Постанова № 12835583, 01.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2010                                                                                           № 35/370

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко О.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача:           Дучал О.Ф. дов. б/н від 29.11.2010 року

від відповідача:           Лесенко А.М. дов. б/н від 16.08.2010 року

від третьої особи: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарник"

на рішення Господарського суду м.Києва від 27.09.2010

у справі № 35/370 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Житло-Комфорт"

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Господарник"

          Дочірнє підприємство "Регіон-Маркет"

про                                                   стягнення 46983,22 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Житло –Комфорт” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Господарник” про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання послуг на утримання будинку та при будинкової території №21/6-127 від 18.01.2008р. у розмірі 46983,22 грн. та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Донецької області №04-06/34/1 від 01.07.2010р. на підставі ст.ст. 15,17 Господарського процесуального кодексу України, направлено вищевказаний позов за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем неналежним чином виконувались зобов’язання за Договором про надання послуг з утримання будинку та при будинкової території №21/6-127 в частині оплати вартості отриманих послуг, у зв’язку з чим виникла заборгованість.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем фактично не надавались послуги по утриманню будинку та при будинкової території, та третя особа була вимушена звернутись до інших організацій за отриманням таких послуг та укласти відповідні договори.

Третя особа заперечувала проти позовних вимог, посилаючись на те, що послуги виконувались іншими особами з якими третя особа уклала відповідні договори/

В ході розгляду справи позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог відповідно до якої останні просив суд стягнути з відповідача суму боргу за Договором в розмірі 56754,47 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.09.2010 р. у справі № 35/370 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Господарник” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Житло –Комфорт” 55767,36 грн., 867,88 грн.–пені, 9,76–інфляційних нарахувань, 109,47 - 3% річних, 567,54 грн. –державного мита, 236,00 грн.–витрат на інформаційне –технічне забезпечення судового процесу.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе за Договором зобов’язання, а саме не оплатив вартість послуг з утримання будинку та прибудинкової території, що надавались позивачем, у зв’язку з чим заборгованість відповідача за Договором становить 55767,36грн., яка підлягає стягненню. У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат також підлягають задоволенню. .

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2010 р. у справі №35/370 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, сторони п. 8.1 договору №21/6-127 від 18.01.2008 року передбачили, що договір діє до 01.01.2009 року. Оскільки з 01.01.2009 року строк дії договору закінчився, то саме з цієї дати між сторонами не існує жодних зобов’язань. Проте, як позивач нараховує борг після закінчення дії договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.12.2010 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/4 від 01.12.2010 року у зв’язку з виробничою необхідністю – перебуванням судді Смірнової Л.Г. на лікарняному, розгляд апеляційної скарги у справі №35/370 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Тищенко О.В., суддів Алданової С.О., Калатай Н.Ф. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі №35/370 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 27.09.2010 року у справі №35/370.

Представник третьої особи в судове засідання 01.12.2010 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 – 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте третя особа не скористалася своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 01.12.2010року за відсутності представника третьої особи.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

18 січня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Житло –Комфорт”(надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Господарник”(надалі відповідач) було укладено Договір про надання послуг з утримання будинку та при будинкової території №21/6-127 (надалі Договір).

          Згідно до умов Договору (пп.. 1.1., 1.2.) споживач (відповідач) у відповідності з договором купівлі –продажу нежилого приміщення №1705 від 18.02.2008р. займає нежитлове приміщення №127 загальною площею 848,2 кв.м. на першому та другому поверхах житлового будинку по пр. Панфілова, 21, корпус 6.

          Виконавець (позивач) у відповідності до ст.ст. 21, 26, 29 Закону України “Про житлово –комунальні послуги”, п. 3 Порядку визначення виконавця житлово –комунальних послуг житловому фонді, затвердженим Наказом Держжитлкомунгоспа України від 25.04.2005р. №60, зобов’язується надавати послуги споживачу по утриманню будинку та при будинкової території за адресою: м. Донецьк, пр. Панфілова, 21, корпус 6, а споживач зобов’язується своєчасно сплачувати послуги по тарифам і на умовах, передбачених даним договором та п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України “Про житлово –комунальні послуги”.

          Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач вносить щомісячно оплату послуг не пізніше 15 числа місяця наступного за місяцем, в якому надавались послуги. Послуги оплачуються в безготівковій формі на розрахунковий рахунок виконавця, або на розрахунковий рахунок виконавця вказаний в рахунку на оплату (п. 2.3. Договору).

          На дату складання Договору вартість послуг, відповідно до пп.. 1.6 Договору становила 1,77 грн. за 1 кв.м. залежно від займаної відповідачем площі. Загальна площа займаного відповідачем приміщення становить 848,2 кв.м., відповідно платіж за надання послуг становить 1501,32 грн.

Відповідно до пп.. 2 п. 5.1. Договору за несвоєчасне внесення платежів відповідач зобов’язаний сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки оплати послуг, оплати інфляційної складової та 3% річних.

Пунктом 8.1 договору №21/6-127 від 18.01.2008 року сторони передбачили, що договір вступає в силу з дати підписання та діє до 01.01.2009 року.

