Рішення № 11968315, 16.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 25/12316.09.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група» до Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк»

про визнання недійсним договору

за зустрічним

позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група»

про стягнення заборгованості

Суддя Морозов С.М.

Секретар судового засідання Грузький Ю.О.

Представники:

від позивача

(відповідача за зустрічним позовом): не зявились;

від відповідача

(позивача за зустрічним позовом): Белименко О.В. (довіреність в матеріалах справи);

В судовому засіданні 16 вересня 2010 року по справі було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група»(позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк»(відповідач) про визнання недійсним договору застави від 21 червня 2007 року та розділу ІІ кредитного договору № 107 від 04 червня 2007 року.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що договір застави від 21 червня 2007 року та розділу ІІ кредитного договору № 107 від 04 червня 2007 року є недійсними через перевищення своєї компетенції його Генеральним директором, а відтак, суперечить положенням Статуту позивача та ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, за якою особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Так, позивач посилається на той факт, що загальні збори учасників Товариства не приймали рішення стосовно визначення меж розпорядження майном Товариства Генеральним директором Товариства.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав, явку уповноваженого представника в судові засідання забезпечив частково, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи..

Протягом перебування справи на розгляді в суді Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк»(позивач за зустрічним позовом) подало до суду зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група»(відповідач за зустрічним позовом) про стягнення заборгованості у сумі 788848,06 грн. з них 664477,09 гривень - заборгованість по кредиту, що підлягає достроковому стягненню, 7536,81 гривень - заборгованість по процентах, що підлягає достроковому стягненню, 110122,23 гривень прострочена заборгованість по процентах, 1644,79 гривень - заборгованість по пені за несвоєчасну сплату кредиту, 5067,14 гривень - заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за зустрічним позовом порушує строки повернення кредиту та сплати процентів, встановлені кредитним договором № 107 від 04 червня 2007 року, а відтак, позивач за зустрічним позовом має право вимагати дострокового повернення відповідачем за зустрічним позовом частини кредиту, що залишилася, сплати процентів, нарахованих позивачем згідно з умовами кредитного договору № 107 від 04 червня 2007 року та всі підстави для нараховування штрафних санкцій, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем за зустрічним позовом своїх зобовязань за кредитним договором № 107 від 04 червня 2007 року.

Протягом перебування справи на розгляді в суді позивач за зустрічним позовом уточнив (збільшив) свої позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом заборгованість за кредитним договором № 107 від 04 червня 2007 року у сумі 876813,46 грн. з них 664477,09 гривень - заборгованість по кредиту, що підлягає достроковому стягненню, 179591,96 гривень прострочена заборгованість по процентах, 1644,79 гривень - заборгованість по пені за несвоєчасну сплату кредиту та 22252,06 гривень - заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів, мотивуючи свої вимоги тим, що у відповідача за зустрічним позовом станом на 27.07.2010р., внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобовязань збільшилась заборгованість за кредитним договором № 107 від 04 червня 2007 року. Дослідивши матеріали заяви про збільшення позовних вимог суд дійшов висновку, що не може прийняти її до спільного розгляду з зустрічною позовною заявою, оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано до суду доказів доплати суми державного мита враховуючи факт збільшення ціни позову.

Крім того, позивач за зустрічним позовом, з метою заборони неправомірного розпорядження належним відповідачу майном та просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група»рухоме та нерухоме майно, а також на рахунки останнього.

Розглянувши подані на розгляд суду позовні матеріали суд прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі виходячи з наступного.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.12.2006р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики забезпечення позову»у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідач за зустрічним позовом відзиву на зустрічну позовну заяву не надав, явку уповноваженого представника в судові засідання забезпечив частково, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою від 09.08.2010 прийнята до розгляду позовна заява та порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 31.08.2010. Ухвалою від 31.08.2010р. розгляд справи було відкладено до 16.09.2010р.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/289 від 18.09.1997 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та обєктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача за зустрічним позовом, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

04 червня 2007 позивачем (далі - Позичальник) та відповідачем (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», що підтверджується Статутом АБ «Укргазбанк»та Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (копії документів в справі) (далі по тексту - Банк) (разом - сторони), було укладено кредитний договір № 107 від 04 червня 2007 року (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі Кредитний договір), у відповідності до пунктів 1.1. 1.3.2. якого Банк надає Позичальнику кредит в сумі 1407 128,00 гривень, з цільовим призначенням (мета) кредиту: для фінансування операції фінансового лізингу 10 автомобілів Mitsubishi Pajero, з терміном кредитування: з 04 червня 2007 року по 04 червня 2010 року.

