Рішення № 104946959, 21.06.2022, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/6373/17

Провадження № 2/591/44/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2022 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Управління "Служба у справах дітей" Сумської міської ради

про звернення стягнення на предмет іпотеки

встановив:

Позивач Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» 30.10.2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Уточнивши 05.01.2018 року позовні вимоги, позивач мотивує їх тим, що до нього звернулася відповідачка ОСОБА_4 з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала договір про надання не відновлювальної кредитної лінії № 750/4-4186 від 20.09.2006 року, згідно з яким отримала кредит у розмірі 200 000 грн. 00 коп.. Відповідно до умов договору відповідачка взяла на себе зобов`язання щомісячно сплачувати кредит, відсотки за користування кредитними коштами. В забезпечення виконання зобов`язань за даним кредитним договором з відповідачем у справі ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з яким відповідач передав в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 94,93 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2000 року.

Оскільки відповідачка ОСОБА_4 взяті на себе зобов`язання належним чином не виконує, щомісячні платежі у встановлений договором строк не вносить, позивач просить в рахунок погашення заборгованості за договором про надання не відновлювальної кредитної лінії № 750/4-4186 від 20.09.2006 року, а саме: за тілом кредиту 137996,19 грн., за відсотками 12112,28 грн., інфляційні втрати за кредитом 10860,54 грн., інфляційні втрати за відсотками - 1253,78 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 94,93 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження" за початковою ціною 687958 гривень. Позивач також просить виселити відповідачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про розгляд справи сповіщений належним чином.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про розгляд справи сповіщені належним чином, заяви про відкладення розгляду справи від них не надходили.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Маківський О.В. в письмовій заяві просить суд слухати справу у його відсутність та відсутність відповідача. Проти позову заперечує повністю, просить суд в позові відмовити.

Представник 3-ї особи: Управління "Служба у справах дітей" Сумської міської ради до суду не з`явився. Суду надана заява про слухання справи у відсутність представника.

Справа з 07.12017 року перебувала в провадженні судді Грищенко О.В..

02.07.2020 року справу передано в провадження судді Клименко А.Я..

Ухвалою від 15.11.2017 року Зарічним районним судом м. Суми відкрито провадження у справі.

Суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи та постановив заочне рішення суду від 10.05.2018 року, яким повністю задовольнив позовні вимоги позивача.

Відповідач ОСОБА_1 через свого представника 17.08.2018 року звернувся до суду із заявою, в якій просить суд поновити строк для подання заяви про перегляд заочного рішення Зарічного районного суду від 10.05.2018 року по справі № 591/6373/17, скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.10.2018 року судом поновлено строк ОСОБА_1 для подання заяви про перегляд заочного рішення Зарічного районного суду від 10.05.2018 року по справі № 591/6373/17 та прийнято до провадження у справу заяву про перегляд заочного рішення суду № 591/6373/17.

Ухвалою суду від 15.02.2019 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено та скасовано заочне рішення від 10.05.2018 року за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Судом призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

11.04.2019 року до суду подано клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження до залучення до участі у справі правонаступника у зв`язку зі смертю відповідачки ОСОБА_4 ..

Ухвалою суду від 02.07.2019 року судом задоволено клопотання представника позивача та ухвалено витребувати з Сумської міської державної нотаріальної контори інформацію про наявність спадкової справи після ОСОБА_4 , а в разі наявності надати належним чином завірену її копію.

На підставі заяви представника позивача від 19.11.2019 року про заміну сторони її правонаступником до участі у судовій справі замість позивача ПАТ «Укрсоцбанк» залучено його правонаступника АТ «Альфа-Банк».

11.03.2020 року до суду подано клопотання відповідача ОСОБА_1 , в якому він згідно з п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України просить суд зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі №591/16//20 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Заявою від 23.09.2021 року представник позивача просить суд залучити до участі у справі замість відповідача ОСОБА_4 її правонаступницю (спадкоємницю) ОСОБА_2 та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, замість Служби у справах дітей Сумської районної державної адміністрації залучити Управління "Служба у справах дітей" Сумської міської ради.

Представник позивача позовні вимоги підтримує і просить їх задовольнити.

Представником відповідача ОСОБА_1 до суду подано письмові пояснення по суті справи від 19.05.2022 року та долучено до матеріалів справи відповідні письмові докази.

Відповідачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 , яка діє також в інтересах ОСОБА_3 , подано до суду клопотання від 20.05.2022 року, в якому вони повністю заперечують проти зазначеного позову та просять слухати справу без їх участі.

Третьою особою Управлінням «Служба у справах дітей» Сумської міської ради позовні вимоги позивача в частині виселення ОСОБА_3 не підтримуються.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, вважає, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного:

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 з метою отримання банківських послуг уклала з позивачем договір про надання не відновлювальної кредитної лінії № 750/4-4186 від 20.09.2006 року, згідно з яким отримала кредит у розмірі 200000,00 грн.. Відповідно до умов договору відповідачка взяла на себе зобов`язання щомісячно сплачувати кредит, відсотки за користування кредитними коштами.

В забезпечення виконання зобов`язань за даним кредитним договором з відповідачем у справі ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з яким відповідач передав в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру загальною площею 94,93 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2000 року.

Позивач стверджує, що відповідачка ОСОБА_4 взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала, щомісячні платежі у встановлений договором строк не вносила, внаслідок чого виникла заборгованість за договором про надання не відновлювальної кредитної лінії № 750/4-4186 від 20.09.2006 року, а саме: за тілом кредиту 137996,19 грн., за відсотками 12112,28 грн., інфляційні втрати за кредитом 10860,54 грн., інфляційні втрати за відсотками - 1253,78 грн..

Позивачем на адресу відповідачів направлялась письмова вимога від 17.08.2017 року про усунення порушень виконання умов кредитного договору, і повідомлялося, що у разі невиконання цієї вимоги Банк розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається із наданого позивачем до суду звіту про оцінку майна від 22.11.2017 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири серії АВІ № 564160 від 31 січня 2000 року, складає 687 958 грн..

У ході розгляду справи судом встановлено наступне:

Пунктом 1.1.1 договору про надання не відновлювальної кредитної лінії № 750/4-4186 від 20.09.2006 року (далі кредитний договір) передбачено сплату позичальником, тобто відповідачкою ОСОБА_4 , 18 (вісімнадцяти) процентів річних.

При цьому, у розрахунку до позовної заяви позивач вказує із жовтня 2008 року збільшену з 18% до 22% відсоткову ставку.

Пунктом 2.10 кредитного договору передбачено, що кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів та комісій, визначених п. 1.1.1 Договору.

У такому випадку, керуючись п. 2.10.1 кредитного договору, кредитор про намір змінити розмір процентів за надання кредиту зобов`язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду.

Відповідно до п. 2.10.2 кредитного договору у разі, якщо позичальник погодиться зі зміненим розміром процентів за кредитом, він зобов`язаний … підписати надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до договору та повернути її кредитору.

У матеріалах справи наявна копія листа позивача без номера та дати, який адресований відповідачці ОСОБА_4 , в якому банк повідомив позичальника про підвищення відсоткової ставки до 22% з 20.10.2008 року. Додаткові угоди до листа додані не були. Представником позивача в ході розгляду справи не було надано жодних пояснень з цього приводу, надсилання позичальнику та/чи підписання ним відповідних додаткових угод позивачем не доведено. Дотримання процедури зміни процентів за кредитом, яка передбачена п. 2.10 кредитного договору, ним також не підтверджено.

Окрім того, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 звернулася 20.02.2009 року до позивача з вимогою щодо незаконності підвищення процентної ставки, на що отримала відповідь, що Сумською обласною філією АКБ «Укрсоцбанк» не буде застосоване підвищення відсоткової ставки за кредитом та до кінця лютого 2009 року буде здійснено перерахунок відсотків за кредитом за період з 20.10.2008 по 29.01.2009 року по ставці 18,0 річних (лист №06.1-02/1946 від 27.02.2009 року).

Таким чином, судом встановлено відсутність законних підстав для збільшення відсоткової ставки з 18% до 22% за договором про надання не відновлювальної кредитної лінії № 750/4-4186 від 20.09.2006 року.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ч. 1 статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідачка ОСОБА_4 не виконувала свої зобов`язання за кредитним договором.

Згідно з кредитним договором Позичальнику було передано 200000,00 грн. кредиту під 18 % річних.

При цьому погашення кредиту повинно здійснюватись до 10 числа кожного місяця, починаючи з січня 2007 року, рівними частинами по 1130,00 грн., а в останній місяць, до 10 вересня 2021 року 1120,00 грн. (п. 1.1.2 кредитного договору).

Згідно з п. 2.5 кредитного договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, … а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

Додатковою угодою №1 від 06.11.2007 року сторони погодили строк погашення кредиту та сплати процентів до 20 числа кожного місяця та змінили рахунок для зарахування процентів.

Долученими до матеріалів справи 16.09.2019 року копіями платіжних доручень про здійснення платежів по кредиту підтверджується сплата усіх платежів в повному обсязі з першого платежу по жовтень 2019 року включно.

Станом на дату винесення рішення все тіло кредиту та нараховані відсотки з розрахунку 18% повністю сплачені, що підтверджується копіями платіжних доручень, які надані представником відповідача ОСОБА_1 разом із письмовими поясненнями від 19.05.2022 року.

Судом встановлено, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитними коштами здійснювалась відповідачкою ОСОБА_4 регулярно, вчасно та відповідно до умов договору.

Враховуючи зазначене, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов`язання, яке б дало право іпотекодержателю задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, судом не встановлено.

Окрім того, в ході розгляду справи судом встановлено, що 31.01.2014 року позивач вже звертався до Зарічного районного суду м. Суми із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 148613,13 грн.. Ухвалою суду від 12.03.2015 року у справі №591/684/14-ц позовну заяву позивача залишено без розгляду у зв`язку з його неодноразовою неявкою.

При цьому, частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що у випадку прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Таким чином, подавши у 2014 році позовну заяву, позивач скористався правом, визначеним ч. 2 ст. 1050 ЦК України, тобто почав вимагати дострокового повернення позики та процентів. Зазначене кореспондується із позицією Великої Палати Верховного Суду (постанова від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12). А тому з лютого 2014 року позивач взагалі позбавлений права нараховувати відсотки та штрафи за кредитом згідно з кредитним договором.

Судом також досліджено лист позивача від 27.09.2018 року, в якому він зазначив, що у разі не сплати заборгованості банк почне стягнення на предмет іпотеки. При цьому заочне судове рішення щодо стягнення на предмет іпотеки було винесене ще 10.05.2018 року. На вищевказану вимогу банка про усунення порушень відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_1 направлено до банку листа від 05.10.2018 року про вчинення всіх платежів за кредитом своєчасно. Коментарі позивача з цього приводу відсутні.

Разом з тим, в ході розгляду судової справи, що слухається, відповідачем ОСОБА_1 було оскаржено в Зарічному районному суді м. Суми (справа №591/16/20) виконавчий напис нотаріуса від 03 грудня 2018 року, яким було звернено стягнення на квартиру загальною площею 94,93 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Згідно з частиною 4 статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, попри існування на той час вже даного судового спору, позивач отримав виконавчий напис нотаріуса та подав його на виконання приватному виконавцеві.

Рішенням від 24.12.2020 року у справі №591/16/20 виконавчий напис було визнано таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, судом встановлено відсутність законних підстав для збільшення відсоткової ставки з 18% до 22% за договором про надання не відновлювальної кредитної лінії № 750/4-4186 від 20.09.2006 року. Разом з тим, станом на дату винесення рішення все тіло кредиту та нараховані відсотки з розрахунку 18% повністю сплачені, отже, фактів невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання судом не встановлено. Відповідно право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позивача відсутнє, а тому достатніх правових і фактичних підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про виселення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, виселення малолітньої дитини, 2013 року народження, яка зареєстрована у спірній квартирі та проживає там, без надання іншого житла буде порушувати її права передбачені законом, зокрема і ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства", згідно з якою дитина має право на житло.

Згідно з висновком Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради від 22.02.2021 року недоцільним є виселення з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , малолітньої дитини ОСОБА_3 , який має право користування нею, не маючи при цьому іншого нерухомого майна на праві власності або користування.

Разом з тим, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана відповідачем ОСОБА_1 ще у 2000 році та не за рахунок коштів за кредитним договором, тому підстав для виселення відповідачів у справі на підставі статті 109 ЖК Української РСР немає.

Так, згідно із положеннями статті 39 цього Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд, за заявою іпотекодержателя, виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян із приміщення, що було передане в іпотеку, на яке звернено стягнення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України" (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію "законів".

Таким законом, на переконання Великої Палати Верховного Суду, є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. andOthersv. Bulgaria"), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11.

На підставі зазначених принципів та норм Велика Палата проаналізувала і історію внесення змін до статті 109 ЖК УРСР. Так, зміни були внесені Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Підставою для прийняття такого закону стали масові позови банків про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла і, як наслідок до створення напруги в суспільстві, яка могла призвести до масових заворушень.

З огляду на викладене, суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги щодо виселення відповідачів з квартири слід відмовити, оскільки спірне майно не було придбано за рахунок кредитних коштів, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають у цій квартирі, а, отже, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів без надання іншого житла суперечило б ст. 109 ЖК УРСР.

Крім того, вимога про виселення з житлового приміщення є похідною та залежить від задоволення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на вищевикладене, вирішуючи спір на засадах змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, на підставі поданих сторонами доказів, суд вважає, що позовні вимоги не ґрунтуються на зібраних по справі і досліджених судом письмових доказах, не узгоджуються із чинним законодавством України, тому достатніх правових і фактичних підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Суд відмовляє також у стягненні судових витрат, з огляду на відмову в задоволенні основних позовних вимог (ст. 141 ЦПК України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11-13, 76-81, 133, 141, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Управління "Служба у справах дітей" Сумської міської ради

про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 27 червня 2022 року.

СУДДЯ КЛИМЕНКО А.Я.