Рішення № 9999532, 02.06.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.06.10 р. Справа № 37/58

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 23599040

до Відповідача: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь, ідентифікаційний код НОМЕР_1

про: розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №1061 від 27.07.2007р., повернення предмету вказаного договору в натурі та стягнення штрафу у розмірі 10% вартості приватизованого обєкта ,а саме 7821,84грн. та штрафу в сумі 1700грн. за перешкоджання у проведенні перевірки

за участю уповноважених представників:

від Позивача не зявився;

від Відповідача - ОСОБА_1 (згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 05.10.2004р. та паспорту серії НОМЕР_2, виданого Орджонікідзевським РВ ГУМС України в м. Маріуполь);

посадова особа - ОСОБА_2 (згідно наказу від 03.08.2009р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 13.05.2010р. на 25.05.2010р., з 25.05.2010р. на 02.06.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь (далі Відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №1061 від 27.07.2007р., повернення предмету вказаного договору в натурі та стягнення штрафу у розмірі 10% вартості приватизованого обєкта ,а саме 7821,84грн. та штрафу в сумі 1700грн. за перешкоджання у проведенні перевірки

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобовязань за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення №1061 від 27.07.2007р. з витягом з реєстру про його державну реєстрацію та акт поточної перевірки виконання умов за цим договором від 17.02.2010р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 216, 324, 327 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 7, 27, 29 Закону України „Про приватизацію державного майна”, ст.ст. 26, 29, 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”.

Відповідач через канцелярію суду 12.05.2010р. надав відзив на позов (а.с.а.с.13-15), в якому проти позову заперечив, вказуючи на: безпідставність розповсюдження положень Закону України „Про приватизацію державного майна” на розглядувані правовідносини зважаючи на те, що обєктом продажу було майно комунальної, а не державної власності; відсутність приписів про застосування стягуваних штрафних санкції у Законі України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”; ненадання доказів наявності істотного порушення умов договору; фактичну відсутність нецільового використання та користування обєктом приватизації іншої особою на підставі договору оренди із дотриманням вимог про цільове використання.

Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.15а, 16, 18-20).

Ухвалою від 13.05.2010р. судом для формування достатньої доказової бази, встановлення фактичних обставин справи в порядку ст. 30 Господарського процесуального кодексу України була викликана посадова особа керівник Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Маріупольстроймонтаж”.

Посадова особа у судовому засіданні 02.06.2010р. надала письмові пояснення (а.с.42), якими підтвердила факт орендного використання обєкту приватизації згідно укладеного з Відповідачем договором виключно під офіс, та підтверджуючі докази (а.с.а.с.25-41).

Відповідач у судовому засіданні 02.06.2010р. підтримав свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а третя поспіль неявка представника Позивача у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів у світлі приписів ст.ст.4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає вирішенню справи та не може впливати на гарантоване ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., право Відповідача на розгляд спору у продовж розумного строку.

Вислухавши у судовому засіданні Відповідача та викликану посадову особу, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

27.07.2007р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (а.с.а.с. 7-11), згідно п.1.1 якого Продавець зобовязався передати у власність Покупця вбудоване нежитлове приміщення літ. А/п, а саме частину приміщення №31, кмн. 1-11, загальною площею 119,6кв.м., яка складає 81/100 частки приміщення № 31, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (у підвалі триповерхового житлового будинку) на земельній ділянці Маріупольської міської ради., а Покупець зобовязується прийняти нежитлове приміщення і сплатити за нього ціну відповідно до умов, які визначено в цьому договорі, та провести реєстрацію права власності у бюро технічної інвентаризації.

За змістом п. 1.2. договору право володіння, користування і розпорядження обєктом приватизації переходить до Покупця з моменту нотаріального посвідчення договору, державної реєстрації та після сплати повної вартості придбаного обєкта приватизації.

Пунктом 5 вказаного договору серед обовязків Покупця встановлені і такі:

- зберігати протягом 3- років використання обєкта приватизації за цільовим призначенням, яким, в свою чергу, визначено використання обєкту під офіс;

- надання Продавцю необхідних матеріалів, відомостей і документів тощо про виконання цього договору.

В свою чергу, за змістом п. 6. до обовязків Продавця віднесено здійснення контролю за виконанням умов цього договору і застосування до покупця визначених діючим законодавством санкцій у разі його (договору) невиконання. При цьому, п. 7.4. договору встановлена відповідальність Покупця за недотримання зобовязання щодо використання обєкту за цільовим призначенням у вигляді штрафу у розмірі 10% вартості придбаного обєкту, яка (вартість) за змістом п. 1.4. договору становить 78218,4грн. разом із ПДВ.; за недопущення працівників органів приватизації, протидію чи перешкоджання проведенню ними перевірки штраф у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожний встановлений факт.

Положеннями п. 11.3. спірного договору купівлі-продажу встановлено, що у разі невиконання однією із сторін умов цього договору, він може бути змінений або розірваний на вимогу другої сторони за рішенням суду.