21 червня 2007 року між сторонами було укладено зміни та доповнення № 1 до Кредитного договору (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

У відповідності до розділу II Кредитного договору (зі змінами та доповненнями) в рахунок забезпечення виконання позивачем зобов'язання за Кредитним договором, відповідачем було прийнято, зокрема, 10 автомобілів Mitsubishi Pajero.

21.06.2007р. між сторонами був укладений договір застави (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі - Договір застави або Спірний договір або Оспорюваний договір), у відповідності до умов якого позивач з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором передав в заставу 10 автомобілів Mitsubishi Pajero, які належить позивачу на праві власності (далі Предмет застави, п. 2.1 Договору застави).

Позивач вважає, що зазначена передача Предмету застави в заставу згідно Договору застави та Кредитного договору була здійснена з грубим порушенням норм чинного законодавства України, а тому Договір застави та розділ II Кредитного договору (зі змінами та доповненнями) щодо передачі в заставу Предмету застави в рахунок забезпечення виконання зобов'язання по Кредитному договору мають бути визнані недійсними з огляду на наступне.

Позивач зазначає, що згідно п. 8.12 Статуту Товариства (затверджений рішенням зборів учасників від 16 травня - 2007 року, протокол № 19, зареєстрований 23.05.2007р. Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією, номер запису 107410500060008153, належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, далі - Статут), Генеральний директор Товариства має право розпоряджатися майном Товариства в межах, що визначені Зборами учасників Товариства.

З матеріалів справи вбачається, що посаду Генерального директора Товариства на час підписання договорів займав ОСОБА_1

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Позивач зазначає, що станом на момент укладення оспорюваних Договору застави та Кредитного договору, збори учасників Товариства не приймали рішення стосовно визначення меж розпорядження майном товариства Генеральним директором Товариства.

Натомість, з відповідними твердженнями позивача, відповідач не погоджується в повному обсязі, в судових засіданнях зазначав, що відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Зазначає, що позивачем не було надано відповідачу документів, що підтверджували б обмеження повноважень Генерального директора Товариства на момент укладення Кредитного договору та Договору застави.

Крім того, ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Відповідач зазначає, що даний правочин був схвалений позивачем шляхом часткового виконання умов Кредитного договору та укладенням останнім з ВАТ трест «Київгорстрой-1»договору фінансового лізингу з наступною передачею 10 автомобілів Mitsubishi Pajero в лізинг, що підтверджується актом прийому-передачі Предмета лізингу, тобто, позивачем була реалізована мета надання Банком Позичальнику грошових коштів за Кредитним договором (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою,одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Статтею 581 ЦК України передбачено, що якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України (надалі ГК України) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 ст. 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Судом встановлено, що виконання Кредитного договору позивачем відбувалося шляхом сплати відсотків за Кредитним договором, що не спростовано останнім та підтверджується банківськими виписками (копії в матеріалах справи).

З матеріалів справи вбачається, що схвалення позивачем передачі Предмету лізингу відбулося шляхом укладення останнім з ВАТ трест «Київгорстрой-1»договору фінансового лізингу з наступною передачею 10 автомобілів Mitsubishi Pajero в лізинг, що підтверджується актом прийому-передачі Предмета лізингу, тобто, позивачем була реалізована мета надання Банком Позичальнику грошових коштів за Кредитним договором, що свідчить про схвалення позивачем Договору застави.

Судом також встановлено, що відповідно до п. 8.12 Статуту позивача вбачається, що «Генеральний директор товариства має право, в тому числі: розпоряджатися майном товариства в межах, що визначені Зборами учасників Товариства та укладати будь-які угоди та інші юридичні акти, видавати довіреності, відкривати в банках поточний та інші рахунки. В свою чергу, з положень Статуту позивача, з компетенції зборів учасників Товариства прямо не вбачається положень щодо розпорядження майном Товариства.

