Рішення № 12783929, 22.11.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" листопада 2010 р.Справа № 16/26-10-776 Господарський суд Одеської області У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Шестопалов О.О. за довіреністю від 21.09.2009р.;

Від відповідача: Мороз О.І. за довіреністю від 13.11.2009р.;

Від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4: гр. ОСОБА_4;

Від третьої особи: не зявився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк” до фізичної особи підприємця ОСОБА_5 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Управління Національного банку України в Одеській області про стягнення 6146762,13 грн., а також за зустрічним позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк”, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів та скасування заборон на відчуження нерухомого майна, а також про вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записів, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „ПроКредитБанк” (далі по тексту Банк ) звернулося до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про солідарне стягнення з фізичної особи підприємця ОСОБА_5 (далі по тексту ПП ОСОБА_6, фізичної особи підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_7, як поручителів, 6146762,13 грн. загальної заборгованості за договорами про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. Свої вимоги позивач обґрунтовував порушенням ПП ОСОБА_5 прийнятих на себе за рамковою угодою № 5.2975 від 11.03.2004р., а також договорами про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. зобовязань з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

В подальшому, згідно з заявою від 10.03.2010р., Банком позовні вимоги були змінені, у звязку з чим останній просить суд стягнути з ПП ОСОБА_5 заборгованість за рамковою угодою №5.2975 від 11.03.2004р. та договорами про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. в розмірі 6146762,13 грн..

Ухвалою від 17.03.2010р. провадження у справі № 16 / 26 10 776 в частині позову публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк” до фізичної особи підприємця ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Під час розгляду справи, 19.03.2010р. відповідач звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у даній господарській справі до розгляду Приморським районним судом м. Одеси цивільної справи за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк” про визнання недійсними в частині визначення валюти зобовязання договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., № 5.8628/516 від 15.02.2006р., а також про їх розірвання.

Ухвалою від 19.03.2010р. господарським судом Одеської області провадження у даній справі було зупинено до остаточного вирішення по суті Приморським районним судом м. Одеси вказаної вище цивільної справи.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у цивільній справі № 2-3594/09 від 21.06.2010р. позов ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк” про визнання недійсними в частині визначення валюти зобовязання договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., № 5.8628/516 від 15.02.2006р., а також про їх розірвання був залишений без розгляду. В свою чергу, ухвалою господарського суду Одеської області від 20.07.2010р. провадження у справі № 16 / 26 10 776 було поновлено відповідно до ч. 3 ст. 79 ГПК України.

Не погоджуючись з позовними вимогами, ПП ОСОБА_5 02.08.2010р. звернувся до господарського суду Одеської області з зустрічною позовною заявою (вх. № 6606) по справі № 16 / 26 10 776 до Банку про визнання недійсними договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р.

Ухвалою від 04.08.2010р. господарським судом Одеської області зустрічний позов ПП ОСОБА_5 було прийнято до розгляду та зустрічні позовні вимоги обєднані із справою № 16 / 26 10 776 в одне провадження.

В ході розгляду справи відповідачем 18.08.2010р. були поданні доповнення до зустрічної позовної заяви відповідно до яких, відповідач просить суд визнати недійсними договори про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., укладені між публічним акціонерним товариством „ПроКредитБанк” та фізичною особою підприємцем ОСОБА_5, визнати недійсними договір іпотеки № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р., договір іпотеки № 516-ІД 01 від 15.02.2006р., договір іпотеки № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р.; скасувати заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 за договором № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р.; нежилих приміщень офісу, що розташовані за адресою м. Одеса, вул. Преображенська, 28 за договором № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р. та земельної ділянки площею 0,0348 га, розташованої за адресою м. Одеса, вул. Мореплавна, 1 за договором № 516-ІД 01 від 15.02.2006р.; вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про обтяження майна, яке було предметом спірних іпотечних договорів.

При цьому, ПП ОСОБА_5 в обґрунтування зустрічного позову висуває доводи про невідповідність договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. вимогам діючого законодавства за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, що виключає можливість використання доларів США як засобу платежу при сплаті процентів за спірним договором, а також у звязку з невизначенням грошового зобовязання за спірною угодою в грошовій одиниці України. Також обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги в частині визнання недійсними договору іпотеки № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р., договору іпотеки № 516-ІД 01 від 15.02.2006р., договору іпотеки № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р., ПП ОСОБА_5 посилається на відсутність всупереч ч.2 ст. 7, ст. 18 Закону України „Про іпотеку”, у даних угодах таких істотних умов, як конкретний розмір основних зобовязань, які ними забезпечуються, а також посилання на видачу заставної або її відсутність, що, на думку відповідача, тягне необхідність визнання даних угод недійсними ч.1 ст. 203 ЦК України, ст. 215 ЦК України.

