТ “Банк “Фінанси та Кредит” в м. Кривий Ріг, ЄДРПОУ 23649476.

Однак, платіжним дорученням №315 від 11.02.2010р. позивач перерахував вищезгадану суму коштів на рахунок відповідача-2, який останнім відкрито в Публічному акціонерному товаристві “ОТП Банк” (відповідач-1 по справі) (том справи – 1, аркуш справи – 19).

Виявивши помилку, позивач звернувся до відповідача-2 з листом №069 від 11.02.2010р., в якому просив терміново повернути помилково перераховані кошти в сумі 402480,00 грн. Окрім того, позивач звернувся до Хмельницької філії АТ “Державний експортно-імпортний банк України” (обслуговуючий банк позивача) з листом №070 від 11.02.2010р., в якому просив повернути кошти в сумі 402480,00 грн. з кредитного рахунку №20622317010320 підприємства ЗАТ “Волочиськ-Метиз” як такі, що були помилково перераховані платіжним дорученням №315 від 11.02.2010р. (том справи – 1, аркуші справи – 17-18).

Філія АТ “Державний експортно-імпортний банк України” у м. Хмельницький направила відповідачу-1 електронною поштою листа, в якому з посиланням на лист позивача №070 від 11.02.2010р. просила повернути помилково перераховані кошти з кредитного рахунку №20622317010320 підприємству ЗАТ “Волочиськ-Метиз” в сумі 402480,00 грн. “за катанку 6.5/1 по рах№Б-00000007 від 10.02.10р. ПДВ 67080,00 грн.” по платіжному дорученню №315 від 11.02.2010р. (том справи – 1, аркуш справи – 20).

У відповідності до витягу з реєстру надходження електронної пошти відповідач-1 отримав електронний лист Філії АТ “Державний експортно-імпортний банк України” у м. Хмельницький 11.02.2010р. о 17 год. 28 хв.

Відповідач-2 в листі №25 від 11.02.2010р. повідомив Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» про те, що з 01.01.2010р. між позивачем та відповідачем-2 не існує жодних грошових зобов’язань і кошти, які надійшли на рахунок відповідача-2 за період з 01.01.2010р. до дати складання цього листа (11.02.2010р.) є наслідком помилкових дій посадових осіб позивача (том справи – 1, аркуш справи – 23).

Окрім того, відповідач-2 звертався до відповідача-1 з листом, надісланим електронною поштою 11.02.2010р., та з листами від 11.02.2010р. і №27 від 15.02.2010р., в яких повідомляв відповідача-1 про відсутність договірних відносин з позивачем та наголошував на тому, що кошти, які надійшли на рахунок відповідача-2 від позивача, були перераховані помилково (том справи – 1, аркуші справи – 24-25).

Згідно з банківською випискою по рахунку відповідача-2 (том справи – 1, аркуш справи – 31) 11.02.2010р. відповідачем-1 було здійснено списання коштів з рахунку відповідача-2 на загальну суму 530,00 грн. як комісію банку за користування системою “Клієнт-Банк” у листопаді, грудні 2009 року та комісію банку за ведення рахунків у листопаді 2009 року.

Відповідач-2 звернувся до відповідача-1 з платіжним дорученням №2 від 12.02.2010р. на суму 401949,00 грн. з призначенням платежу “повернення помилково перерахованих коштів по пл.дорученню №315 від 11.02.2010р. згідно листа ТОВ “Нейл” №069 від 11.02.2010”, однак листом від 12.02.2010р. відповідач-1 повернув вищезазначене платіжне доручення відповідачу-2 у зв’язку з відсутністю коштів на рахунку останнього (том справи – 1, аркуші справи – 26-27).

Окрім того, відповідно до меморіального ордеру №564 від 12.02.2010р. відповідач-1 списав з рахунку відповідача-2 кошти в розмірі 401950,07 грн. з призначенням платежу: “сплата прострочених відсотків зг. п.1.5.2 дог. №19/1-651/2005 від 25.11.2005р. ЗАТ “Волочиськ-Метиз” (том справи – 1, аркуш справи – 27 (на звороті)).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, що відповідач-1 був своєчасно повідомлений про помилкове перерахування позивачем на рахунок відповідача-2 грошових коштів у сумі 402480,00 грн., однак, не дивлячись на це, відповідач-1 кошти позивачу не повернув, списавши їх в рахунок погашення заборгованості відповідача-2 за кредитними договорами та договором про відкриття рахунку, укладеними між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Також позивач зазначав про те, що внаслідок вищенаведених неправомірних дій відповідача-1 він не зміг використати спірні грошові кошти за призначенням та своєчасно здійснити розрахунок з третьою особою за договором купівлі-продажу №03-Дк-п/10 від 08.02.2010р.