До того ж позивач не надав до суду жодних доказів, які б свідчили про винесення рішення збарами учасників Товариства про притягнення до майнової відпвідальності посадових осіб органів управління Товариства (п. п. «е»п. 8.8 Статуту) чи інших доказів, які б свідчили про перевищення компетенції Генеральним директором Товариства.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договір застави від 21 червня 2007 року та розділу ІІ кредитного договору № 107 від 04 червня 2007 року, оскільки позивачем відбувалося наступне схвалення правочинів вчинених його Генеральним директором, і в свою чергу, необґрунтованими є позовні вимоги позивача про перевищення компетенції його Генеральним директором.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, позивачем не доведено обставин, які могли б слугувати підставами визнання недійсними договору застави від 21 червня 2007 року та розділу ІІ кредитного договору № 107 від 04 червня 2007 року.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним договору застави від 21 червня 2007 року та розділу ІІ кредитного договору № 107 від 04 червня 2007 року є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

04 червня 2007 позивачем за зустрічним позовом (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», що підтверджується Статутом АБ «Укргазбанк»та Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (копії документів в справі) (далі по тексту Банк або Кредитор) та відповідачем за зустрічним позовом (надалі Позичальник або Боржник) (разом - сторони), було укладено кредитний договір № 107 від 04 червня 2007 року (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі Кредитний договір або Договір), у відповідності до пунктів 1.1. 1.3.2. якого Банк надає Позичальнику кредит в сумі 1407 128,00 гривень, з цільовим призначенням (мета) кредиту: для фінансування операції фінансового лізингу 10 автомобілів Mitsubishi Pajero, з терміном кредитування: з 04 червня 2007 року по 04 червня 2010 року.

Протягом 2007 2009 року між сторонами були укладені зміни та доповнення до Кредитного договору № №: 1, 1, 3, 4, 5 (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи) і, зокрема, змінами та доповненнями № 5 до Кредитного договору сторони домовились, що кредит надається з 04 червня 2007 року по 04 грудня 2010 року.

Нарахування процентів по Договору здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитом, виходячи з фактичної кількості календарних днів у році з встановленою процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 18% річних (п. п. 1.4.1., 1.4.3 Кредитного договору).

Пунктом 3.3.1. Кредитного договору встановлено, що Позичальник зобовязувався забезпечити повернення отриманого кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у порядку та терміни, встановлені Договором.

Як свідчать матеріали справи, Банк свої зобовязання за Кредитним договором виконав повністю, надав Позичальнику кредитні кошти за Договором, підтверджується випискою з рахунку останнього за період 04.06.2007р. по 23.12.2009р. на який перераховано 1 407 128,00 грн. (копії виписок в справі). Позивач за зустрічним позовом зазначає, що Позичальник свої зобов'язання за Кредитним договором виконав частково, а саме: повернув кредитні кошти в сумі 742 650,91 грн. та часткового сплатив відсотки за користування кредитом. Пунктом 1.4.4. Кредитного договору встановлено, що строк сплати процентів - один раз на місяць, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п.1.3.цього Договору, в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання цього Договору. Проценти сплачуються на рахунок № 206837118581/980 в ВАТ АБ "Укргазбанк", МФО 320478, або на рахунок № 3600805018581/980 (у разі погашення процентів у термін до останнього робочого дня місяця, за який сплачуються проценти), а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п.1.3. Договору, в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, або в день дострокового розірвання Кредитного договору.

Кредитор стверджує, а Боржником не спростовано, що станом на 23.12.2009р. останній порушив свої зобовязання щодо повернення кредиту та сплати процентів чим допустив прострочення виконання зобовязань, в результаті чого у Позичальника виникла заборгованість, яка станом на 23.12.2009р. становить: за кредитом в розмірі 664477,09 гривень - заборгованість по кредиту та 117659,04 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитом (розрахунок заборгованості міститься в матеріалах справи).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 1054 параграфу 2 глави 71 Цивільного Кодексу України встановлено, щоза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно частини першої статті 1049 параграфу 1 глави 71 Цивільного Кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 3.2.7 Кредитного договору встановлено, що Банк має право відмовитися від надання Позичальникові передбаченого Договором кредиту частково або в повному обсязі, а також достроково вимагати погашення заборгованості Позичальника за кредитом, включаючи нараховані проценти за користування кредитом, комісії та штрафні санкції у випадках, в тому числі, невиконання Позичальником умов цього Договору.