Ухвалою від 09.08.2010р. господарським судом Одеської області до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучено Управління Національного банку України в Одеській області.

Ухвалою від 18.10.2010р. господарським судом Одеської області було відмовлено у задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк” про вжиття заходів до забезпечення позову.

Банк повністю заперечує проти заявлених зустрічних вимог з підстав, викладених у відзиві з урахуванням додаткових пояснень до відзиву, а також наполягає на необхідності застосування інституту позовної давності.

Управління Національного банку України в Одеській області згідно з поясненнями, наданими у судовому засіданні 06.09.2010р. проти задоволення зустрічного позову також заперечує з підстав правомірності укладення спірних кредитних договорів, з огляду на відсутність необхідності одержання Банком індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу та правомірність видачі кредиту в іноземній валюті.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

11.03.2004р. між закритим акціонерним товариством „ПроКредитБанк” (Кредитор) та ПП ОСОБА_5 (Позичальник) було укладено рамкову угоду № 5.2975, за умовами якої Банком було прийнято на себе зобовязання на положеннях та умовах даної угоди, договорів про надання траншу відкрити Позичальнику кредитну лінії терміном на 60 місяців. При цьому, сторони дійшли згоди, що кредитні кошти можуть надаватися Кредитором Позичальнику у гривні, доларах США або євро на підставі договорів про надання траншу. Загальна сума заборгованості по даній угоді на дату надання траншу не повинна перевищувати 150000 доларів США. В подальшому, додатковою угодою від 15.02.2006р. до вказаної рамковою угоди термін кредитної лінії було збільшено до 180 місяців, а також збільшено суму ліміту кредитування до 200000 доларів США. У додатковій угоді № 2 від 24.10.2007р. до рамкової угоди сторонами було досягнуто згоду щодо продовження кредитної лінії до 240 місяців, а також визначено, що загальна сума заборгованості по даній угоді на дату надання траншу, порахована з використанням курсів НБУ для відповідних валют не повинна перевищувати 800000 доларів США.

В подальшому, у межах даної рамкової угоди між Банком та ПП ОСОБА_5 (Позичальник) було укладено договір про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., відповідно до умов п. 1.1 якого Банк зобовязався надати Позичальнику у користування грошові кошти в сумі 85750 доларів США на строк 144 місяці (до 20.02.2018р.) зі сплатою відсотків в розмірі 13 % річних, виходячи з 360 календарних днів, а Позичальник зобовязався повернути наданий кредит та сплатити відсотки та комісії за кредитом у встановлений даним договором строк.

08.06.2006р. між Банком та ПП ОСОБА_5 (Позичальник) було укладено договір про надання траншу № 5.9986/2975, відповідно до умов п. 1.1 якого Банк зобовязався надати Позичальнику у користування грошові кошти в сумі 70000 доларів США на строк 144 місяці (до 01.06.2018р.) зі сплатою відсотків в розмірі 13 % річних, виходячи з 360 календарних днів, а Позичальник зобовязався повернути наданий кредит та сплатити відсотки та комісії за кредитом у встановлений даним договором строк.

Пізніше 24.10.2007р. між Банком та ПП ОСОБА_5 (Позичальник) було укладено ще один договір про надання траншу № 5.15221/2975, відповідно до умов п. 1.1 якого Банк зобовязався надати Позичальнику у користування грошові кошти в сумі 500000 доларів США на строк 96 місяці (до 19.10.2015р.) зі сплатою відсотків в розмірі 12,5 % річних, виходячи з 360 календарних днів, а Позичальник зобовязався повернути наданий кредит та сплатити відсотки та комісії за кредитом у встановлений даним договором строк.

Відповідно до п. 2.6 договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. сторонами було передбачено, що кредит надається шляхом конвертації коштів на Міжбанківському валютною ринку та зарахування гривневого еквіваленту коштів на рахунок Позичальника. В свою чергу, згідно з п. 3.1 договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. погашення кредиту та сплата відсотків за користуванням кредитом здійснюється в порядку та строки, викладені у графіку повернення кредиту і сплати відсотків, наведеному у додатку № 1 до цього договору, який є його невідємною частиною. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється Кредитором в строки, що зазначені в графіку як дні платежу. При цьому, згідно з графіками повернення кредиту та сплати відсотків (додатки № 1 до договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р.) вбачається, що сторони домовилися про сплату процентів за користування кредитом та повернення суми кредиту у іноземній валюті доларах США.

