Рішення № 10921749, 09.08.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2010 р. Справа № 57/45-10

вх. № 1623/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Скрипка Л.В., дов. №02-04/659 від 09.12.2009р.

Представник відповідача - не з'явився;

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” в особі Харківської філії м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Регіональне торгове-виробниче підприємство "Укравтошина" м. Харків

про стягнення 1171718,46 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк” в особі Харківської філії (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Регіональне торгове-виробниче підприємство “Укравтошина”, в якій просить суд :

- На задоволення вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", в особі Харківської обласної філії за договором відновлювальної кредитної лінії № 845/1-27/17/1/7-024 від 01.06.2007 року у сумі 1171718,46 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: - нежитлові будівлі літ. С-1, загальною площею 106,8 кв., літ И-1, загальною площею 85,3 кв.м., літ Р-1, загальною площею 81,5 кв.м, літ 3-1, загальною площею 347,0 кв.м, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, буд.325 а та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Регіональне торгове-виробниче підприємство “УКРАВТОШИНА”(відповідачу) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 27.05.1998 року та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО, Палевою О.М. за реєстрованим номером 2040, право власності на які зареєстровано згідно з реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам ДКП ХМБТІ № 1 за номером 498, 2567 від 19.06.1998 року.

- Визначити у рішенні спосіб реалізації предмета іпотеки за оціночною вартістю, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 цього Закону, надати Позивачу -іпотекодержателю право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також право проведення усіх дій, пов'язаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки.

- Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Регіональне торгове-виробниче підприємство “УКРАВТОШИНА” звільнити займані приміщення, передати ПАТ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки, та податкову накладну.

- Надати ПАТ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії до моменту продажу предмету іпотеки право на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості Орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором.

- З метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надати ПАТ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ „Укрсоцбанк" право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

-Bci судові витрати покласти на Відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 березня 2010 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 22 березня 2010 року об 11:40 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 22.03.2010 року, 07.04.2010 року, 17.05.2010 року та від 01.07.2010 року, 20 липня 2010 року, в зв’язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та ненаданням сторонами витребуваних судом документів.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданої позивачем довідки з Головного управління статистики від 15.03.2010 року (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), станом на 15.03.2010 року, місцезнаходження відповідача – 61010, м. Харків, вул.. Греківська, 106, саме на цю адресу надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач – ТОВ РТВП «Укравтошина» належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання. Окрім того, його повноважний представник був присутнім у судовому засіданні 17 травня 2010 року.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 09 серпня 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 червня 2007 року між АКБ СР „Укрсоцбанк" (надалі за текстом –банк, кредитор, позивач) та ТОВ «Регіональне торгово-виробниче підприємство «Укравтошина» (надалі за текстом – відповідач, позичальник), був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 845/1-27/17/1/7-024 (надалі за текстом –кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор (позивач у справі) зобов'язався надавати позичальнику умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання на поповнення обігових коштів, грошові кошти (надалі за текстом - кредит).

Відповідно до пунктів 1.1.1, 1.1.2. кредитного договору, надання кредиту здійснюється окремими частинами (траншами) зі сплатою 17,5 процентів річних, за кредитом та комісій в розмірі та порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку № 1 до кредитного договору в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 1000000,00 грн., з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 30 травня 2012 року на умовах, визначених кредитним договором, кожна наступна видача траншу кредиту здійснюється в межах вільного залишку максимального ліміту заборгованості, з урахуванням вже наданих траншів.

Згідно з пунктами 1.3, 1.3.1, 1.4, 1.5 кредитного договору встановлено, що в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань перед кредитором за договором щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за договором, кредитор укладає з позичальником іпотечний договір нежитлових приміщень літ С-1, літ. И-1, літ Р-1, літ З-1загальною площею 620,6 кв. м. розташованих за адресою: м. Харків, вул.. Шевченка, буд. 325 а, заставною вартістю 1375498,0 грн., позичальник гарантує, що для укладання договору є всі належні повноваження керівника та дозволи інших органів управління позичальника, позичальник гарантує, що на момент укладання договору не існує подій, що створюють загрозу належному виконанню цього договору (судові спори, майнові вимоги третіх осіб, тощо), про які він повідомив кредитора.

