Рішення № 99986692, 23.09.2021, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер: 448/625/21

Провадження № 2/448/432/21

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

23.09.2021року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Білоуса Ю.Б.,

за участю секретаря судового засідання Романченко І.А.,

сторони:

позивач Акціонерне Товариство «Альфа-Банк»

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська (81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 1/9, Львівської області) цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , про: стягнення заборгованості,

учасники справи:

представник позивача АТ «Альфа-Банк» адвокат Стеценко М.В. - не з`явився,

відповідач ОСОБА_1 - не з`явився,

представник відповідача - адвокат Билень Т.Я. (ордер серії ВС №1087003),

в с т а н о в и в:

Описова частина

І. Короткий виклад позовних вимог:

Представник позивача АТ «Альфа-Банк» - адвокат Стеценко М.В.? (надалі Позивач) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 (надалі Відповідач) про стягнення заборгованості, а саме: трьох відсотків річних від простроченої суми та інфляційних втрат.

Свої вимоги мотивує тим, що між ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») та відповідачем ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № 600/02.2-09/064 від 15 травня 2008 року, згідно якого ОСОБА_1 , отримав грошові кошти в сумі 5 000 доларів США.

Стверджує, що у зв`язку з невиконанням Відповідачем умов кредитного договору, 03.04.2014 року Мостиським районним судом Львівської області ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 , на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 600/02.2-09/064 від 15 травня 2008 року на суму 58 220,09 грн.

Так, згідно квитанції №19 від 16.01.2019 року рішення Мостиського районного суду Львівської області у справі №448/171/14-ц - виконано в повному обсязі, однак вважає, що до відповідача у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору мають бути застосовані штрафні санкції, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, загальний розмір яких становить 105 751,52 грн. (згідно розрахунку 3% річних від простроченої суми за період з дати ухвалення рішення до моменту подання позовної заяви становить 12 384,11 грн.; сума за розрахунком інфляційних збитків на період з дати ухвалення рішення до моменту подання позовної заяви становить 93 367,41 грн.).

Крім цього наголошує, що оскільки Позивач звертався з позовною заявою про стягнення заборгованості з Відповідача за кредитним договором № 600/02.2-09/064 від 15 травня 2008 року у розмірі: 58 220,09 грн., саме у Національній валюті, то він (Позивач) скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та зміни її в Національну. Таким чином, і вимога про стягнення інфляційних втрат з відповідача в порядку ч.2 ст.625 ЦК України за неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором підлягає задоволенню.

З огляду на вищевикладене, просить суд стягнути з Відповідача на користь АТ «Альфа-Банк» три проценти річних від простроченої суми заборгованості та інфляційні втрати в порядку ч.2 ст.625 ЦК України у сумі 105 751,52 гривень за невиконання умов грошового зобов`язання за кредитним договором № 600/02.2-09/064 від 15 травня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 , та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», а також понесений судовий збір.

ІІ. Позиція учасників справи:

Представник позивача - адвокат Стеценко М.В., в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі представника позивача, в якій такий підтримує в повному обсязі позовні вимоги та просить суд провести розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи містяться повноваження представника, згідно яких його інтереси представляє адвокат Билень Т.Я. (ордер серії ВС №1087003).