На виконання договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. Банком було надано кредитних коштів на загальну суму у розмірі 655750 доларів США, про що свідчать наявні у матеріалах справи меморіальні валютні ордери № 1340_21 від 16.02.2006р., № 1340_15 від 08.06.2006р., № 3177_6 від 24.10.2007р.

В подальшому, посилаючись на неналежне виконання відповідачем прийнятих за вказаною угодою зобовязань зі своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, Банк у листопаді 2009р., керуючись умовами п. 5.1 договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., звернувся до відповідача з вимогами за вих. № 480, № 481, №482 про повне дострокове погашення кредиту та сплату заборгованості по процентам і пеню. Вказані вимоги були одержані відповідачем 20.11.2009р. Також позивачем було направлено аналогічні вимоги і до поручителів.

Проте вказані вимоги ані відповідачем ані поручителями виконані не були, у звязку з чим, за розрахунком позивача станом на 08.02.2010р. заборгованість відповідача з повернення кредиту за договором про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р. становила 73117,64 доларів США, що за курсом НБУ складало 584970,37 грн., за договором про надання траншу № 5.9986/2975 від 08.06.2006р. 60407,61 доларів США, що за курсом НБУ складало 483285,04 грн., за договором про надання траншу № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. 425776,61 доларів США, що за курсом НБУ складало 3406383,19 грн. При цьому, за розрахунком позивача за Позичальником рахується заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом за договором про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р. в сумі 4541,41 доларів США, за договором про надання траншу № 5.9986/2975 від 08.06.2006р. 3490,21 доларів США, за договором про надання траншу № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. 23654,26 доларів США та по сплаті пені у розмірі 186863,62 грн. по договору № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., 152384, 54 грн. по договору № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., 1079375,66 грн. - за договором № 5.15221/2975 від 24.10.2007р.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов рамкової угоди № 5.2975 від 11.03.2004р., а також договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. в частині зобовязань з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, Банком в межах даної справи висуваються вимоги про стягнення з ПП ОСОБА_5 заборгованості в розмірі 6146762,13 грн.

Враховуючи, що відповідачем в межах провадження по даній справі були заявлені зустрічні позовні вимоги, відповідно до яких ПП ОСОБА_5 ставиться питання щодо визнання недійсними договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., укладених між сторонами, суд вважає правомірним та доцільним надати насамперед правову оцінку зустрічним вимогам.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд (п. 1 Розяснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними) повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили (п. 10 Розяснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними).

В обґрунтування зустрічного позову відповідач стверджує, що використання доларів США як засобу платежу при сплаті процентів за кредитними договорами суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який згідно з Законом України “Про порядок застосування Закону України “Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 114-5 Конституції України” від 21 листопада 1992 року N 2813-XII, має силу закону. Посилаючись на невідповідність договорів про надання траншу наведеним законодавчим приписам, відповідач наголошує на необхідності визнання даних угод недійсним.

На підставі укладених між сторонами договорів про надання траншу Банком було надано позивачу кредити у доларах США за користування якими ПП ОСОБА_5 були прийняті на себе зобовязання сплачувати відсотки в іноземній валюті - в доларах США.

Викладені умови договорів свідчать про те, що грошові зобовязання виражені в них в іноземній валюті - доларах США.

Статтею 192 Цивільного кодексу України встановлено, що законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Також відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобовязань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що передбачено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну „іноземна валюта” містить ст. 1 Декрету, а саме іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Згідно з ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України, грошові зобовязання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо субєкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобовязань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 334 Господарського кодексу України, банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року N 2121-III(з послідуючими змінами та доповненнями) банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Саме ці три групи операцій і складають зміст банківської діяльності.

Даною законодавчою нормою встановлено, що банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених в Законі України “Про банки і банківську діяльність”, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Письмовий дозвіл Національного банку України це документ, який видає НБУ у порядку і на умовах, визначених законом України “Про банки і банківську діяльність” та Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №275, на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, передбачені статтею 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Звертаючись до вимог Законів України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року N 679-XIV , “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 року №2121-III, Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 року №15-93, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275 суд доходить висновку, що банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, а саме: неторгівельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті; ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій); торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках; операції з банківськими металами на валютному ринку України; операції з банківськими металами на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України. Тобто для здійснення операцій з валютними цінностями, банк має отримати як банківську ліцензію, так і письмовий дозвіл Національного банку України.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обовязки субєктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. № 15-93, відповідно до ст. 5 якого Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Тобто, згідно з нормами Декрету для здійснення операцій з валютними цінностями, які не потребують індивідуального ліцензування, банк має отримати генеральну ліцензію.