Позивач згідно заяви про збільшення позовних вимог від 30.08.2010 року №257 просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за Договором в розмірі 56754,47 грн., (46983,22грн. заборгованість за період з 01.01.2009 року по 01.04.2010 року + 9771,25 грн. заборгованість за період з 01.04.2009 року по 01.09.2010 року), при цьому посилається на ч. 2 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених договором (п. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Пунктом 8.1 договору №21/6-127 від 18.01.2008 року сторони передбачили, що договір вступає в силу з дати підписання та діє до 01.01.2009 року.

Як вбачається з заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за Договором в розмірі 56754,47 грн., яка нарахована після закінчення дії договору (46983,22грн. заборгованість за період з 01.01.2009 року по 01.04.2010 року + 9771,25 грн. заборгованість за період з 01.04.2009 року по 01.09.2010 року).

Оскільки після закінчення дії договору зобов’язання сторін припинились, то стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 46983,22грн. за період з 01.01.2009 року по 01.04.2010 року та боргу у розмірі 9771,25 грн за період з 01.04.2009 року по 01.09.2010 року є неправомірним.

Суд критично оцінює посилання позивача на ч. 2 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” при обґрунтуванні позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов'язаний:

1) забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів;

2) здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання будинків, квартир, приміщень;

3) підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором;

4) надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо;

5) своєчасно проводити підготовку жилого будинку і його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період;

6) розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості;

7) утримувати в належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових мереж, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством;

8) сплачувати споживачу компенсацію за перевищення встановлених термінів проведення аварійно-відновлювальних робіт у розмірі, визначеному договором або законодавством;

9) вести облік вимог (претензій) споживачів у зв'язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їх споживчих властивостей та перевищенням термінів проведення аварійно-відновлювальних робіт;

10) своєчасно за власний рахунок проводити роботи з усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини.

Таким чином, ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не містить даних положень, на які посилається позивач при обґрунтуванні позовних вимог.

Матеріали справи місять розрахунок заборгованості, який суд першої інстанції помилково прийняв як “заяву про збільшення позовних вимог”, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму боргу за Договором в розмірі 55767,36 грн., 867,88 грн. –пені, 877,64 грн. –інфляційних нарахувань, 109,47 –3% річних”.

Враховуючи “розрахунок заборгованості”, судом першої інстанції було прийнято рішення про стягнення з відповідача основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК в цій частині.

Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо). Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Відповідно до ст. 78 ГПК України заяви позивача про відмову від позову, про визнання позову відповідачем повинні бути подані в письмовій формі. Щодо форми заяви про зміну підстав чи предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог ГПК не визначає форми (усної чи письмової), в якій ці заяви викладаються. Виходячи з того, що позовна заява повинна бути оформлена письмово, а зазначені дії означають зміну елементів позову, можна дійти висновку, що заяви про зміну підстав чи предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог мають подаватись у письмовій формі. Письмова форма забезпечить можливість реалізації відповідачем певних процесуальних засобів захисту своїх прав: надання відзиву, подання зустрічного позову тощо.

Таким чином, якщо позивач забажав збільшити розмір позовних вимог, то останній вправі був подати письмову заяву про збільшення розміру позовних вимог з доданням розрахунку заборгованості.

Матеріали справи не містять письмової заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми боргу за Договором в розмірі 55767,36 грн., 867,88грн. –пені, 877,64 грн. –інфляційних нарахувань та 109,47 –3% річних.

Проте, як в заяві про збільшення позовних вимог від 30.08.2010 року №257 йдеться про стягнення заборгованості у розмірі 46983,22грн. за період з 01.01.2009 року по 01.04.2010 року та заборгованості у розмірі 9771,25 грн. за період з 01.04.2009 року по 01.09.2010 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції розглядає позов в межах вимог, які містяться в заві про збільшення позовних вимог від 30.08.2010 року №257.

Крім цього, судова колегія звертає увагу на те, що взагалі є незрозумілим природа походження суми інфляційних втрат у розмірі 9, 76грн., яку стягнув суд першої інстанції, оскільки а ні в заяві про збільшення позовних вимог, а ні в розрахунку не міститься дана вимога.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Господарник” підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі №35/370- скасуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

У зв’язку з задоволенням апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 283,77грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 22, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Господарник” задовольнити повністю.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2010 року у справі №35/370 скасувати.

3.          Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Житло –Комфорт”(83114, м. Донецьк, пр. Панфілова, 21, корп. 5; м. Донецьк, вул. Люксембург, 75-А, код ЄДРПОУ 33913369; п/р №26005301797760 у філіалі “ДУ Промінвестбанка в Донецькій області”, МФО 334635), а у випадку відсутності коштів –з будь якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Господарник”(поштова адреса: м. Київ, вул. Старокиївська, 10, корп. 28-У, кім. 309; юридична адреса: 01034, м. Київ, вул. Багговутовська, 17/21; код ЄДРПОУ 30971302) 283,77грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

4.          Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5.           Матеріали справи №35/370 повернути до Господарського суду міста Києва.

6.           Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді