Рішення № 10766406, 06.07.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" липня 2010 р.Справа № 12/41-750 Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, в особі ОСОБА_2, АДРЕСА_2

до відповідачів: 1. відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", Тернопільська обласна дирекція "Райффайзен Банк Аваль", вул. Кардинала Й. Сліпого, 8, м. Тернопіль, 46001

2. ОСОБА_5, с Великі Бірки,Тернопільського району, Тернопільської області.

про визнання правочинів не укладеними

За участю представників від:

позивача: ОСОБА_2 представник (довіреність №736 від 15.03.2010р.);

відповідача 1: Зіневич В.Б. юрисконсульт (довіреність №12/10 від 18.03.10р.).

відповідача 2: ОСОБА_3. представник

Учасникам судового процесу розяснено права і обовязки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася

Суть справи:

Приватний підприємець ОСОБА_1, в особі ОСОБА_2, звернувся до господарського суду Тернопільської області із позовом до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", Тернопільської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" про визнання правочинів, а саме: - генеральної кредитної угоди №20 від 16.11.2007р. із змінами від 25.12.2008р.; - кредитного договору №010/09-01/291/07 від 16.11.2007р. на суму 2000000грн. із змінами від 25.12.2008р. та від 19.02.2009р.; - кредитного договору №010/09-01/292/07 від 16.11.2007р. на суму 1000000грн.; - договору поруки №20 Р від 16.11.2007р.; договору іпотеки від 21.11.2007р. не укладеними (із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.05.2010р.).

В обґрунтування позовних вимоги позивач посилається на те, що у процесі укладення спірних правочинів сторони не досягнули згоди по всім істотним умовам, що передбачені чинним законодавством для даного виду договорів, посилаючись при цьому на приписи ст. 180 ГК України, ч.І ст.203 ЦК України, п. 9 ст. 6 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ст.ст. 11, 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", в яких вказано, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування та ін., проте відповідач не повідомив про це позивача. Крім того, у вищевказаних статтях, зазначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору вважаються несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема несправедливими є умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця та встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх.

Відповідач 1 у відзивах на позов №2004 від 17.05.2010р. та від 18.05.2010р., позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що вони є безпідставними, оскільки між сторонами відповідно до норм чинного законодавства України було досягнуто усіх істотних умов договорів, а тому просить суд в позові відмовити, а також зазначив, що на виконання вимог Закону №514 VI протоколом загальних зборів акціонерів №3б-45 від 14.10.2009р. прийнято рішення про зміну найменування відкритого акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль" на публічне акціонерне товариство "Райфайзен Банк Аваль", однак позивачем подано позов до ВАТ "Райфазен Банк Аваль" в особі Тернопільської обласної дирекції "Райфайзен Банк Аваль".

Позивач у запереченнях №1 від 19.05.2010р. та №2 від 20.05.2010р. зазначає, що в генеральній кредитній угоді та укладених кредитних договорах закладено протиріччя, а саме: замість конкретизації положень генеральної кредитної угоди стосовно надання кредиту в іноземній валюті кредитні договори вийшли за рамки генеральної кредитної угоди встановивши, що кредит буде надаватися в Національній валюті України, це протиріччя призводить до того, що сторонами не досягнуто згоди щодо такої істотної умови, як предмет договору, що суперечить чинному законодавству України і є підставою для визнання правочинів не укладеними, також позивач уточнив назву відповідача із відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", що є правонаступником із всіма правами та обовязками ВАТ "Райффайзен Банк Аваль". Крім того, у поданих доводах і міркуваннях від 20.05.2010р., зауважив, що у Генеральній кредитній угоді №20 від 16.11.2007р. та укладених кредитних договорах відсутня відповідальність Банку перед Позичальником, зокрема, п.9 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначає, що договір про надання фінансових послуг має містити права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, а також п. 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що істотними є умови визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода, а відповідно до ст. 345 ГК України у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідач 1 у відзиві на позов №2347 від 14.06.2010р. з урахуванням уточнення позовних вимог, який підтримав повноважний представник в судовому засіданні, позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту цивільного права, також зазначив, що генеральною кредитною угодою визначено, що кредити можуть видаватися в іноземній так і в національній валюті (п.п.2.2.1, 2.2.3), також зазначає, що умови видачі кредитних коштів, валюта кредитування їх цільове використання, процентні ставки, порядок погашення кредитної заборгованості, інші права та обов'язки сторін визначенні в кожному окремо укладеному кредитному договорі, при цьому порядок надання кредиту, згідно з умовами кредитних договорів, визначає, що банк здійснює видачу кредиту позичальнику однією сумою чи траншами згідно з кредитною заявкою позичальника шляхом перерахування кредитних коштів в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника в банку, а саме: перший транш надається у термін до 2 (двох) місяців з дати укладення договору, кожний наступний транш надається позичальнику за умови підтвердження ним цільового використання кожного попереднього траншу, банком надавалися кредитні кошти у національній валюті на підставі кредитних заявок позичальника, тобто банк свої зобовязання щодо видачі коштів виконав, тому застосування визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання цього договору сторонами, також відповідач у даному відзиві заперечує вимоги позивача про визнання недійсним договору поруки та іпотеки, посилаючись на те, що вони укладені із фізичною особою ОСОБА_5 і безпосередньо стосуються його прав та обов'язків.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 14.06.2010р. в якості другого відповідача до участі у справі №12/41-750 залучено ОСОБА_5, с Великі Бірки, Тернопільської області.

Позивач надав суду заяву про зменшення позовних вимог по справі №12/41-750 за №2010/3 від 15.06.2010р. в якій зазначив, що розгляд вимог про визнання неукладеними договору поруки №20 Р від 16.11.2007р. та договору іпотеки від 21.11.2007р. відповідно до чинного законодавства знаходиться поза компетенцією господарського суду, тому просить суд не розглядати вищевказані правочини на предмет визнання їх неукладеними та просить суд визнати неукладеними Генеральну кредитну угоду № 20 із змінами від 25 грудня 2008 року; кредитний договір №010/09-01/291/07 від 16 листопада 2007 року із змінами від 25 грудня 2008 року та 19 лютого 2009 року та кредитний договір №010/09-01/292/07 від 16 листопада 2007 року.

Крім того, позивач надав заперечення №3 від 15.06.2010р. в якому зазначив, що п. 2.2.3. Генеральної кредитної угоди передбачено можливість надання овердрафту в національній валюті по окремому договору, однак, договір на надання овердрафту сторонами не укладався, крім того, на відміну від Генеральної кредитної угоди, договір овердрафту по своєму правовому статусу є короткостроковим, а також особливістю цього договору є те, що не тільки сплата відсотків, а й повернення повної суми кредитних коштів має відбуватися щомісячно в останній день місяця. За порушення строків розрахунку по договору овердрафту передбачаються значно більші штрафні санкції порівняно з довгостроковими договорами. Кредитний договір №010/09-01/291/07 від 16.11.2007р. (із змінами від 25.12.2008р. та 19.02.2009р.) та кредитний договір №010/09-01/292/07 від 16.11.2007р. є довгостроковими, тому не мають ніякого відношення до договору овердрафту, який не тільки не підписувався сторонами, але й не обговорювався ними. Вищевказані Кредитні договори були підписані сторонами з метою конкретизації умов довгострокової Генеральної кредитної угоди, але в порушення умов даної угоди, яка передбачала кредитування виключно в іноземній валюті, кредитні договори визначали кредитування у гривні - тобто в Національній валюті України.

Відповідач 2 у відзиві №1 від 23.06.2010р. на позов по справі №12/41-750, позовні вимогив частині визнання неукладеними генеральної кредитної угоди № 20 із змінами від 25 грудня 2008 року; кредитного договору №010/09-01/291/07 від 16 листопада 2007 року із змінами від 25 грудня 2008 року та 19 лютого 2009 року та кредитного договору №010/09-01/292/07 від 16 листопада 2007 року, а також просить суд не розглядати матеріали щодо договору поруки №20 Р від 16.11.2007р. та договору іпотеки від 21.11.2007р., оскільки позов в цій частині є не підвідомчім господарським судам.

06.07.2010р. позивач в судовому засіданні звернувся із заявою, в якій просить суд вважати надану ним заяву про зменшення позовних вимог від 15.06.2010р., як відмову від позовних вимог в частині визнання неукладеними договору іпотеки від 21.11.2007р. та договору поруки №20 Р від 16.11.2007р.

В судовому засіданні представнику позивача розяснено наслідки такої процесуальної дії (відмови від позову).

Повноважний представник позивача в судовому засіданні 06.07.2010р. надав суду пояснення №2010/3 від 09.06.2010р., в якому зазначив, що позиція представника банку про те що істотними умовами укладених між сторонами правочинів є тільки предмет, ціна та строк дії договору, суперечить чинному законодавству, а саме п.2 ст.180, п.2 ст.345 ГК України; п.п.6,8,9 ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який, зокрема, визначає, що договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; порядок зміни і припинення дії договору, а також права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Приймаючи до уваги подане позивачем заперечення №2 від 20.05.2010р. та відзив відповідача №2004 від 17.05.2010р., а також надані ним належним чином засвідчені копії витягу із Статуту Публічного акціонерного товариства ""Райффайзен Банк Аваль" затвердженого загальними Зборами акціонерів відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 №646961 від 05.11.2009р., підставою зміни якого була зміна найменування юридичної особи та довідки АА №219406 з ЄДРПОУ від 06.11.2009р., беручи до уваги, що в даному випадку йде мова про зміну назви юридичної особи, а не про реорганізацію, суд вважає за необхідне здійснити заміну найменування відповідача 1Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль".

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, відповідачів, судом встановлено наступне:

16 листопада 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен банк Аваль", м. Київ, в особі заступника директора Тернопільської обласної дирекції "Райффайзен банк Аваль" Лобуня В.І., який діяв на підставі довіреності від 13.11.2006р. (надалі Кредитор) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (надалі Позичальник) було укладено Генеральну кредитну угоду №20 (надалі Угода), відповідно до умов якої (п.п. 1.1.-1.2., 2.1.-2.2.) Кредитор зобов'язався надавати Позичальнику кредитні кошти, на умовах їх забезпечення, цільового використання, строковості повернення та плати за користування, після попереднього погодження з Центральним офісом "Райффайзен банк Аваль" їх цільового використання та в порядку і на умовах, визначених в кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди, а саме: №010/09-01/291/07 та №010/09-01/292/07 від 16.11.2007р. термінами дії до 14.11.2017р., які є її невід'ємними частинами; загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної Угоди кредитами не повинен перевищувати суми 3 000 000,00грн., з яких 2 000 000,00грн. до 14.11.2017р. та 1 000 000,00грн. до 14.11.2007р.

У п. 2.2.1. Угоди вказано, що на підставі укладених в рамках цієї Угоди кредитних договорів Позичальнику надаватиметься кредит в іноземній валюті терміном користування кредитом в межах терміну чинності даної Угоди, сумою кредиту в межах загального ліміту заборгованості, передбаченого п. 1.2. цієї угоди; процентна ставка - не вище 12,75 відсотків річних (з щорічним переглядом) та 0,99 відсотків комісійної винагороди. Проценти сплачуються щомісячно платіжним дорученням на рахунок доходів Кредитора не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, виходячи з календарної кількості днів користування кредитом, та остаточно при погашенні кредиту, при цьому кількість днів у році буде вважатися 365 (366).

Разом з тим, пунктами 2.3., 2.6. Угоди передбачено, що всі кредити, як і проценти по них, повинні сплачуватись у тій самій валюті, в якій їх надано; всі платежі, які мають бути зроблені Позичальником на підставі цієї Угоди, повинні бути зроблені повністю, без будь-яких взаємозаліків чи претензій та без будь-яких відрахувань або утримань із наявних сум на рахунках Позичальника. Загальний розмір усіх кредитів, що підлягатимуть погашенню, не може перевищувати еквівалент кредитної лінії, розрахований за офіційним курсом НБУ на дату надання. Безумовним забезпеченням даної Угоди повинні бути іпотека офісних приміщень загальною площею 924,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, буд. 38 (надалі предмет застави), порука ОСОБА_1, ОСОБА_5

Позичальник зобов'язався використати отримані кредитні кошти і забезпечити повернення одержаних кредитів та сплату нарахованих процентів відповідно до умов кредитних договорів, укладених в рамках цієї Угоди (п. 5.1.).

Відповідно до п. 9.1. Угоди, вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами та дії до повного погашення Позичальником кредитної заборгованості (кредиту, процентів за його користування, штрафів та пені) за всіма отриманими кредитами в рамках даної Угоди.

25 грудня 2008 року позивач та відповідач 1 підписали договір про внесення змін до Генеральної кредитної угоди №20 від 16 листопада 2007 року, згідно якого внесли зміни у п. 2.2. Угоди і встановили, що в рамках даної Угоди діють кредитні договори: №010/09-01/291/07 від 16 листопада 2007 року терміном дії до 14 листопада 2017 року та Договір про внесення змін від 25 грудня 2008 р. 2 000 000,00грн., а також кредитний договір №010/09-01/292/07 від 16 листопада 2007 року терміном до 14 листопада 2017 року.

Як вбачається із умов п. 1.2., 2.2.1., 2.3. генеральної угоди, сторони перебачили можливість як надання кредиту в іноземній валюті так і в національній валюті України.

На виконання генеральної кредитної угоди 16 листопада 2007 року Кредитор та Позичальник уклали кредитний договір №010/09-01/291/07 (надалі Кредитний договір №1), згідно якого Банк (відповідач 1 по справі) на умовах та положеннях цього договору надає Позичальнику кредит у розмірі та валюті визначеній у Частині № 1 цього договору, а саме: 2 000 000,00грн., із цільовим призначенням на розвиток бізнесу та остаточним поверненням до 14 листопада 2017 року, а Позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені в цьому договорі (п. 1.1. ч. 2, п. 2 ч. 1 Кредитного договору №1).

Згідно п. 1.5.1. кредитного договору №1 погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розміри та строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів (Додаток №1 до цього Договору), шляхом безготівкового перерахування на позичковий рахунок, вказаний в Частині №1 цього Договору.

25 грудня 2008 року Банк та Позичальник підписали договір про внесення змін до кредитного договору №010/09-01/291/07 від 16 листопада 2007 року, а саме: п. 1.5.1. та встановили, що погашення відповідної частини кредиту здійснюється Позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку повернення Кредиту та сплати процентів (Додаток №2 до цього Договору), шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на позичковий рахунок, вказаний в Частині №1 цього Договору.

На виконання генеральної кредитної угоди 16 листопада 2007 року між ВАТ "Райффайзен банк Аваль", м. Київ, в особі заступника директора Тернопільської обласної дирекції "Райффайзен банк Аваль" Лобуня В.І., який діяв на підставі довіреності від 13.11.2006р. та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №010/01-01/292/07 (відновлювальна кредитна лінія під іпотеку комерційної нерухомості) (надалі Кредитний договір №2), згідно якого Кредитор, на умовах забезпечення кредиту, його цільового використання, строковості, повернення та плати за користування, на положеннях та умовах даного договору відкрив Позичальнику відновлювальну (револьверну) кредитну лінію у сумі 1 000 000,00грн. (ліміт кредитування), в порядку, передбаченому цим договором, та повинен бути повернутий Позичальником в строк по 14 листопада 2017 року включно, згідно визначеного сторонами порядку зменшення ліміту кредитування; кредит призначений для розвитку бізнесу; за користування кредитом Позичальник сплачує кредитору проценти 12% річних з 16.11.2007р. по 15.05.2008р. та 12,75% річних з 16.05.2008р. по 14.11.2017р. (п.п. 1.1.-1.3., 3.1. кредитного договору №2).

