Рішення № 100289531, 02.09.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/22930/18

Провадження № 2/752/658/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02 вересня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірини Миколаївни, третя особа: приватний виконавець Парфьонов Георгій Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

в с т а н о в и в:

у листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Укрсоцбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М., третя особа: приватний виконавець Парфьонов Георгій Володимирович, в якому з урахуванням подальших уточнень просила суд:

- визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, виданий 19.09.2018 року приватним нотаріусом КМНО Гамаль І.М., що зареєстрований в реєстрі за № 5025, про стягнення з неї на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договором станом на 30.05.2018 року у сумі 69 599,14 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 18 871,32 грн.; заборгованості за відсотками у розмірі 49 817,82 грн., витрат за вчинення виконавчого напису в розмірі 1 000,00 грн.;

- стягнути на її користь у відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн.;

- вирішити питання судових витрат у справі.

Позов мотивувала тим, що зазначений виконавчий напис вчинений з численними порушеннями нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, а також останній не підлягає виконанню з підстав неправомірності вимог стягувача.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 12.11.2018 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 28.01.2019 року (а.с. 40-41).

Ухвалою від 12.11.2018 року забезпечено позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 5025 від 19.09.2018 року.

Ухвалою від 28.01.2019 року розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з проведення підготовчого судового засідання з повідомленням учасників справи на 26.03.2019 року (а.с. 54-55).

Ухвалою від 26.03.2019 року витребувано у ПН КМНО Гамаль І.М. документи, які стали підставою для вчинення виконавчого напису № 5025 від 19.09.2018 року (а.с. 91-92).

26.03.2019 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 25.07.2019 року (а.с. 90).

25.07.2019 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 15.10.2019 року (а.с. 135).

15.10.2019 року підготовче засідання відкладено на 27.01.2020 року (а.с. 158-159).

27.01.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 22.04.2020 року (а.с. 192).

22.04.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 25.06.2020 року (а.с. 197).

Ухвалою від 25.06.2020 року залучено до участі у справі замість відповідача АТ «Укрсоцбанк» його правонаступника - АТ «Альфа-Банк», підготовче провадження закрито, призначено судовий розгляд на 19.11.2020 року (а.с. 209-210).

19.11.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 15.04.2021 року (а.с. 213, 214).

15.04.2021 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 02.09.2021 року (а.с. 218).

Відповідач - АТ «Альфа-Банк» відзив на позов не подав.

В ході розгляду справи АТ «Укрсоцбанк» надало пояснення на позов, в яких проти останнього заперечило, посилаючись на його безпідставність та недоведеність (а.с. 85-88).

Відповідач ПН КМНО Гамаль І.М. подала відзив на позов, в якому вказала про безпідставність вимог позивача з урахуванням того, що виконавчий напис вчинено у повній відповідності до вимог законодавства України. У задоволенні позову просила відмовити, посилаючись також на те, що вона не є належним відповідачем у справі (а.с. 62-63).

Третя особа пояснення на позов не надала.

В судове засідання учасники справи, які повідомлялись в установленому порядку про дату, час та місце судового розгляду, не з`явились.

Від представника позивача - адвоката Лінніченко І.В. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій останній також вказав про те, що позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, підтримує в повному обсязі.

Відповідачі та третя особа про причину неявки суд не повідомили, заяв, клопотань не подали.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом установлено, що 19.09.2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. вчинила виконавчий напис, відповідно до якого запропонувала звернути стягнення з громадянина України, яким є ОСОБА_1 , який є боржником за договором про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки під зарплатний проект № 066000009767 від 03.11.2004 року, відповідно до якого банком було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та встановлено кредитний ліміт (кредитну лінію), на користь АТ «Укрсоцбанк» за вищевказаним кредитним договором за період з 03.11.2004 року по 30.05.2018 року в сумі 68 599,14 грн., в тому числі: 18 781,32 грн. - заборгованість за тілом кредиту по кредитному договору; 49 817,82 грн. - заборгованість за відсотками, які були нараховані за користування кредитними коштами у період з моменту укладення кредитного договору по 30.05.2018 року. За вчинення виконавчого напису сплачено 1 000,00 грн., яку стягнуто з боржника. Виконавчий напис зареєстровано в реєстрі за № 5025 (а.с. 11).

Із вказаного виконавчого напису вбачається, що він вчинений на підставі ст. ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

16.10.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. відкрито виконавче провадження № 57435229 на підставі виконавчого напису № 5025 від 19.09.2018 року щодо задоволення вимог АТ «Укрсоцбанк» боржником ОСОБА_1 (а.с. 18).

