Рішення № 12334136, 16.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 34/41-27/31416.11.10 За позовом Акціонерного банку «Діамант»

доВідкритого акціонерного товариства «Автоводсервіс»

проСтягнення заборгованості за мировою угодою

Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін: Від позивача: Береговий І.В. –представник за довіреністю від 30.08.2010 року; Від відповідача:Шумлянський В.І. –представник за довіреністю від 29.07.2010 року ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерний банк «Діамант»звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Автоводсервіс»про стягнення заборгованості в сумі 869509, 94 грн. за договорами фінансового лізингу транспортних засобів № 278 від 16.04.2009 року та № 280 від 16.04.2009 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2009 року порушено провадження у справі № 34/263.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2009 року у справі № 34/263 за позовом Акціонерного банку «Діамант»до Відкритого акціонерного товариства «Автоводсервіс»про стягнення 869509, 94 грн., затверджено мирову угоду.

За умовами мирової угоди відповідач зобов’язувався в термін до 20.06.2009 року погасити заборгованість зі сплати лізингових платежів за договорами фінансового лізингу транспортних засобів № 278 та № 280 від 16.04.2008 року у сумі 578200, 47 грн.

У зв’язку із порушенням умов мирової угоди позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 869509, 94 грн. заборгованості за мировою угодою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2009 року порушено провадження у справі № 34/41 (суддя Сташків Р.Б.) та призначено розгляд справи на 27.01.2010 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2010 року по справі № 34/41 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача 869509, 94 грн. заборгованості.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відкрите акціонерне товариство «Автоводсервіс» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою відповідно до якої просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2010 року у зв’язку із тим, що воно прийнято з порушеннями матеріального та процесуального права.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2010 року апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Автоводсервіс»залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2010 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2010 року касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Автоводсервіс»задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2010 року у справі № 34/41 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2010 року справу № 34/41 прийнято до свого провадження суддею Дідиченко М.А., присвоєно № 34/41-27/314 та призначено до розгляду на 11.10.2010 року.

Представник позивача у судовому засіданні 11.10.2010 року подав витребувані судом письмові пояснення та підтримав позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.10.2010 року заявив клопотання про зупинення провадження у справі у зв’язку з неможливістю розгляду даної справи до вирішення пов'язаних з нею справ № 48/454-46/344 та № 48/455-46/342 за позовом АБ «Діамант»до ВАТ «Автоводсервіс»про стягнення заборгованості та пені за угодами від 20.07.2009 року про розірвання договорів фінансового лізингу транспортних засобів № 278 та № 280 від 16.04.2008 року.

Представник позивача заперечував проти зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 11.10.2010 року оголошено перерву до 26.10.2010 року.

26.10.2010 через загальний відділ діловодства суду, представник позивача подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, у якій просить суд накласти арешт на нерухоме майно, а саме виробничий комплекс, площею 2405, 40 кв. м, який розташований в м. Києві за адресою: Залізничне шосе, будинок № 45, яке належить на праві колективної власності ВАТ «Автоводсервіс».

Представник відповідача у судове засідання 26.10.2010 року не з’явився, однак через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору, а також повторно про зупинення провадження у справі до вирішення пов’язаних з даною інших справ. Зокрема, у Господарському суді міста Києва розглядаються справи № 57/58 та № 57/59 про визнання недійсними з моменту укладення угод від 20.07.2009 року про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів № 278 від 16.04.2008 року та № 280 від 16.04.2008 року.

Представник позивача у судовому засіданні 26.10.2010 року підтримав подану через загальний відділ діловодства суду заяву про забезпечення позову, подав додаткові докази по справі та заперечував проти клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається судом. Пов’язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Однак, суд зазначає, що предметом розгляду справ № 48/454-46/344, № 48/455-46/342, № 57/58 та № 57/59 є спірні правовідносини, що виникли між сторонами при укладанні та виконанні угод від 20.07.2009 року про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів № 278 від 16.04.2008 року та № 280 від 16.04.2008 року. Предметом розгляду даної справи є невиконання мирової угоди від 30.04.2009 року, що була укладена в процесі розгляду справи по стягненню заборгованості за договорами фінансового лізингу транспортних засобів № 278 та № 280. Тобто, правовідносини, що розглядаються у даній справі виникли до укладення угоди про розірвання вищезазначених договорів фінансового лізингу.

За вказаних обставин, суд відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки обставини та факти, що встановлюються у справах № 48/454-46/344, № 48/455-46/342, № 57/58 та № 57/59, не впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі.

Згідно зі ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Враховуючи подані позивачем докази того, що майно, яке належить відповідачеві може бути відчужено іншим особам, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі, якщо позов буде задоволено, суд задовольнив клопотання про забезпечення позову, про що було винесено ухвалу.

У судовому засіданні 26.10.2010 року відкладено розгляд справи до 08.11.2010 року.

Представник позивача у судове засідання 08.11.2010 року не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.11.2010 року заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року відкладено розгляд справи до 16.11.2010 року.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Акціонерний банк «Діамант»звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Автоводсервіс»про стягнення заборгованості в сумі 869509,94 грн. за договорами фінансового лізингу транспортних засобів №278 від 16.04.2009 року та №280 від 16.04.2009 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2009 року було порушено провадження у справі №34/263 та призначено справу до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2009 року у справі № 34/263 затверджено мирову угоду, відповідно до якої відповідач зобов’язався до 20 червня 2009 року погасити суму основної заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу транспортних засобів №278 від 16 квітня 2008 року (надалі - договір лізингу №1) у розмірі 205 057,71 грн. та договором фінансового лізингу транспортних засобів №280 від 16 квітня 2008 року (надалі - договір лізингу №2) у розмірі 373 142,76 грн., що разом складає 578200, 47 грн., шляхом перерахування коштів на рахунок № 29093304609.278 та № 29093304609.280 відповідно в АБ «Діамантбанк»(м. Київ, МФО 320854) (п. 1 мирової угоди), а також протягом 10 банківських днів після затвердження мирової угоди ухвалою Господарського суду міста Києва сплатити на користь позивача витрати зі сплати державного мита у розмірі 8 695,09 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн., шляхом перерахування коштів на рахунок № 29093304609.278 та № 29093304609.280 відповідно в АБ «Діамантбанк»(м. Київ, МФО 320854) (п. 2 мирової угоди).

Відповідно до п. 3 мирової угоди позивач звільняє відповідача від обов'язку зі сплати пені в сумі 7 904,49 грн. та штрафу в сумі 132 949,05 грн., передбачених договором лізингу №1, та пені в сумі 11 124,06 грн. та штрафу в сумі 139331,87грн., передбачених договором лізингу №2, що разом складає 291309,47грн., нарахування яких передбачено договором лізингу №1, договором лізингу №2, цивільним та господарським законодавством, за умови виконання відповідачем пункту 1 умов мирової угоди.

Пунктом 4 мирової угоди передбачено, що у випадку невиконання відповідачем пункту 1 умов мирової угоди, пункт 3 умови мирової угоди за згодою позивача і відповідача втрачає чинність.

Відповідач у встановлений мировою угодою строк своїх зобов’язань зі сплати простроченої заборгованості не виконав, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

За своєю правовою природою мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі: укладається в процесі розгляду справи у господарському суді; укладається у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»ухвали господарського суду підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження»встановлено, що у виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

В той же час, судом встановлено, що затверджена судом мирова угода укладена сторонами не є виконавчим документом, оскільки не містить відомостей про дату набрання чинності рішенням; строк пред’явлення виконавчого документу до виконання, а отже не відповідає вимогам встановленим ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, у даному випадку укладена мирова угода є новацією у розумінні статті 604 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), а отже позивач правомірно звернувся за захистом своїх прав до суду. Правомочність вказаних правових висновків підтверджується і Вищим господарським судом України (рекомендації ВГС України від 25.04.2008 №04-5/141).

Згідно частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Нормами статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач у встановлені мировою угодою строки свого зобов’язання щодо погашення суму основної заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором лізингу №278 у розмірі 205 057, 71 грн. та договором лізингу №280 у розмірі 373 142, 76 грн., що разом складає 578 200, 47 грн. не виконав.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання.

Оскільки відповідачем порушено взяті на себе зобов’язання передбачені п. 1 мирової угоди, то відповідно до положень статті 611 ЦК України та пункту 4 мирової угоди пункт 3 мирової угоди, яким передбачалось звільнення відповідача від обов'язку зі сплати пені в сумі 7 904,49 грн. та штрафу в сумі 132 949,05 грн., передбачених договором лізингу №1, та пені в сумі 11 124,06 грн. та штрафу в сумі 139331,87грн., передбачених договором лізингу №2, що разом складає 291309,47грн., нарахування яких передбачено договором лізингу №1, договором лізингу №2, цивільним та господарським законодавством, за умови виконання відповідачем пункту 1 умов мирової угоди, втратив чинність. Відтак, зазначені суми санкцій, визнані відповідачем при підписанні мирової угоди та підтверджені судом при її затвердженні, підлягають стягненню.

Крім того, суд вказує, що скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2010 року у справі № 34/41, Вищий господарський суд України, постановою від 07.09.2010 року зазначив, що як вбачається із копій постанов Вищого господарського суду України від 20.07.2010 року у справах № 48/454 та № 48/455, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2010 року у справі № 48/454, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010 року, позов задоволено. Стягнуто з ВАТ «Автоводсервіс»на користь АБ «Діамант»338945, 86 грн. заборгованості та пені за угодою від 20.07.2009 року про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів № 280 від 16.04.2008 року. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010 року у справі № 48/455, позов задоволено. Стягнуто з ВАТ «Автоводсервіс»на користь АБ «Діамант»225928, 99 грн. заборгованості та пені за угодою від 20.07.2009 року про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів № 278 від 16.04.2008 року.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи те, що в даній справі розглядаються вимоги позивача про стягнення заборгованості за договорами фінансового лізингу транспортних засобів № 278, № 280 від 16.04.2008 року, які згодом були викладені у затвердженій судом мировій угоді, вирішення спорів у справах № 48/454 та № 48/455 має важливе значення для з’ясування всіх обставин у справі № 34/41, які не були з’ясовані попередніми інстанціями.