Пунктами 2.1., 2.1.1., 2.1.2. Кредитного договору №2 визначено, що у відповідності з чинним законодавством України виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим договором забезпечується іпотекою нерухомості, а саме: іпотекою офісних приміщень заг. площею 924,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, буд. 38, надалі предмет іпотеки, а також порукою ОСОБА_1, ОСОБА_5, крім того, кредитор може вимагати від позичальника надання додаткового забезпечення.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач 1 на виконання умов Угоди та укладених в рамках її дії Кредитних договорів №1 та №2, на підставі заяв позивача надав останньому кредит у розмірі 3 000 000,00грн., що підтверджується банківськими виписками та що підтвердив представник позивача в судових засіданнях, при цьому відповідно до умов кредитних договорів позивач здійснював погашення кредиту та відсотків за його користування, про що свідчать виписки банку про рух коштів на рахунку, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Зазначені кредитні договори є доповненнями та невід'ємними частинами генеральної кредитної угоди, нерозривно пов'язані з нею та породжують для сторін юридичні права та обов'язки.

21 листопада 2007 року, в забезпечення зобов'язань по зазначеній генеральній угоді та кредитним договорам між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен банк Аваль", м. Київ, та ОСОБА_5, с. Великі Бірки,Тернопільського району, Тернопільської області, далі- Іпокодавець, укладено іпотечний договір.

У відповідності до доданого договору відповідач1 має право у випадку невиконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого майна.

Відповідно до п. 1.2 іпотечного договору предметом іпотеки визначено нерухоме майно: приміщення під літ. "Б" заг. площею 924,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, буд. 38, яке належить іпотекодавцю.

Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу 21.11.2007 року.

Також, 16.11.2007р. в забезпечення зобов'язань за зазначеною генеральною угодою та кредитними договорами між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен банк Аваль", м. Київ, та ОСОБА_5, с. Великі Бірки,Тернопільського району, Тернопільської області, укладено договір поруки, згідно з умовами якої відповідач 2, взяв на себе зобовязання відповідати по борговим зобовязанням фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

Позивач звернувся з позовом до суду про визнання неукладеними генеральної кредитної угоди, кредитних договорів, договору іпотеки та договору поруки.

Однак, приймаючи до уваги заяву позивача про зменшення позовних вимог по справі №12/41-750 за №2010/3 від 15.06.2010р. в якій він зазначив, що розгляд вимог про визнання неукладеними договору поруки №20 Р від 16.11.2007р. та договору іпотеки від 21.11.2007р. відповідно до чинного законодавства знаходиться поза компетенцією господарського суду, і у звязку з чим просить не розглядати вищевказані правочини на предмет визнання їх неукладеними, враховуючи заяву останнього від 06.07.2010р., в якій він просить суд вважати надану ним заяву про зменшення позовних вимог від 15.06.2010р., як відмову від частини позовних вимог, а саме: договору іпотеки від 21.11.2007р. та договору поруки №20 Р від 16.11.2007р. , суд розцінює заяву відповідача про зменшення позовних в цілому як відмову від позову в цій частині, яка (відмова від позову) подана у відповідності до ст. 22 ГПК України, відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси і не суперечить чинному законодавству України, при цьому сторонам розяснено наслідки цієї процесуальної дії, а тому така відмова приймається судом і провадження у справі в цій частині позову підлягає припиненню на підставі п.4 ст. 80 ГПК України.

При цьому суд зазначає, що як встановлено судом при розгляді даної справи стороною договору поруки №20 Р від 16 листопада 2007 року та іпотечного договору від 21.11.2007 року, які оскаржує позивач, є фізична особа ОСОБА_5, відповідач 2, аналізуючи суб'єктивний склад та характер правовідносин суд прийшов до висновку, що позов в цій частині є не підвідомчім господарським судам.

Згідно з ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст.345 ГК України у кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ст.. 6 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", (в редакції, чинній на момент укладення спірних угод), Фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити:

1) назву документа;

2) назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності;

3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу;

4) найменування, місцезнаходження юридичної особи;

5) найменування фінансової операції;

6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;

7) строк дії договору;

8) порядок зміни і припинення дії договору;

9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

10) інші умови за згодою сторін;

11) підписи сторін.

Як вбачається із змісту спірних кредитних договорів, генеральної кредитної угоди, сторонам досягнуто згоди щодо мети, суми і строку кредиту, умов і порядку його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни та розірвання договорів, права і відповідальність Позичальника, зокрема, щодо погашення кредиту.

Водночас в даних угодах сторонами не досягнуто згоди щодо такої конкретної умови як відповідальність банку як кредитора щодо видачі кредиту, що на думку позивача є підставою для визнання даних угод не укладеними.

Проте, з даним твердженням погодитись не можна з огляду на наступне:

Статтею 181 ГК України визначено загальний порядок укладання господарських договорів. Частиною 8 вказаної статті встановлено: у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання генеральної кредитної угоди, кредитних договорів №1 та №2 відповідач 1 надав позивачу грошові кошти. Факт отримання кредиту позивачем не заперечується. Докази на спростування обставини прийняття позивачем виконання зобовязання банку щодо видачі кредиту відсутні. Відтак, спірні угоди є укладеними з моменту передання банком позивальнику грошей.

Щодо посилання позивача на порушення сторонами під час укладення спірних кредитних угод приписів ЗУ "Про захист прав споживачів", як на підставу позовних вимог, то такі до уваги не приймаються, оскільки цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, при цьому відповідно до п.22 ч. 1 ст. 1 даного Закону, споживачами є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, а той факт, що позивач є субєктом підприємницької діяльності і відповідно одержував кредит на розвиток бізнесу, унеможливлює його ототожнення себе із споживачем в розумінні норм згаданого Закону і є помилковим.

Водночас суд зазначає, що відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предмет позову у даній справі є визнання правочинів неукладеними.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік не є вичерпним і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Разом з тим, відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги пятої Цивільного кодексу України.

Позивач, вважаючи, що його право порушено, вибрав неправильний спосіб захисту свого права.

Позовна вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав. Вона не може бути предметом спору і самостійно розглядатись як окремий позов. Вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватись господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є лише елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Враховуючи викладене, заявлена позивачем вимога про визнання - генеральної кредитної угоди №20 від 16.11.2007р. із змінами від 25.12.2008р.; - кредитного договору №010/09-01/291/07 від 16.11.2007р. на суму 2000000грн. із змінами від 25.12.2008р. та від 19.02.2009р.; - кредитного договору №010/09-01/292/07 від 16.11.2007р. на суму 1000000грн. неукладеними не відповідає способам захисту цивільних прав, передбаченим статтею 16 Цивільного кодексу України та іншими законами України, що є підставою для відмові в позові в цій частині.

Державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 80 п. 4, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.В задоволенні позовних вимог приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", Тернопільської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль", вул. Кардинала Й. Сліпого, 8, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 14305909, про визнання неукладеними - генеральної кредитної угоди №20 від 16.11.2007р. із змінами від 25.12.2008р.; - кредитного договору №010/09-01/291/07 від 16.11.2007р. на суму 2000000грн. із змінами від 25.12.2008р. та від 19.02.2009р.; - кредитного договору №010/09-01/292/07 від 16.11.2007р. на суму 1000000грн. відмовити.

2.Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання неукладеними договору поруки №20 Р від 16.11.2007р.; договору іпотеки від 21.11.2007р. припинити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення 15 липня 2010р. через місцевий господарський суд.

Суддя