06.08.2007р. вказаний договір було посвідчено нотаріально та зареєстровано у Державному реєстрі правочинів (а.с.12).

10.10.2007р. між Відповідачем (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Маріупольстроймонтаж” (Орендар) був укладений договір оренди (а.с.16), відповідно до умов якого Орендодавець строком до 08.10.2010р. здає в оренду Орендарю нежитлове приміщення (підвал) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 119 кв.м. для використання під офіс.

Цього ж дня обєкт оренди, яким є обєкт продажу за спірним договором, був переданий Орендарю, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.26). На підтвердження орендних правовідносин за вказаним договором залученою посадовою особою керівником Орендаря були надані письмові пояснення (а.с.42), в яких зазначено про використання обєкту оренди виключно під офіс, прибуткові касові ордери про здійсненні перерахування орендної платі 18.01.2008р., 26.01.2009р. та 28.01.2010р. (а.с.а.с.27, 28), а також - докази здійснення Орендарем платежів на користь ККП „Маріупольтепломережа” замість Відповідача відносно погашення заборгованості за опалення згідно умов трьоїхсторонньої угоди про переведення боргу та відступлення права вимоги від 09.07.2009р. (а.с.37).

17.02.2010р. був складений акт поточної перевірки виконання умов спірного договору (а.с.6), з якого вбачається проведення перевірки обєкту приватизації спеціалістом відділу реформування і контролю за комунальною власністю Управління міського майна Мальованою Е.І., за результатами якої зазначено наступне: „прилегла територія знаходиться у належному порядку, світло реклама відсутня, має місце вивіска „Євросток” , приміщення використовується під магазин промтоварів здійснюється продаж одягу. Перевірка проводилася у присутності продавця магазину, який від підпису відмовився як не уповноважена особа. СПД ОСОБА_1 на момент проведення перевірки був відсутній, для підписання акту перевірки не зявився. Продавцеві магазину „Євросток” було розяснено про необхідність явки СПД ОСОБА_1 в управління міського майна з оригіналами документів, що підтверджують виконання умов договору купівлі-продажу.” В означеному акті міститься висновок про невиконання договору купівлі-продажу станом на момент проведення перевірки та підпис зі сторони Продавця.

19.03.2010р. за запитом Управління міського майна Маріупольської міської ради обєкт приватизації позапланово перевірявся інженером відділення комунальної гігієни Орджонікідзевської райсанепідстанції Гуцал О.В. За результатами означеної перевірки був складений акт (а.с.19), підписаний як перевіряючим, так і Відповідачем та Орендарем, з якого вбачається відсутність ознак торгівельної діяльності (товару, обладнання, вивіски).

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у наданому 12.05.2010р. через канцелярію суду відзив на позов (а.с.а.с.13-15).

Стосовно заявлених Позивачем вимог суд вважає за необхідне наголосити, що їх одночасне висування цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вимоги повязані наданими доказами та підставами виникнення (порушенням умов договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №1061 від 27.07.2007р.), їх сумісний розгляд не утруднює вирішення справи, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у застосуванні заходів відповідальності за невиконання зобовязань за договором у формі розірвання зазначеного договору, повернення обєкту продажу до комунальної власності та стягненні штрафних санкцій.

Враховуючи характер правовідносин між учасниками договору (приватизаційні), останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законами України „Про приватизацію державного майна”, „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, та умовами договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №1061 від 27.07.2007р. Суд відразу зауважує, що посилання Відповідача на те, що через статус обєкту приватизації комунальне майно у розглядуваних правовідносинах не повинні застосовуватися норми Закону України „Про приватизацію державного майна”, є хибними (посилання), адже ч. 4 ст. 3 означеного Закону містить безпосереднє застереження про його застосування до приватизації комунального майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобовязань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

При цьому, відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” Позивач як орган приватизації управнений у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору у разі невиконання його умов покупцем.

За змістом ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Сукупний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що спірний договір може бути розірвано:

-за будь-яких обставин у разі наявності істотного порушення його умов;

-незалежно від істотності порушення якщо це передбаченого договором або законом.

Виходячи з підстав позову, у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, Позивач наполягає на розірванні договору саме як на наслідку порушення його умов з боку Відповідача у вигляді невиконання вимог п.5 спірного договору щодо забезпечення збереження цільового використання обєкту приватизації (під офіс).

Приймаючи до уваги наведені вище положення спеціального законодавства у сфері приватизації, що у якості підстави для розірвання договору визнають будь-яке порушення його умов (незалежно від істотності), та аналогічні домовленості сторін, викладені в п.11.3. спірного договору, суд досліджує питання обґрунтованості заявлених вимог виключно в контексті встановлення та правової оцінки факту невиконання зобовязання за п. 5 договору незалежно від істотності такого порушення, що спростовує заперечення Відповідача з цього приводу, приведені у відзиві, відносно недоведеності завдання шкоди місцевим радам.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обовязку із збереження протягом 3-років (тобто до 06.08.2010р. включно, виходячи з дати нотаріального посвідчення договору) цільового використання обєкту приватизації під офіс. Теж саме стосується обовязків Відповідача як Покупця з надання Продавцю необхідних матеріалів, відомостей і документів тощо про виконання цього договору.