Кредитор зазначає, що внаслідок неналежного виконання Позичальником взятих на себе зобовязань за Кредитним договором вимагав від Боржника достроково погасити існуючу заборгованість, що підтверджується листом-вимогою (копія в справі). Банк зазначає, що погашення заборгованості Боржник не здійснив, грошових коштів на зазначені Кредитором рахунки не провів.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Враховуючи викладене, з урахуванням відсутності в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, позовні вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором по кредиту у сумі - 664477,09 гривень та по відсотках за користування кредитом в розмірі 117659,04 гривень є обґрунтованими.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 5.3 Договору за порушення строків (визначених в цьому Договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом Позичальник зобов'язаний сплатити Банку неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період існування заборгованості, обчисленої від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання зобов'язань від дня виникнення такого прострочення до повного погашення заборгованості. З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність контррозрахунку відповідача за порушення відповідачем зобовязання за Договором щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 1644,79 грн. (за 142 дні прострочення) та пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в сумі 5067,14 грн. (за 45 днів прострочення).

21.06.2007р. між сторонами був укладений договір застави (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі - Договір застави-1), у відповідності до умов якого позивач з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором передав в заставу 10 автомобілів Mitsubishi Pajero, які належить позивачу на праві власності (далі Предмет застави, п. 2.1 Договору застави-1).

Відповідно до п. 3.1.5 Договору застави-1 Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання (сплата процентів та/або повернення кредиту), забезпеченого заставою, воно не буде виконано. За рахунок заставленого майна задовольняються вимоги Заставодержателя.

Згідно з ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 574, ч. 1 ст. 576, ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу»за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Згідно ст. 20 Закону України «Про заставу», реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про заставу», реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, -виключно з аукціонів (публічних торгів).

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється па підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду, зокрема, зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача та спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи положення чинного законодавства України (ст. 572 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень) суд дійшов висновку, що позовні вимоги Банку про звернення стягнення на транспортні засоби, які належать Позичальнику на праві власності в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки Банком до суду не надано, а в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які підтверджують факт права власності 10 автомобілів Mitsubishi Pajero Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група», які були передані останнім в заставу. До того ж позивач, в своїх зустрічних позовних вимогах не зазначив спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження.

21 червня 2007 року між сторонами було укладено договір про заставу майнових прав (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі - Договір застави-2).

30 березня 2009 року між сторонами було укладено зміни та доповнення до Договору застави-2 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 574, ч. 1 ст. 576, ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу»за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Згідно з ст. 23 Закону України «Про заставу»при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

В матеріалах справи міститься договір про відступлення права вимоги від 21.06.2007р. (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи), укладений між сторонами, відповідно до п. 1.1. якого з метою реалізації права вимоги, що є предметом застави згідно Договору застиви-2 Позичальник відступив Банку свої права, набуті згідно договору фінансового лізингу № 109Л/06/07 від 25 травня 2007 року, який укладений між Боржником та ВАТ трест «Київгорстрой-1»(копія в матеріалах справи).

Таким чином реалізація заставлених майнових прав за договором вже сторонами здійснена, а тому позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет договору про заставу майнових прав від 21 червня 2007 року, шляхом переводу майнових прав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група»до Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк»по договору фінансового лізингу № 109Л/06/07 від 25 травня 2007 року є необґрунтованими та безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають частковому задоволенню про стягнення заборгованості у сумі 788848,06 грн. з них 664477,09 гривень - заборгованість по кредиту, 117659,04 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитом, 1644,79 гривень - заборгованість по пені за несвоєчасну сплату кредиту та 5067,14 гривень - заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів.

Судові витрати позивача за зустрічним позовом в сумі 8124,48 грн. (7888,48 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити повністю.

Позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група»(ідентифікаційний код: 33602854, адреса: 04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Мельникова, будинок, 12, п/р № 2650618581/980 в АБ «Укргазбанк»м. Київ, МФО 320478) на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк»(ідентифікаційний код: 23697280, адреса: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1) грошові кошти в сумі 788 848,06 грн. (сімсот вісімдесят вісім тисяч вісімсот сорок вісім гривень 06 копійок) та судові витрати в розмірі 8 124,48 грн. (вісім тисяч сто двадцять чотири гривні 48 копійок). Видати наказ.

В забезпеченні позову за зустрічним позовом відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя С.М. Морозов

Дата підписання повного тексту рішення 21.09.2010р.