За прострочення виконання позивачем грошових зобов’язань за договором купівлі-продажу №03-Дк-п/10 від 08.02.2010р. третя особа направила позивачу претензію про сплату штрафних санкцій у сумі 80496,00 грн., яка була позивачем задоволена і кошти у розмірі 80496,00 грн. перераховані позивачем на користь третьої особи, що підтверджується платіжним дорученням №935 від 13.04.2010р. (том справи – 1, аркуші справи – 29-30).

На думку позивача, внаслідок неправомірних дій відповідача-1 він зазнав збитків у розмірі 80496,00 грн., які мають бути відшкодовані за рахунок відповідача-1.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог, наголошуючи на їх необґрунтованості та недоведеності.

Апеляційний господарський суд частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, з наступних підстав.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, встановлені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р.

В п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті визначено, що дата валютування – це зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в банку, що обслуговує отримувача, або в установі - члені платіжної системи.

Операційний час – це частина операційного дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього самого робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та зазначається в їх внутрішніх правилах.

Згідно з п.3.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті платник до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування на рахунок отримувача обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Лист про відкликання коштів платник подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів. Банк отримувача, одержавши цю вказівку, цього самого операційного дня перераховує кошти з відповідного рахунку на той самий рахунок у банку платника, з якого вони надійшли, якщо на час надходження вказівки кошти не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів платником.

Як уже зазначалось вище, в своєму рішенні суд першої інстанції вказує на те, що платіжне доручення №315 від 11.02.2010р., яким позивач перерахував відповідачу-2 грошові кошти у сумі 402480,00 грн., містило дату валютування 11.02.2010р., тому вказані кошти перейшли у власність відповідача-2 в день їх переказу, тобто з 11.02.2010р.

Також місцевий господарський суд наголошував на тому, що відповідно до тарифів, встановлених відповідачу-2 тарифним комітетом АКБ “Райффайзенбанк Україна” (правонаступником якого є відповідач-1), операційний час триває з 9 год. 30 хв. до 16 год. 00 хв. Зважаючи на те, що електронний лист надійшов до відповідача-1 вже в післяопераційний час, а саме о 17 год. 28 хв. 11.02.2010р., кошти у сумі 402480,00 грн. вже були зараховані на розрахунковий рахунок відповідача-2 і єдиною підставою для їх списання на рахунок позивача могло бути лише платіжне доручення відповідача-2. Однак, платіжне доручення відповідача-2 про переказ помилково перерахованих позивачем коштів було повернуто відповідачем-1 без виконання у зв’язку з недостатністю коштів на рахунку віповідача-2 для здійснення такої операції.

З цього приводу необхідно зазначити, що, враховуючи визначення дати валютування, наведеного в п.1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, дата валютування має бути зазначена самим платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

Вказівки щодо заповнення реквізитів розрахункових документів на паперових носіях, їх реєстрів і заяви про відкриття акредитива наведені в Додатку №8 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Зокрема, в переліку вимог по заповненню реквізиту «Дата валютування» вказано, що в даному реквізиті зазначається дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. Під час формування електронного розрахункового документа системи електронних платежів Національного банку України реквізит „Дата валютування” розміщується в полі „Допоміжні реквізити”.

Як вбачається з матеріалів справи (том справи – 1, аркуш справи - 19), платіжне доручення №315 від 11.02.2010р. не містить жодної іншої дати, окрім дати складання платіжного доручення, графа „Допоміжні реквізити” також не містить зазначення дати валютування.

Тобто, при складанні платіжного доручення №315 від 11.02.2010р. дата валютування позивачем взагалі не вказувалась, тому підстави стверджувати, що грошові кошти у сумі 402480,00 грн., перераховані позивачем, перейшли у власність відповідача-2 в день їх переказу відсутні.

