Рішення № 10319303, 11.02.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

11.02.2010Справа №2-2/10982-2008 за позовом - Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" (65005, м. Харків, пр-т. Московський, буд.60; 95034, АР Крим, м. Сімферополь, пр-т. Перемоги, буд.4)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд-Крим" (95051, АР Крим, м. Сімферополь, пров. Елеваторний, буд.10А; 95047м. Сімферополь, а/с2531)

про стягнення 1364 027,48 грн.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Дубцова – провідний ю/к, довіреність у справі.

Від відповідача: не з’явився.

Суть спору:

Позивач - Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" звернувся у Господарський суд АРК із позовом до відповідача - ТОВ "Євро Трейд-Крим" про стягнення 1186555,14 грн. заборгованості, з яких 1073762грн52коп заборгованість за простроченим кредитом, 35876грн28коп заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом, 76619грн34коп пеня за несвоєчасне виконання зобов’язання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено кредитний договір від 26.12.2007 р. №11277384000. Відповідно до вимог вказаного договору позивач надав відповідачу кредит, а ТОВ "Євро Трейд-Крим" зобов’язалось прийняти кредит, належним чином використовувати та вчасно повернути кредитні кошти у повному обсязі та в зазначений термін. Проте, в обумовлений договором строк, відповідач свої зобов’язання не виконав, що і стало підставою для звернення позивача із позовною заявою до суду.

24 лютого 2009 року представник позивача у судовому засіданні надав суду пояснення до розрахунків, відповідно до яких додатково обґрунтовує суми, що були ним заявлені до стягнення.

Представник позивача 26.3.2009 р. у судовому засіданні надав суду пояснення до розрахунків від 25.2.2009 р. №22.013/1111, у якому вказує на те, що відповідно до кредитного договору від 26.12.2007 р. №11277384000 встановлюється відсоткова ставка у розмірі 13,9% річних, за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін відсоткова ставка встановлюється у сумі 27,8%, відповідно до додаткової угоди відсоткова ставка за користування кредитними коштами була збільшена до 20,0% річних, за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін - відсоткова ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення, тобто 40% річних.

Представник відповідача у судовому засіданні 26.3.2009 р. надав суду відзив, яким просить суд призначити судову-економічну експертизу, так як вважає розрахунок розміру заборгованості необґрунтованим.

Представник позивача у судовому засіданні 23.4.2009 р. надав суду заяву про збільшення позовних вимог від 17.4.2009 р. №22-013/816, якою просить суд стягнути з відповідача 1364027грн.48коп., у тому числі, прострочену заборгованість по основному боргу у сумі 1073762грн.52коп., заборгованість по відсоткам у сумі 153177грн.68коп., пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту у сумі 130031грн.99коп., пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 7055грн.29коп.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином: рекомендованою кореспонденцією.

Тим самим, судом згідно статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але відповідач своїми правами не скористався.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не виявлення його відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Згідно з частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України, майнові відносини у сфері господарювання регулюються цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Умовами кредитного договору іншого не встановлено.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У силу ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові в розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено параграфом №2 і не випливає із суті кредитного договору

Згідно до ст.. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст..1048 Кодексу.

Згідно зі статтею 1056-1 Цивільного кодексу України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд-Крим", як позичальником, було укладено кредитний договір №11277384000 від 26.12.2007р., відповідно до п.1.1 якого банк зобов’язався надати позичальнику, а позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі відновлювальної кредитної лінії у національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії що дорівнює 1000000,00грн у порядку та на умовах, визначених договором.

Додатковою угодою №1 від 07.3.2008 р. до кредитного договору №11277384000 від 26.12.2007р. збільшений розмір суми ліміту кредитної ліній до 1265000,00грн.

Відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору № 11277384000 від 26.12.2007р. за використання кредитних коштів за Договором встановлюється процентна ставка в розмірі 13,9 % річних.

Згідно з п. 1.3.2 кредитного договору, за користування кредитними коштами понад встановлений договором строк процентна ставка встановлюється в розмірі 27,8% річних.

Додатковою угодою №2 від 01.08.2008 р. до кредитного договору №11277384000 від 26.12.2007р. внесено зміни до п. 1.3.1 та п. 1.3.2 кредитного договору. Відповідно процентна ставка за користування кредитними коштами була збільшена до 20% річних, а за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення, тобто 40% річних.