Представник відповідача ОСОБА_1 , - адвокат Билень Т.Я., в судовому засіданні повністю заперечив проти задоволення позовних вимог позивача, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Просить відмовити у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності та за безпідставністю і недоведеністю. Зокрема зазначив, що по - перше, - 31.05.2021 року Мостиським районним судом Львівської області ухвалено рішення по цивільній справі №448/1508/20, яким вирішено задовольнити позов ОСОБА_1 , до АТ «Альфа-Банк» про розірвання кредитного договору №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року. Дане рішення АТ «Альфа-Банк» в апеляційному порядку не оскаржило та воно набрало законної сили, а отже від 31.05.2021 року кредитний договір укладений між позивачем та відповідачем вважається таким, що розірваний, а відповідно припинені будь-які цивільно-правові відносини. По - друге, розрахунок трьох відсотків річних, який доданий позивачем до позовної заяви є суб`єктивно-упереджений та такий, що суперечить нормам матеріального права, оскільки не містить посилань, що здійснений саме за кредитним договором №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року. Крім цього, згідно рішення Мостиського районного суду від 03.04.2014 року у справі №448/171/14-ц позивач просив стягнути 7283,88 доларів США, що становить 58220,09 грн., яка складається із заборгованості за кредитом (тілом) 4165,03 доларів США, що становить 33291,08 грн. та заборгованості за відсотками 3118,85 доларів США, що становить 24929,01 грн., а отже здійснення розрахунку трьох відсотків річних за кредитним договором №600/02.2-09/064 позивач зобов`язаний розраховувати з суми 33929,01 грн. як основного зобов`язання, а не додаючи до даної суми розмір відсотків. По - третє, позивачем пропущений строк позовної давності для звернення із даними позовними вимогами, так як він (Позивач) посилається на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 03.04.2014 року у справі №448/171/14-ц, то такий позов мав право пред`явити не пізніше 03.04.2017 року. Таким чином, позивач мав право нараховувати та просити суд стягнути три відсотки річних за період з 05.05.2018 року (три роки до подання позовної заяви) до 16.01.2019 року (день фактичного виконання рішення Мостиського районного суду від 03.04.2014 року у справі №448/171/14-ц), так як від 16.01.2019 року відповідач уже не користувався грошовими коштами позивача, на які можна нараховувати будь-які види штрафних та/або компенсаційних санкцій. По - четверте, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом кредитного договору індексації не підлягає , тому норми ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні. Отже, позивач не має жодного аргументованого права здійснювати нарахування інфляційних збитків, так як кредитний договір передбачав надання кредиту в іноземній валюті, а Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» не встановлено право, порядок і строк нарахування інфляційних збитків за будь-яким кредитним договором.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

Ухвалою суду від 09.06.2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 29.06.2021 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Мотивувальна частина

ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів сторін:

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

У справі «Bellet v.France» суд зазначив, що «стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з вимогами ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

15 травня 2008 року між АКБ « Укрсоцбанк» (правонаступником якого є позивач АТ «Альфа-Банк») та громадянином ОСОБА_1 (Відповідачем) було укладено Договір кредиту № 600/02.2-09/064 відповідно до ст.1.1 якого кредитор надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, на поточні потреби грошові кошти в сумі 5 000 доларів США зі сплатою 21 відсотків річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку №2 та Додатку №1 «Детальний розпис сукупної вартості кредиту» до цього Договору, з кінцевим терміном повернення заборгованості не пізніше 14.11.2009 року, на умовах визначених договором. Кредит надається позичальнику на поточні потреби.

В порушення умов Кредитного договору №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року Відповідач свої зобов`язання перед банком не виконав, в результаті чого, станом на 08.01.2014 року у нього утворилась заборгованість на загальну суму 7283,88 доларів США, що становило 58220,09 гривень, яка складалася: з заборгованості за кредитом - 4165,03 доларів США, що становить - 33291,08 гривню, та заборгованості за відсотками на суму 31 18,85 доларів США, що становить 24 929,01 гривень.

Заборгованість Відповідача, у той період, добровільно сплачена не була, у зв`язку з чим Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, і як наслідок 28.11.2008 року Мостиський районний суд Львівської області видав судовий наказ у справі №2н-87/2008, про: стягнення з ОСОБА_1 , на користь АКБ «Укрсоцбанк» заборгованості згідно вищевказаного Договору кредиту №600/02.2-09/064 від 15.05.2008року у розмірі 30 278,59 грн.

В подальшому, заочним рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 03.04.2014 року у цивільній справі №448/171/14-ц, яке набрало законної сили, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості були задоволені повністю та ухвалено стягнути з ОСОБА_1 , в користь ПАТ «Укрсоцбанк» 58 220,09грн заборгованості за кредитним договором №600/02.2-09/064 від 15.05.2008року, а також 582,20 грн. витрат зі сплати судового збору, а всього заборгованість на загальну суму 58 802,29 грн.