          Пунктами 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 кредитного договору передбачено, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється на рахунок в Харківській обласній філії АКБ „Укрсоцбанк" у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі, у випадку, якщо день сплати процентів за користування кредитом припадає на неробочий день кредитора, то днем сплати процентів вважається попередній робочий день кредитора. Нарахування та сплата комісій за користування кредитом здійснюється на рахунок в Харківській обласній філії АКБ „Укрсоцбанк" (позивача) в порядку, в сумі та в строки, що встановлені тарифами. Нарахування неустойки (пені) здійснюється в останній робочий день поточного місяця за період з дня виникнення простроченої заборгованості за Кредитом та/або нарахованими процентами чи комісіями по передостанній робочий день поточного місяця.

Відповідно до пунктів 2.7, 2.8 кредитного договору погашення кредиту здійснюється в порядку та строки, передбачені в п.п. 1.1.1. договору. Кредит вважається повернутим в момент (день) зарахування грошових коштів в сумі заборгованості за Кредитом на позичковий рахунок, вказаний у п.2.1. договору.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 01 червня 2007 року між іпотекодержателем - АКБ СР “Укрсоцбанк” (позивачем) та іпотекодавцем - ТОВ «Регіональне торгово-виробниче підприємство «Укравтошина» (відповідачем) був укладений іпотечний договір №845/16-27/17/1/7-032, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. та зареєстрований в реєстрі за № 2190 (далі - Іпотечний договір), відповідно до умов якого, іпотекодавець (відповідач) передав на забезпечення зобов’язань за договором кредиту № 845/1-27/17/1/7-024 від 01.06.2007 року нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі літ. С-1, літ. И-1, літ Р-1, літ З-1 загальною площею 620,6 кв. м. розташованих за адресою: м. Харків, вул.. Шевченка, буд. 325 а, заставною вартістю 1375498,0 грн., які належать Іпотекодавцю на підставі договору купівлі –продажу від 27.05.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО, Палевою О.М. за реєстрованим номером 2040, право власності на які зареєстровано згідно з реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам ДКП ХМБТІ № 1 за номером 498/2567 від 19.06.1998 року(предмет Іпотеки).

Пунктом 1.2, іпотечного договору сторони встановили, що загальна вартість предмету іпотеки становить 1375498,00 грн.

Пунктами 1.3, 1.4, 1.5 іпотечного договору встановлено зміст основного зобов’язання: повернення кредиту в сумі 1000000,00 грн, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 30 травня 2012 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене зобов’язання, сплата процентів, можливої неустойки, відшкодування витрат пов’язаних з пред’явленням вимог за основним зобов’язанням, із зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання та збереження предмету іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки, збитків, завданих порушенням умов іпотечного договору.

Відповідно до пункту 1.6 іпотечного договору іпотекодавець (відповідач у справі) гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог третіх осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Пунктом 1.7 іпотечного договору сторони встановили, що за наявності прав чи вимог інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі підтверджених виконавчими документами, іпотекодержатель (позивач у справі) має переважне право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Згідно з пунктом 1.11 іпотечного договору передбачено накладення нотаріусом заборону на відчуження предмета іпотеки.

На виконання вимог пункту 1.11 іпотечного договору приватним нотаріусом Чупріною Г.О. 04.06.2007 року об 11:54 год. було внесено до державного реєстру іпотек реєстрацій запис (№ витягу 12811426) за реєстраційним № 5064269, параметрами якого є іпотечний договір №845/16-27/17/1/7-032, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. за реєстраційним № 2190.

Пунктом 6.3 іпотечного договору сторони погодили строк його дії –з моменту підписання сторонами та нотаріального посвідчення та діє до припинення основного зобов’язання, а також іпотека припиняється на підставах, передбачених Законом України “Про іпотеку ”.

Згідно з пунктом 5.1, 5.2 іпотечного договору, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись статтею 5 Закону України “Про третейські суди”, домовляються про те, що спір розглядається одно особо третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій України", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

При цьому суд враховує вказівки, які міститься у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.06.2003 року, а також в листі Вищого арбітражного суду України від 10.03.1998р. "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів", згідно з якими: господарський суд, до якого подано позов, з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен припинити провадження у справі, якщо є заперечення однієї з сторін щодо вирішення спору у господарському суді і ним не буде визнано, що арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Оскільки, матеріали справи свідчать, що заперечень з жодної сторони щодо вирішення спору у господарському суді не надходило, тому дана справа розглядається згідно з нормами, передбаченими ГПК України.

Як свідчать матеріали справи, Позивач згідно меморіальних ордерів № 1 від 26.06.2007 року, № 2 від 18.07.2007 року, № 3 від 25.07.2007 року, № 4 від 27.07.2007 року № 5 від 01.08.2007 року надав кредитні кошти за договором шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку № 20637845000010 в Харківській обласній філії АКБ “Укрсоцбанк” на поточний рахунок Позичальника №26005845097530 в Харківській обласній філії АКБ “Укрсоцбанк” в межах суми Траншів Кредиту.

