Рішення № 9992205, 08.06.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

08.06.2010Справа №2-2/2292-2010 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙСБЕРГ - ФІШ» (пошт адреса: 49127, м.Дніпропетровськ, вул..Виробнича, б.4, юридична адреса: 49044, м.Дніпропетровськ, вул..Дзержинського, б.7, кв.55)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джонаголд» (95053, м.Сімферополь, вул..Мате Залки, б.17-А)

про стягнення 31 100грн56коп.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача : Обоянський – предст., довір у справі

Від відповідача : не з’явився

Суть спору:

Позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача про стягнення 31 100грн56коп, з яких 28249,00грн боргу, 1328грн83коп пені, 195грн03коп річних, 1327грн70коп інфляційних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами було укладено договір б/н від 01.01.2009р, відповідно до умов якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 248401грн07коп, тоді як відповідачем, у порушення умов договору, товар був оплачений лише частково, що і стало підставою для звернення із позовною заявою до суду.

27 травня 2010 року представник позивача у судовому засіданні надав суду заяву №52 від 26.5.2010р про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 26549,00грн боргу, 1328грн83коп пені, 195грн03коп річних, 1327грн70коп інфляційних, у зв’язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості.

Відповідач у судове засідання не з’явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією із повідомленням, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення відповідачу ухвали суду по справі№2-2/2292-2010.

Тим самим, судом згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але він своїми правами не скористався.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не з’явлення відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙСБЕРГ - ФІШ», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Джонаголд», як покупцем, було укладено договір поставки б/н від 01.01.2009р, відповідно до п.1.1 якого у порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов’язався поставити товар, відповідно до заявки (замовлення) покупця, а покупець зобов’язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах визначених договором.

Загальну суму договору складають вартість товару, отриманого за всіма накладними. Ціна на товар визначається відповідно до підписаної сторонами специфікації. Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом безготівкових розрахунків. Оплата здійснюється покупцем у продовж 14 календарних днів. Днем здійснення платежу являється дата надходження коштів на поточнихй рахунок постачальника (п.5.1, 5.3, 5.6 договору, з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей до договору поставки б/н від 01.01.2009р).

Позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу товар на суму 248598грн66коп.

20 липня 2009оку відповідачем було повернуто позивачу товар на 145грн19коп, а 20 листопада 2009 року – на 52грн40коп, всього відповідачем було поверну то позивачу товару на 197грн59коп.

Отже відповідачем за період з 07.02.2009р по 04.12.2009р було одержано від позивача товару, з урахуванням повернення частини товару позивачу, на суму 248401грн07коп, тоді як відповідачем, у порушення норм діючого законодавства та укладеного між сторонами договору, отриманий товар оплачений був лише частково.

Враховуючи подану позивачем заяву №52 від 26.5.2010р про зменшення позовних вимог, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Заборгованість у сумі 26549,00грн підтверджується двостороннім актом звірки взаєморозрахунків від 26.5.2010р.

Виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобов’язань перед позивачем по сплаті 26549,00грн боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 26549,00грн боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення боргу позивачем заявлені вимоги про стягнення 195грн03коп річних за період з 14.01.2010р по 07.4.2010р та 1327грн70коп інфляційних за період з січня по березень 2010р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом, лише у разі прострочення виконання грошового зобов’язання.

Отже, позовні вимоги у частині стягнення 195грн03коп річних за період з 14.01.2010р по 07.4.2010р та 1 261грн60коп інфляційних за період з січня по березень 2010р обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 66грн10коп інфляційних у зв’язку з неправильними порядком застосування позивачем індексів інфляції.

Окрім вимог про стягнення боргу, інфляційних та річних позивачем були заявлені вимоги про стягнення 1328грн83коп пені за період з 14.01.2010р по 07.4.2010р, які підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України. (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Відповідно до п.6.5 договору, з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей до договору поставки б/н від 01.01.2009р, в разі прострочення оплати товару, постачальник стягує з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати, а також вправі зупинити поставку наступної партії товару д повного погашення покупцем наявної заборгованості.

Тому, позовні вимоги у частині стягнення 1328грн83коп пені за період з 14.01.2010р по 07.4.2010р, нарахованої з урахуванням, вимог укладеного між сторонами договору, ст..3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР та п. 6 ст.232 Господарського кодексу України, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на сторін пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням заяви №52 від 26.5.2010р про зменшення позовних вимог.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

В засіданні суду за згодою представника позивача оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 31.5.2010р.

Керуючись ст.ст. 49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Прийняти заяву №52 від 26.5.2010р про зменшення позовних вимог.

2.          Позов задовольнити.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Джонаголд» (95053, м.Сімферополь, вул..Мате Залки, б.17-А, п/р 26004056710800 у АКІБ «УкрСиббанк» МФО 35100, ЄДРПОУ 34700645) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙСБЕРГ - ФІШ» (пошт адреса: 49127, м.Дніпропетровськ, вул..Виробнича, б.4, юридична адреса: 49044, м.Дніпропетровськ, вул..Дзержинського, б.7, кв.55, п/р 26001011000437 у ВАТ «БТА-банк», МФО 321723, ЄДРПОУ 35863179) 26549,00грн боргу, 1328грн83коп пені, 195грн03коп річних, 1 261грн60коп інфляційних, 293грн34коп державного мита, 222грн.60коп. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

4.          У частині стягнення 66грн10коп інфляційних відмовити.

5.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.           

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.