Відносно посилання суду першої інстанції на договір №422 від 01.11.2005р. про відкриття рахунку, укладений між відповідачами, як на достатню підставу для здійснення відповідачем-1 списання коштів, помилково перерахованих позивачем на рахунок відповідача-2, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що згідно з п.2.2.6 названого договору банк (відповідач-1) має право списувати з рахунку клієнта (відповідача-2), відкритого у банку на підставі цього Договору, помилково перераховані клієнту суми (щодо яких клієнт є неналежним отримувачем) та нараховану згідно з п.4.4 Договору пеню у разі, якщо клієнт не повернув таку неналежно отриману суму протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги банку (том справи – 1, аркуш справи – 151).

Належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач-1 звертався до відповідача-2 з метою з’ясування питання про повернення відповідачем-2 помилково перерахованих позивачем коштів ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду надані не були.

Натомість, наявними у справі доказами підтверджено, що відповідач-1 списав з рахунку відповідача-2 кошти, помилково перераховані позивачем, протягом двох днів з дати їх переказу, а саме: 11.02.2010р. з рахунку відповідача-2 списано 530,00 грн. як комісію банку за користування системою “Клієнт-Банк” у листопаді, грудні 2009 року та комісію банку за ведення рахунків у листопаді 2009 року; 12.02.2010р. списано 401950,07 грн. в рахунок погашення заборгованості (сплата прострочених відсотків) за договором №19/1-651/2005 від 25.11.2005р. про надання кредитної лінії (банківські виписки – том справи -1, аркуші справи – 31-32).

Таким чином, відповідач-1 неправомірно списав кошти з рахунку відповідача-2, не дотримавшись триденного строку для повернення відповідачем-2, як клієнтом, помилково перерахованих позивачем грошових коштів.

Відносно висновку суду першої інстанції про правомірність повернення відповідачем-1 без виконання платіжного доручення відповідача-2 від 12.02.2010р. №2 про повернення помилково сплачених коштів в сумі 401 949,00 грн. на рахунок позивача, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, з вищевказаним платіжним дорученням відповідач-2 звернувся до відповідача-1 протягом операційного часу банку, а саме о 10 год. 25 хв., що підтверджується роздруківкою відомостей по платіжному дорученню №2 від 12.02.2010р., доданою до апеляційної скарги (том справи – 1, аркуш справи – 191).

При цьому, відповідно до виписки з рахунку відповідача-2 за 12.02.2010р. як на час пред'явлення платіжного доручення №2 від 12.02.2010р., так і протягом всього операційного дня 12.02.2010, а саме з 9 год. 30 хв. до 16 год. 00 хв., на рахунку відповідача-2 обліковувались грошові кошти в загальній сумі 401 950,07 грн., тоді як сума, вказана в платіжному дорученні №2 від 12.02.2010р., є меншою і становить 401 949,00 грн. (том справи – 1, аркуш справи – 32).

Натомість, в день звернення відповідача-2 з платіжним дорученням №2 від 12.02.2010р. до відповідача-1, останній повернув вказане платіжне доручення без виконання, посилаючись на відсутність коштів на рахунку відповідача-2 (том справи – 1, аркуш справи – 27).

Однак, згідно з випискою по рахунку відповідача-2 за 12.02.2010р. грошові кошти у розмірі 401950,07 грн. були списані відповідачем-1 в порядку договірного списання лише о 16 год. 04 хв., тобто в післяопераційний час та майже через п'ять годин після звернення відповідача-2 з платіжним дорученням №2 від 12.02.2010р.

Наведене вище свідчить про те, що відповідач-1 був своєчасно повідомлений про помилкове перерахування позивачем на рахунок відповідача-2 грошових коштів, але, не дотримавшись порядку та строків повернення відповідачем-2, як клієнтом банку, який є неналежним отримувачем коштів, спірної грошової суми позивачу, відповідач-1 списав ці кошти з рахунку відповідача-2, а отже отримав майно (гроші), належне позивачу, без достатньої правової підстави для цього.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави наведені в ст. 1212 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу встановлені в Законі України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” №2346-ІІІ від 05.04.2001р. (із змінами та доповненнями). В п.1.23, п.1.24 ст. 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” визначено, що неналежним отримувачем є особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі, а неналежним платником – особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів. Помилковим переказом вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

В п.1.4, п.2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті зазначено, що помилковим списанням/зарахуванням коштів є списання/зарахування коштів, внаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача. Неналежним платником є особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежний отримувач - це особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

У відповідності до п.6 Указу Президента України “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України” підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Як було встановлено в процесі судового розгляду, позивач платіжним дорученням №315 від 11.02.2010р. помилково перерахував відповідачу-2 грошові кошти у сумі 402480,00 грн., які не були своєчасно повернуті відповідачем-2 у зв’язку з безпідставним списанням цих коштів відповідачем-1.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 на користь позивача грошових коштів у сумі 402480,00 грн. є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами та підлягають задоволенню.

