Ухвала суду № 12432484, 01.11.2010, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2010 р. Справа № 17721/10/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді Попка Я.С.

Суддів Онишкевича Т.В. , Сапіги В.П.

при секретарі судового засідання Наконечній М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області про визнання дій протиправними та зобовязання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області, в якій просить визнати пртиправними дії посадових осіб відповідача, які порушивши пп. 5.3.1 п. 5.3 ст.ст. 5, 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-IV, відмовили йому у здійсненні відшкодування процентів за іпотечних кредитом та зобовязати відповідача винести рішення про відшкодування йому процентів за іпотечним кредитом у розмірі 4377,41 грн. внаслідок застосування права на податковий кредит у звітному 2008 році та зарахувати вказану суму на банківський рахунок за такими платіжними реквізитами: ВАТ «Хоум Кредит Банк», МФО 307123, код ЄДРПОУ 26237202, транзитний рахунок № НОМЕР_1, призначення платежу: «для поповнення карти № НОМЕР_2 ОСОБА_1».

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 03.04.08 року ним укладений кредитний договір № DNUHGB0000000003 (далі Кредитний договір) з метою отримання грошових коштів для придбання житла двохкімнатної квартири. Крім того, для забезпечення виконання зобовязань за вказаним кредитним договором, 03.04.08 року було укладено договір іпотеки № DNUHGB0000000003 (далі Договір іпотеки). Починаючи з травня 2008 року позивач на виконання умов кредитного договору сплачував проценти за користування кредитом. З метою реалізації права на податковий кредит, передбаченого п. 5, 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», позивач звернувся до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області з заявою про реалізацію права на податковий кредит, однак відповідач у листі №3389/17/218 від 30.03.09 року повідомив позивача про те, що він не зможе скористатися податковим кредитом на сплачені за іпотечним кредитом проценти, через те, що у наданому кредитному договорі не зазначено,

__________________

Головуючий у 1-й інст. суддя Костюкевич С.Ф. ряд. ст.зв. № 2.11.17 суддя-доповідач Попко Я.С.

справа № 2а-19410/09/0370 справа № 17721/10/9104.doc

що його видано на придбання (будівництво) житла та через факт відсутності розрахункових документів щодо сплати процентів за іпотечним житловим кредитом. Рішення відповідача про відмову в поверненні процентів вважає протиправним, оскільки воно прийнято з порушенням положень нормативних актів України. Зазначає, що кредитний договір є іпотечним житловим кредитом, а грошові кошти, отримані на його підставі, мали цільове призначення придбання житлової нерухомості. Відсутність реєстрації за адресою АДРЕСА_1 не може слугувати підставою для відмови в наданні податкового кредиту.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що метою кредиту, взятого позивачем згідно кредитного договору, було отримання грошових коштів на оплату страхових платежів і зазначені грошові кошти були надані банком позивачу, а за договором іпотеки позивач зобовязався в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором надати і надав банку в іпотеку майнові права на отримання у власність двокімнатної квартири. Тобто предметом договору іпотеки між позивачем і банком було надання в іпотеку майнових прав на квартиру в АДРЕСА_1, місце проживання позивача в якій не є основним, так як він там не зареєстрований. Тому позивач не може скористатися податковим кредитом на сплачені за кредитом проценти, оскільки в наданому ним кредитному договорі не зазначено, що кредит видано саме на придбання (будівництво) житла, а отже, і не має право включати до складу податкового кредиту на відшкодування частину сум процентів за укладеним договором.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її такою, що винесена з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідач оскаржив її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2010 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апелянт зазначає, що починаючи з травня 2008 року на виконання умов кредитного договору сплачував проценти за користування кредитом і з метою реалізації права на податковий кредит, передбаченого п. 5, 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», звернувся до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області з заявою про реалізацію права на податковий кредит. Згідно укладеного кредитного договору кошти надавались «на наступні цілі», а «не з ціллю», «з метою», у звязку з чим необхідно було встановити дійсний зміст договору. Суд прийшов до невірного висновку про те, що кредит був отриманий не для придбання житла. Крім того, основне місце проживання позивача як фізичної особи, визначається положеннями Цивільного кодексу України, а не Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і визначення основного місця проживання, відповідно до згаданого Закону, не є обовязковим. Відсутність реєстрації не може слугувати підставою для відмови в наданні податкового кредиту.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що метою кредиту згідно кредитного договору, було отримання коштів на оплату страхових платежів і зазначені грошові кошти були надані банком позивачу. Позивач за договором іпотеки в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором надав банку в іпотеку майнові права на отримання у власність двокімнатної квартири, що в АДРЕСА_1. Місце проживання позивача у даній квартирі не є основним, так як він там не зареєстрований. Позивач не може скористатися податковим кредитом на сплачені за кредитом проценти, оскільки в наданому ним кредитному договрі не зазначено, що кредит видано саме на придбання (будівництво) житла і не має права включати до складу податкового кредиту на відшкодування частину сум процентів за укладеним кредитним договором.

Такі висновки суду, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 3 квітня 2008 року уклав кредитний договір з ЗАТ КБ «Приватбанк». За умовами даного договору банк надає позичальнику кредит у вигляді невідкладної кредитної лінії у розмірі 74545,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,04% на місяць на суму надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96% річних від суми зареєстрованих ресурсів.

Між позивачем та ЗАТ КБ «Приватбанк» 03.04.08 року було укладено іпотечний договір на забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору. З договору іпотеки вбачається, що предметом договору іпотеки є нерухоме майно, будівництво якого не завершено, а саме, двохкімнатної квартири загальною площею 58,48 кв.м, що розташована в АДРЕСА_1

Відповідно до ст. 1. Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року іпотека це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п.1 16 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий кредит це сума (вартість) витрат, понесених платником податку резидентом у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках встановлених цим Законом.

Згідно п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, що діяла з 01.01.2008 року та була чинною на момент виникнення спірних відносин) платник податку резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного податкового року. Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце проживання.

13 березня 2009 року позивач звертався до відповідача із заявою про повернення частини процентів за іпотечним кредитом, але 30.03.09 року відповідачем було відмовлено в задоволенні його заяви про повернення податкового кредиту.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні», встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобовязані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання, а також відповідно до частини 9 вищезазначеної статті, при зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживання, або її законний представник повинні письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації протягом семи днів.

Однак, як вбачається з довідки Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 05.10.2009 року за вих. №14/3022, право приватної власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 станом на 05.10.2009 року не зареєстровано.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що оскільки позивач за адресою: м. Дніпропетровськ, бульвар Слави,58/18 не зареєстрований і кредит видавався для сплати страхових платежів, а не з метою придбання житла, він був позбавлений права включати до складу податкового кредиту частину суми процентів за кредитом.

Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування процентів за іпотечних кредитом та зобовязання відповідача винести рішення про відшкодування йому процентів за іпотечним кредитом у розмірі 4377,41 грн. внаслідок застосування права на податковий кредит у звітному 2008 році, а доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2010 року у справі № 2а-19410/09 за позовом ОСОБА_1 до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області про визнання дій протиправними та зобовязання до вчинення дій без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Попко Я.С.

Судді Онишкевич Т.В. , Сапіга В.П.

Повний текст ухвали складений та підписаний 08.11.2010 року.