Так, суд зазначає, що дійсно згідно ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Однак, судом встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2010 року у справі № 48/454 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010 року, яким залишено без змін зазначене рішення, скасовані постановою Вищого Господарського суду України від 20.07.2010 року, а справу передано на новий розгляд.

Також, рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2010 року у справі № 48/455 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2010 року, яким залишено без змін зазначене рішення, скасовані постановою Вищого Господарського суду України від 20.07.2010 року, а справу передано на новий розгляд.

Станом на 16.11.2010 року рішення по вищезазанченим справам не прийняті.

Крім того, як вбачається із постанови Вищого Господарського суду України № 48/454 від 20.07.2010 року, наявної в матеріалах справи, розглядом даної справи є частина суми заборгованості, яка визначена сторонами в укладеній угоді про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів № 280 від 16.04.2008 року. Так, відповідно до п. 2.2 зазначеної угоди встановлено, що прострочена заборгованість та пеня за договором лізингу становить 723212, 68 грн.

Водночас, предметом спору по справі № 48/454 є невиконання відповідачем грошового зобов’язання у розмірі 338945, 86 грн., який розраховується як різниця між розміром заборгованості по лізинговим платежам та пені, визначеним п. 2.2 угоди, та розміром заборгованості по лізинговим платежам та пені, який був предметом спору у справі Господарського суду міста Києва № 34/263, та як наслідок стала предметом спору у даній справі (723212, 68 грн. (загальна сума заборгованості за угодою про розірвання договору) –373142, 76 грн.(основна сума заборгованості за мировою угодою) –11124, 06 грн. (пеня згідно п. 3 мирової угоди) = 338945, 86 грн.).

Також, як вбачається із постанови Вищого Господарського суду України № 48/455 від 20.07.2010 року, наявної в матеріалах справи, розглядом даної справи є частина суми заборгованості, яка визначена сторонами в укладеній угоді про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів № 278 від 16.04.2008 року. Так, відповідно до п. 2.2 зазначеної угоди встановлено, що прострочена заборгованість та пеня за договором лізингу становить 438 891, 19 грн.

В той же час, предметом спору по справі № 48/455 є невиконання відповідачем грошового зобов’язання у розмірі 225 928, 99 грн., який розраховується як різниця між розміром заборгованості по лізинговим платежам та пені, визначеним п. 2.2 угоди, та розміром заборгованості по лізинговим платежам та пені, який був предметом спору у справі Господарського суду міста Києва № 34/263, та як наслідок стала предметом спору у даній справі (438 891, 19 грн. (загальна сума заборгованості за угодою про розірвання договору) –205 057, 71 грн. (основна сума заборгованості за мировою угодою) –7 904, 49 грн. (пеня згідно п. 3 мирової угоди) = 225 928, 99 грн.).

Крім того, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на лист позивача № 3611/50.1/2-06 від 20.07.2009 року, відповідно до якого останній повідомив Відкрите акціонерне товариство «Автоводсервіс», що станом на 20 липня 2009 року Акціонерний банк «Діамант»прийняв рішення про незастосування штрафу, що виник за весь період дії договору фінансового лізингу транспортних засобів № 278 від 16.04.2008 року та договору фінансового лізингу транспортних засобів № 280 від 16.04.2008 року у розмірі 20% від суми невиконаних (неналежно виконаних) зобов’язань відповідно до п. 9.1 договорів лізингу, а тому позивач відмовився від вимоги щодо стягнення штрафів.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами не було укладено угоди про зміну умов договорів фінансового лізингу у транспортних засобів № 278 та № 280 від 16.04.2008 року, а тому рішення позивача про незастосування штрафної санкції передбаченої п. 9.1 зазначених договорів є волевиявленням сторони станом на 20.07.2009 року, яке відображене в угодах про розірвання договорів фінансового лізингу у транспортних засобів № 278 та № 280 від 16.04.2008 року.

Враховуючи те, що п. 9.1 договорів фінансового лізингу у транспортних засобів № 278 та № 280 від 16.04.2008 року не був виключений сторонами з мов договорів, позивач не позбавлений права нараховувати штраф на підставі п. 9.1 договорів за період дії вказаних договорів.

В ході розгляду даної справи, позивач не відмовлявся від вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу, а тому суд приходить до висновку, що заперечення відповідача є необґрунтованими.

Згідно із ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідач обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростував.

За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України при задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 509, 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України та ст.ст. 33, 49 ст.ст. 82-85 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Автоводсервіс»(01103, м. Київ, Залізничне шосе, 45; код ЄДРПОУ 16306563) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем, на користь Акціонерного банку «Діамант»(04070, м. Київ, Контрактова площа, 10-А; код ЄДРПОУ 23362711) 869 509 (вісімсот шістдесят дев’ять тисяч п’ятсот дев’ять) грн. 94 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 8 695 (вісім тисяч шістсот дев’яносто п’ять) грн. 10 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяДідиченко М.А. дата підписання 18.11.2010 року