Відносно вимог позивача про відшкодування відповідачем-1 збитків у сумі 80496,00 грн., апеляційним господарським судом було встановлено наступне.

Платіжним дорученням №935 від 13.04.2010р. позивач перерахував на користь третьої особи (Товариства з обмеженою відповідальністю “Кривбас-еталон”) грошові кошти в розмірі 80496,00 грн., вказавши призначення платежу: “сплата штрафних санкцій зг.листа №22/02-10 від 22.02.2010 року” (том справи – 1, аркуш справи – 30). На думку позивача, саме внаслідок протиправних дій відповідача-1 він зазнав збитків, сплативши штрафні санкції, тому збитки мають бути йому відшкодовані за рахунок відповідача-1.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

          Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підставою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв’язок між протиправною поведінкою і збитками; вина.

Натомість, з наданих позивачем доказів не вбачається наявність повного складу цивільного правопорушення, тоді як передумовою цивільної відповідальності є саме сукупність всіх елементів складу цивільного правопорушення. За відсутності хоча б одного зі складових елементів правопорушення цивільна відповідальність не наступає.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 збитків задоволенню не підлягають.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом були порушені норми процесуального права, а саме ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судове рішення було прийнято без участі в судовому засіданні представника позивача, у зв’язку з чим, на думку позивача, суд повинен був відкласти розгляд справи на іншу дату, не можуть бути прийняті апеляційним господарським судом до уваги з наступних підстав.

Насамперед, необхідно зазначити про те, що явка представників сторін та третьої особи у судові засідання не була визнана Господарським судом міста Києва обов’язковою.

В ст. 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду відкладати розгляд справи на іншу дату за наявності підстав, які унеможливлюють її розгляд.

Окрім того, строк вирішення спору, визначений в ст. 69 Господарського процесуального кодексу України є обмеженим.

Жодних заяв або клопотань з боку позивача, в яких би наводились підстави, що унеможливлюють розгляд справи за наявними в ній матеріалами у відсутність представника позивача до суду першої інстанції не надходили.

Таким чином, твердження позивача про порушення місцевим господарським судом ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є безпідставним.

Підсумовуючи вищенаведені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги позивача частково підтвердились під час розгляду даної справи, за результатами перегляду якої судом апеляційної інстанції було встановлено неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2010р. у справі №33/229 має бути скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 402480,00 грн. В іншій частині рішення місцевого господарського суду повинно бути залишено без змін.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача-1, а також приймаючи до уваги часткове задоволення як позовних вимог, так і апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що судові витрати за звернення з позовом до суду та подання апеляційної скарги повинні бути розподілені між позивачем та відповідачем-1 пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: на відповідача-1 у сумі 46481,71 грн. (з них: 4024,80 грн. - державне мито, 196,66 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 40248,00 грн. - витрати на адвокатські послуги, 2012,32 грн. - державне мито за подання апеляційної скарги), решта судових витрат покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Нейл” задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2010р. у справі №33/229 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Нейл” (юр.адреса: 29009, м. Хмельницький, вул. М.Красовського, 64; пошт.адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 11; р/р №26001017010320 у філії ВАТ „Укрексімбанк”, м. Хмельницький, МФО 315609, код ЄДРПОУ 21336490) грошові кошти в сумі 402480,00 грн. (чотириста дві тисячі чотириста вісімдесят гривень 00 копійок), 4024,80 грн. (чотири тисячі двадцять чотири гривні 80 копійок) державного мита, 196,66 грн. (сто дев’яносто шість гривень 66 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 40248,00 грн. (сорок тисяч двісті сорок вісім гривень 00 копійок) витрат на оплату послуг адвоката.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити”.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Нейл” (юр.адреса: 29009, м. Хмельницький, вул. М.Красовського, 64; пошт.адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 11; р/р №26001017010320 у філії ВАТ „Укрексімбанк”, м. Хмельницький, МФО 315609, код ЄДРПОУ 21336490) 2012,32 грн. (дві тисячі дванадцять гривень 32 копійки) державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи №33/229 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

07.12.10 (відправлено)