Ухвала суду № 125390590, 19.02.2025, Господарський суд Дніпропетровської області

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

19.02.2025м. ДніпроСправа № 904/3916/24

За заявою Акціонерного товариства "Ідея Банк" з грошовими вимогами в загальній сумі 363 206,39 грн

до боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Суддя Соловйова А.Є.

Секретар судового засідання Тостоп`ятка В.В.

Представники:

від кредитора АТ КБ "Приватбанк": Плющова Н.О., довіреність № 15315-К-Н-О від 17.10.2024

від кредитора АТ "Ідея Банк": довіреність №ВД-Дов /2023-350 від 07.12.2023

арбітражний керуючий: Багінський А.О., свідоцтво №1871 від 20.12.2018

СУТЬ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підставі статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвалою суду від 03.12.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 120 днів, до 02.04.2025. Призначено керуючим реструктуризацією боргів ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) арбітражного керуючого Багінського Артема Олександровича (свідоцтво №1871 від 20.12.18, адреса 29017, м. Хмельницький, вул. Зарічанська, 5/3, оф. 312). Призначено попереднє засідання суду на 11.02.2025 о 10:00 год.

На виконання ухвали суду від 03.12.2024 господарський суд 04.12.2024 опублікував оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за №74775 від 04.12.2024 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

06.01.2025 від Акціонерного товариства "Ідея Банк" надійшла заява б/н від 22.12.2024 з грошовими вимогами до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в загальній сумі 363 206,39 грн, з яких: 233 338,13 грн - строковий основний борг, 58 313,33 грн - прострочений основний борг, 0,87 грн - строкові проценти, 17,06 грн - прострочені проценти, 2 691,00 грн - строкова плата за обслуговування кредиту, 62 790,00 грн - прострочена плата за обслуговування кредиту, 6 056,00 грн - судовий збір за подання заяви з грошовими вимогами до боржника.

Ухвалою суду від 15.01.2025 прийнято заяву Акціонерного товариства "Ідея Банк" з грошовими вимогами до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в загальній сумі 363 206,39 грн, з яких: 233 338,13 грн - строковий основний борг, 58 313,33 грн - прострочений основний борг, 0,87 грн - строкові проценти, 17,06 грн - прострочені проценти, 2 691,00 грн - строкова плата за обслуговування кредиту, 62 790,00 грн - прострочена плата за обслуговування кредиту, 6 056,00 грн - судовий збір за подання заяви з грошовими вимогами до боржника в попередньому засіданні.

23.01.2025 від арбітражного керуючого Багінського А.О. надійшло повідомлення б/н від 23.01.2025 про результати розгляду грошових вимог Акціонерного товариства "Ідея Банк", в якому керуючий реструктуризацією боргів визнав грошові вимоги кредитора частково в сумі 291 669,39 грн, грошові вимоги в сумі 65 481,00 грн (нарахована комісія) відхилені.

07.02.2025 від кредитора АТ "Ідея Банк" надійшло заперечення на повідомення арбітражного керуючого Багінського А.О. про результати розгляду грошових вимог кредитора.

Суд долучив подані документи до матеріалів справи.

У попереднє засідання, призначене на 19.02.2025, з`явились представники кредиторів АТ КБ "Приватбанк" та АТ "Ідея Банк".

У попередньому засіданні, призначеному на 19.02.2025, в режимі відеоконференції приймав участь арбітражний керуючий Багінський А.О.

Представник кредитора АТ "Ідея Банк" підтримав подану заяву в повному обсязі, оголосив зміст поданих заперечень на повідомлення арбітражного керуючого Багінського А.О.

Заперечень від інших кредиторів проти визнання грошових вимог Акціонерного товариства "Ідея Банк" до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника кредитора, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

22.03.2024 між Акціонерним товариством "Ідея Банк" (надалі - Кредитор, Банк) та Фізичною особою-підприємцем Позейчуком Сергієм Володимировичем (надалі - Клієнт, Позичальник, Боржник) було укладено кредитний договір № КБ03.00610.010814085 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти на поповнення обігових коштів в сумі 300 000,00 грн (триста тисяч гривень 00 копійок) зі сплатою фіксованих процентів 0,01 % річних, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника НОМЕР_2 (який відкривається автоматично з підписанням Кредитного договору), зі строком користування по 22.03.2027 включно.