За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 18 ЦК України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється статтями Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5.

Згідно зі ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Таким чином, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом; перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 18 ЦК України, ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).

Аналогічні положення містяться у Порядку, зокрема, згідно з п.п. 1.1 - 1.2 п. 1 глави 16 розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (п.п. 2.2 п. 2 гл. 16 р. ІІ Порядку).

Підпунктами 3.1, 3.2, 3.5 п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи:

якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік).

Пунктом 2 Переліку встановлено, що для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року справа № 645/1979/15-ц.

Отже, в основі вчинення вказаної нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 2 Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховний Суд від 30.01.2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 року у справі № 760/7792/14-ц та від 17.12.2020 року у справі № 278/2177/15-ц.

Проте, відповідачами на заперечення доводів позивача не надано, та з матеріалів справи, не вбачається, що при зверненні із заявою про вчинення виконавчого напису приватному нотаріусу було надано дотримано вищевикладених вимог.

Так, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами у справі, що 03.11.2004 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» (банк) та ОСОБА_2 (держатель) було укладено договір № 066000009644 про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки під зарплатний проект, відповідно до ст. 1 якого банк на підставі листа з переліком працівників організації-роботодавця та заяви держателя на відкриття банківського КР та отримання платіжної картки відкриває держателю КР № НОМЕР_1 в гривнях, МФО 328016, випускає та передає держателю основу картку типу Visa Electron строком дії до 30.11.2006 року та ПВІН-код картки, а також забезпечує розрахунки за операціями з карткою в межах витратного ліміту.

Згідно пп. 2.1.1. п. 2.1. розділу 2 договору банк може надати держателю можливість користуватись кредитною лінією в сумі, що обумовлена тарифами. У цьому випадку укладається додаткова угода, яка регламентує порядок відкриття кредитної лінії до КР та умови її виконання.

Разом з тим, матеріали справи не містять додаткової угоди, укладеної між позивачем та банком у відповідності до пп. 2.1.1. п. 2.1. розділу 2 договору. Остання також відсутня у документах, поданих банком приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису (а.с. 104-121).

За таких обставин суд вважає обґрунтованим твердження позивача про те, що між нею та банком кредитний договір укладено не було, а договір № 066000009644 про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки під зарплатний проект від 03.11.2004 року не може бути розцінений як такий.

Крім того, матеріали справи, так само як матеріали, на підставі яких було вчинено оспорюваний виконавчий напис, не містять виписку з рахунка боржника, з якої можливо було б встановити та перевірити факт перерахування кредитних коштів на відповідний рахунок, рух коштів по рахунку та користування ними, нарахування заборгованості, здійснення позичальником платежів на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам та комісії та відповідний залишок заборгованості за кредитом, що є обов`язковою умовою для одержання виконавчого напису за кредитним договором, саме після обов`язкової перевірки яких нотаріус міг зробити висновок про безспірність боргу у боржника.

Суду також не надано доказів, на яких умовах здійснено нарахування заборгованості, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, не надано доказів обізнаності позичальника про наявність заборгованості та її розмір.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованим твердження позивача про те, заборгованість за оскарженим виконавчим написом не є безспірною.

Тому, у суду відсутні підстави вважати, що нотаріус при вчиненні спірного напису переконався належним чином у наявності підстав для звернення до нього банком, так і у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом.

Вищезазначені обставини свідчать про те, що вимоги відповідача не є безспірними, а тому суд дійшов висновку про те, що у приватного нотаріуса не було правових підстав для посвідчення оскаржуваного позивачем виконавчого напису.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року до зазначеного Переліку внесено зміни, відповідно до яких, серед іншого, Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та п. 2 такого змісту: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, п. 2 змін, що вносяться до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Отже, на момент вчинення приватним нотаріусом оспорюваного виконавчого напису норма чинного законодавства про можливість вчинення виконавчих написів в безспірному порядку на підставі кредитних договорів, що не посвідчені нотаріально, була скасована.

Матеріали справи не містять доказів нотаріального посвідчення укладеного між сторонами кредитного договору, серед документів, наданих відповідачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису, оригінал нотаріально посвідченого договору, за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, відсутній, а отже договір № 066000009644 про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки під зарплатний проект від 03.11.2004 року не міг бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису. Вказана правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду від 12.03.2020 року N 757/24703/18-ц (провадження N 61-12629св19).