Прийнятими в подальшому Законом України „Про банки і банківську діяльність” та Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, замість генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій передбачено отримання письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, який, видається на операції, які не потребують індивідуального ліцензування.

У зустрічний позовній заяві ПП ОСОБА_5 вказує на те, що наявність банківської ліцензії і письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями не звільняє банки від обовязку отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, які потребують індивідуального ліцензування, посилаючись на ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Проте, з аналізу вказаної норми, за якою індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, індивідуальної ліцензії потребують такі операції: „в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі”, можна дійти висновку, що використання пункту „в”, можливо тільки у відносинах між резидентом і нерезидентом та навпаки при здійсненні разової валютної операції.

До того ж, на виконання п. „в” ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” про необхідність отримання індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, розроблене Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентами, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004р. №270.

Системний аналіз вищевказаного Положення свідчить про те, що саме цим нормативно-правовим актом закріплюється порядок отримання індивідуальної ліцензії при видачі або отримані кредиту, єдиною передумовою для чого є наявність у одного із контрагентів кредитного договору статусу нерезидента України.

Разом з цим, жодним законодавчим чи нормативно-правовим документом не передбачено граничних строків і сум кредитів, після яких отримання індивідуальної ліцензії є необхідним елементом для надання / отримання кредиту.

Посилання ПП ОСОБА_5 на п. „г” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” про необхідність отримання індивідуальної ліцензії для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, є безпідставним та необґрунтованим, адже за п. 1.5 Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за N 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, зі змісту приведеного пункту Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, випливає відсутність необхідності отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу у разі якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. При цьому, дана норма розповсюджується на ті операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, Банком діяльність здійснюється за наявності банківської ліцензії № 195 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, виданої позивачу ще 13.10.2003 році, тобто до укладення спірних договорів кредитування. Крім того, Банком було отримано дозвіл № 195-1, виданий Національним банком України 13.10.2003р. на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” згідно з додатком до такого дозволу, який був діючим на час укладення кредитних договорів. Новий дозвіл № 195-2 був виданий Національним банком України 29.09.2009р. З огляду на викладене, ПАТ „ПроКредит Банк” на момент укладення спірних договорів про надання траншу мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії.

Наведене дозволяє суду дійти висновку про правомірність спірних кредитних договорів та про відсутність підстав для визнання їх недійсними, оскільки при укладенні договору сторонами не було порушено вимог чинного на той момент законодавства, та зміст договору про надання траншу не суперечить вимогам чинного законодавства, у звязку з чим у задоволенні зустрічного позову в частині вимог про визнання недійсними договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. слід відмовити.

В свою чергу, враховуючи висновки суду щодо правомірності вказаних кредитних договорів, при розгляді позовних вимог Банку про стягнення заборгованості підлягають застосуванню умови відповідних договорів, на підставі яких виникла заборгованість.

Відповідно до ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави „Позика”, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як було зазначено по тексту рішення вище на підставі укладених між сторонами договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. Банком було надано ПП ОСОБА_5 кредити у сумі 85750 доларів США, 70000 доларів США, а також 500000 доларів США відповідно, за користування яким відповідачем були прийняті на себе зобовязання з сплати відсотків у розмірі 13 % річних та 12,5 % річних (за договором № 5.15221/2975 від 24.10.2007р.).

Положеннями частин 1, 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Крім того, відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 1056 1 ЦК України, якою було доповнено ЦК України згідно з Законом України 12 грудня 2008 року N 661-VI, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі із договору. Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, у порушення умов кредитних договорів, ст. ст. 525, 526, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України прийняті на себе зобовязання з своєчасного здійснення передбачених договорами платежів на повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами не виконувалися, внаслідок чого за відповідачем утворилася прострочена заборгованість за кредитом та прострочена заборгованість за процентами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Пунктом 5.1 договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. передбачено, що у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення кредиту або прострочення сплати відсотків згідно з Графіком, або несплати пені більш ніж трьох банківських днів, або у разі невиконання або неналежного виконання зобовязань, передбачених у п. п. 3.5, 4.3, 5.5, 5.6, 7.3 цих договорів, або наявності обставин, які ставлять під сумнів погашення кредиту, кредитор набуває право вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги неналежне виконання Позичальником договірних зобовязань з повернення кредитів за договором про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. та сплати процентів за користування кредитними коштами, скориставшись наданим позивачу правом для дострокове повернення в такому разі кредиту, ПАТ „ПроКредит Банк” 13.11.2009р. звернулося з вимогами до відповідача про повне дострокове погашення кредитів, яку Позичальник отримав 20.11.2009р., у звязку з виникненням заборгованості більше 3-х банківських днів (прострочення платежів на момент звернення за договором № 5.8575/2975 від 15.02.2006р. становило 53 дні, а за договорами № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. 43 дні). В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості відповідача у загальному розмірі 4728138,32 грн., станом на 08.02.2010р., проти обґрунтованості якого ПП ОСОБА_5 не заперечує.