Перерахування коштів підтверджується меморіальним ордером та випискою по рахунку, що міститься в матеріалах справи.

Відповідно п. 3.1.1. Кредитного договору комісія за видачу кредитних коштів утримується Банком з суми кредиту в день видачі кредитних коштів.

Згідно п. 3.1.2. комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту та сплачується Позичальником щомісячно в терміни та в розмірах, вказаних у Графіку щомісячних платежів, який наведений в Додатку №1 до даного договору. Базою для нарахування комісії є початкова сума кредиту.

Відповідно до п. 2.5. Кредитного договору датою видачі кредитних коштів є день списання коштів з позичкового рахунку Позичальника.

Згідно до п. 3.2. Кредитного договору проценти нараховуються два рази на місяць за методом «факт/факт».

Відповідно до п. 3.3. Кредитного договору базою для нарахування процентів є залишок заборгованості за кредитом.

Згідно п. 3.4. Графік платежів Позичальника за Договором кредиту в розрізі сум погашення кредиту, процентів і комісії за обслуговування кредитної заборгованості є невід`ємною частиною Договору кредиту. Нарахування процентів і комісії за обслуговування кредитної заборгованості припиняється після повного повернення всієї заборгованості за Договором кредиту, а також у інших випадках, передбачених цим Договором або законом.

Відповідно до п. 4.1. Кредитного договору Позичальник зобов`язаний повернути Банку Кредит у повному обсязі в порядку і в терміни, передбачені цим Договором.

Згідно п. 4.2. Кредитного договору Позичальник повертає кредит разом з процентами та щомісячною комісією за обслуговування кредитної заборгованості до дня/числа кожного місяця, згідно з Графіком.

Відповідно до п. 4.4. Кредитного договору Позичальник забезпечує наявність на своєму поточному рахунку № НОМЕР_2 грошових коштів у сумі, необхідній для сплати щомісячних платежів згідно Графіку.

Згідно п. 5.2.5. Кредитного договору Банк має право відмовити у видачі Позичальнику Кредиту або його частини та/або вимагати дострокового повернення Кредиту у наступних випадках:

наявності обставин, які свідчать про те, що наданим Позичальником Кредит не буде повернуто у строки, визначені цим Договором;

надання для здійснення платежів документів, що не відповідають вимогам законодавства та встановленим в Банку правилам;

надання Позичальником для отримання Кредиту документів/інформації, що виявилися недостовірними;

невиконання/неналежного виконання Позичальником зобов`язань, передбачених цим Договором;

наявності арешту грошових коштів Позичальника на його поточних рахунках в Банку;

нецільового використання Кредиту або його частини;

невиконання грошових зобов`язань за Договором;

порушення проти Позичальника справи про банкрутство або прийняття рішення про його припинення/ліквідацію;

у випадку незгоди зі зміною процентної ставки на умовах цього Договору.

Банк повністю виконав свої зобов`язання згідно Кредитного договору, що підтверджується меморіальними ордерами та випискою по рахунку Боржника.

Так, сума заборгованості Боржника за Кредитним договором станом на 03.12.2024, із розрахунку Кредитора, становить 357 150,39 грн, з яких:

- 233 338,13 грн - основний борг;

- 58 313,33 грн - прострочений основний борг;

- 0,87 грн - строкові проценти;

- 17,06 грн - прострочені проценти;

- 2 691,00 грн - строкова плата за обслуговування кредиту;

- 62 790,00 грн - прострочена плата за обслуговування кредиту.

Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строки, встановлені договорами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі - відшкодування збитків.

У відповідності до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. У свою чергу під збитками законодавець у ст. 22 ЦК України розуміє витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Пунктом 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

В той же час, суд звертає увагу на те, що у липні 2022 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено дві постанови у справах про визнання недійсними умов кредитних договорів в частині обов`язку позичальника сплачувати банку комісію.

В обох справах Суд прийшов до висновку, що банк нараховував боржнику комісію неправомірно.

Так, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у п. 25 постанови по справі №363/1834/17 зауважила, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі №910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними (речення перше частини першої статті 21 ЗУ Про захист прав споживачів у редакції, чинній до 13 січня 2006 року).