Враховуючи викладене, вбачається, що нотаріус не мав повноважень на вчинення виконавчого напису в силу відсутності у нього таких повноважень.

До того ж, перед вчиненням виконавчого напису, стягувач зобов`язаний був на адресу боржника надіслати письмове повідомлення про порушення зобов`язання.

Матеріали справи не мітять даних про те, що таке повідомлення було надіслано боржнику, так і було отримане останнім. Докази в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.

Надані банком нотаріусу список згрупованих поштових відправлень № 2931 та фіскальний чек від 21.06.2018 року не є належними та допустимими доказами повідомлення позивача про порушення основного зобов`язання.

Суд надходить до висновку про те, що зазначений список не містить відомостей про те, що особам, які у ньому зазначені, зокрема, ОСОБА_1 було направлено саме повідомлення про порушення основного зобов`язання вих № 62772 від 20.06.2018 року (а.с. 112). До того ж, розрахунковий документ, зокрема у даній справі фіскальний чек КМД ПАТ «Укрпошта», підтверджує лише факт надання послуги відділенням поштового зв`язку та не є доказом повідомлення позивача про порушення основного зобов`язання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Банком не доведено у встановленому законом порядку, що є обов`язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту його правомірної поведінки, не спростовано тих обставин, на які позивач посилається в своєму позові. Розглядаючи справу, суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, банком не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх заперечень. Своїми правами, визначеними ст. ст. 43, 84 ЦПК України відповідач також не скористався, клопотань про витребування доказів в порядку ст. 84 ЦПК України не заявляв.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими, та підлягають задоволенню.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав. Частина 2 вказаної статті передбачає, що моральна шкода, крім іншого полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно положень п. 5. Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 5 від 31.05.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

В обґрунтування розміру завданої моральної шкоди позивач посилається на те, що у зв`язку неправомірними діями банку по розголошенню та передачі персональних даних та інформації щодо кредиту, існування кого не є підтвердженим, третім особам, вона піддається погрозам з боку ТОВ «Вердикт капітал», від неї вимагають грошові кошти за заборгованістю, яка не існує, залякують, погрожують членам сім`ї, що позначилось на її душевному стані та призвело до погіршення взаємовідносин у сім`ї.

Однак, суд надходить до висновку про те, що надані докази і фактичні обставини справи не дають обґрунтованих підстав вважати, що позивачу було завдано моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн. Остання не довела та не надала належних та допустимих доказів заподіяння їй такої шкоди, обґрунтованості зазначеного розміру такої шкоди. Тобто відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні даної частини вимог.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду було сплачено 704,80 грн. судового збору за подання позову та 352,40 грн. - заяви про забезпечення позову, а всього - 1 057,20 грн.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 чт. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд враховує, що позивачем надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, і клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідачами не заявлялось.

У відповідності до квитанції до прибуткового касового ордеру № 2 від 23.01.2020 року за надані відповідно до договору про надання правової допомоги від 01.07.2019 року позивачем було сплачено 5 000,00 грн. (а.с. 171-184).

З огляду на викладене, з урахуванням ст. ст. 133, 137, ст. 141 ЦПК України, суд надходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача 1 057,20 грн. судового збору та суми витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Однак, вказані суми підлягають стягненню з відповідача - АТ «Альфа-Банк», оскільки приватний нотаріус є неналежним відповідачем у даній справі, а тому, як наслідок, на нього не можуть бути покладені зобов`язання зі сплати судового збору. Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 14.08.2019 року № 519/77/18.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 263-265, 52, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірини Миколаївни, третя особа: приватний виконавець Парфьонов Георгій Володимирович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, виданий 19.09.2018 року приватним нотаріусом КМНО Гамаль І.М., що зареєстрований в реєстрі за № 5025, про стягнення з неї на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договором станом на 30.05.2018 року у сумі 69 599,14 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 18 871,32 грн.; заборгованості за відсотками у розмірі 49 817,82 грн., витрат за вчинення виконавчого напису в розмірі 1 000,00 грн.

В задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 057,20 грн. (одна тисяча п`ятдесят сім гривень 20 копійок).

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, адреса: вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150.

Відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, адреса: вул. Московська, буд. 43/11, м. Київ, 01015.

Третя особа - приватний виконавець Парфьонов Георгій Володимирович, адреса: вул. Гоголя, буд. 19, оф. 1, м. Одеса, 65082.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Хоменко