Під час розгляду справи відповідачем доказів, які б підтверджували належне виконання Позичальником умов кредитних договорів щодо сплати заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків за користування кредитом суду не представлено.

З урахуванням наведених висновків щодо неналежного виконання відповідачем зобовязань за кредитними договорами зі своєчасного повернення кредитів та сплати процентів, керуючись наведеними вище умовами п.5.1 договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., згідно з якими Банку надано право вимагати дострокового погашення кредиту у разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та нарахованими процентами, суд доходить висновку і про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитами, у тому числі і платежів, строк яких не настав, на загальну суму у розмірі 4474638,60 грн. За таких же підстав підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з ПП ОСОБА_5 253499,72 грн. загальної заборгованості із сплати процентів за користування кредитними коштами.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобовязання. Так, згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до п. 3.6 договорів про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р., у разі прострочення Позичальником зобовязань з погашення кредиту та/або сплати відсотків за його користування, інших платежів згідно умов цього договору, Позичальник зобовязаний сплатити на користь кредитора пеню у розмірі 0,5%, але не менше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочення, від суми прострочених зобовязань за кожен день прострочення.

З огляду на викладене, як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, за несвоєчасне виконання відповідачем зобовязань з повернення кредиту Банком додатково було нараховано до сплати відповідачеві пеню за прострочення погашення кредиту та сплати відсотків до 08.02.2010р. включно на загальну суму у розмірі 1418623,81 грн. Проаналізувавши розрахунок пені, суд доходить висновку щодо його обґрунтованості та правомірності. Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 1418623,81 грн. також підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобовязання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо правомірності та обґрунтованості заявлених Банком позовних вимог та необхідності їх задоволення у повному обсязі відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 610, 611, 617, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056 1 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Щодо зустрічних вимог ПП ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р., договору іпотеки № 516-ІД 01 від 15.02.2006р., договору іпотеки № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Обґрунтовуючи зустрічний позов в цій частині вимог ПП ОСОБА_5 посилається на відсутність всупереч положенням ч.2 ст. 7, ст. 18 Закону України „Про іпотеку”, у даних угодах таких істотних умов, як конкретний розмір основних зобовязань, які ними забезпечуються, а також посилань на видачу заставної або її відсутність, що, на думку відповідача, тягне необхідність визнання даних угод недійсними в силу приписів ч.1 ст. 203 ЦК України, ст. 215 ЦК України.

Дійсно відповідно до ст. 18 Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 року N 898-IVіпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних у цій статті істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Зважаючи на наведені доводи відповідача, суд вважає за необхідне звернутися до умов відповідних іпотечних договорів.

Так, за умовами іпотечного договору № 5.2975-ІД02 від 01.08.2005р., укладеним між Банком (Іпотекодержатель) та відповідачем (Іпотекодавець), Іпотекодавець передав, а Іпотекодержатель прийняв в іпотеку об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру № 2, що знаходиться у будинку № 4 по провулку Віце - адмірала Жукова в місті Одесі. При цьому, відповідно до п. 1.3 даної угоди (з урахуванням змін внесених договором від 15.02.2006р., а також договором від 24.10.2007р.) іпотека за цим договором частково забезпечує виконання Іпотекодавцем зобов'язань перед Іпотекодержателем, що виникають із рамкової угоди №5.2975 від 11 березня 2004р., додаткової угоди до неї від 15 лютого 2006 року, додаткової угоди №2 до неї від 24 жовтня 2007 року, договору про надання траншу №5.7151/2975 від 23 вересня 2005 р., договору про надання траншу №5.8575/2975 від 15 лютого 2006 р., договору про надання траншу №5.9986/2975 від 08 червня 2006 р., договору про надання траншу №5.15221/2975 від 24 жовтня 2007 року, та інших договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені на підставі рамкової угоди, і є та/або будуть її невід'ємною частиною (надалі за текстом - Кредитний договір), за умовами яких Іпотекодавець зобов'язується перед Іпотекодержателем повернути наданий йому терміном на 240 місяців кредит з максимальним лімітом заборгованості, в розмірі 800000 доларів США, сплатити відсотки за його користування, можливі неустойку та інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені Кредитним договором.