Згідно з п. 3.3.6, п. 3.3.7, п. 3.3.8 кредитного договору, Позичальник взяв на себе обов'язки погасити в повному обсязі Кредит, сплачувати проценти та комісії, неустойку та пеню в строки встановлені п. 1.1.1, 3.3.15, 2.4,2.5,2.6 Договору кредиту.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, починаючи з 06 січня 2009 року позичальник (відповідач) порушив умови договору кредиту – припинив виконувати обов’язок щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, у зв’язку з чим, відповідачу направлено лист - претензію (вих. № 27/17-1-08/67-5023 від 19.10.2009 року, № 27/17-1-08/67-5452 від 05.11.2009 року) з вимогою сплати відсотків та комісії по кредиту та про дострокове повернення кредиту, проте зазначені вимоги залишилися без відповіді, позичальник заборгованість не сплатив.

Як зазначає позивач у позовній заяві та додаткових обґрунтуваннях позовних вимог, у зв’язку з простроченням сплати відсотків за користування кредитом, у позивача за первісним позовом на підставі п. 3.2.7 кредитного договору виникли підстави вимагати від відповідача за первісним позовом (позичальника) виконання ним всіх своїх зобов’язань за кредитним договором, а саме: повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також сплати можливої неустойки та відшкодування збитків, завданих простроченням виконання.

За розрахунком позивача, станом на 12.01.2010 року загальна сума боргу відповідача ТОВ ДП «Укравтошина» - перед кредитором - ПАТ "Укрсоцбанк" (позивачем у справі) складає 1171718,46 грн., а саме: поточна заборгованість по кредиту – 1000000,00 грн.; заборгованість по погашенню відсотків – 132103,46 грн.; заборгованість по погашенню комісії – 20944,46 грн.; пеня у сумі 18670,54 грн.

У зв’язку з тим, що відповідач у встановлений договором строк за вимогою позивача не повернув суму боргу, у позивача виникла підстава для звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, в якому позивач на задоволення своїх вимог за договором відновлювальної кредитної лінії № 845/1-27/17/1/7-024 від 01.06.2007 року у сумі 1171718,46 грн. просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки: - нежитлові будівлі літ. С-1, загальною площею 106,8 кв., літ И-1, загальною площею 85,3 кв.м., літ Р-1, загальною площею 81,5 кв.м, літ 3-1, загальною площею 347,0 кв.м, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, буд.325 а.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення боржником – ТОВ «РТВП Укравтошина» заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

          У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори (кредитний та іпотечний) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов’язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За користування кредитом сторонами договору кредиту були встановлені проценти у розмірі 17,5 процентів річних. Окрім того, додатковою угодою № 2 від 23.06.2008 року до кредитного договору боржнику встановлено 2 % комісії за використаний ліміт кредитної лінії.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, позичальник систематично порушував умови договору щодо сплати відсотків за користування кредитом, з 06 січня 2009 року припинив їх сплачувати, а також не сплачував передбачену додатковою угодою № 2 до кредитного договору комісію, у зв’язку з чим, позивачем надіслано відповідні листи - претензії (вих. № 27/17-1-08/67-5023 від 19.10.2009 року, № 27/17-1-08/67-5452 від 05.11.2009 року).

У відповідності до розрахунку суми заборгованості по кредитного договору, станом на 12.01.2010 року сума заборгованості відповідача перед кредитором – ПАТ "Укрсоцбанк" (позивачем у справі) за відсотками складає 132103,46 грн.; заборгованість по погашенню комісії – 20944,46 грн.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обов’язкового виконання сторонами зобов’язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодо сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаних норм вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об’єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктом 3.2.7 кредитного договору передбачено право Кредитора у разі порушення Позичальником зобов'язань, зазначених у п.п.3.3.3 - 3.3.19 договору за письмовим повідомленням до Позичальника в односторонньому порядку розірвання договору кредиту, що має наслідком дострокове протягом 20 календарних днів від дня отримання Позичальником відповідної письмової вимоги Кредитора, виконання Позичальником всіх своїх зобов'язань за договором, а саме: повернення кредиту сплати процентів, комісій, а також сплати можливої неустойки та відшкодування збитків, завданих простроченням виконання. Після погашення зазначених вимог цей Договір вважається розірваним.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник – ТОВ «РТВП Укравтошина», в порушення домовленості сторін прострочив сплату відсотків та комісії за користування кредитними коштами, у зв’язку з чим, у позивача згідно умов договору, виникли підстави вимагати виконання всіх зобов’язань за договором, а саме: повернення кредиту сплати процентів, комісій.

Як свідчать матеріали справи, направлені позивачем за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом листи - претензії (вих. № 27/17-1-08/67-5023 від 19.10.2009 року, № 27/17-1-08/67-5452 від 05.11.2009 року) надіслані на адресу відповідача. З зазначеного вбачається, що банк (позивач) правомірно пред’явив вимогу до відповідача щодо дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших до сплаті платежів.

Проте, в порушення вимог договору, відповідачем не задоволено вимоги Банку щодо повернення кредиту, сплати процентів та комісії за користування кредитом, у зв’язку з чим, позичальник за кредитним договором –ТОВ «РТВП «Укравтошина» (відповідач) визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання кредитного договору та додаткових угод до нього в частині сплати заборгованості по кредиту – 1000000,00 грн.; заборгованості по погашенню відсотків – 132103,46 грн.; заборгованості по погашенню комісії – 20944,46 грн.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач за первісним позовом не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по відсоткам та комісії по договору відновлюваної кредитної лінії № 845/1-27/17/1/7-024 від 01.06.2007 року та додаткової угоди до нього та не надав документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість нарахування позивачем відповідачу заборгованості по кредиту – 1000000,00 грн.; заборгованості по погашенню відсотків – 132103,46 грн.; заборгованості по погашенню комісії – 20944,46 грн..

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Відповідно до п.4.1 договору кредиту у разі прострочення Позивачем строків погашення кредиту, сплати процентів, комісій, зазначених у п.п.1.1., 3.3.15, 3.3.17, 2.4, 2.5 цього Договору, Позичальник сплачує Кредитору пеню в національній валюті в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період невиконання зобов'язань за цим договором, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня за днем прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення повернення кредитних коштів та прострочення сплати відсотків за користування кредитом, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 186703,54 грн.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені у сумі 18670,54грн.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека –це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст. З Закону України “Про іпотеку” встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку”, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст.19 Закону України "Про іпотеку", за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Аналогічне за змістом правило передбачено і у ст.589 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено та не спростовано сторонами у судовому засіданні, що станом на 12 січня 2010 року загальна сума заборгованості ТОВ «РТВП «Укравтошина» перед кредитором - ПАТ "Укрсоцбанк" (позивачем у справі) складає 1171718,46 грн., з яких: поточна заборгованість по кредиту – 1000000,00 грн.; заборгованість по погашенню відсотків – 132103,46 грн.; заборгованість по погашенню комісії – 20944,46 грн.; пеня у сумі 18670,54 грн.

Відповідно до умов п. 1.1 іпотечного договору, на забезпечення зобов’язань за договором кредиту № 845/1-27/17/1/7-024 від 01.06.2007 року відповідач (Іпотекодавець) передав в іпотеку позивачу (Іпотекодержателю) наступне нерухоме майно: нежитлові будівлі літ. С-1, літ. И-1, літ Р-1, літ З-1 загальною площею 620,6 кв. м. розташованих за адресою: м. Харків, вул.. Шевченка, буд. 325 а, заставною вартістю 1375498,0 грн., які належать Іпотекодавцю на підставі договору купівлі –продажу від 27.05.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО, Палевою О.М. за реєстрованим номером 2040, право власності на які зареєстровано згідно з реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам ДКП ХМБТІ № 1 за номером 498/2567 від 19.06.1998 року(предмет Іпотеки).

Частина 3 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” встановлює, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється і тому числі на підставі рішення суду.

Стаття 590 Цивільного кодексу України встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки є способом виконання присудженого боргу, а тому така заява розглядається у межах справи про присудження боргу.

Відповідно до п. 1.1. Іпотечного договору, за рахунок предмету іпотеки забезпечується виконання всіх зобов’язань за кредитним договором.

Частиною 1 статті 594 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат або інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.

З аналізу статей 596,597 Цивільного кодексу України вбачається, що притримання речі, як спосіб забезпечення зобов’язання кредитором, передбачає задоволення його вимог за рахунок речі, що притримується, у тому ж порядку, як і реалізація предмета застави, яка врегульована ст. 591 Цивільного кодексу України. Вказаною правовою нормою також передбачено реалізація шляхом продажу з публічних торгів чи іншим передбаченим договором або законом способом предмету застави, на який звернене стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про іпотеку”, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

Відповідно до ст.ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" предмет застави, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення, може бути реалізований іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві, зокрема, шляхом застосування процедури продажу предмету застави, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

В зв’язку з невиконанням забезпечених іпотекою зобов’язань відповідно ст. 33 Закону України “Про іпотеку ” та п. 4.1. іпотечного договору банк (позивач), як іпотекодержатель, має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.6. іпотечного договору встановлено, що позивач (Іпотекодержатель) за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів:

на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”; шляхом організації іпотекодержателем продажу предмету іпотеки через укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”.

Згідно з пунктом 4.7 договору іпотеки передбачено, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду реалізація предмету іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме:

- 4.7.1 шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України “Про іпотеку”: або

- 4.7.2 або продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Керуючись статтею 33 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - суд вважає вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки у розмірі 1171718,46 грн. обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 39 Закону України "Про іпотеку" суд у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у своєму рішенні зазначає, окрім всього іншого, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, якою встановлено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, якщо це передбачено в рішенні суду. При цьому, ціна продажу предмету іпотеки встановлюється на підставі оцінки майна, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Реалізація Позивачем предмета іпотеки на підставі ст. 38 Закону України „Про іпотеку" та наступного прийняття його на баланс покупцем потребує здійснення Відповідачем певних дій щодо оформлення такого відчуження, як-то: оформлення відповідного Акту приймання-передачі як самого предмета іпотеки так і документації на нього (правоустановчої та бухгалтерської), виписку податкової накладної і т.п.

У відповідності до ст. 34 Закону України "Про іпотеку" предмет іпотеки на підставі рішення суду може бути переданий позивачу в управління на період до його реалізації, з метою отримання доходів від господарського використання предмету іпотеки та подальшого їх направлення на задоволення вимог позивача.

При цьому суд зазначає, що згідно статті 1 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 року N 979-ІV, що управитель - це фінансова установа, яка діє від свого імені, здійснюючи управління іпотечними активами в інтересах установника управління іпотечними активами.

Також, відповідно до пункту 4.5 іпотечного договору сторони передбачили, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, з метою забезпечення належного господарського використання згідно з його цільовим призначенням, а також отриманням доходів, предмет іпотеки передається іпотекодержателю (позивачу у справі) або третій особі, за погодженням між іпотекодавцем (відповідачем у справі) та іпотекодержателем в управління на період його реалізації у порядку, встановленому договором, управління предметом іпотеки може здійснюватися, зокрема, шляхом його передачі в найом (оренду), лізинг, інше платне користування, тощо.

Враховуючи викладене, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

На задоволення вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", в особі Харківської обласної філії за договором відновлювальної кредитної лінії № 845/1-27/17/1/7-024 від 01.06.2007 року у сумі 1171718,46 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: - нежитлові будівлі літ. С-1, загальною площею 106,8 кв., літ И-1, загальною площею 85,3 кв.м., літ Р-1, загальною площею 81,5 кв.м, літ 3-1, загальною площею 347,0 кв.м, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, буд.325 а (триста двадцять п'ять з літерою “А”) та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Регіональне торгове-виробниче підприємство “УКРАВТОШИНА”(відповідачу) (Ідентифікаційний код 24285734, юридична адреса: м. Харків, вулиця Греківська, будинок 106, на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 27.05.1998 року та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО, Палевою О.М. за реєстрованим номером 2040, право власності на які зареєстровано згідно з реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам ДКП ХМБТІ № 1 за номером 498, 2567 від 19.06.1998 року.

- Визначити у рішенні спосіб реалізації предмета іпотеки за оціночною вартістю, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 цього Закону, надати Позивачу -іпотекодержателю право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також право проведення усіх дій, пов'язаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки.

- Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Регіональне торгове-виробниче підприємство “УКРАВТОШИНА” звільнити займані приміщення, передати ПАТ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки, та податкову накладну.

- Надати ПАТ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії до моменту продажу предмету іпотеки право на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості Орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором.

- З метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надати ПАТ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ „Укрсоцбанк" право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю “Регіональне торгове-виробниче підприємство “УКРАВТОШИНА”( ідентифікаційний код 24285734, 61010, м. Харків, вул.. Греківська, 106, кв. № 126, поточний рахунок № 26005845097530 в Основянському відділенні ХОФ «Укрсоцбанк») на користь Публічного Акціонерного товариства "УКРСОЦБАНК" в особі Харківської обласної філії (код ЄДРПОУ 00039019, м. Київ, вул. Ковпака, 29, к/р 32008152402 в головному Управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) 11717,18 грн. державного мита та 236,00грн. державного мита.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 16 серпня 2010 року

справа № 57/45-10