Як вбачається із вище зазначеного рішення суду, дана заборгованість виникла у зв`язку з невиконанням Відповідачем умов вищевказаного кредитного договору від 15.05.2008 року.

За таких обставин справи слід констатувати, що банківська установа звернувшись до суду із судовим наказом та позовом до Відповідача, про стягнення заборгованості, використала право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних їй на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку та змінила порядок, умови і строк дії даного кредитного договору.

На час звернення із судовим наказом і позовом вважається, що настав строк виконання Кредитного Договору в повному обсязі.

Судовим наказом від 28.11.2008 року та рішенням суду від 03 квітня 2014 року було засвідчено такі зміни.

Із долученої до матеріалів справи копії квитанції ТВБВ №10013/315 філії ЛОУ АТ «Ощадбанк» №19 від 16.01.2019 року підтверджується те, що Відповідачем, на виконання вищевказаного рішення суду №448/171/14-ц від 03.04.2014року було сплачено на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму у розмірі 58802,29 гривень.

Вказана обставина встановлена і ніким не оспорюється і дана обставина також підтверджена рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 11.12.2019 року у справі №448/857/18, провадження №2/448/392/19.

Незважаючи на вищевикладені обставини та наявність судових рішень про стягнення заборгованості з Відповідача, в повному розмірі та в межах заявлених позовних вимог Банку, 20.06.2018 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» повторно звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості в розмірі 7 282,53 доларів США, зокрема: 4165,03 доларів США - тіло кредиту та 3 117,50 доларів США - відсотки.

Згідно позовних вимог дана заборгованість по договору кредиту №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року нарахована ПАТ «Укрсоцбанк» станом на 31.05.2018 року.

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 11.12.2019 року у справі №448/857/18, яке набрало законної сили, у задоволенні позову АТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року відмовлено.

На далі, рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 31.05.2021 року у справі №448/1508/20, задоволено позов ОСОБА_1 , до АТ «Альфа-Банк» про розірвання кредитного договору та розірвано кредитний договір № 600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року, укладений між ОСОБА_1 , та ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк».

Вказане рішення суду не оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили 12.07.2021 року.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

У своєму позові, як на підставу задоволення позовних вимог, Позивач покликається на ту обставину, що рішення Мостиського районного суду Львівської області від 03 квітня 2014 року про стягнення з Відповідача заборгованості за кредитним договором № 600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року Відповідач виконав у повному обсязі лише 16.01.2019 року, а тому на підставі ст.625 ЦК України має право на отримання трьох відсотків річних від простроченої суми за період з 03.04.2014 року по 05.05.2021 року у розмірі 12384,11 грн. та інфляційних збитків, нарахованих за цей же період у розмірі 93367,41 грн., а всього на загальну суму 105 751,52 грн.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Тобто, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України.

Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, зокрема вказано, що «чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц зазначила, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факт укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання.

Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними і достатніми.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Про допустимість доказів зазначено у статті 78 ЦПК України, згідно вимог якої, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України» № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Відповідно, із урахуванням відсутності належних та допустимих доказів про предмет доказування, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Правовий аналіз положень норм Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України.

Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

В своїй позовній заяві, Позивач просить суд стягнути з Відповідача трьох процентів річних від простроченої суми (58 220,09 грн.) за період з дати ухвалення рішення (03.04.2014 року) до моменту подання позовної заяви (05.05.2021 року).

Разом з тим, перевіривши розрахунок Позивача заявлених до стягнення трьох процентів річних, судом встановлено, що він є невірним, оскільки неправильно є визначений період розрахунку трьох процентів річних, а також при здійсненні розрахунку Позивачем включено як заборгованість за кредитом (тілом) у розмірі 4 165,03 доларів США, що становить 33 291,08 гривень так і заборгованість за відсотками на суму 3118,85 доларів США, що становить 24 929,01 гривень.

Суд приймає до уваги та частково погоджується із контррозрахунком, наданим представником Відповідача та обґрунтовує свою позицію наступним чином.

Встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 16 січня 2019 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання Відповідача перед банком за Кредитним договором припинилося.

Верховний Суд у своїй постанові від 26.10.2018 року (справа №922/4099/17) зазначає, що стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову до суду.