Відповідно до іпотечного договору № 516-ІД 01 від 15.02.2006р., укладеного між Банком (Іпотекодержатель), ПП ОСОБА_4 (Іпотекодавець, Боржник -1), діючої як майновий поручитель, а також ПП ОСОБА_5 (Боржник -2), Іпотекодавець передав, а Іпотекодержатель прийняв в іпотеку земельну ділянку, площею 0,0348 га, яку передано для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по вулиці Мореплавна, 1 у місті Одесі. При цьому, відповідно до п. 1.3 даного договору іпотека за цим договором забезпечує повне виконання Боржниками зобов'язань перед Іпотекодержателем, що виникають із рамкової угоди №5.2975 від 11 березня 2004 року, рамкової угоди № 516 від 15 лютого 2006 року, договору про надання траншу №5.2975-ДТ1 від 11 березня 2004 року, додаткової годи до нього від 27 вересня 2005 року, договору про надання траншу №5.2975-ДТ2 від 17 травня 2004 року, додаткової угоди до нього від 27 вересня 2005 року, договору про надання траншу № 5.7151/2975 від 23 вересня 2005 року, договору про надання траншу №5.8575/2975 від 15 лютого 2006 року, договору про надання траншу №5.8628/516 від 15 лютого 2006 року, та інших договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені на підставі рамкової угоди, і є та/або будуть її невід'ємною частиною, за умовами яких Боржники зобов'язуються перед Іпотекодержателем повернути кредит з максимальним лімітом заборгованості терміном на 180 місяців, тобто до п'ятнадцятого лютого дві тисячі двадцять першого року в розмірі 200000 доларів США, сплатити відсотки за його користування, можливі неустойку та інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені кредитним договором.

В подальшому, договором до іпотечного договору № 516-ІД 01 від 24.10.2007р., пункт 1.3 статті 1 вказаного іпотечного договору викладено у новій редакції, відповідно до якої сторонами було передбачено, що іпотека за цим договором забезпечує повне виконання Боржниками зобов'язань перед Іпотекодержателем, що виникають із рамкової угоди №516 від 15 лютого 2006р., договору про надання траншу №5.8628/516 від 15 лютого 2006 року, та інших договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені на підставі рамкової угоди, і є та/або будуть її невід'ємною частиною (надані Кредитний договір), за умовами яких Боржник-1 зобов'язався перед Іпотекодержателем повернути кредит з максимальним лімітом заборгованості терміном на 180 місяців, тобто до 15.02.2021р. в розмірі 200000 доларів США, сплатити відсотки за його користування, можливі неустойку та інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені Кредитним договором; рамкової угоди №5.2975 від 11 березня 2004р., додаткової угоди до неї від 15 лютого 2006 року, додаткової угоди №2 до неї від 24 жовтня 2007 року, договору про надання траншу №5.7151/2975 від 23 вересня 2005 р., договору про надання траншу №5.8575/2975 від 15 лютого 2006 р., договору про надання траншу №5.9986/2975 від 08 червня 2006 р., договору про надання траншу №5.15221/2975 від 24 жовтня 2007 року, та інших договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені на підставі рамкової угоди, і є та/або будуть її невід'ємною частиною (надалі за текстом - Кредитний договір), за умовами яких Боржник-2 зобов'язується перед Іпотекодержателем повернути наданий терміном на 240 місяців, тобто до 11.03.2024р. кредит з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 800000 доларів США, сплатити відсотки за його користування, можливі неустойку та інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені Кредитним договором.