Як встановлено ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України тягар доведення наявності фактів порушення з боку Відповідача означених обовязків покладається саме на Позивача. Втім, за висновком суду, всупереч означених процесуальних вимог останнім, незважаючи навіть на неодноразові вимоги ухвал суду від 21.04.2010р., 13.05.2010р. та 25.05.2010р., не було приведено належних та достатніх у розумінні ст. 34 вказаного Кодексу доказів на підтвердження обґрунтованості вказаних підстав позову.

Більш того, Позивачем не здійснено жодних заходів на спростування достовірності наданих Відповідачем та викликаною посадовою особою доказів, з яких вбачається, що на момент здійснення вказаної у позові перевірки дотримання умов спірного договору, обєкт приватизації взагалі знаходився у орендному володіння та користуванні іншої особи Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Маріупольстроймонтаж” на підставі договору оренди та акту приймання-передачі від 10.10.2007р., укладання яких, в свою чергу, не суперечить приватизаційним обтяженням за спірним договором та у повній мірі узгоджується із наявним у Відповідача як у власника приміщення кола повноважень, визначених ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України. При цьому судом враховується, що з метою дотримання застереження приватизаційного договору про цільове використання приміщення, відповідна умова була включена і до договору оренди, доказів порушення якої з боку Орендаря до справи не надано. Таким чином, наявне у Орендаря право на володіння та користування приміщенням на підставі договору оренди із умовою про забезпечення цільового використання, унеможливлює в період чинності означеного договору нецільове використання майна з боку Відповідача як Орендодавця, адже передавши майно в оренду, він не може здійснювати самостійне користування цим майном. В свою чергу, суд не сприймає у якості належного і достатнього доказу обґрунтованості позовних вимог наявний в матеріалах справи акт перевірки від 17.02.2010р., оскільки:

- по-перше, з огляду на відсутність спеціальних нормативних актів (у тому числі і локальних), які б регламентували процедуру проведення перевірок та контролю з боку Управління міського майна Маріупольської міської ради виконання приватизаційних зобовязань, суд вважає за можливе застосування до такої перевірки загальних положень Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”. В свою чергу, ч. 11 ст. 4 означеного Закону встановлює правило, згідно якого плановий чи позаплановий захід повинен здійснюватися у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Враховуючи, що із змісту акту перевірки або інших матеріалів справи не вбачається існування визначених ч. 1 ст. 6 цього Закону підстав для проведення означеної перевірки як позапланового заходу, а ч. 4 ст. 5 Закону передбачає у якості обовязкової умови проведення планового заходу наявність письмового повідомлення про це субєкта господарювання не пізніше, ніж за 10 днів до дня здійснення заходу, не надання Позивачем доказів належного повідомлення Відповідача про наявність намірів здійснити перевірку вказує на порушення з боку саме Управління міського майна Маріупольської міської ради. В контексті такого неповідомлення відсутність необізнаного Відповідача про перевірку в момент її здійснення за будь-яких обставин не може вважатися порушенням з його боку, а тим більше, кваліфікуватися як перешкоджання у проведенні перевірки;

- по-друге, Позивачем до матеріалів справи не надано, а із змісту акту перевірки взагалі не вбачається передбаченої ч. 1 ст. 7 Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” підстави для проведення перевірки відповідного розпорядчого акту Управління міського майна Маріупольської міської ради;

- по-третє, в матеріалах справи відсутні докази повноважень особи, вказаної у акті у якості перевіряючої та доказів вручення (направлення) Відповідачеві самого акту, як це передбачено ч.ч.2, 3 та 6 ст. 7 вказаного Закону відповідно.

Посилання Позивача не надання Відповідачем необхідних для здійснення перевірки документів судом також відхиляється, адже до справи не надано доказів зверненні до останнього з вимогами про надання документів, а також не визначено, які саме документи не були надані.

Встановлені судом порушення вимог Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” при складенні наданого Позивачем акту перевірки від 17.02.2010р. у сукупнісості із ігноруванням вимог ухвал суду щодо надання витребуваних документів зумовлює необхідність застосування заходів реагування в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України у вигляді окремої ухвали.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог за доказовою недоведеністю.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що Позивач відповідно до п. 35 ст. 8 Декрету КМУ „Про державне мито” та Постанови КМУ від 21.12.2005р. № 1258 звільнений від сплати судових витрат, з урахуванням п. 6.6. Розяснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.1998р. №02-5/78 судові витрати не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 12, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 23599040) до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь (ідентифікаційний код НОМЕР_1) про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення №1061 від 27.07.2007р., повернення предмету вказаного договору в натурі та стягнення штрафу у розмірі 10% вартості приватизованого обєкта ,а саме 7821,84грн. та штрафу в сумі 1700грн. за перешкоджання у проведенні перевірки.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 02.06.2010р. оголошено та підписано повний текст рішення.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя