Постанова № 11841101, 07.07.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

08 липня 2010 року Справа № 2-24/1338-2010 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді,

суддів,

,

за участю сторін:

представник позивача: Чупріна Ганна Миколаївна, довіреність № б/н від 26.04.2010, підприємство "АДК-Крим";

представник відповідача: Рогожина Ірина Борисівна, довіреність № 3074 від 21.12.2009, акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк";

представник відповідача: не з'явився, Кримське відділення № 235 АКБ "УкрСиббанк";

третя особа: не з'явився, ОСОБА_3;

розглянувши апеляційну скаргу підприємства "АДК-Крим" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 25 травня 2010 року у справі №2-24/1338-2010

за позовом підприємства "АДК-Крим" (вул. Київська, 4, місто Сімферополь, 95053; вул. Київська, 125 а, місто Сімферополь, 95000)

до акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" ЄДРПОУ 09807750 (вул. Московська, буд. 60, місто Харків, 65005);

Кримського відділення № 235 АКБ "УкрСиббанк" (пр. Перемоги, буд. 4, місто Сімферополь, 95034)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,Сімферополь,95000)

про визнання недійсним договору поруки,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство "АДК-Крим" звернулось до господарського суду АР Крим на підставі ст.ст. 524, 533 ЦК України з позовом до акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" та Кримського відділення № 235 АКБ "УкрСиббанк" (далі - Банк) про ви знання недійсним договору поруки № 11312544000-П3 від 12 березня 2008 року, укладе ного між підприємством "АДК-Крим" та Банком (далі - Договір), (а.с. 3-6) та стягнення судових витрат: державне мито у розмірі 85, 00 грн. та витра ти на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Позов мотивований тим, що укладений між підприємством "АДК-Крим" та Банком договір пору ки № 11312544000-П3 від 12 березня 2008 року, (а.с. 11) суперечить вимогам чинного законодавст ва, оскільки засобом платежу у ньому визначено грошові кошти в іноземній валюті, що не передбачено вітчизняним законодавством і, крім того, поручитель не має валютного рахунку для здійснення такого платежу.

Відповідно до спірного Договору підприємство "АДК-Крим" зобов'язано відповідати перед Банком за невиконання громадянином України ОСОБА_3 зобов'язань за дого вором споживчого кредиту № 11312544000 від 12 березня 2008 року, що виникли з договору про надання споживчого кредиту в повному обсязі на суму 130000 дол. США.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 квітня 2010 року було залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичну особу ОСОБА_3

Рішенням господарського суду АР Крим від 25 травня 2010 року і справі № 2-24/1338-2010 у задоволені позову відмовлено (а.с. 110-115).

Рішення мотивовано тим, що Банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, а тому, виражені в іноземній валюті грошові зобов'язання за кредитним договором, відповідають вимогам законодавства.

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, позов задовольнити (а.с. 124-127).

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення господарського суду АР Крим від 25 травня 2010 року і справі №2-24/1338-2010 прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заявник апеляційної скарги посилається на п. 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валют ного контролю", згідно якого індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

У зв'язку з чим позивач дійшов до висновків, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу, можливо при дотри манні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одер жання відповідної індивідуальної ліцензії.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 червня 2010 року апеляційна скарга підприємства "АДК-Крим" прийнята до провадження в складі судової колегії: головуючий суддя - Маслова З.Д., судді - Градова О.Г., Фенько Т.П. Розгляд справи призначений на 08 липня 2010 року.

У судове засідання 08 липня 2010 року представники Кримського відділення № 235 АКБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином ухвалою суду від 24 червня 2010 року (а.с. 119-120).

Враховуючи, що явка сторін у судове засідання не визнавалась обовязковою, клопотання про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило, судова колегія визнала можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представників Кримського відділення № 235 АКБ "УкрСиббанк" та 3-ої особи.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Згідно п. 2 ст. 524 ЦК України, на яку посилається апелююча сторона, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

12 березня 2008 року між Банком та підприємством "АДК-Крим" було укладено договір поруки № 11312544000-П3 (а.с. 11).

Згідно з п. 1.1 Договору поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання третьою особою по справі ОСОБА_3 усіх його зобов'язань пе ред кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11312544000 від 12 березня 2008 року, в повному обсязі.

Відповідно до п. 1.3 Договору поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу ( в тому числі суми кредиту, регресу ), спла ту процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, пені та штрафних санкцій, передбачених умовами договору.

Відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором (п. 3.1).

Дослідивши всі обставини справи та проаналізувавши доводи сторін, судова колегія вважає відсутніми підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції , виходячи з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 533 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, № 435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - Цивільний кодекс України), використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Законодавством закріплено право банку здійснювати операції в іноземній валюті: Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року, № 2121-ІІІ, зі змінами та доповненнями (далі - Закон України "Про банки і банківську діяльність"), Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року, № 15-93, зі змінами та доповненнями (далі - Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року, № 679-XIV, зі змінами та доповненнями (далі - Закон України "Про Національний банк України").

Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

28 жовтня 1991 року Національним банком України видано АКБ "УкрСиббанк" банківську ліцензію № 75 на право здійснювати банківські операції, в тому чис лі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (а.с. 24), та письмовий Дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001року на право здійснювати операції з валютними цінностями (а.с. 25).

Відповідно до частини 3 статті 14 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV, зі змінами та доповненнями, ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньо му виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка надається Національним банком України.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцен зії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого іме ні, на власних умовах та на власний ризик.

Частиною першою статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначається, що розміщення за лучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до статті 2 даного Закону коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

На підставі викладеного, судова колегія погоджується з судом першої інстанції про те, що Банк має право здійс нювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в інозе мній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та до зволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

Як вже зазначалося, заявник апеляційної скарги посилається на обов'язковість отримання Банком або позича льником індивідуальних ліцензій Національного банку України для здійснення валют них операцій, а саме:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або як заставу, то суд першої інстанції правомірно визнав це помилковим в зв'язку з наступним.

Згідно зі статтею 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здій снення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декре том. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулю вання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійсненення разо вої валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, виходя чи з положень статті 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", генеральні ліцензії видаються Національним банком лише певному колу суб'єктів: банкам, фінансовим установам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість, індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб'єктам (резиденти і нере зиденти) на здійснення лише разової валютної операції, при цьому у Декреті визна чено вичерпний перелік таких операцій.

Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі банкам бан ківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, (затверджене постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275), відповідно до п. 5.3 якого пись мовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про сис тему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.

Оскільки Банк отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції з розміщення іно земної валюти.

Відповідно до Декрету "Про сис тему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Висновок позивача про обов'язковість отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кре дитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які на даються банком, суперечить положенням ст. 19 Конституції України від 28 червня 1996 року, № 254к/96-ВР, зі змінами та доповненнями внесенеми від 08 грудня 2004 року № 2222-IV, за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки чинним зако нодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів креди тів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, Банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для на дання кредитів в іноземній валюті резидентам.

Зазначений висновок також підтвер джений самим Національним банком України, який у своєму листі від 29 травня 2001 року № 28-313/2178, з посиланням на норми Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначив, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Позиція щодо правомірності надання кредитів в іноземній валюті на підставі саме генеральної ліцензії також підтверджена іншими нормативними актами Національного банку, який відповідно до статті 44 Закону України "Про Національний банк України" діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

Отже, Банк має право на по стійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійс нення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.

Підприємство "АДК-Крим" вважає необхідним отримання індивідуальних ліцензій сторона ми Кредитного договору для використання іноземної валюти на території України, як за собу платежу.

Згідно з Положенями Національного банку України про порядок видачі банкам бан ківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, статті 47 та статті 49 Законом України "Про банки і банківську діяльність" та статті 5 Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і ва лютного контролю" наявність у банку генера льної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснен ня Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затвердженого постановою НБУ від 14 листопада 2004 року № 483), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій упо вноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцен зію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Як зазначено вище, Банк отримав банківську ліцензію № 75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовий дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому використання Банком і позичальником іноземної валюти, як засобу платежу за Кредитним договором, відповідає вимогам чинного законодавства.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надання Банком кредиту в іно земній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі ге неральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Банку Національним бан ком України та не потребує отримання Банком чи позичальником індивідуальної лі цензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та опе рацію з використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або як застави.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що відповідач не має валютного рахунку в дола рах США та у зв'язку з цим він не має можливості виконати зобов'язання по сплаті кош тів в іноземній валюті.

Відповідно до положень п. 5.1 спірного договору по руки поручитель підтвердив, що:

-повністю розуміє всі умови основного договору (Кредитного договору) та цього договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними;

-цей договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, які є обов'язковими для Поручителя;

- на день укладення договору відсутні будь-які перешкоди щодо його належного виконання.

Відповідно до п.5.2. спірного договору поруки за значено, що в разі, якщо Поручитель є юридичною особою, він також підтверджує, що:

-має здатність виконувати умови Договору та має всі необхідні повноваження від засновників (акціонерів, співвласників) та інших органів управління Поручителя, що є необхідними для укладання та виконання цього договору;

-договір не суперечить статуту чи іншим установчим документам Поручителя.

Тобто, законодавчо передбачено, що підприємство "АДК-Крим" не позбавлено можливості виконати своє зобов'язання за договором поруки шляхом застосування п. 2 ст. 533 ЦК України, застосувавши грошовий еквівалент долар США до гривні.

Крім того, ст. 533 ЦК України передбачено, що:

1. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

2. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом 1-ої та апеляційної інстанцій не встановлено а підприємством "АДК-Крим" не надано доказів порушення Банком вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування рішення у справі, а тому рішення господарського суду АР Крим від 25 травня 2010 року у справі №2-24/1338-2010 слід залишити без змін, так як воно прийняте при повному з'ясуванні судом всіх обставин справи та при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія погоджується з господарським судом АР Крим про стягнення державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодек су України.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу підприємства "АДК-Крим" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 травня 2010 року у справі №2-24/1338-2010 залишити без змін.

Головуючий суддя

Судді