Крім того, 24.10.2007 р. між Банком ( Іпотекодержателем ) та ПП ОСОБА_4 (Іпотекодавець, Боржник -1), діючої як майновий поручитель, а також ПП ОСОБА_5 (Боржник -2), було укладено договір іпотеки № 5.2975-ІД03, відповідно до умов якого Іпотекодавець передав Іпотекодержателю в іпотеку нежилі приміщення офісу, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул.. Преображенська, 28. При цьому, відповідно до п. 1.3 цього договору іпотека за цим договором забезпечує виконання: Боржником - 1 зобов'язань перед Іпотекодержателем, що виникають із рамкової угоди № 5.2780 від 09 лютого 2004 року, договору про надання траншу № 5.7227/2780 від 21 вересня 2005р. та інших договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені на підставі рамкової угоди, і є та/або будуть її невід'ємною частиною (надалі за текстом - Кредитний договір 1), за умовами яких Боржник - 1 зобов'язується перед Іпотекодержателем повернути наданий йому терміном до 09.02.2009р. кредит з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 50000 доларів США, сплатити відсотки за користування ним, можливі неустойку та інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені кредитним договором 1; Боржником - 1 зобов'язань перед Іпотекодержателем виникають із рамкової угоди № 5.2975 від 11 березня 2004р., додаткової угоди до неї від 15 лютого 2006р., додаткової угоди №2 до неї від 24 жовтня 2007р., договору про надання траншу №5.7151/2975 від 23 вересня 2005 року, договору про надання траншу №5.8575/2975 від 15 лютого 2006 року, договору про надання траншу №5.9986/2975 від 08 червня 2006р., договору про надання траншу №5.15221/2975 від 24 жовтня 2007 року, та інших договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені на підставі рамкової угоди, і є та/або будуть її невід'ємною частиною (надалі за Кредитний договір 2), за умовами яких Боржник - 1 зобов'язується перед Іпотекодержателем повернути наданий йому терміном до 11.03.2024 року кредит з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 800000 доларів США, сплатити відсотки за користування ним, неустойку та інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені Кредитним договором -2; Боржником - 2 зобов'язань перед Іпотекодержателем, що виникають із рамкової угоди № 516 від 15 лютого 2006р., договору про надання траншу № 5.8628/516 від 15 лютого 2006р. та інших договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені на підставі рамкової угоди та/або будуть її невід'ємною частиною (надалі за текстом - Кредитний договір 3), за умовами яких Боржник - 2 зобов'язується перед Іпотекодержателем повернути наданий йому терміном до 15.02.2021р. кредит з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 200000 (двісті тисяч) доларів США, сплатити відсотки користування ним, можливі неустойку та інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені Кредитним договором-3.

Відповідно до ч. ч.1 та 2 ст. 7 Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 року N 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 року N 898-IV іпотечний договір повинен містити, зокрема, такі істотні умови як зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.

За змістом наведених умов п. 1.3. спірних договорів іпотеки (з урахуванням змін до них) вказані угоди забезпечують виконання Боржниками зобов'язань, що виникають із рамкових угод, договорів про надання траншу, які укладені та/або будуть укладені на підставі рамкових угод, і є та/або будуть їх невід'ємною частиною. При цьому, у договорах іпотеки зазначаються ліміти зобов'язань, вимоги за якими забезпечуються цими договорами.

Отже, зміст основних зобов'язань, забезпечених іпотеками на підставі спірних договорів, визначається рамковими угодами та кредитними договорами, укладеними в межах рамкових угод, які є їх невід'ємними частинами.Наведені умови, які місять посилання на договори, якими обумовлюються основні зобовязання, фактично дозволяють встановити розмір забезпечених спірними угодами вимог.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача стосовно невідповідності спірних іпотечних договорів приписам ч. 2 ст. 7 Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 року N 898-IV.

Крім того, судом відхиляються як декларативні та такі, що спростовуються змістом документів, наявних у матеріалах справи, і доводи відповідача про невідповідність спірних іпотечних угод положенням ч. 4 ст. 3 Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 року N 898-IV, на момент укладення яких, на думку відповідача, договори про надання траншу не набрали чинності.

Дійсно, згідно з приписами ч. 4 ст. 3 Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 року N 898-IV іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

При цьому, як вбачається з матеріалів справ, на час укладення спірних іпотечних договорів рамкові угоди та укладені на їх виконання договори про надання траншів, вже були діючими, при укладені чергових угод про надання траншів до спірних іпотечних договорів вносилися відповідні зміни, а саме: зазначалися реквізити договорів, які мають забезпечуватись договорами іпотеки та зміненювалися загальні умови кредитування.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача з цього приводу судом до уваги не приймаються.

Твердження відповідача про відсутність в спірних договорах іпотеки посилання на видачу заставної чи її відсутність, як істотної умови таких угод, також спростовуються змістом п. 3.12. іпотечного договору № 516-ІД 01 від 15.02.2006 р., п. 3.11. іпотечного договору № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005 р., п. 3.12. договору іпотеки № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р., у яких зазначено, що заставна за цими договорами не видається / не випускається.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд доходить висновку про необґрунтованість та неправомірність зустрічних позовних вимог ПП ОСОБА_5 в частині визнання недійсним договору іпотеки № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р., договору іпотеки № 516-ІД 01 від 15.02.2006р., договору іпотеки № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р., та, як наслідок, в їх задоволенні слід відмовити.