Оскільки фактичним виконанням зобов`язання є 16.01.2019 року і саме з цього дня зобов`язання відповідача перед банком за Кредитним договором припинилося в силу положень норм ЦК України, то суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення коштів, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за період часу після 16.01.2019 року.

Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 16 січня 2019 року.

Позовну заяву позивачем подано до суду 21.05.2021 року (отримано та зареєстровано канцелярією суду за Вих. №2573 від 21.05.2021 року).

Таким чином періодом для стягнення 3% річних є період з 21.05.2018 року по 16.01.2019 року.

Сума трьох процентів річних розраховується за формулою: (сума боргу х 3 % х кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році).

Отже, за період з 21.05.2018 року по 16.01.2019 року (кількість днів 240) розмір 3 % річних становить 656,70 грн. (33291,08 грн. х 3 % х 240)/365 = 656,70грн.

Вказаний розрахунок на переконання суду є таким, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що була наведена вище.

Враховуючи викладене, позов АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України в розмірі 656,70 грн.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення інфляційних втрат, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Гривня, як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц.

Щодо посилання представника позивача у позовній заяві на те, що позивач звертався з вимогою про стягнення заборгованості з відповідача за кредитним договором №600/02.2-09/064 від 15.05.2008 року у розмірі 58220,09 гривень саме у національній валюті, а отже скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та зміни її в національну, а тому має право на інфляційні втрати, є необґрунтованими, оскільки можливість стягнення інфляційних втрат залежить від вираження валюти у самому договорі, а не від стягнення судом кредиту відповідно до обмінного курсу гривні на відповідну дату.

Так, предметом укладеного між сторонами кредитного договору від 15 травня 2008 року є грошові кошти, виражені в іноземній валюті (5 000 доларів США), то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише національна валюта України - гривня, тоді як іноземна валюта, яка передбачена умовами договору, індексації не підлягає (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.03.2019 року у справі № 761/11976/16-ц).

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В рішенні ЄСПЛ «Суомінен проти Фінляндії» (№ 37801/97, 01.07.2003р. §36) зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доводів сторін на підтвердження їхніх позицій, - суд зобов`язаний виправдовувати свої дії і наводити обґрунтування своїх рішень.

Також в рішенні «Гірвісаарі проти Фінляндії» (№ 49684/99, 27.09.2001р. §30) ЄСПЛ вказує: "ще одне призначення належно обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам спору, що вони були почуті; також, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд судом вищестоящої інстанції; лише за умови винесення обґрунтованого рішення забезпечується публічний контроль за здійсненням правосуддя».

Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаний із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову частково, з наведених вище мотивів та підстав.

V. Розподіл судових витрат:

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви фізичною особою або фізичною особою-підприємцем майнового характеру встановлюються у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За частиною першою ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, враховуючи, що Позивачем при подачі позовної заяви майнового характеру було сплачено судовий збір у розмірі 2 270,00 грн., при цьому позивні вимоги Позивача задоволені частково, суд після проведених розрахунків приходить до висновку, що судові витрати по сплаті судового збору слід стягнути з Відповідача на користь сторони Позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складають у розмірі 14,10 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , про: стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий 26.01.2001 року Мостиським РВ УМВС України у Львівській області; РНОКПП - НОМЕР_2 ), мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (м.Київ, вул.Велика Васильківська 100, код ЄДРПОУ 23494714) - 3% (три) процента річних від простроченої суми в розмірі 656 (шістсот п`ятдесят шість) гривень 70 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий 26.01.2001 року Мостиським РВ УМВС України у Львівській області; РНОКПП - НОМЕР_2 ), мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (м.Київ, вул.Велика Васильківська 100, код ЄДРПОУ 23494714) судовий збір у розмірі 14 (чотирнадцять) гривень 10 коп.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Мостиський районний суд Львівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», місцезнаходження: м.Київ, вул.Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ: 23494714.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено 28.09.2021 року.

Суддя Ю.Б. Білоус

Рішення набрало законної сили «___»______ 20 р.

Суддя Ю.Б. Білоус