Нарахування процентів, відповідно до п.1.3.4. Кредитного договору, здійснюється щомісяця. в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» (метод факт/360" - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів). Період нарахування процентів згідно умов договору починається с з дня фактичного надання кредитних коштів, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. При цьому проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані Банком позичальнику і які ще неповернуті останнім у власність Банку.

Відповідно до п. 1.3.5. кредитного договору позичальник зобов'язується сплачувати проценти за договором протягом перших 10-ти календарних днів кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти за користування кредитом. При цьому остаточне погашення процентів повинно бути здійснено не пізніше дати остаточного повернення кредиту.

Якщо, останній день строку сплати процентів або дати остаточного повернення кредиту припадає на вихідний, святковий або неробочий день припадає, в такому випадку останнім днем строку сплати процентів вважається перший робочий день, що слідує за таким вихідним, святковим, або неробочим днем.

Відповідно до п.7.1 договору сторони узгодили, що за порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених договором, банк має право вимагати від позичальника а позичальник при цьому зобов’язаний сплатити банку додатково до плати за кредит пеню з розрахунку 144% (процентів) річних від суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, за методом «факт/360» (метод факт/360" - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), але у будь якому випадку такий розмірі пені не може перевищувати розмірі, встановлений чинним законодавством України.

Судом встановлено, що на виконання положень кредитного договору банк відкрив позичковий рахунок на ім'я відповідача та, з урахуванням вказаних положень кредитного договору, банк надав відповідачу кредитні кошти, чим банк виконав свої зобов’язання за договором у повному об’ємі, що підтверджується випискою по вказаному особовому рахунку відповідача, яка знаходиться у матеріалах справи.

Однак, відповідач у порушення умов вищевказаного договору та додаткової угоди до нього, належним чином умови договору не виконав, допустив порушення умов кредитного договору, кредитні кошти і відсотки за користування кредитом у повному об’ємі на день закінчення строку повернення кредиту не повернув.

В наслідок вищенаведеного у відповідача на момент звернення позивача з позовом до суду виникли прострочена заборгованість по тілу кредиту у сумі 1073762грн.52коп та заборгованість по відсоткам у сумі 153177грн.68коп за період з листопада 2008р по 23.4.2009р, що підтверджується матеріалами справи.

Вказане вище свідчить про те, що відповідач допустив односторонню відмову від виконання своїх зобов'язань перед банком, порушення кредитного договору в частині несплати процентів за користування кредитом.

Тоді як, законодавством, зокрема, ст..525 ЦК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Таким чином, виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт оплати та не надано належних доказів погашення простроченої заборгованості у сумі 1073762грн.52коп та заборгованості по відсоткам у сумі 153177грн.68коп., та позивач не підтверджує надходження вказаних сум на його рахунок.

Також, судом в ході розгляду спору встановлено, що відповідачем були порушені умови кредитного договору № 11277384000 від 26.12.2007р щодо прийнятих на себе зобов’язань по поверненню кредиту та/або процентів за кредит, тому нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту у сумі 130031грн.99коп.за період з 29.7.2008р по 26.02.2009р та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 7055грн.29коп. за період з 12.02.2008р по 22.4.2009р, позивачем здійснено правильно, відповідно до умов договору, та пеня нарахована з дотриманням шестимісячного строку передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Отже, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Враховуючи подану позивачем заяву про уточнення розміру позовних вимог, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відповідно до ст.49 ГПК України віднести на відповідача з урахуванням заяви позивача про уточнення розміру позовних вимог.

Аналогічної думки щодо розподілу судових витрат дотримується Севастопольський апеляційний господарський суд у постанові від 14.9.2009р по справі №2-29/1793-2009.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

За згодою представника позивача в судовому засіданні були оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення підготовлений і підписаний 16.02.2010р.

Керуючись ст. ст. 49,75,82,84,85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд-Крим" (95051, АР Крим, м. Сімферополь, пров. Елеваторний, буд.10А; 95047, м. Сімферополь, а/с 2531, ЄДРПОУ 34740096, п/р 26001139983900 в АКІБ «укрСиббанк» МФО 351005) на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" (65005, м. Харків, пр-т. Московський, буд.60; 95034, АР Крим, м. Сімферополь, пр-т. Перемоги, буд.4, ЄДРПОУ 09807750, МФО 351005) 1073762грн.52коп простроченої заборгованості, 153177грн.68коп заборгованості по простроченим відсоткам, 130031грн.99коп пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту, 7055грн.29коп пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 13 640грн27коп державного мита, 236,00грн витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.