Враховуючи, що ПП ОСОБА_5 також висуваються зустрічні позовні вимоги про скасування заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 за договором № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р.; нежилих приміщень офісу, що розташовані за адресою м. Одеса, вул. Преображенська, 28 за договором № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р. та земельної ділянки площею 0,0348 га, розташованої за адресою м. Одеса, вул. Мореплавна, 1 за договором № 516-ІД 01 від 15.02.2006р.; а також про вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про обтяження майна, яке було предметом спірних іпотечних договорів, суд вважає за необхідне, звернутися до приписів ст. 12 ГПК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство.

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери.

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

В свою чергу, скасування заборони на відчуження майна, а також вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записів про обтяження майна, які є наслідком визнання недійсними іпотечних договорів, вчиняються при виконанні відповідного судового рішення уповноваженими особами у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене, зазначений спір в цій частині зустрічних позовних вимог не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Згідно п. 1 ч. І ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що зустрічні позовні вимоги про скасування заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 за договором № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р.; нежилих приміщень офісу, що розташовані за адресою м. Одеса, вул. Преображенська, 28 за договором № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р. та земельної ділянки площею 0,0348 га, розташованої за адресою м. Одеса, вул. Мореплавна, 1 за договором № 516-ІД 01 від 15.02.2006р.; а також про вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про обтяження майна, яке було предметом спірних іпотечних договорів, непідвідомчі господарським судам України, у звязку з чим, такий спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. З огляду на викладене, провадження у справі в цій частині зустрічного позову підлягає припиненню відповідно до вимог п. 1 ч. І ст. 80 ГПК України.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд доходить висновку, що позов Банку про стягнення зі ПП ОСОБА_5 6146762,13 грн. загальної заборгованості за договорами про надання траншу № 5.8575/2975 від 15.02.2006р., № 5.9986/2975 від 08.06.2006р., № 5.15221/2975 від 24.10.2007р. підлягає задоволенню. Провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог про скасування заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 за договором № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р.; нежилих приміщень офісу, що розташовані за адресою м. Одеса, вул. Преображенська, 28 за договором № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р. та земельної ділянки площею 0,0348 га, розташованої за адресою м. Одеса, вул. Мореплавна, 1 за договором № 516-ІД 01 від 15.02.2006р.; а також про вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про обтяження майна, яке було предметом спірних іпотечних договорів підлягає припиненню. У задоволенні іншої частини зустрічного позову ПП ОСОБА_5 слід відмовити у повному обсязі.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподілити згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 203, 215, 509, 525, 526, 549, 610, 611, 617, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056 1 ЦК України, ст. 193 ГК України, Декретом КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Законами України “Про Національний банк Укарїни”, “Про банки і банківську діяльність”, „Про іпотеку”, ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_5 / 65026, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1/ на користь публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк” / 03115, м. Київ, проспект Перемоги, 107а, код ЄДРПОУ 21677333 / грошові кошти в сумі 6146762 грн. 13 коп. /шість мільйонів сто сорок шість тисяч сімсот шістдесят дві грн.. 13 коп./, державне мито в сумі 25500 грн. 00 коп. /двадцять пять тисяч пятсот грн.. 00 коп./, витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп. /двісті тридцять шість грн.. 00 коп./ Наказ видати.

3.Провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог про скасування заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1 за договором № 5.2975-ІД 02 від 01.08.2005р.; нежилих приміщень офісу, що розташовані за адресою м. Одеса, вул. Преображенська, 28 за договором № 5.2975-ІД 03 від 24.10.2007р. та земельної ділянки площею 0,0348 га, розташованої за адресою м. Одеса, вул. Мореплавна, 1 за договором № 516-ІД 01 від 15.02.2006р.; а також про вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про обтяження майна, яке було предметом спірних іпотечних договорів припинити.

4.У задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовити.

5.Видати фізичній особі підприємцю ОСОБА_5 / 65026, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1/ довідки на одержання з державного бюджету України зайве сплаченого державного мита на загальну суму 430 грн.00 коп. / чотириста тридцять грн. 00 коп/, а також витрат на ІТЗ судового процесу в сумі 254 грн. 00 коп. /двісті пятдесят чотири грн.. 00 коп./.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення складений 29.11.2010р.

Суддя