Суд, на підставі приписів статті 55 ЗУ Про банки та банківську діяльність, частини першої статті 21 ЗУ Про захист прав споживачів у редакції, чинній до 13 січня 2006 року, пункту 6 частини першої статті 3 та частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України може визнати недійсною умову про плату (комісію) за управління кредитом (обслуговування його), інші подібні платежі, встановлені у договорі про надання споживчого кредиту, укладеному до 13 січня 2006 року (пункти 98 та 99 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №363/1834/17 від 13.07.2022).

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (п. 31.29 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №496/3134/19 від 13.07.2022).

Також у п. 32.8 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №496/3134/19 від 13.07.2022 зазначено, що враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Задоволення вимоги боржника зобов`язати кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір) може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо недійсності пункту 1.3.2 кредитного договору вимогу про зобов`язання банку перерахувати заборгованість позивача слід задовольнити. Її задоволення з огляду на встановлення незаконності нарахування плати за управління кредитом унеможливить стягнення з позивача тієї суми заборгованості, з якою він підставно не погодився.

Натомість задоволення вимоги про визнання неправомірними дій відповідача зі стягнення плати за управління кредитом не призведе до захисту майнових прав позивача. Така вимога є неефективною у спірних правовідносинах, і тому в її задоволенні слід відмовити (пункти 58-60 постанови у справі №363/1834/17).

За правилами ст. 216 Цивільного кодексу України реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов`язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності (пункти 34.1. 34.3. постанови у справі №496/3134/19).

У Постанові Верховного суду від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 зазначено наступне (де відповідач ПАТ «Ідея Банк»):

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України роз`яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, завтерджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 ЗаконуУкраїни «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлювлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20), на яку посилається заявник на підтвердження наявності підстав касаційного оскарження судових рішень у справі.

Проте, суд зазначає, що у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд встановив, що оспорюваними пунктами кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». За наслідками касаційного перегляду справи Верховний Суд положення частини другої пункту 1.10, а також пункту 6 кредитного договору від 21 листопада 2018 року, щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості визнав недійсними відповідно до положень частин першої-п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20) підставою визнання недійсними пунктів кредитного договору від 16 липня 2018 року щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості вказано частини першу-п`яту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61- 22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі №361/392/20 (провадження № 61-16470св20), та зазначає, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у разі коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 73).

За результатами розгляду вказаної справи, Велика Палата Верховного Суду вирішила: Зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055 з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У кредитному договорі, який був наданий кредитором, відсутня деталізація переліку додаткових та супутніх послуг які кредитором надавались боржнику. Також відсутні докази, що боржник користувався будь-якими додатковими послугами кредитодавця.

Враховуючи викладене, оцінивши подані АТ "Ідея Банк" документи, грошові вимоги Кредитора в сумі 65 484,00 (нарахована комісія) підлягають відхиленню.

За змістом положень статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника

Згідно ч.1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до п.4 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку та черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду (ч.6 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства). За результатами розгляду зазначених заяв суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 4 ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства - вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;

3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

З огляду на обґрунтованість вимог, викладених в заяві Акціонерного товариства "Ідея Банк", суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання його конкурсним кредитором з грошовими вимогами до боржника в сумі 297 725,39 грн, яка підлягає погашенню у такому порядку:

- 6 056,00 грн (судовий збір за подання заяви) - відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів;

- 291 669,39 грн (233 338,13 грн - основний борг, 58 313,33 грн прострочений борг, 0,87 грн - строкові проценти, 17,06 грн - прострочені проценти) - 2 черга задоволення вимог кредиторів.

Грошові вимоги Акціонерного товариства "Ідея Банк" в сумі 65 481,00 грн (плата за обслуговування кредиту) підлягають відхиленню.

Керуючись ст.ст. 2, 73-74, 76-79, 86, 91, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 45, 64 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

УХВАЛИВ:

Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства "Ідея Банк" (код ЄДРПОУ 19390819) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в сумі 6 056,00 грн - відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів, в сумі 291 669,39 грн (233 338,13 грн - основний борг, 58 313,33 грн прострочений борг, 0,87 грн - строкові проценти, 17,06 грн - прострочені проценти) - 2 черга задоволення вимог кредиторів.

Грошові вимоги в сумі 65 481,00 грн (плата за обслуговування кредиту) - відхилити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття - 19.02.2025 та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст.ст. 254-258 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.Є. Соловйова