Рішення № 102574678, 18.01.2022, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2927/19

2/0203/29/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Биченковій Г.С.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Тернової І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про припинення майнової поруки, виключення записів про обтяження, зобов`язання повернути документи,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 27.05.2008 року між АКБСР «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №31.2-13/19-8, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в розмірі 55000 доларів США, зі сплатою 14% річних. В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №401 від 27.05.2008 року, згідно умов якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 . 20.10.2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору №31.2-13/19-8 від 27.05.2008 року, відповідно до п.1.1 якої сторони домовились про встановлення з 20.10.2008 року відсоткової ставки за користування кредитом на рівні 15% річних, про що він (позивач) повідомлений не був та своєї згоди на зміну умов кредитування не надавав. В зв`язку із збільшенням відсотку за користування кредитом, збільшився і обсяг ОСОБА_2 , як іпотекодавця - майнового поручителя, оскільки згідно основного договору №31.2-13/19-8 від 27.05.2008 року він та позичальник несли повну солідарну відповідальність за виконанням позичальником своїх зобов`язань перед кредитором за умови сплати позичальником саме 14% річних за користування кредитними коштами. Посилаючись на вказані обставини та положення ст.559 ЦК України, позивач просив припинити його майнову поруку за іпотечним договором №401 від 27.05.2008 року; виключити з Державного реєстру іпотек запис про накладення заборони відчуження предмету іпотеки, а також зобов`язати відповідача повернути йому документи на іпотечне майно.

Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 19.08.2019 року позову заяву було залишено без руху.

Ухвалою від 23.09.2019 року, після усунення недоліків, позов прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено останню до розгляду в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.

В судовому засіданні 30.01.2021 року, протокольною ухвалою відповідно до ст.55 ЦПК України в якості правонаступника первісного відповідача в особі АТ «УКРСОЦБАНК» було залучено АТ «Альфа-Банк».

Ухвалою суду від 04.12.2020 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивач підтримав позов та посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, наведених у поданому відзиві на позовну заяву. У вказаному відзиві представник відповідача не заперечував факт укладання 27.05.2008 року між АКБСР «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 договору про надання відновлювальної кредитної лінії №31.2-13/19-8 від 27.05.2008 року, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит в розмірі 55000 доларів США, зі сплатою 14% річних; укладання в забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 іпотечного договору №401 від 27.05.2008 року, згідно умов якого в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, представник відповідача зазначив, що відповідно до умов договору обсяг відповідальності майнового поручителя повністю відповідав обсягу відповідальності за основним договором, тобто кредитним договором, включаючи всі додаткові угоди до нього, що укладені на дату набуття чинності цим договором або будуть укладені в майбутньому. Можливість зміни банком процентної ставки за кредитним договором в односторонньому порядку була передбачена кредитним договором та за його умовами, про зміну процентної ставки банк мав повідомити лише позичальника. Як за умовами кредитного договору, так і договору поруки, не було передбачено обов`язку банку повідомляти поручителю про таку зміну. Вказана умова була закріплена в кредитному договорі та погоджена сторонами до підписання договору поруки. Отже, поручителю були відомі умови кредитного договору та обсяг відповідальності, який включає можливість підвищення розміру процентів за користування кредитом. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи, викладені сторонами в заявах по суті справи та дослідивши матеріали останньої, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27.05.2008 року між АКБСР «УКРСОЦБАНК» (після зміни найменування АТ «УКРСОЦБАНК»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №31.2-13/19-8, відповідно до умов п.1.1 якого позичальнику було надано кредит в розмірі 55000 доларів США, зі сплатою 14% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 26.05.2018 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №401 від 27.05.2008 року, згідно умов якого в іпотеку було передано належну останнім на праві спільної власності квартиру АДРЕСА_1 .

20.10.2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору кредиту №31.2-13/19-8 від 27.05.2008 року, відповідно до п.1.1 якої сторони домовились про встановлення з 20.10.2008 року відсоткової ставки за користування кредитом на рівні 15% річних.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що про зміну умов кредитування та підвищення процентної ставки він не повідомлявся та своєї згоди на це не надавав. В зв`язку з цим та збільшенням обсягу йому відповідальності, як майнового поручителя, на підставі ст.559 ЦК України просив припинити його майнову поруку за іпотечним договором №401 від 27.05.2008 року; виключити з Державного реєстру іпотек запис про накладення заборони відчуження предмету іпотеки, а також зобов`язати відповідача повернути йому документи на іпотечне майно.

Перевіряючи вказані доводи, суд враховує наступне.

Частиною першою ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 року в справі №750/3917/17 (провадження №14-24цс20) вказано, що «особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до приписів ст.575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч.ч.1,5 ст.3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в ст.17 Закону України «Про іпотеку», конструкція якої дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі:

-припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

-набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

-визнання іпотечного договору недійсним;

-знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

-з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Підстави припинення іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов`язання, безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону і суд не може вдаватися до аналогії закону та застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов`язання незалежно від ступеня їх подібності в суті відносин чи найменуванні сторін.

Правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Відповідні висновки щодо застосувань норм права наведені в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 року у справі №210/1563/13, провадження №61-20183св19.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач є одним із іпотекодавців за договором іпотеки №401 від 27.05.2008 року.

В зв`язку з цим, його вимоги про припинення майнової поруки за вказаним іпотечним договором на підставі ст.559 ЦК України, в зв`язку із збільшенням розміру зобов`язань за кредитним договором внаслідок підвищення розміру процентної ставки, без погодження з ним, як майновим поручителям, задоволенню не підлягають, оскільки до спірних правовідносин правила ст.559 ЦК України щодо умов припинення поруки не можуть бути застосовані.

З огляду на це не піддягають задоволенню і похідні позовні вимоги ОСОБА_2 щодо виключення з Державного реєстру іпотек запису про накладення заборони відчуження предмету іпотеки, а також зобов`язання відповідача повернути йому документи на іпотечне майно.

Крім того, суд враховує, що до звернення позивача до суду, 31.01.2019 року право власності на предмет іпотеки за договором №401 від 27.05.2008 року було зареєстроване за іпотекодержателем на той час в особі АТ «УКРСОЦБАНК» на підставі ст.37 Закону України «Про іпотеку» та застереження в іпотечному договорі.

За договором купівлі-продажу від 25.11.2020 року іпотечне майно було продано ОСОБА_4 , за яким в цей же день зареєстроване право власності.

Під час розгляду справи представник позивача не зазначав, що на теперішній час позивачем оскаржуються відповідні рішення про реєстрацію права власності на іпотечне майно за банком та оспорюється відповідний правочин купівлі-продажу щодо подальшого відчуження квартири іншій особі.

Таким чином, на момент пред`явлення позову позивач вже не був власником майна, що є предметом іпотеки за договором №401 від 27.05.2008 року, доказів та належних обгрунтувань щодо порушення його прав та інтересів на момент звернення до суду не надав.

Тому, в задоволенні позову також слід відмовити з цих підстав.

Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем по справі судові витрати покладаються на останнього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15,16,526,546,553-559,575,599 ЦК України, ст.ст.3,17 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,141,223,258,259,263-268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про припинення майнової поруки, виключення записів про обтяження, зобов`язання повернути документи - відмовити повністю.

Понесені позивачем по справі судові витрати покласти на останнього.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 січня 2022 року.

Суддя С.Ю.Казак